Учора, 14 червня, стало відомо, що 9 червня в бою поблизу Ізюма на Харківщині від рук російських окупантів загинув Роман Ратушний – відомий громадський активіст, патріот України і рідного міста Київ, голова організації «Захистимо Протасів Яр» і розвідник 93-ої бригади «Холодний Яр». 5 липня йому мало виповнитися всього лише 25 років…

Киянин Роман Ратушний – син активіста руху «Збережи старий Київ» Тараса Ратушного та письменниці Світлани Поваляєвої. З дитинства він був активним, небайдужим, патріотом. У 2013 році брав участь у акціях Євромайдану і разом з іншими студентами постраждав від атаки «Беркуту» в ніч на 30 листопада. В 2018-ому очолив ініціативу «Захистимо Протасів Яр», а за рік – однойменну громадську організацію, яка націлена на збереження зеленої зони у Протасовому Яру в центрі Києва і недопущення її забудови. Через це активіст отримував погрози і навіть звертався до президента і генпрокурора, проте кримінальне провадження так і не відкрили.

Після повномасштабного вторгнення рф Ратушний записався добровольцем до лав Сил оборони України, створив підрозділ «Протасового Яру». Спершу захищав Київ, брав участь у деокупації населених пунктів області. З початку квітня став розвідником, звільняв Тростянець, воював на Сумщині і у Харківській області, зокрема в Ізюмському районі, у розвідувальному взводі 2-го мотопіхотного батальйону 93-ої окремої механізованої бригади ЗСУ «Холодний Яр». Загинув 9 червня під час виконання бойового завдання на окупованій території – у розвіддозорі в складі бойової групи. 

«Що більше росіян ми вб’ємо зараз, то менше росіян доведеться вбивати нашим дітям», – так говорив Роман друзям, просив пам’ятати і поширювати цю тезу. 

Товариші з ініціативи «Захистимо Протасів Яр» твердять: «Ромчик був кращим із нас, відчайдухом, який завжди був першим у будь-якому бою і ніколи не показував страху. Так сталося, що в останньому бою він був у розвіддозорі в складі бойової групи і загинув під час виконання бойового завдання».

Сергій Стерненко,
громадський діяч, блогер:

– Війна забирає кращих із нас. Роман Ратушний, друже, нам дуже тебе не вистачатиме. Не вистачатиме Україні. Бо вся країна втратила не просто Героя, а Громадянина, який міг і змінював усю країну на краще. Ті виродки, що тебе вбили, палатимуть у пеклі. Всі. І кращим пам’ятником тобі стане наша подальша боротьба. Боротьба за Україну, під час захисту якої ти загинув. Ми помстимося та зробимо все, щоб тобі там, на небі, за нас не було соромно.

– Боюся переглядати стрічку новин. Боляче фізично від того, скількох світлих людей ми втрачаємо. Молишся за всіх і за кожного, а потім так раз – і ще одна новина, від якої повітря гусне, і ти не можеш якийсь час дихати, не хочеш вірити.

Роман Ратушний, «Сенека», безкомпромісний, чесний і сильний. Господи, це безмежно боляче. Господи, врятуй Україну!

– Загинув Роман Ратушний. Я не знаю, як передати цей біль, я пам’ятаю, як цей хлопчик щойно народився, ми тоді працювали всі разом. Він був із тих найкращих синів українських, на яких майбутня Україна мала б триматися. Буквально днями Світлана писала, що в неї був нервовий зрив. А це серце мами відчувало. Я не знаю, як це пережити батькам, як це пережити всім. І скільки це ще бути тривати, цей жах, коли кращих українських дітей вбивають росіяни. 

Вічна пам’ять тобі чесний, принциповий, розумецький, відважний Романе. Найкращий син свого народу, який, не вагаючись, пішов захищати свою Батьківщину. І віддав життя за неї. Вічна Тобі пам’ять і Царства небесного...

– Загинув далеко від тебе, Києве, але загинув за тебе... Роман Ратушний – постійний в принципах, гідності та сильний Духом. Хай Господь і архангел Михаїл зустрінуть у любові тебе.
Співчуття рідним, друзям. Світлано Поваляєва, ти виростила Велику людину. Обіймаю Тебе та в скорботі разом… Назавжди в серці.

– Роман – один із тих, про кого я безкінечно думала ці місяці: тільки не він, тільки не він, це було б занадто... Такий шок і таке страшне горе від звістки про його загибель на фронті. Немає слів, якими можна було б зараз підтримати його маму і тата. Всі слова взагалі безсилі! Вони не захищають від російських куль і ракет найкращих, найсвітліших, найсміливіших, найперспективніших. Це горе від втрат наших найкращих людей якесь бездонне, від нього нікуди не сховаєшся, хочеться вити і гризти зубами землю. А потім я знову і знову думаю про маму Роми, і мені ще більше перехоплює дух. 

Я пам’ятаю їх у Криму 16 років тому: засмаглі мама і двоє хлопчаків на каменях Сімеїза. Де цей Крим, де ці молоді безтурботні ми? Війна і не думає завершуватися, наші діти ростуть, воюють, деякі гинуть як герої. Ні, це неможливо прийняти. 

Світла пам’ять Роману. Сміливий воїн, розумний красивий молодий чоловік, киянин, активний захисник Протасового Яру, син Світлани Поваляєвої і Тараса Ратушного. 24 роки... Не пробачу ніколи. Хай Росія здохне в страшних муках!

– Війна забрала Романа Ратушного. Я знала Ромку ще малим. Він завжди був особливим. Він був у списку тих людей на фронті, за яких я особливо сильно боялася і в якому донині доля всіх берегла. Тепер мене душить містичне моторошне відчуття, що смерть піде по моєму списку. Плачу і нічого не можу з тим зробити. Так хотілося не втратити саме тебе. Вічна тобі пам’ять, світлий і надзвичайний. Нехай і перемога, і відбудова стануться і будуть на твою честь, інакше марнота цієї смерті просто розчавить нас усіх.