Два місяці Україна героїчно обороняється у війні з Росією. Нашим захисникам вдалося повністю вибити російських окупантів із Київщини, Чернігівщини, Сумщини. І після цього усім стало зрозуміло, що ключовими у цій війні стануть бої на сході та півдні нашої країни. Впродовж останніх кількох тижнів і українська влада, і Генштаб ЗСУ, і військові експерти, і журналісти, і представники іноземних урядів із посиланням на дані розвідок говорили про те, що росіяни перегруповують сили і готують новий масштабний наступ на сході для виходу на адміністративні кордони Донецької та Луганської областей. Це вирішальний момент на нинішньому етапі російсько-української війни. Від результатів «битви за Донбас» залежатиме подальше розгортання воєнних дій. Чи ворог зможе захопити нові території; чи підтримуватиме «гарячу фазу війни»; чи намагатиметься «заморожувати конфлікт» і розтягувати у часі безкінечні перемовини, «торгуючись» хоча б якимись територіями, що росіянам вдасться утримувати; чи ми зможемо говорити про українську контрнаступальну операцію; якими будуть позиції та «козирі» сторін на перемовинах? 

Українці розуміють, що мир нам ніхто не подарує, Росія веде цю війну для знищення нашої держави. Мир ми можемо лише вибороти. І лише наша перемога може гарантувати нам наше майбутнє. Саме тому українські захисники воюють так самовіддано. Саме тому українці настільки вірять і допомагають нашій армії.

І от ввечері 18 квітня президент України Володимир Зеленський у відеозверненні заявив, що «битва за Донбас» почалася. «На сході та півдні нашої держави окупанти намагаються атакувати останнім часом трохи більш продумано, ніж це було раніше. Тиснуть, шукають слабке місце в обороні нашої держави, щоб знайти і зайти туди основними силами…Мабуть, російські генерали, які звикли не рахувати будь-які втрати, убили вже стільки російських військових, що навіть їм доводиться бути обережніше, бо нікого не залишиться, щоб наступати. Втім, хай не сподіваються, що це їм допоможе. Це питання тільки часу – коли вся територія нашої держави буде звільнена», – заявив Володимир Зеленський. 

Тим часом і в Пентагоні заявляють, що російське військове керівництво намагається вчитися на власних помилках. Але ще не відомо чи вийде, бо проблеми в російської армії хронічні. «Схоже, це хронічні проблеми російської армії - логістика, підтримка, командування і контроль, злагодженість підрозділів, оперативне маневрування, злагодження дій між «небом» і «землею» - усі проблеми, від яких вони досі потерпають. Тож буде видно, чи вони, як кажуть, «вирішили» ці проблеми і будуть діяти на Донбасі більш ефективно. За нашими оцінками, вони все ще потерпають від більшості цих проблем… побачимо, чи вони справді повирішували свої проблеми. За нашими оцінками, на багатьох рівнях, вони все ще не налагодили логістику і підтримку, і в них все ще проблеми з командуванням і контролем», – зазначив на брифінгу речник Міністерства оборони США Джон Кірбі, повідомляє «Європейська правда».

Станом на ранок 19 квітня Генштаб ЗСУ звітував, що загалом із початку повномасштабного вторгнення в Україну із 24 лютого втрати російської армії склали близько 20800 осіб. А ще росіяни втратили 802 танки, 2063 бойові броньовані машини, 386 артилерійських систем, 132 РСЗВ, 67 засобів ППО, 169 літаків, 150 гелікоптерів, 1495 автомобільної техніки, 8 кораблів /катерів, 76 цистерн із ПММ, 158 БПЛА оперативно-тактичного рівня, 27 одиниць спеціальної техніки, 4 пускові установки ОТРК/ТРК. 

І як тут окремо не згадати потоплення минулого тижня флагмана російського Чорноморського флоту ракетного крейсера «москва»? Українські військові влучили у крейсер двома ракетами «Нептун». І це стало великим ударом для росіян. Не лише через символізм. Все ж таки йдеться про флагман російського Чорноморського флоту. «Ситуація така, що це корабель, який у радянському союзі та пострадянській росії називали «вбивцями авіаносців», хоча ці кораблі жодного авіаносця ніколи не знищили.Їхнє основне озброєння – це протикорабельний ракетний комплекс «Базальт». Така велика штука, 16 пускових там з великими дуже ракетами. Вони були спочатку дальністю до 500 кілометрів, потім поставили твердопаливний прискорювач – до 1000 км. Але в Чорному морі в принципі такій штукенції робити нічого… от те, що він обстрілював з гармати острів Зміїний на початку війни, – це таке свідчення «ефективності» застосування цього здоровенного корабля. Але в нього ще є функції, про які ми забуваємо. По-перше, це флагманський корабель, обладнаний відповідними системами управління, і може виконувати функцію управління групою кораблів. В принципі, що він і робить, і робив точніше, коли десантні загони, загони ударних кораблів для нанесення ударів по Україні виходили в акваторію Чорного моря.

От з нього і здійснювались і координація, управління цими одиницями. По-друге, серед його озброєння є зенітно-ракетне, це С-300, якого в принципі на кораблях Чорноморського флоту росії немає, це комплекс середнього радіуса дії. І в принципі, він здійснює, може здійснювати протиповітряне прикриття цього угруповання, цих кораблів, які разом з ним ходили під Україну. Це щонайменше дві основні функції, які росіяни втрачають – порушується система управління кораблями і десантного загону, і загону ударних кораблів. Доведеться якимось шляхом росіянам змінювати управління.

На певний час у них якщо не втрачається, то ускладнюється організація управління угруповань кораблів, які вони постійно висувають у Чорне море до наших берегів. А по-друге, вони в принципі втрачають, втратили протиповітряну оборону загону бойових кораблів. Тобто у них залишаються «Оси», максимум, або інші тактичні ракетні комплекси, комплекси самооборони. Тобто таку безкарність дій в Чорному морі вони вже проявляти не можуть, бо можуть получити і під дих, як кажуть, ще одним «Нептуном», щонайменше», – зазначив керівник військових програм українського Центру глобалістики «Стратегія ХХI» Павло Лакійчук в інтерв’ю «Радіо Свобода», опублікованому 14 квітня. 

Багато експертів також заявляли, що після потоплення крейсера «москва» росіяни будуть мститися. Мовляв, може збільшитися кількість ракетно-авіаційних ударів по різних українських містах. Це можна спостерігати. Вже відбувся і новий ракетний удар по Львову. Але чи причиною стало затоплення «москви»? Наївно все так спрощувати. Росія воює проти України і не зупиниться, поки українська армія її не зупинить. Збільшення кількості обстрілів по українських містах радше можна було назвати частиною підготовки ворога до наступальної операції на сході. Залякати, спробувати зруйнувати нашу логістику, тримати нас у постійній напрузі – це тактика ворога. Нашою ж відповіді може бути лише ще завзятіше знищення окупантів та їхньої техніки. 

І ще до питання чому після російських атак по українським цивільним об’єктам ми не відповідаємо подібним. А такі питання і заклики часто з’являються в українському сегменті соцмереж. «Навіть якби в України була довша ракетна рука чим ОТРК Точка-У (120 км), а наприклад американський ОТРК ATACMS (300 км), то на таку систему знайшлося б купа чисто воєнних цілей в глибині оборони противника, а не те щоб симетрично кошмарити рашистів у відповідь на обстріли цивільних об’єктів в Україні. Розумію бажання бачити щось симетричне у відповідь на ракетні удари рашистів по цивільним об’єктам в Україні, але наше завдання в рамках цієї війни, щоб якомога менша частина суспільства РФ була залучена у війну із нами. Іншими словами, щоб Кремль і далі не мав причин, які б допомагали йому масово мобілізувати росіян на війну із нами», – зазначає на своїй сторінці у Facebook військовий експерт, аналітик Національного інституту стратегічних досліджень Микола Бєлєсков.

Розглянемо ще кілька важливих подій, що трапилися впродовж минулого тижня, і які можуть допомогти нашій перемозі у цій війні, а також повпливати і на наше майбутнє після війни. 

13 квітня президент США оголосив про черговий пакет американської військової допомоги для України на суму 800 млн доларів. У Пентагоні розповіли, що саме включає у себе ця допомога: 18 155мм гаубиць і 40 000 снарядів до них; 10 контрбатарейних радарів AN/TPQ-36; 2 радари для виявлення повітряних цілей AN/MPQ-64 Sentinel; 300 безпілотних систем Switchblade; 500 ракет до комплексів Javelin і тисячі інших протитанкових систем; 200 бронетранспортерів M113; 100 бронеавтомобілів HMMWV; 11 гелікоптерів Mі-17; 30 000 бронежилетів і шоломів; 2 000 оптичних і лазерних далекомірів; безпілотники для берегової оборони; медичне обладнання; вибухівка.

І масштаби американської допомоги і те, що США вже переходять до постачанні Україні важкого озброєння і також закликають робити це інших союзників – це звичайно радує кожного українця. І нам залишається сподіватися, що далі буде ще більше.

Зазначимо, що перша партія з американської військовою допомогою Україні в рамках нового пакета на 800 млн доларів прибула в Україну вже 17 квітня. Про це повідомив телеканал CNN із посиланням на представника Білого тому. Тож оперативність зараз також на дуже високому рівні.

Окрім допомоги зброєю від Заходу, важливою є і політична підтримка. Нагадаємо, що минулого тижня, 8 квітня, президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляйєн під час візиту до Києва передала українському президенту опитувальників для для вступу в Європейський союз. Вже 18 квітня наш глава держави передав заповнений опитувальник голові представництва Євросоюзу в Україні Матті Маасікасу. Тепер наша держава може сподіватися на швидке отримання офіційного статусу кандидата на членство в Євросоюзі. Так, це ще початок шляху і ніхто достеменно не скаже, скільки часу знадобиться, щоб Україна стала повноправним членом ЄС. Але зараз маємо великі сподівання на те, що процедура не загальмується і не аж надто розтягнеться в часі. Загалом все треба робити поступово.

«У червні буде засідання Європейської ради, тобто всіх лідерів держав-членів, а також керівництва ЄС, і на цьому засіданні ми очікуємо надання Україні статусу кандидата на членство в ЄС. Це важливий етап, який не можна оминути… Жодної країни-члена ЄС, яка була би проти членства України в Європейському Союзі, на сьогодні немає. Позиція країн різниться у питання швидкості процедури, яку має пройти Україна перед тим, як стати членом. Ми говоримо з країнами, які поки не вірять у швидку процедуру членства, більшість країн схиляються до того, що Україна має швидко пройти цей процес», – зазначив 17 квітня в ефірі єдиного інформаційного телемарафону заступник глави Офісу Президента України Ігор Жовква. 

Ще раз повторимося, що в українців великі сподівання. Однак не потрібно одразу малювати собі «золоті гори» в ЄС і думати, що жодних перешкод на шляху нашого вступу не буде. За два місяці повномасштабної війни ми чітко побачили, хто є нашими друзями в ЄС. І також, хто більше воліє дружити із Путіним. І хто, як до прикладу, представники колишньої і нинішньої німецької влади, не можуть зрозуміти, що політика «не дратувати путіна» збільшу його апетити і лише провокує російську агресію. 

Так, виконавчий директор фонду «Відродження» Олександр Сушко у статті для ZN.UA, опублікованій 13 квітня, нагадував про те, що щонайменше чотири країни можуть «загальмовувати» українську заявку на членство у Євросоюзі. Йдеться про Німеччину, Францію, Нідерланди та Угорщину. 

«З огляду на сигнали, які надходять від керівництва Єврокомісії, висновок щодо України буде позитивним: керівники виконавчого органу ЄС добре ознайомлені зі станом справ в Україні, зокрема з перебігом імплементації Угоди про асоціацію. Експерти визнають, що Україна нині перебуває на більш просунутій стадії наближення до критеріїв членства в ЄС, ніж були більшість країн Західних Балкан на момент подання своїх заявок на членство. Тож Єврокомісія, з високою ймовірністю, скаже «так» статусу кандидата для України… Однак, попри загалом оптимістичні очікування української сторони, ризики активізації «гальмівних механізмів» у деяких країнах-членах залишаються істотними. Наразі немає чіткої підтримки надання статусу кандидата з боку офіційного Берліна, і тут нас чекає серйозна дипломатична робота. Є побоювання, що, замість політичної і правової визначеності, німецький уряд пропонуватиме щось на кшталт «поглиблення партнерства» та «подальшого зближення» — паралельно з відкладанням заявки в довгу шухляду. Не додає впевненості невизначеність із результатами президентських виборів у Франції, де чималі шанси має кандидатка з виразно євроскептичними і україноскептичними поглядами, а чинний президент наразі уникає висловлювань щодо загалом непопулярної теми розширення ЄС.

Значного тиску зазнаватиме позиція уряду Нідерландів, який досі змушений озиратися на результати референдуму 2016 року. Свого часу він поставив на паузу ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, бо нідерландські євроскептики, спонукувані тіньовою роботою РФ, побоювалися, що ця угода відкриватиме Україні прямий шлях до членства в ЄС. Ну й, звісно, традиційно посилюють бентегу наші угорські «друзі»: їхня позиція стосовно українського кандидатства ще не озвучена, однак керівництво України після останніх виборів у цій країні на високому рівні було записане у «вороги» Угорщини», – зазначає Олександр Сушко у своїй статті.

Також багато запитань викликає і ймовірний вплив паралельних із українською заявок від Молдови та Грузії. Питань багато, але якщо узагальнювати і шукати суть, то все зводиться до того чи зможе Євросоюз захищати європейські цінності. І що переважить у нинішніх політиків країн ЄС: ідея свободи та боротьба окремої країни за цю свободу чи страх і політика лицемірства. Ми, українці, будемо уважно за цим слідкувати. Водночас, не припиняючи боронити свою державу і знищуючи те російське зло, яке політики низки країн ЄС так бояться…

Насамкінець ще згадаємо про те, що минулого тижня СБУ затримала кума Путіна, поки ще нардепа ( нагадаємо, що партія «ОПЗЖ» в Україні вже заборона і їхня фракція у парламенті припинила діяльність) віктора медведчука.

«Російські спецслужби організували власну операцію для переправлення медведчука до Придністров'я, а потім – до москви. До її реалізації залучили навіть представників злочинного світу та корумпованих правоохоронців… Насправді медведчука під виглядом військового ЗСУ нібито у супроводі колег хотіли довезти до українського кордону. Там – човном переправити до так званої Придністровської Молдавської Республіки, де на нього вже чекала евакуаційна група спецпризначенців ФСБ. Вони й повинні були доставити медведчука до москви. Але завдяки СБУ реалізувати цей план не вдалося», – розповів 13 квітня керівник СБУ Іван Баканов. 

Нагадаємо, що Медведчук підозрюється у державній зраді. На момент початку повномасштабного російського вторгнення в Україні кум Путіна перебував під домашнім арештом, але дуже швидко втік. 16 квітня Личаківський районний суд Львова ухвалив рішення арештувати Медведчука без права внесення застави.

Тепер в інформпросторі багато різних заявив від представників української влади про можливість обміну Медведчука на українців, які перебувають в російському полоні. СБУ також поширила і відео із самим Медведчуком, в якому той просить про його обмін «на захисників Маріуполя та жителів, які перебувають там і не мають можливості безпечного виходу через гуманітарні коридори». Але схоже, кремль це не надто цікавить. 19 квітня прессекретар путіна пєсков заявив, що у кремлі бачили звернення медведчука, але наразі жодної реакції немає.

Що ж, спостерігатимемо за тим, як ця ситуація розвиватиметься далі. Але незалежно від того буде обмін медведчука чи ні, ця історія має стати уроком про те, що кожного зрадника має досягти відплата. І уроком для нас всіх на майбутнє про те, що в Україні неприпустимо толерувати діяльність проросійських політичних сил. Тому заборона партій на кшталт ОПЗЖ повинна бути постійною і після війни, та присікати ймовірність появи подібних політ сил під новими брендами. В Україні не повинно бути нічого російського. І це стосується усіх сфер: і медіапростору, і освіти, і науки, і культури, і політики.