Після кількох раундів україно-російських перемовин у форматі відеоконференцій переговорники провели ще очну зустріч 29 березня. Цього разу у Стамбулі. На 34 день повномасштабного російського вторгнення в Україну. І після цього раунду перемовин з’явилося багато інформації щодо можливого договору між Україною та росією. Інформація, яка багатьом українцям не сподобалася, і наш сегмент соцмереж знову заполонили хвилі «зради». 

Спробуємо проаналізувати те, що відбулося у Стамбулі 29 березня. Чи варто говорити про «зраду», як можна оцінювати ті компроміси, про які говорить українська влада, як оцінювати реакцію російської сторони і чого загалом варті усі ці перемовини? Питань багато, але забігаючи наперед треба одразу наголосити: 29 березня ще зарано було говорити про якийсь договір між Україною та росією. Ніякі домовленості ще не були узгоджені. Тому зараз можна оцінювати хіба що якісь наміри нашої влади. І також українцям варто менше переносити свої політичні вподобання на оцінки тих чи інших заяв. Не хочеться бути «адвокатом» влади, але політичні міжусобиці – це те, що нам найменш потрібне під час війни. Ми віримо в українську армію, а отже, віримо у те, що українська армія боротиметься до перемоги. І тепер кожен українець має нарешті без зайвих емоцій подумати і сказати собі: а який результат можна буде вважати нашою перемогою? Бо якщо хтось думає тільки про те, що визволення Криму і ОРДЛО може відбутися дуже швидко, а після цього не менш швидко ще й Кубань відвоюємо, а далі й москву без проблем спалимо, то це, м’яко кажучи, наївно. «Проводити» воєнні операції, сидячи вдома на дивані, легко. Але потрібно тверезо й реалістично оцінювати власні сили, можливості ворога, нинішню підтримку та можливу подальшу допомогу наших союзників. Багато різних факторів впливатимуть на те, що ми зможемо чи не зможемо назвати нашою перемогою. А поки, незважаючи на усі заяви перемовників, ворог не зупиняється, і наша армія не припиняє знищувати окупантів. І розуміємо, що кожен успішний для нас день війни робить сильнішою саме нашу позицію на перемовинах. Далі українській владі важливо витиснути максимум з цих перемовин і без зайвих компромісів.

Тепер про заяви представників української делегації після перемовин з росіянами у Стамбулі 29 березня. Першочергові вимоги росії щодо «денацифікації» та «демілітаризації» України не обговорюються. Зрештою, цей абсурд ніхто й не розумів. Також зараз вже немає повідомлень про обговорення якогось особливого статусу російської мови в Україні. Про те, що росія зняла згадані три пункти з обговорення, повідомляло видання Financial Times ще перед початком зустрічі української та російської делегацій у Стамбулі. Тут зазначимо, що ще на вихідних український президент Володимир Зеленський в інтерв’ю російським журналістам говорив про якийсь дзеркальний договір про повагу до мови, історії та культури, який він хоче підписати з усіма державами-сусідами України.

Та повернімося власне до перемовин у Стамбулі. «Найважчі» питання – це відмова України від можливого вступу у НАТО і питання Криму та ОРДЛО. 

Щодо відмови від НАТО, то тут все дуже незрозуміло. «Ми знаємо, що система безпеки світу дала тріщину. Наша пропозиція, ми працювали над форматом, але ми нічого не підписуємо, про нову систему гарантій безпеки для України. Це новий міжнародний договір, який ратифікують. Ми навчені Будапештським меморандумом. Країни-гаранти, за аналогом 5 статті НАТО, впродовж трьох днів будуть проводити консультації. Країни-гаранти будуть зобов'язані надати допомогу. Серед гарантів бачимо країни Радбезу ООН, США, Францію, Туреччину, Німеччину, Канаду, Італію, Польщу, Китай, Ізраїль», – заявив член української переговорної групи, голова парламентської фракції «Слуга народу» Давид Арахамія.

Він говорив про членів Радбезу ООН і перерахував кілька, але й Росія є членом Радбезу ООН. Щодо цього Арахамія заявив: «Російська федерація також входить до Радбезу ООН, але ми окремо про це будемо говорити». Також іншим країнам, які виявлять бажання приєднатися до договору, буде надано таке юридичне право.

«Імплементація рішення договору щодо гарантій безпеки йтиме за наступною схемою: спочатку це буде референдум, на якому всі громадяни України висловлять свою позицію щодо цього договору, як він має працювати. Тобто ми маємо отримати підтримку суспільства, щоб цей договір справді був консолідуючим для нас», – це вже заява іншого представника української делегації, радника глави Офісу президента України Михайла Подоляка.

Референдум під час воєнного стану неможливий. Як і зміни до Конституції. А щоб відмовитися від курсу до НАТО, потрібно міняти наш Основний закон. І зараз перемовники від України фактично повторюють слова президента Володимира Зеленського (в інтерв’ю російським журналістам) про те, що російські війська мають відійти на позиції, на яких були станом на 23 лютого. Ось таким наша влада бачить компроміс. Вирішення питання Криму запропоновано відтермінувати на 15 років, питання тимчасово окупованих територій Донбасу також виноситься окремо. Та про це трохи пізніше. 

Зараз ще раз повернімося до питання відмови України від вступу до НАТО. Офіс президента раптом витягнув із нафталіну на перемовини прихильника українського нейтралітету Олександра Чалого. «Його в дипломатичній тусовці добре знають як прибічника «позаблоковості» та «нейтралітету». Він був таким і у 2010 році, коли Янукович відмовився від НАТО. Наслідки цієї відмови, свідками якої країна стала у 2014 році, на жаль, не переконали СанСанича у тому, наскільки ганебною була та помилка. І він не відмовився від цих вбивчих для майбутнього держави поглядів. Те, що він зараз є радником на Банковій – це, безумовно, сум і біль. Не знаю, чи лишився він на думці, що Угода про асоціацію та рух до ЄС це теж біда та небезпека – бо в 2009-10рр. було і це. Ще тоді чув це від нього особисто. Хочу сподіватися, хоч тут думка змінилася – але учасником ще й переговорів з питань нашого вступу до ЄС я би його дуже не хотів бачити. Нагадали показову деталь. У 2020 році СанСанич Чалий був співавтором скандального документа MSC, відомого також як «Мюнхенський план капітуляції України». Там за його підписом пропонували започаткувати всеукраїнський діалог щодо визначення ідентичності України (!), який врахував би погляд сусідів, включаючи Росію», – зазначив на своїй фейсбук-сторінці редактор Європейської правди Сергій Сидоренко.

І ось це Олександр Чалий після перемовин у Стамбулі, розповідаючи про ймовірні «потужні» міжнародні гарантії, що, мовляв, будуть кращими ніж ст.5 статуту НАТО, заявив, що «якщо нам вдасться закріпити ці ключові положення, то Україна буде в позиції зафіксувати свій статус у формі постійного нейтралітету, позаблоковість і без’ядерність».

Якщо із «без’ядерністю» все зрозуміло, то поєднання позаблоковості та нейтралітету дивує. «Влада нас готує до того, щоб якимось чином прийняти статус поза НАТО. Ситуація далеко не однозначна. Теоретично ми можемо уявити модель безпеки поза НАТО, але питання в тому, як вона матиме вигляд. Ми можемо залишитися віч-на-віч з Росією, без гарантованих постачань зброї, без додаткових гарантій з боку окремих країн НАТО, про які говорить Зеленський, якщо у домовленостях буде написано, що ми маємо нейтральний статус. Не розумію, чому ми говоримо про нейтральний статус. Можна ж говорити про позаблоковий статус. Позаблоковість не виключає того, що потім можуть бути підписані якісь військові угоди з іншими країнами», – про це ще 22 березня в ефірі Радіо НВ заявив професор політології Києво-Могилянської академії, науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучерева Олексій Гарань.

Тому зараз змішування українськими перемовниками всіх цих понять у якийсь «договірний вінігрет» може означати абсолютно різну за значенням мету. Можливо, перемовники від Банкової не знають, як виправдати відмову від НАТО, от і заявляють про все поспіль, не думаючи. Можливо, розуміють безперспективність цих перемовин і просто проводять їх для затягування часу. Бо як і Росії, нам теж потрібна можливість перегрупувати сили, розібратися з наявними ресурсами. А ще, можливо, дочекатися наступних партій військової допомоги від союзників. 

Звичайно, хотілося б вірити у другий варіант. І що присутність Олександра Чалого на перемовинах лише для відволікання уваги росіян, а не для справжніх домовленостей. Хотілося б, але за продовженням всіх цих перемовних процесів потрібно буде уважно слідкувати. Звичайно, без бездумного критиканства заради чиїхось політичних рейтингів і без розхитування внутрішньої української ситуації.

В разі, якщо Україна підпише такий документ, війна з Росією не закінчиться – ми просто відкладемо її і дамо Росії можливість підготуватися краще, а після підготовки вона знову робитиме те, що робить впродовж останнього місяця», – зазначив на своїй фейсбук-сторінці політичний аналітик Інституту євроатлантичного співробітництва Володимир Горбач.

І справді, можливі гарантії безпеки, про які заявляють в Офісі президента України, є надзвичайно складним завданням. Простий приклад: постійна представниця Великої Британії в ООН Барбара Вудворд вже заявила, що її країна готова «зіграти свою роль» у забезпеченні безпекових гарантій для України, якщо Київ про це попросить, але згодом заступник прем’єр-міністра Великої Британії Домінік Рааб вже заявив, що незважаючи на готовність стати гарантом безпеки для України, Британія не готова «в односторонньому порядку повторювати зобов'язання НАТО щодо членів НАТО». «Рішення Британії щодо готовності стати гарантом безпеки України залежатиме від того, що саме залучено… Ми дуже ясно дали зрозуміти, що не збираємось втягувати Росію до прямої військової конфронтації. Україна не є членом НАТО», – сказав Домінік Рааб, інформує Європейська правда з посиланням на The Guardian.

Тому українській владі варто б таки відмовитися від заяв у стилі «у НАТО нас не чекають», і замість пошуків сумнівних альтернатив таки зосередитися і боротися за те, щоб питання нашого майбутнього не залежало від ймовірних домовленостей із росією. Можливо, місяць тому вступ України до НАТО був майже фантастичним. Та цей місяць багато чого змінив, і надалі можливі ще більші зміни в позиціях наших союзників.

Також зауважимо, що в російській делегації на перемовинах дали зрозуміти, що росія не проти вступу України в ЄС. І знову повторимося: наша сила і непохитність на фронті дозволятиме Україні самій обирати свій шлях. Зрештою, зараз ми воюємо саме за наше майбутнє.

Тепер повернімося до питань Криму і Донбасу, як вони «вирішувалися» і ще можуть «вирішуватимуться» на перемовинах. «Щодо такого питання, як Крим. Це окремий пункт договору, де ми пропонуємо зафіксувати позицію України та росії – протягом 15 років проводити двосторонні переговори щодо статусу Криму та Севастополя. Окремим пунктом ми пропонуємо російській стороні, що Україна та росія не будуть протягом цього часу, доки йдуть переговори, використовувати військові чи збройні сили для вирішення питання Криму», – про це заявив Михайло Подоляк.

Крім того, лідер кримськотатарського народу, народний депутат Мустафа Джемілєв, який також був у складі делегації, заявив, що у можливому договорі між Україною та росією обов’язково має бути зазначено, що Крим є окупованою територією. «Коли Росія визнає те, що це окуповані території, та ведуться переговори про статус Криму, отже, Росія визнає це окупованою територією. Згідно з Женевською конвенцією 1949 року про статус окупованих територій, на територіях окупованого Криму має діяти українське законодавство. Це дуже важливо для нас. Обов’язково має бути зазначено, що це окуповані території», – зазначив Мустафа Джемілєв повідомляє «Радіо Свобода». 

Щодо Донбасу, то за словами Давида Арахамії, це питання взагалі винесли «за дужки» до моменту зустрічі Володимира Зеленського з путіним. Принаймні представники української влади продовжують вірити, що така зустріч може відбутися.

Критики влади назвали такі заяви ледь не «здачею українських територій». Хоча насправді все неоднозначно. Чи була заява про те, що ми відмовляємося від цих територій? Чи можемо ми прямо зараз їх відвойовувати? Чи буде взагалі підписаний якийсь договір між Україною та росією найближчими тижнями чи місяцями? А якщо буде, то з референдумом імплементація договору займе багато часу. І чи будуть результати референдуму такими, як й готовність влади до компромісів? І відмовитися від наших територій офіційно неможливо. Тому щодо питань Криму та Донбасу потрібно зараз підходити так само, як і до питання позаблокового статусу: поки ці обговорення нічого не означають. Як влада зможе реалізувати можливі компроміси попри настрої суспільства? 

Українцям потрібно бути насторожі та слідкувати за розвитком перемовин, але без бездумних реакцій у стилі «все пропало». Зрештою, якщо росія вступить у перемовини щодо Криму, то наступить собі на горло, адже в Кремлі вісім років заявляли, що питання приналежності Криму для них закрите назавжди. Зараз все може змінитися. Та загалом, щоб всі ці перемовини мали хоча б якийсь сенс, їх потрібно проводити на іншому рівні та за участі представників інших країн, а не тільки України та росії. 

Тепер про реакцію російської делегації на перемовинах. «Україна відмовляється від вступу до військових союзів, від розміщення іноземних військових баз, контингентів, проведення військових навчань на території України без згоди держав-гарантів, включаючи Російську Федерацію. Зі свого боку, Російська Федерація не заперечує прагнення України вступити до Європейського союзу», – так голова російської делегації володимир мединський в ефірі «первого канала» передав пропозиції української делегації.

Загалом мединський назвав цей раунд перемовин «конструктивним». В кремлі вирішуватимуть, що робити далі з цими перемовинами. Також зазначимо, що одразу після перемовин 29 березня мединський заявив, що російська армія «кардинально скоротить» наступ на чернігівському та київському напрямках.

«Противник продовжує ведення повномасштабної збройної агресії проти України. Зазнав значних втрат та, ймовірно, тимчасово відмовився від виконання завдання щодо блокування Києва. Здійснює перегрупування та зосереджує зусилля на проведенні наступальної операції у Східній операційній зоні. Нарощує систему матеріально-технічного та тилового забезпечення військ на Донецькому та Таврійському напрямках», – про це повідомили в Генштабі ЗСУ 30 березня.

Тож «браві» заяви росіян про «деескалацію» на двох напрямках – це лише прикриття своїх поразок. Та росіянам ніколи не можна вірити. Адже окупаційні війська в ніч проти 30 березня обстріляли Чернігів та інші міста області. Ворог не може зосереджуватися на багатьох напрямках, тому за інформацією української та західних розвідок, росіяни пріоритетом для себе зробили вихід на адміністративні межі Донецької та Луганської областей. Зрозуміло, що таким чином кремль хоче підвищувати ставки. Також важливим для ворога залишається південний напрямок в контексті сухопутного коридору до Криму. Надзвичайно важка ситуація в Маріуполі. Це наше місто оточене, російські окупанти намагаються повністю стерти його.

У такій ситуації не хочеться вірити, що українська влада піде на неоднозначні компроміси з кремлем. «Ворог досі на нашій території. Обстріли наших міст тривають. Маріуполь заблокований. Ракетні та авіаційні удари не припиняються. Це – реальність. Це – факти.

Тому Збройні сили України, наша розвідка, усі, хто долучився до оборони держави, – це сьогодні єдина гарантія нашого виживання. Як народу. Як держави. Гарантія, яка працює. Так, можна називати позитивними ті сигнали, які ми чуємо з переговорного майданчика. Але ці сигнали не заглушають розриви російських снарядів. Звісно, ми бачимо всі ризики. Звісно, ми не бачимо підстав для довіри словам, що звучать від тих чи інших представників держави, яка продовжує воювати заради нашого знищення. Українці – не наївні люди. Українці вже навчилися і за ці 34 дні вторгнення, і за минулі вісім років війни на Донбасі, що довіряти можна лише конкретному результату. Фактам – якщо вони зміняться на нашій землі. Безумовно, Україна налаштована на переговори і продовжуватиме переговорний процес. Тією мірою, якою це справді від нас залежить. Ми розраховуємо на результат. Має бути реальна безпека для нас, для нашої держави, для суверенітету. для наших людей. Російські війська мають залишити окуповані райони. Суверенітет і територіальна цілісність України мають бути гарантовані. Жодних компромісів щодо суверенітету й нашої територіальної цілісності не може бути. І не буде. Це чіткі принципи. Це чітке бачення можливого результату. А тим у соціальних мережах, хто сприймає слова так, ніби це вже факти, хочу нагадати одне: ми живемо в демократичній державі і воюємо за нашу свободу. За свободу для нашого народу», – заявив 29 березня президент України Володимир Зеленський.