Стратегічна ініціатива на боці українських військових із потужним духом опору, ворог не здійснив задуманий бліцкриг. Окупантів щодня треба бити жорстко і не зупиняючись. Деморалізація росіян наростає і буде ще більшою. Перемога однозначно за Україною, але не зачаровуймося, бо вона не буде швидкою. Україна витримає, але, на жаль, ціна перемоги буде високою.

Світ на нашому боці, військова та фінансова підтримка є. Санкції колосально допомагають Україні. Лише маємо розуміти, що це механізм, який не працює швидко. Правильний формат перемовин – багатосторонній. Все це акценти від військового експерта Петра Черника, з яким спілкувалася «Львівська Пошта». 

– Дух опору! І це не просто дух воїна, а дух всієї нації. До бою стала вся нація. І ми можемо ствердно сказати, що народилася нова політична українська нація. Нас давно ділили на всяких і різних, на бандерівців і східняків, а війна всіх разом об’єднала проти окупанта. Ми маємо найголовніше, що потрібно нації – національну ідею. Національну ідею, яка звучить так: успішна, незалежна, соборна Україна. Ми її мали давно, але на цю хвилину війна цю ідею реанімувала і надала їй нового історичного змісту. 

– Бо до бою стала вся українська нація! Тут нікому не потрібен «русский мир». Московський звір показав своє обличчя. Зрештою, таке його обличчя було завжди, хто аналізував історію і вивчав цю «імперію зла» як свого часу стверджувала прем’єр-міністр Великобританії Маргарет Тетчер. Українці всі без винятку стали до бою за свою свободу і свободу всього цивілізованого світу. 

– Обов’язково і неминуче! Це станеться. Втім, маємо розуміти, що хоч це вже і не «друга армія світу», бо наші військові розбили цей міф, співвідношення ресурсів наразі ще не на нашу користь. Нас 40 мільйонів мінус вимушені переселенці, їх 140 мільйонів. Рівень пропаганди і зомбування, що вони унікальні та неповторні в усьому світі, і що всі навколо «фашисти, нацисти і Бог створив Росію, аби вона приглядала за світом» – ці міфи живі ще досі. Вони своєї поразки ще не потерпіли. Та потерплять!

Переходячи на історичні контексти, вони завжди так воювали. Маємо розуміти фундаментальний аспект: московська імперія неможлива без України. Сходження московської імперії почалося з поглинання України – всім відома злощасна Переяславська рада 1654 року. Відтоді й почалося сходження імперії. Без нас їх не буде. Імперія неможлива у жодній формі. Вони це добре усвідомлюють. 

Їхні історичні наративи – це завжди тиранія і рабський менталітет населення. Якщо не зможуть нас взяти, то будуть мстити всіма доступними способами. На жаль, така реальність. Ворог колись діяв і зараз діє за принципом випаленої землі. Коли вони розуміють, що воєнної поразки за принципом «армія на армію» нанести не можуть, то тероризують населення.

– Цілком правильно. Думаю, що їм не вдасться встановити свою владу. Що таке війна? Війна – це продовження політики насильницькими методами. Війна відбувається через три моменти: через територію, через ресурси і через ідентичність (славу, владу, велич). Правда полягає в тому, що будь-яка війна не проводиться заради війни. Війна переслідує якісь стратегічні моменти. У нашому разі – в упокоренні України.

Та будь-яка війна рано чи пізно закінчується. І переможною вважається та війна, коли сторона, яка отримала перемогу, може утримати територію і побудувати на ній свою владу. Та ми переможемо! Питання лиш, на жаль, часу і тієї шкоди, яка буде завдана. Коли армія не може подолати армію, на жаль, завдає ударів цивільним і вдається до терору. Цю тактику вони використовують ще з часів Івана Грозного. 

– Про це потрібно забути. Цього не буде. Для Путіна критично необхідно втягнути у війну НАТО. Це єдиний спосіб продовжити своє політичне існування у Росії. І це єдиний спосіб переконати населення, що він воює не з «украми», і він не програв, а що він воює з НАТО – «світовим злом». І НАТО буде зберігати стоїчний спокій доти, поки не зрозуміє, що корпоративний Путін почав сипатися. Він ще не посипався.

– Червоні лінії вже давно перейдено. Яворівський полігон – лиш один із елементів воєнної атаки. Червоні лінії перейдені, коли окупанти розбомбили Маріупольський пологовий будинок. Атака на полігон – це одна з воєнних атак ракетами окупанта. Вся країна у стані війни. Яворівський полігон – один із найкращих полігонів у Європі після Німеччини. Противник підходить до межі паніки, бо бачить, що воєнним способом не може завдати нам стратегічної поразки. Окупанти підходять до межі відчаю і знищують наші об’єкти, зокрема і військові.

– США, Великобританія, Канада, Польща, Прибалтійські країни. Навіть німці протверезіли, я б так сказав.

– Вони потрібні. Це і моральна підтримка українців. Поза тим, маємо бути свідомі, що зараз немає підстав вважати, що НАТО вступить у воєнний конфлікт із росією. Не вступить. Насправді НАТО і так робить все можливе для допомоги Україні. Це міф, що підтримки замало. Підтримка є і буде. Так, люди хочуть швидкої перемоги. Говорімо чесно: ми не були готові до повномасштабної війни. Поза тим, я війну передбачив ще 10 місяців тому. Наголошу ще раз – ми переможемо і станемо нормальною та успішною країною. Розбирання помилок буде обов’язково.

– Відповім по-філософськи. Свого часу «залізний канцлер» Отто фон Бісмарк казав: «Угоди з росією не варті й паперу, на якому написані». Я не маю оптимізму щодо будь-яких двосторонніх перемовин. Правильний формат – багатосторонній. Мають бути присутні такі люди як прем’єр-міністр Великобританії Борис Джонсон, президент США Джо Байден, канцлер Німеччини Олаф Шольц, президент Франції Емманюель Макрон, президент Польщі Анджей Дуда та з країн Прибалтії. Не впевнений, що за такий стіл сяде путін, але хтось із їхнього боку може бути.

І тільки такий колективний документ може нам подарувати якусь перспективу завершення цієї війни. А насправді нам потрібно щодня бити ворога. Військовим потрібно наносити щодня якнайбільшу поразку окупантам. Світ на нашому боці. Великою мірою сучасній московській імперії кінець. Залишається питання часу і шкоди, якої вони нам завдають.

– Переговорний процес має тривати, він має бути. Так працює дипломатія. Треба розуміти, що в голові у ворога. А не лише те, що він говорить сам для свого населення. Треба розуміти, як дипломатія інтерпретує його позицію. Поза тим, маємо розуміти, що дипломати це ті люди, які доносять позицію і насправді вони нічого не вирішують. Вирішують ті люди, які тримають владу. Путін наразі цю владу ще тримає. Так, він її втратить. Питання – за яких обставин і якою кінцевою ціною для нас.

– Корисно, корисно і ще раз корисно! Що більше представників воєнного пулу приїде до нас і буде виборювати не лише свободу України, але й свободу всього цивілізованого світу, то краще.

– Так, цей варіант можливий. У ворога ресурси закінчуються. Якщо «друга армія світу» не впоралася, то чим їм допоможуть сирійці та лівійці? Ми – технологічна армія. У нас є авіація, у нас є ударні безпілотники, у нас є артилерія. У нас є потужні сили спеціальних операцій, що передовим державам світу треба у нас вчитися!

– Звісно. Ґрунт і пісок – це різні речі. Важливим є й те, що приїздять люди з іншим світоглядом, іншої релігії. Вони навіть не усвідомлюють, що їх тут чекає. Бо війна у Сирії і війна в Україні – це два різні параметри. Вони нас не зламають.

– Санкції колосально допомагають Україні. Лише маємо розуміти, що це механізм, який не працює швидко. Росії кінець. Вони заваляться у кам’яний вік. Це станеться, але не одразу. На карті з’явиться ще одна Північна Корея зразка Сталіна. І це однозначно нам на користь, і це нам допомагатиме. Теперішній московський імперіалізм приречений. Питання лише часу. Наша перемога не буде швидкою. Нам потрібно затискати волю в кулак і зберігати холодний розум. Потрібно боротися. Шляху назад немає. Ми не можемо програти, і ми переможемо!