За останні кілька днів Україну відвідали очільниця Міністерства національної оборони Канади Аніта Ананд, прем’єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон, прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький та прем’єр-міністр Нідерландів Марк Рютте. Також ще очікувався візит президента Туреччини Реджепа Тайїпа Ердогана. Настільки безпрецедентна увага лідерів різних держав до України спричинена насамперед агресивними діями Росії й небезпекою її повторного військового вторгнення в Україну. 

На наших кордонах Кремль зібрав понад 100 тисяч своїх вояків і постійно нагнітає ситуацію військовими навчаннями. Такі навчання то оголошуються російською владою, то начебто завершуються, але вже кілька місяців Кремль нагнітає ситуацію. Окрім того, російська влада шантажує НАТО брязканням зброєю і фактично вимагає нової угоди про розподіл сфер впливу у Європі. 

«Львівська Пошта» вже неодноразово писала про вимоги Росії до НАТО і про те, що колективний Захід не може піти на їх виконання. Ми також вже писали про військову та фінансову допомогу, яку Україна отримує від Заходу, й кількість країн, які надають подібну допомогу або заявляють про такий намір, постійно збільшується. Це надзвичайно важливо для нас, адже це вже не просто «стурбованість» західних країн, а реальні кроки на підтримку обороноздатності України.

І в такий момент, здавалося б, українська влада мала б просто подякувати союзникам і довести, що може бути надійним партнером. Але ще кілька днів тому український президент публічно розкритикував західні ЗМІ та західних лідерів через «нагнітання паніки» щодо можливого нападу Російської Федерації. Паніка точно вдарила по українській економіці, але тепер вже президент Зеленський заявляє про стабілізацію гривні й про те, що у нас все добре. Що змінилося за кілька днів? Небезпека зменшилася? Повернулася та частина американських і британських працівників посольств в Україні, яких відкликали? Західні лідери визнали, що Росія не може напасти? Ні! Просто заноситься на те, що риторика нашого президента абсолютно відірвана від реальності – він що хоче, те і каже. І це ще один фактор, який ускладнює для нас ситуацію. Окрім небезпеки, що постійно надходить від Росії, потрібно розуміти, що всередині нашої держави і влада, і опозиція вже розпочали свої неофіційні передвиборчі президентські кампанії. І це має жалюгідний вигляд на тлі іноземних літаків, що доставляють зброю українській армії.

Ніхто не вимагає, щоб ті ж Зеленський з Порошенком зараз браталися і укладали якісь політичні союзи, але принаймні не треба з’ясовувати стосунки і жалітися один на одного перед західними ЗМІ та західними лідерами. Попередня влада може вважати себе кращою за нинішню, але одразу після окупації Криму та частини Донбасу західні країни не надали нам летальної зброї. Нинішня влада також може вважати себе кращою, бо отримує це зараз, фактично навіть не попросивши про зброю. Але потрібно розуміти, що ні попередня, ні нинішня наші влади не надто сильно вплинули на такий розвиток подій. Росія кинула виклик цивілізованому світу, і світ дуже повільно йшов до розуміння справжньої небезпеки. 

У різних країнах також є свої внутрішньополітичні протистояння, які й впливають на рішення цих країн. Те, що зараз американський президент Байден і британський прем’єр Джонсон зайняли жорстку позицію щодо Росії, більше пов’язане з бажанням збільшити для них кількість американських і британських виборців, аніж із тим, що про них думають українці. Але водночас все це й створює шанси для України. Шанси заручитися ще більшою підтримкою західних держав, шанси полегшити наш шлях євроатлантичної інтеграції, шанси унеможливити ймовірність того, що колись ми залишимося сам на сам із Росією. Але шансами потрібно вміти скористатися.

Будь-яка міжнародна підтримка зараз важлива для України. Та з особливим інтересом ми очікували на візити до Києва британського та польського прем’єрів. Адже очільниця британського міністерства закордонних справ Ліз Трасс 21 січня під час візиту до Австралії заявила про новий альянс Великої Британії, Польщі та України. Відтоді наші ЗМІ та політичні експерти постійно обговорювали в інформпросторі цей альянс, як він працюватиме. Офіційно про створення альянсу начебто мало бути оголошено 1 лютого. Власне, у день візиту до Києва Джонсона та Моравецького. Та міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба повідомив, що офіційне оголошення трохи переноситься. Він назвав причину – Ліз Трасс захворіла на Covid-19 і не змогла прибути до Києва разом із Борисом Джонсоном. Очевидно, що саме МЗС трьох країн готували якісь організаційні моменти щодо створення та оголошення нового альянсу.

«Інформація про новий малий альянс Україна – Польща – Велика Британія вже просочилася в публічний простір декілька днів тому і активно, навіть ажіотажно, в ньому крутиться. Тому настав час внести трохи ясності. Ось чотири факти з тих, якими вже можу поділитися: 1. З ініціативою започаткування такої тристоронньої співпраці в жовтні минулого року виступила Україна (чесно кажучи, було прикро бачити, коли перші українські коментатори автоматично приписали цю ініціативу нашим партнерам, тому вкотре повторюю – вірте в свою державу). Я вдячний колегам і друзям Ліз Трасс і Збіґневу Рау, які живо відгукнулися, і закипіла тристороння робота по лінії МЗС трьох країн, в яку кожна країна робить рівноцінно важливий внесок. 2. Цей новий формат є частиною нашої стратегії малих альянсів як проактивної зовнішньої політики України. Окрема увага приділена їм і в Стратегії зовнішньополітичної діяльності. Нагадаю: суть в тому, що ми не можемо чекати безпеки та процвітання десь у майбутньому, коли станемо членами ЄС і НАТО. Вони потрібні нам вже сьогодні. Тому ми вже сьогодні досягаємо практичного зміцнення, гуртуючи дружні та близькі за духом країни у малі альянси. Ми створюємо пояс безпеки та процвітання і посилюємо Балто-Чорноморську вісь. Так з’явилися Люблінський трикутник з Польщею і Литвою, Квадрига з Туреччиною, Асоційоване тріо з Грузією і Молдовою. Всі вони успішно розвиваються, набувають ваги, вже сьогодні приносять Україні конкретні переваги. 3. Новий формат не прив’язаний до локальної географії – це об’єднання країн, які поділяють спільні принципи, прагнуть зміцнювати безпеку та розвивати торгівлю, готові до конкретних дій. Варшава, Київ і Лондон мають не лише реалістичне усвідомлення безпекових загроз Європі та стратегію протидії викликам з боку РФ, але і великий потенціал тристоронньої співпраці в галузях торгівлі, інвестицій, енергетики, зокрема відновлюваної. З’єднуючи своїми зусиллями Атлантику, Балтику та Чорне море, ми створюємо нові можливості для наших країн і для регіону загалом. 4. Планувалося, що перше офіційне оголошення про створення нового формату буде зроблене міністерствами закордонних справ трьох країн завтра в межах візиту нашої британської колеги до Києва. На жаль, вона захворіла на ковід, і ми переносимо це оголошення на пізніше. Однак за цей час наші команди не сидітимуть склавши руки, а продовжать відточувати новий формат. Майте терпіння, вірте в себе, Україну та її справжніх друзів», – написав Дмитро Кулеба на своїй фейсбук-сторінці 1 лютого.

Від цього ясності щодо формату нового альянсу стало не набагато більше. Але на питання чи буде це політичний союз чи військово-політичний, то очевиднішим виглядає першим варіант. І тут зауважимо, що на зменшений варіант НАТО і не потрібно було сподіватися. Також не варто думати про зменшений варіант ЄС. Але поглиблення співпраці між трьома державами в будь-якому разі може принести корить Україні.

«Основною цінністю є, звичайно, безпека в регіоні. Завдяки безпеці може розвиватися економічне життя, торгівля, також культура. Отже, ми всі в цьому регіоні в цьому зацікавлені, і саме така співпраця є боротьбою за безпеку в регіоні. Велика Британія – це одна із колон НАТО. Одночасно, Велика Британія вийшла з Європейського Союзу. Для нас, для Польщі, Велика Британія є одним із найважливіших та найближчих торговельних партнерів. Я часто спілкуюся з прем’єром Великої Британії стосовно різних питань, і в цьому контексті міністри закордонних справ працюють над можливим форматом, який би міг пожвавити співпрацю між Польщею, Україною та Великою Британією на різних полях», – заявив 1 лютого у Києві Матеуш Моравецький.

Щодо власне військової допомоги, то нагадаємо, що Велика Британія стала першою країною, яка у січня цього року надіслала Україні летальну зброю на тлі небезпеки нового вторгнення Росії. Зокрема, йдеться про близько 2000 протитанкових ракетних комплексів NLAW. Також в Україну прибули 30 британських військових інструкторів, щоб навчити нашій армійців застосовувати цю зброю. 

1 лютого президент Зеленський також повідомив про те, що обговорив із прем’єром Джонсоном засоби стримування Росії від агресії щодо України. «Це 1,7 мільярда фунтів стерлінгів на підтримку ВМС України, побудова сучасних військово-морських баз, пакет безпекової допомоги і озброєння», – заявив Володимир Зеленський.

Своєю чергою Матеуш Моравецький у Києві також завив про те, що Польща готова передати Україні кілька десятків тисяч артилерійських снарядів і набоїв, переносні зенітно-ракетні комплекси Grom, легкі міномети, а також дрони. В ніч на 2 лютого стало відомо, що польський уряд схвалив рішення надати Україні озброєння – переносні зенітно-ракетні комплекси Piorun та боєприпаси. (Piorun – це модернізована модифікація ПЗРК Grom, відома також як Grom-М, польського виробництва, призначена для враження літаків, гелікоптерів та безпілотників).

Британський прем’єр Борис Джонсон також повідомив про надання нашій державі додатково 88 мільйонів фунтів стерлінгів на зміцнення української енергонезалежності. Також нагадаємо, що Ліз Трасс 31 січня внесла до британського парламенту новий закон, який має посилити і розширити режим санкцій у відповідь на можливу агресію Росії проти України. Вона заявила, що закон має набрати чинності з 10 лютого, але не означатиме автоматичне запровадження санкцій. Тобто санкції будуть застосовані лише у випадку нового російського нападу на Україну.

«Під санкції зможе потрапити будь-яка компанія, що має значення для Кремля і російського режиму. Олігархам Путіна чи російським компаніям, які долучені до підтримання російської влади, не буде де ховатися», – заявляла очільниця британського МЗС.

Борис Джонсон 1 лютого у Києві заявив, що Британія узгоджувала антиросійські санкції із союзниками, зокрема зі США. «Важливо, щоб у Москві розуміли, що санкції автоматично діятимуть після вторгнення. Зі США все узгоджено. Ми підтримуємо відсіч України Росії, Україна битиметься до останньої краплі крові, це стримає Путіна від посилення конфлікту. Я не можу сказати, що ми перебільшуємо загрози з боку Росії», – заявив Борис Джонсон. 

Чи можна критикувати Британію за те, що нові антиросійські санкції почнуть діяти лише у випадку, якщо Росія знову нападе на нас? Зараз для нас найважливіше зберегти підтримку Британії та інших держав. Критикувати завжди можна, а от докласти справжніх зусиль для власного розвитку і працювати для розширення згаданого нового альянсу, щоб із часом він не перетворився на суто декларативну співпрацю – це вже набагато важче.

«Для України головна – безпекова складова. У нас цей союз уже завчасно й пафосно називають «Нова Антанта» чи «Мала Антанта». Бачимо в цьому контексті постачання зброї і дипломатичну підтримку Великої Британії. Чуємо від поляків, що готові теж постачати нам зброю. Для британців геополітична складова – зрівноважування сили на європейському континенті, певний опір позиціям західноєвропейців, створення свого крила в європейській політиці. У поляків найбільш усереднена позиція – їм потрібна підтримка у суперечках з ЄС. З іншої сторони, після кризи з мігрантами на кордоні з Білоруссю та нарощування сил Росії біля українських кордонів, поляки відчули безпекову загрозу своїй державі. Звідси заяви Варшави про потребу більшої кількості військ НАТО на їхній території… Розширення союзу на країни Балтії дуже реальне. Багато говорили про можливе розширення цього альянсу на «Люблінський трикутник». Якщо приєднається Литва, чому б не долучитися Латвії і Естонії. Якщо там половина країн східного флангу НАТО, чому б не приєднати Чорноморський регіон - Румунію і Болгарію. Це був би біологічний розвиток альянсу, якщо він покаже свою ефективність. Америка з кінця 1990-х активно долучилася до співпраці з Центрально-Східною Європою. В усіх ініціативах була спостерігачем та іноді входила в різні організації. Тепер, зважаючи на нові відносини Великої Британії та США після «Брекзиту», і збереження зацікавленості Вашингтону в регіоні, логічна участь американців. Вони можуть політично, а, можливо, економічно підтримати цей альянс», – експерт із зовнішньої політики аналітичного центру «Українська призма» Олександр Краєв в інтерв’ю Gazeta.ua.

Зазначимо, що експерти також згадують про Туреччину як про державу, що потенційно може приєднатися до альянсу із Британією, Польщею та Україною. І це виглядало б логічно, зважаючи на заяви і дії турецької влади. А також на те, яку конкуренцію Туреччина складає Росії, бажаючи закріпити за собою статус регіонального лідера у Чорноморському регіоні, а також на Близькому Сході та у Середній Азії. Турецького президента Ердогана часто називали «другом» Путіна, хоча він все ж такий більше проявляє себе саме як його великий конкурент.

Побачимо, що із цього усього вийде. Та на тлі усієї міжнародної підтримки українській владі потрібно думати як зміцнити нашу армію і як вилізти із «болота» загальмованих реформ. А тут на жаль, наш президент, як зазначалося, думає не про ефективність, а про плюси для своєї виборчої кампанії. 

Ось президент вранці 1 лютого під час виступу на урочистому відкритті сьомої сесії парламенту підписав указ «Про першочергові заходи щодо зміцнення обороноздатності держави, підвищення привабливості військової служби в Збройних Силах України та поступового переходу до засад професійної армії». В цьому указі йдеться про поступове збільшення грошового забезпечення усіх військових до рівня не нижче трьох мінімальних заробітних плат; збільшення терміну дії контрактів; розробку концепції житлового забезпечення військовослужбовців, ветеранів і членів їхніх сімей. Також про те, що впродовж трьох років чисельність української армії має збільшитися на 100 тисяч осіб і має бути створено додатково 20 бригад ЗСУ. Й водночас йдеться про можливе припинення з 1 січня 2024 року військового призову і повний перехід на контрактну армію. 

Все звучить дуже гарно, але на кого це розраховано? На тих виборців, які не хочуть думати про те як можна одночасно говорити про збільшення кількості військових і перехід на контрактну армію? На тих, хто не хоче знати про нинішні проблеми із фінансовим забезпеченням військових? На тих, хто не знає як масово звільняються військові, бо держава не може надати їм належної зарплати? 

То чому не спробувати вирішувати проблеми замість того, щоб розповідати чергові байки? Мабуть, тому, що саме у 2024 повинні відбутися чергові президентські вибори в Україні.

«1. Чисельність ЗСУ збільшується законом, а не указом, парламентом, а не президентом. А саме збільшення має бути чітко прораховане, з урахуванням реальних завдань, котрі стоять перед військовими. І спираючись на реальні фінансові можливості держави. 2. Зеленський згадав трирічний термін своїх безпекових «реформ». Чи означає це, що він впевнений у своєму перебуванні на посаді Верховного через три роки? 3. Перехід до професійної армії зазвичай означає скорочення Збройних сил, а не їх збільшення. У таких випадках військових меншає, але вони стають краще навченими, ліпше озброєними й мають отримувати суттєво більше. Держава нині не здатна повноцінно утримувати навіть наявну армію, не здатна укомплектувати навіть наявні бригади. Не здатна (без допомоги ззовні) фінансувати поточні потреби в озброєнні більше, ніж на 20%. Хто це гаранту писав? І з ким він радився?» – зазначив на своїй фейсбук-сторінці нардеп від фракції «Голос», член парламентського з питань національної безпеки, оборони та розвідки Сергій Рахманін. 

І ще один момент із виступу президента у парламенті 1 лютого, що викликає багато питань: Зеленський заявив, що завдяки єдиній підтримці партнерів вдалося розблокувати «нормандський формат» та отримати надію на деескалацію і мирне врегулювання війни з Росією. За словами Зеленського, вперше з 2019-го всі чотири сторони «нормандських перемовин» погодили спільну підсумкову заяву і зараз працюють над наступною зустріччю радників, що може привести до узгодження зустрічі на рівні лідерів держав. Тобто Зеленський далі планує домовлятися із Путіним і думає, що той піде на поступки. Чи Зеленський вирішив, що зможе задовольнити Путіна поступками з боку України? Бо іншого пояснення тут важко знайти.

Нагадаємо, що 26 січня у Парижі відбулася зустріч радників лідерів «нормандської четвірки». І як заявляла, аналітикиня фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучерева Марія Золкіна ця зустріч відбулася тому, що на вимогу Росії нашу уряд відкликав із парламенту законопроєкт «Про основи державної політики перехідного періоду». 26 січня сторони домовилися зустрітися через два тижні у Берліні. Якими будуть подальші вимоги Росії, особливо якщо йтиметься про вимоги для організації зустрічі лідерів країн «нормандського формату»? Зеленський справді вірить у те, що доб’ється деескалації ситуації в той час, коли це не можуть зробити лідери західних держав? Чи саме хтось із наших союзників підштовхує українську владу до домовленостей із Росією? Питань насправді багато. Але усі ці ігри команди Зеленського у «миротворців» вже відверто дратують. Замість того, щоб розповісти суспільству суть перемовин і разом проаналізувати усі можливі наслідки, ми знову чуємо мантру про надію на мир. А миру із Росією на рівних умовах, без капітуляції України не може бути. Бо якби Росія хотіла б миру, то уже давно вивела свої війська із нашої території і не нагнітала ситуації на кордоні. Росії потрібен щонайменше контроль над Україною. У нинішній ситуації виконувати будь-які російські вимоги – це абсолютна дурість.