Біля кордонів України Росія зосередила майже 127 тисяч своїх військових і далі залякує та шантажує не лише нашу країну, але й колективний Захід. Про вимоги Кремля «Львівська Пошта» вже неодноразово писала: насамперед мовиться про вимогу гарантій щодо нерозширення НАТО на Схід, а отже, щоб Україна (як і низка інших держав) ніколи не змогла стати членом Північноатлантичного альянсу. А також, щоби військові сили союзників по НАТО залишили й території уже чинних «східних» країн – членів блоку. 

Вимоги абсурдні, і, звичайно, Захід не може дозволити собі їх виконувати. Вже кілька раундів перемовин між колективним Заходом і Росією на різних рівнях завершилися фактично нічим. Сторони лише залишили відкритими можливості для того, щоби перемовини тривали. Адже все ж таки це краще, аніж повномасштабна війна у центрі Європи. 

А тим часом наші союзники, такі як США, Велика Британія і прибалтійські держави, постачають нам озброєння і постійно повторюють заяви на підтримку України. Тоді як Німеччина і Франція явно підігрують Кремлю. Німеччина не тільки категорично відмовляється від поставок зброї в Україну, а навіть блокує такі можливості від інших країн. Франція ж, як виглядає з останніх повідомлень ЗМІ, хоче організувати прямі перемовини української влади з російськими маріонетками-бойовиками, що стали самопроголошеною владою на тимчасово окупованих територіях Донбасу.

Водночас український президент Володимир Зеленський то заявляє, що нам не потрібно панікувати, що варто готуватися до травневих шашликів, то раптом каже про можливе захоплення Харкова. В такій ситуації багатьом важко не панікувати, але потрібно зрозуміти, що паніка нікому не допоможе. Нападе Росія знову чи ні, ми не можемо спрогнозувати, але уроки минулого і сьогодення потрібно добре вивчити і зробити з них правильні висновки.

Далі акцентуємо увагу на кількох важливих моментах, які потрібно розуміти. В минулому числі «Львівська Пошта» писала про зброю, яку різні країни надають нашій державі. Упродовж минулого тижня такі поставки тривали. Але, натомість, багато наших співгромадян були відверто розчаровані іншою новиною: 23 січня Держдеп США дав розпорядження про виїзд сімей співробітників американського посольства в Києві. 

Мовиться про те, що родини американців, які працюють у посольстві США в Україні, мають покинути нашу країну, а неосновні співробітники посольства теж можуть добровільно покинути Україну. Статус розпорядження про від’їзд з посольства США переглянуть не пізніше ніж за 30 днів. Водночас посольство працює далі. Так само відкликала частину співробітників посольства в Україні та членів їхніх сімей Велика Британія. Але так само посольство і далі працює. В обох випадках країни заявили, що це не евакуація, а лише тимчасове скорочення персоналу посольств через необхідні заходи безпеки.

«На території України розташовані 129 посольств і консульських установ іноземних держав, а також представництв міжнародних організацій. Станом на 24 січня лише чотири держави повідомили МЗС України про наміри здійснити евакуацію членів родин і частини співробітників або ж дозволити їм добровільно залишити українську територію: США, Велика Британія, Австралія та Німеччина», – мовиться у повідомленні українського Міністерства закордонних справ (МЗС). Водночас верховний представник Європейського Союзу із зовнішньої політики та політики безпеки Жозеп Боррель заявив, що не бачить причин для евакуації родин європейських дипломатів із території нашої держави.

То чи значить це, що наші найбільші союзники – США і Британія – першими ж нас і «кинули»? Аж ніяк. Потрібно повторити, що посольства і далі виконують свою повноцінну роботу. Низка експертів зазначає, що американців та британців до їхніх нинішніх рішень щодо посольств в Україні спонукає свіжа пам’ять про події в Афганістані. Україна, звичайно, не Афганістан, але потрібно перестрахуватися, до того ж є певні правила щодо дипустанов. 

«Традиція – і британська, і американська: вони визначають свій аналіз ризиків. Ви знаєте, що останніми роками було чимало нападів на американські та британські посольства у світі. Вони дуже обережно до цього ставляться. Але я не почав би розганяти зраду і розкручувати паніку. Від’їзд членів родин означає певне перестрахування, певну пересторогу. І я добре розумію американців і британців тут», – зазначив колишній міністр закордонних справ України Павло Клімкін у коментарі Радіо Свобода. 

До того ж потрібно звертати увагу і на внутрішньополітичні протистояння у загаданих країнах. У глави Білого дому та його Демократичної партії свої виборці, і перед ними не можна нехтувати безпекою американських дипломатів. Кроки з відкликання дипломатів справді можна назвати передчасними, як про це вже заявив речник українського МЗС Олег Ніколенко, але, зрештою, українській владі також краще було б подумати навіть про надмірні рішення, а не лише про шашлики. В нинішній ситуації можна сказати, що США і Британія свідомо підвищують ставки. А українській владі потрібно пам’ятати про те, що хоч захистити себе ми маємо самі, для нас необхідною є допомога і підтримка союзників.

Так, потрібно визнати, що рішення США і Британії щодо дипломатів збільшують фінансові ризики для України. Інвестори і так налякані можливістю повторного нападу Росії на Україну, а тут ще й такі кроки з боку США і Британії… Та якщо українці допомагатимуть збільшувати цю паніку, то буде ще гірше.

«Російська пропаганда розганяє, що в Україні багато хто пакує валізи, але в самих біржа впала на 12% і далі падатиме. У нас така ж історія, і це частина стратегії Кремля: перекрити нам доступ до фінансових ринків і перевести українську економіку в стан колапсу на тлі рекордних цін на енергоносії. Паніка цьому тільки сприятиме. Тому не «ведіться», але й не розслабляйтеся», – зазначив Павло Клімкін на своїй сторінці у Facebook.

Загалом нинішня ситуація, як і трагічні події 2014-го, потроюють для нас той самий урок: якою б не була допомога Заходу, будь-яка країна буде думати насамперед про свої інтереси, і лідер будь-якої країни буде думати насамперед про своїх виборців. Тому ми недарма згадали про різні можливі причини відкликання частини працівників американського посольства з України.

Попри все, США зараз набагато більше включені у процеси допомоги Україні та протистояння Росії. І вже за це можна подякувати. Тому що є і абсолютно протилежний приклад – Німеччина. Держава-учасниця «нормандського формату» перемовин, спостерігач, який начебто мав би забезпечувати захист прав України в процесі цих перемовин, але водночас і держава, керівництво якої не може до кінця осягнути небезпеки, яку створює Росія для всього європейського континенту. Німеччина дуже хоче запустити газопровід «Північний потік – 2» і дуже не хоче, щоб Україна отримувала зброю для захисту від Росії. Так було у 2014-ому, так є і зараз. Це ні для кого не секрет. Але це величезна небезпека. І не лише для України…

Колишній глава МЗС України Володимир Огризко зазначає, що для проросійських настроїв німецького політичного керівництва є два пояснення – емоційне та економічне. «Емоційне. У свідомості політичної еліти та пересічних громадян Німеччини все ще присутнє відчуття провини за злочини нацизму. І спрямовані вони насамперед на Росію. СРСР називали Росією. Тому німці не бачать ні України, ні Білорусі, ніяких інших народів, які страждали не менше, а може, й більше. Посольство України в Німеччині протягом багатьох років намагається довести німецькій громадськості, що відповідальність Німеччини є рівноцінною щодо Польщі, Росії, України, Білорусі та інших народів. Не можна з усіх жертв виділяти одну, стояти перед нею на колінах і каятися. Каятися треба перед усіма. Поки що цього не відбувається. Економічне. Якщо прибуток капіталіста сягає 300%, то він продасть свою рідну маму». Сьогодні німецькі капіталісти готові продати і маму, і тата. Російський ринок для них – клондайк. Вони не хочуть відмовлятися від нього. Тому тиснуть на уряд, вимагаючи подальшої співпраці з РФ», – зазначив Володимир Огризко в ефірі Громадського радіо.

Поведінка німецької влади не стала для нас сюрпризом. Але нам, як і будь-якій іншій державі, також потрібно думати насамперед про себе. Нападе Путін чи ні – це величезна проблема. Але, окрім усіх можливих заходів безпеки, окрім зміцнення армії (чому нинішня наша влада приділяє далеко не головну роль), в української влади має бути чітка стратегія реформ. Саме це може допомогти економіці та покращити настрої міжнародних інвесторів.

Старший науковий співробітник Atlantic Council Андерс Аслунд зазначає, що економічні проблеми України, які виникають, цілковито пов’язані з тінню, яку відкидає загроза різкої ескалації російської військової агресії. У своїй колонці на сайті Atlantic Council, переклад якої подає «Новое время», звертає увагу на те, що 14 січня посилилися побоювання з приводу нарощування російських військ на кордоні з Україною, дохідність українських суверенних єврооблігацій у доларах США раптово підскочила до 11 − 14%. «Відтоді вони піднялися ще вище. Як наслідок, Україна фактично втратила доступ до міжнародного фінансового ринку», – пише експерт.

Понад те, Андерс Аслунд зазначає, що українському уряду зараз необхідно ухвалити антикризову програму. Зокрема, нагадує про структурні реформи, які українська влада давно відкладала: реформування судової системи, Служби безпеки України (СБУ) і Генеральної прокуратури.

«По-друге, Офісу президента необхідно відновити певну стабільність у міністерствах і наділити Кабінет міністрів тими самими повноваженнями з економічної політики, які він мав до президентства Зеленського. По-третє, уряд повинен упорядкувати ціни та платежі в енергетичному секторі, оскільки збої в енергетиці відлякали іноземних інвесторів. І, нарешті, уряд має відновити та зміцнити корпоративне управління на великих державних підприємствах України, щоби підвищити ефективність і запобігти корупції. Всі ці заходи мають бути прив’язані до міжнародних програм підтримки. Колишній президент Грузії Михеїл Саакашвілі провів дуже успішну антикризову програму в своїй країні після вторгнення Росії у 2008 році. Україна може піти за тим самим сценарієм.

Навіть за правильних реформ їй буде непереливки без доступу до міжнародних фінансів. Коли приватне фінансування вичерпається, міжнародні фінансові інституції та уряди мають прийти на допомогу», – мовиться у колонці Андерса Аслунда.

24 січня голова Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн заявила про намір Євросоюзу надати Україні новий пакет фінансової допомоги. У Twitter комісії Урсула фон дер Ляєн повідомила, що пакет включає макрофінансову допомогу у розмірі 1,2 млрд євро та збільшення вдвічі двосторонньої допомоги цього року – на 120 мільйонів євро. Вона очікує щонайшвидшого затвердження цієї допомоги з боку Європарламенту, і перший транш у розмірі 600 млн євро можуть переказати Україні вже найближчим часом.

Український президент за такий намір Єврокомісії вже подякував. Натомість голова МЗС України Дмитро Кулеба заявив, що загальною передумовою для отримання зазначеної макрофінансової допомоги залишається співпраця України з Міжнародним валютним фондом.

Заява Єврокомісії щодо фінансової допомоги Україні у нинішній ситуації – це дуже добре. Але й українська влада має розуміти, що зобов’язання проводити реформи нікуди не поділися.

Ще одним моментом, на який зараз треба звернути увагу, є процес перемовин у «нормандському форматі». 26 січня в Парижі мала відбутися зустріч радників лідерів «нормандської четвірки» (Україна, Росія, Німеччина, Франція). Представляти нашу державу мав голова Офісу президента України Андрій Єрмак. На момент підготовки цього матеріалу ще не були відомі подробиці й результати цих перемовин. Але напередодні німецьке інформагентство dpa із посиланням на свої джерела в Єлисейському палаці повідомило, що на цій зустрічі радники лідерів «нормандської четвірки» можуть обговорювати «дату, коли Україна проведе переговори із сепаратистами про особливий статус Донбасу».

Зауважимо, що Андрій Єрмак реалізацію подібного сценарію спростував. «Жодних прямих переговорів із сепаратистами не було і не буде. А подібні вигадки з’являються завдяки маніпуляторам, які вже багато разів намагалися зробити «зраду» на рівному місці... Нехай ті, що сьогодні беруть участь в створенні цих фейків, ідуть і собі малюють на лобі червоні лінії, а в нас вони, як і українські інтереси, прошиті на підкірці», – заявив Єрмак, інформує Українська правда. 

Зауважимо, що, зважаючи на те, з яких джерел «виникла» подібна інформація, низка українських експертів зазначили, що, найімовірніше, можна було говорити не про план зустрічі радників лідерів «нормандської четвірки», а власне про бажання французької сторони на цій зустрічі обговорювати дату перемовин України з російськими бойовиками (Німеччина також, мабуть, охоче підтримала б такий сценарій). Та як би там не було, хочеться вірити, що українська влада не реалізує подібні сценарії, адже це було б дуже небезпечно для України, для української влади зокрема. Оточення Зеленського вже мало б зрозуміти, як українське суспільство реагує на можливий перетин «червоних ліній».

Та й зустріч радників ще не означає стовідсоткової готовності до організації саміту лідерів країн «нормандського формату». 

Однак у цій історії є один дивний нюанс: 24 січня уряд на позачерговому засіданні відкликав із парламенту свій законопроєкт «Про основи державної політики перехідного періоду», що був схвалений на засіданні Кабміну 4 серпня 2021 року. Європейська правда пише про те, що питання відкликання цього законопроєкту було єдиним, задля ухвалення якого відбулося позачергове засідання уряду 24 січня. Формальною причиною відкликання є необхідність доопрацювання документа і необхідність виконання рекомендацій Венеційської комісії щодо цього законопроєкту. 

От тільки голова парламентської фракції «Слуга народу» Давид Арахамія вже ненароком обмовився перед журналістами, що цей законопроєкт «не дуже узгоджується з нашим «нормандським форматом». А політична аналітикиня фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучерева Марія Золкіна заявила, що відкликання законопроєкту було вимогою Росії для проведення зустрічі радників лідерів «нормандської четвірки».

«Я з дипломатичних джерел із початку січня отримувала сигнали, які потім підтверджувалися іншими джерелами, про те, що Україні була висунута вимога з боку Росії: якщо ви хочете, щоби відбулася зустріч нормандських радників, то мусите відкликати або гарантувати, що буде «похований» у парламенті законопроєкт про перехідний період. Що, власне, і сталося», – розповіла Марія Золкіна в ефірі радіо «Новое время».

Але не будемо зосереджуватися на докладному аналізі згаданого законопроєкту. Зрештою, якщо його відкликали, то представники влади його або змінюватимуть, або насправді «поховають». Зазначимо лише, що це рамковий законопроєкт, необхідний для створення загальної стратегії реінтеграції тимчасово окупованих територій. Документ справді потребував доопрацювання, а також розробки ще низки додаткових законопроєктів, але на бажання влади міг би стати основою української позиції для всіх подальших перемовин у будь-якому форматі.

«Річ у тім, що цей законопроєкт чітко розставляє крапки над «і» у тих питаннях, де Росія тисне на нас у переговорах: у відновленні державної влади на тимчасово окупованих територіях в разі їх реінтеграції, автоматичному розформуванню будь-яких окупаційних органів влади і заміни їх на тимчасові перехідні адміністрації, підготовку до виборів, роззброєння тощо. І якщо для правозахисників та правників там багато нюансів, аби цей законопроєкт не суперечив іншим законам України, то для РФ там усе з політичної точки зору геть неприйнятне. Бо тоді 80% переговорів про політичні пункти в Мінську будуть відбуватися із посиланням України на цей законопроєкт. Шансів на ухвалення законопроєкту і так було небагато – саме через цю причину. В Зеленського не визначилися, чи варто так «рубати» з огляду на переговори. Тому відкличуть і таки «поховають» той законопроєкт у нетрях Кабміну. Але чи адекватно відкликати (читай – «ховати») законопроєкт на чергову вимогу Москви? Особливо коли зустріч радників, вочевидь, не дасть жодних істотних результатів? Навряд чи. Ставки надто високі, аби очікувати, що зустріч радників щось змінить у розкладі сил. Гра значно серйозніша. Саме тому і дивує, навіщо виконувати вимогу Росії там, де взамін точно нічого не отримаєш», – пише Марія Золкіна на своїй сторінці у Facebook.

Але як би не завершилася зустріч у Парижі 26 січня, потрібно буде уважно стежити за подальшими маневрами всіх сторін. І хочеться вірити, що українська влада не настільки недалека, щоби знову піти на поступки Кремлю…