Для нас новий 2022 рік розпочався з того самого місця, на якому звершився 2021-ий. На тлі концентрації російських військ на наших кордонах українське суспільство насторожене через небезпеку нового ворожого вторгнення. І Кремль не лише тисне на Україну, але фактично шантажує весь цивілізований світ можливістю чергової гарячої фази війни проти нашої держави. 

Тут варто нагадати, що ще всередині грудня російська влада оприлюднила свої вимоги до Заходу. Крім того, що Кремль вимагає письмових гарантій щодо нерозширення НАТО (тобто гарантій, що Україна ніколи не стане членом Альянсу), також йдеться про вимогу, аби США та Західна Європа вивели війська з території східних членів НАТО і могли переміщувати туди військові потужності тільки за згоди Росії. Подібні вимоги є не що інше, як публічний ляпас НАТО. Але Росія на це пішла.

Звичайно, колективний Захід не може піти на таке приниження, тому публічно відкидає кремлівські ультиматуми. Але погрожуючи Кремлю новими «небаченими» досі санкціями, водночас залишає шлях для дипломатичного урегулювання нинішньої ситуації через подальші перемовини з Росією. 

Для нас тут можна виділити позитивні та негативні моменти. Безперечно, позитивом є те, що і окремо США, і загалом НАТО безперервно продовжують заявляти про підтримку територіальної цілісності Україні та допомогу у боротьбі з російською агресією. Але найбільший негатив у тому, що Захід погрожує Росії новими санкціями лише через ймовірність нового нападу на нашу державу. Але те, що Кремль ще у 2014-ому окупував частину наших територій і навіть не збирається виводити звідти свої війська, начебто, не є вагомою причиною для нових західних санкцій і жорсткішого тиску на Росію. 

Ми не можемо звинувачувати наших західних союзників, зрештою, їхня підтримка нам конче необхідна. Але водночас потрібно розуміти, що хоч Україна в епіцентрі протистояння між Вашингтоном і Москвою, зараз йдеться саме про протистояння американських і російських інтересів. Для повернення Донбасу і Криму необхідними будуть наша важка праця та багато часу.

Якщо зараз оцінювати можливість повторення російського військового вторгнення в Україну, то більшість наших експертів схиляються до думки, що така ймовірність є не такою високою. Адже за повної готовності Кремль міг здійснити чергову масштабну атаку у березні-квітні минулого року або, до прикладу, місяць тому. Але як тоді, так і зараз Путін продовжує «торгуватися» із Заходом. Чи справді злякавшись нових санкцій, чи бажаючи під час обговорення своїх ультиматумів дійти хоч і до малої, але вигоди для Кремля, чи просто граючи у «всемогутнього правителя» винятково для внутрішньої російської публіки? Чи, можливо, потрібно розглядати усі ці ймовірні причини одночасно?

Хай там як, Путін продовжує перемовини з американським президентом Джо Байденом. І якщо весною минулого року саме глава Білого дому ініціював такі перемовини, то в передостанній день 2021-го вже господар Кремля став ініціатором їхньої чергової телефонної розмови. 

«Президент Байден виклав два шляхи, два аспекти підходу США, які дійсно залежатимуть від дій Росії у майбутньому. Один – це шлях дипломатії, що веде до деескалації ситуації, а другий – шлях, який більше зосереджений на стримуванні, передбачає серйозні витрати та наслідки, якщо Росія вирішить здійснити подальше вторгнення в Україну», – заявив високопоставлений чиновник адміністрації США за результатами розмови, інформує Європейська правда.

Натомість у Кремлі відповіли, що Володимир Путін у розмові з американським президентом Джо Байденом, заявив, що запровадження жорстких санкцій проти Росії загрожує повним розривом її відносин із Заходом. 

І ось на такому тлі готуються такі раунди перемовин. 9-10 січня у Женеві США та Росія проведуть двосторонні перемовини щодо «напруженої ситуації навколо України» і контролю над ядерним озброєнням. Крім того, на 12 січня заплановане засідання Ради НАТО – РФ, а 13 січня має відбутися зустріч Росія – ОБСЄ. За таких планів вкрай важливо, що 2 січня відбулася телефонна розмова між Джо Байденом й українським президентом Володимиром Зеленським. 

«Президент Байден підкреслив зобов’язання США та його союзників і партнерів дотримуватися принципу «нічого про вас без вас» та ще раз підтвердив що підтримку Сполученими Штатами Америки суверенітету та територіальної цілісності України», – повідомила пресслужба Білого дому. Також у цьому повідомленні йшлося про те, що обидва президенти – і Зеленський, і Байден – підтримали переговори НАТО з Росією через проведення Ради Росія – НАТО, а також переговори з РФ у межах ОБСЄ. 

В Офісі президента України зазначили, що телефонна розмова Зеленського з Байденом тривала півтори години. «Ключова тема переговорів – ситуація на Сході та на кордонах нашої держави. Володимир Зеленський привітав активну роль США у її врегулюванні, зауваживши важливість запланованих на січень 2022 року міжнародно-правових заходів. Сторони обговорили кроки, які робить Україна в межах Мінського та Нормандського форматів, і наголосили на важливості подальших дипломатичних зусиль. Лідери двох держав також обговорили економічні й енергетичні безпекові виклики. Президент України поінформував Джозефа Байдена про поступ економічних реформ у нашій країні та заходи, яких вживають з метою зміцнення стабільності та деолігархізації.

Під час розмови вкотре було підтверджено незмінну підтримку з боку Сполучених Штатів суверенітету й територіальної цілісності України та її євроінтеграційних прагнень», – мовиться у повідомленні пресслужби Офісу президента України.

Тішить, що американський президент сам нагадав про принцип нічого не говорити про Україну без України. Однак чого очікувати від подальших американсько-російських та багатосторонніх перемовин з Росією? 

«Головна путінська теза – що проти його країни не можна запроваджувати нові серйозні санкції, бо це призведе до повного припинення взаємин між Москвою і цивілізованим світом. А це означає, що загроза санкцій спрацьовує, що Путін ними серйозно занепокоєний. Тож є сподівання, що в Кремлі будуть більш обережно ставитися до самої ідеї нового військового вторгнення в Україну. Що, звичайно, не виключає політичної та енергетичної дестабілізації України. Такі спроби будуть й надалі здійснюватися, якими б не були домовленості між Москвою і Вашингтоном.

Однак якщо Байдену вдасться переконати Путіна відмовитися від нового вторгнення в Україну, йому в будь-якому разі доведеться докласти зусиль, щоб допомогти кремлівському правителю зберегти обличчя. Тобто якась домовленість між Москвою й Вашингтоном все ж таки має бути досягнута на тих консультаціях, які розпочнуться 10 січня у Женеві, і результати яких будуть підтверджені президентами США та Росії. Під час телефонної розмови Байдена і Путіна вже окреслилися ескізи такої домовленості. Вона буде пов’язана насамперед із нерозміщенням американських озброєнь у безпосередньому наближені до кордонів Росії. Це, звісно, саме те, що російське керівництво називає новою Карибською кризою. З цією тільки різницею, що під час справжньої Карибської кризи радянський режим дійсно встановив ракети у безпосередній близькості до території Сполучених Штатів, а зараз немає мови про розташування небезпечного для Росії озброєння на території України. Тим паче американського озброєння. Однак, очевидно, Путін бажає отримати гарантії того, що така зброя не з’явиться. І я не виключаю, що такі гарантії він отримає», – про це написав у колонці на сайті «Радіо Свобода» відомий український журналіст, політичний оглядач Віталій Портников. 

Справді дуже важко повірити у те, що Захід погодиться з ультиматумом Кремля у його нинішньому вигляді. Якщо говорити про закриття дороги до НАТО для нових потенційних членів Альянсу, то йдеться не лише про Україну. От Фінляндія вже розкритикувала російські вимоги. Та й навіть якщо говорити про нинішніх членів НАТО, то кремлівські вимоги зачіпають права й інтереси Польщі, Литви, Латвії та Естонії. Про жодні письмові гарантії для Росії навряд чи йтиметься у такому разі.. Пам’ятаймо, що рішення у НАТО ухвалюють консенсусом.

Для нас більша проблема у тому, що власне через необхідність консенсусу у НАТО, навіть без обіцянок для Росії, Україні все одно буде важко стати членом Альянсу. Але це не означає, що це буде неможливо. Навпаки, нинішні «випади» Кремля проти НАТО можуть згуртувати Альянс ще більше у протистоянні Росії. Ми можемо скористатися шансом, але водночас і українське суспільство, й особливо українська влада, повинні пам’ятати про реформи, які потрібно здійснити на шляху до Альянсу. 

Не фейковою «деолігархізацією» потрібно хизуватися, а посиленням і дотриманням антимонопольного законодавства. Потрібно припинити блокувати процес обрання нового керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, припинити спроби контролю за Національним антикорупційним бюро, повернутися до розуміння того, для чого створювалося Державне бюро розслідувань, а не використовувати його для політичних замовлень, провести справжню судову реформу, очистити Офіс президента від людей, причетних до режиму Януковича, прибрати «95 квартал» з державних посад і через конкурси знайти професіоналів тощо. Можна перераховувати ще багато пунктів, але чи є розуміння у нинішньої влади того, що їй потрібно робити, щоб стати надійними партнерами для Заходу? Чи є розуміння того, що навіть без вимог Росії нас не візьмуть у НАТО, якщо ми не проводитимемо реформ? І чи є розуміння, що незалежно від результатів майбутніх перемовин Заходу із Росією, незалежно від того, наскільки великою може бути підтримка України нашими союзниками, все одно головною нашою опорою є українська армія?