Усі політики живуть за законами джунглів: все для себе та сильніші «поїдають» слабших. Таку характеристику можна дати не лише українському політичному життю. Але водночас у розвинутих демократичних державах існує багато стримувальних факторів. Базовий – це принцип верховенства права. У нашому ж випадку можна справді говорити про «дику» вседозволеність у протистоянні між політичними гравцями. Сила надається грішми, впливом на різні гілки влади, контролем над адмінресурсом та інформаційним полем. У боротьбі за все це і в гонитві за рейтингами дозволені будь-які методи. Тому дотримання Конституції часто відступає на задній план, тому правоохоронні органи виконують будь-яке замовлення президентської команди, тому парламент й уряд стають лише ширмою для Банкової, тому вищими рейтингами виправдовується будь-яке рішення, тому особисті інтереси заради політичного виживання перевищують інтереси державні.

Нинішній президент Володимир Зеленський яскраво демонструє своє бажання одноосібно керувати усіма процесами в Україні. Будьмо відвертими: не він перший прагне цього. Усі без винятку попередні українські президенти діяли так само, вибудовуючи сильну президентську вертикаль і зазіхаючи на збільшення своїх повноважень. Хтось був у цьому результативнішим, когось можна було назвати більш демократичним, але суть не змінювалася. Ми завжди стикалися з тим, що для власних інтересів українські президенти діяли впевнено, а от для справжнього реформування держави завжди бракувало політичної волі та завжди знаходився хтось, хто заважав. 

У такому контексті президент Зеленський після приходу до влади у 2019-ому отримав особливі привілеї. Можна говорити фактично про абсолютну владу з повним контролем за парламентом та урядом. Але навіть у такій ситуації нинішній президент і його команда продовжують шукати тих, хто їм заважає, продовжують шукати недолугі виправдання своїх промахів. Після екватора президентської каденції Зеленського навіть сліпий може помітити, що нинішній гарант не є реформатором, про його обіцянки нової якості політики можна забути. А от щодо використання будь-яких методів політичного виживання для себе і свого найближчого оточення (яке постійно зменшується до найбільш лояльних), то він може навіть проводити уроки деяким попереднім українським президентам.

Попри те, що Зеленський обіцяв (і навіть вписав це у свою передвиборчу програму) стати президентом лише на один термін, і що він постійно повторює, що ще точно не вирішив, чи балотуватиметься вдруге, впродовж 2021 року можна було помітити, що інформаційна кампанія для його переобрання уже триває. І неважко здогадатися, що у наступному році це проявлятиметься очевидніше. Власне, далі розглянемо що ж можна очікувати у наступному році Тигра в українському «звіриному» політичному житті.

Прогнози – річ невдячна, завжди можуть виникнути форс-мажори, що перевернуть ситуацію з ніг на голову. Та найголовніше, ніхто не може забувати, що Росія продовжує неоголошену війну проти України, продовжує окупацію частину нашої території. Важко точно спрогнозувати, якими будуть подальші кроки Кремля і чи брязкання російської зброї на наших кордонах впродовж 2021-го продовжуватиметься як залякування і тиск, чи буде агресивніше продовження. Тому українській владі необхідно консолідувати суспільство перед лицем ворога. Але, на жаль, ми спостерігаємо абсолютно протилежну картинку. 

Підозра у державній зраді та сприянні терористичним «ДНР» і «ЛНР» для п’ятого президента Петра Порошенка, що з’явилася наприкінці цього року, – це небезпечний шлях, який обрала нинішня влада. Зараз Порошенко перебуває за кордоном з робочими поїздками і мав би повернутися в Україну у першій половині січня. Принаймні він сам про це заявив. І очевидно, що перші місяці 2022-го у політичному житті України пройдуть під знаком інформаційного протистояння між Зеленським і Порошенком. Нинішній президент Зеленський вже заявив, що, на його думку, підозра Порошенку не спричинить протестів в Україні. Але хто пояснить, чому ця підозра недолуго прописана, чому раптом пішла у відпустку генпрокурорка Венедіктова, чому нинішня ситуація так нагадує те, як Янукович «боровся» із Тимошенко? 

Зараз йдеться не про те, хто кращий, Зеленський чи Порошенко, а про те, що для звинувачення у держзраді свого попередника і потенційного головного конкурента на наступних виборах потрібно більше аргументів, аніж образа за те, що раніше Порошенко не ставився серйозно до Зеленського. «Експрезиденти у різних країнах нерідко стають фігурантами кримінальних справ. Але між «зловживанням владою» та «державною зрадою» є суттєва різниця. Друге значно менше тягне на «правову оцінку» і значно більше – на політичну. Річ не лише в тому, що довести держзраду в суді непросто. Річ ще й у тому, що таке звинувачення ставить під сумнів легітимність всього, що було зроблено під час каденції обвинуваченого. Виходить, що відбиття агресії, декомунізація, набуття Томоса та багато іншого стали результатом правління державного зрадника. Саме формулювання питання робить цінність всього досягнутого мінімальною. Володимир Зеленський може думати, що судовий вирок стосуватиметься конкретної людини, але в очах дуже багатьох цей процес поставить під сумнів весь період життя країни з 2014 по 2019 рік. Якщо врахувати, що довіра до судів в Україні мінімальна, то будь-яке рішення буде бити по чинному главі держави. Якщо справа розвалиться – скажуть про те, що влада настільки слабка, що не спромоглася довести почате до кінця. Якщо оголосять вирок – то виконавчу владу звинуватить у змові зі судовою. Жоден з варіантів не закриє політичний гештальт. Скоріше навпаки», – зазначає у статті для Української правди відомий український журналіст Павло Казарін. 

Незрозуміло, чи Банкова справді вирішила перекрити дорогу Порошенку на наступні президентські вибори, чи навпаки так вони обирають найбільш вдалого для них кандидата для суперництва у другому турі, але загалом ситуація із підозрою Порошенку вже б’є по іміджу України.

Важко сказати, чи взагалі ця справа проти Порошенка нормально дійде до справжнього судового процесу. Але також можна припустити, що в наступному році буде ще одна спроба шостого президента «вдарити» по п’ятому. Йдеться про реалізацію так званого закону про олігархів. Наприкінці весни РНБО вже мала б почати вписувати олігархів у офіційний реєстр. І очевидно, що для Банкової визнання Порошенка офіційним олігархом буде принциповим питанням. 

Ситуація цікава, адже ніхто не сперечається, що Порошенко насправді є олігархом. Та за результатами нещодавнього дослідження соціологічної служби Центру Разумкова, 55% українців також вважають олігархом і Володимира Зеленського. Та й відповідно до методології «його» законопроєкту, він мав би бути у реєстрі олігархів. Чи це відбудеться?

Гаразд, якщо президента не буде в реєстрі олігархів, то чи буде там, до прикладу, нардеп від «Слуги народу» Олексій Ковальов, який нещодавно раптом купив «4 канал». Це питання дуже цікаве.

Відповідь на нього ми дізнаємося в майбутньому. Та що можна припустити з більшою впевненістю, то це те, що впродовж наступного року лояльні до влади телеканали розповідатимуть про масштабну війну проти олігархів і про великі перемоги президента. Зрештою, вже помітно, що закон про олігархів буде якщо не основною, то принаймні одним з основних «здобутків», якими хизуватиметься Володимир Зеленський для переобрання на другий термін.

Власне, недарма було згадано про купівлю телеканалу «слугою народу». Адже зрозуміло, що менше залишатиметься часу до президентських виборів, то жорсткішими будуть інформаційні атаки Банкової на конкурентів. Тут треба також згадати і про нещодавнє переформатування парламентського телеканалу «Рада», а також про бажання зробити загальнонаціональним російськомовний телеканал «Дом», який запускався для мовлення на тимчасово окуповані території. Виправдання влади дуже прості: мовляв, цей телеканал буде працювати для мешканців Донбасу і Криму, які внаслідок війни вимушені були покинути домівки і зараз живуть в різних куточках України. Але виникають питання: у нас мало загальнонаціональних телеканалів? Потрібно використовувати бюджетні гроші для телеканалу, який вже продемонстрував, що головним завданням – хвалити президента? Як мовлення російськомовного каналу узгодити з українським законодавством? І головне: хіба на Банковій думають, що ніхто не помічає, як вони будуть нову «медіаімперію» для Зеленського з поглядом на наступні вибори?

«Серед виборців нашого президента близько третини, молодь до 25 років, взагалі не дивиться телевізор. Отже, реально цільовою аудиторією нових каналів буде сегмент людей, які є ядром виборців Зеленського і водночас представляють покоління 35 років і більше. Тобто з цих 25% залишиться щонайбільше 15%. Та й це справді багато. У принципі, слід розуміти, що успішний інформканал – це той канал, який має частку 1%. Тож ніша для каналів є. Чи вдасться владі реалізувати задумане, поки що дуже складно сказати. Є надто багато невідомих. Одне, що можна точно сказати – гроші будуть освоєні», – зазначив в інтерв'ю інтернет-виданню «Депо» директор Українського інституту майбутнього Вадим Денисенко. 

Що ж, створювати гарну картинку президентська команда вміє. Тож з телевізора ми зможемо дізнаватися, про те, що олігархів подолали, та ми живемо, як у раю. 

Щодо розв’язання проблем у реальному житті, то з цим буде вже набагато важче. Але завжди знайдуться цапи-відбувайли. До прикладу, кілька міністрів, яких можна нескінченно змінювати і перетасовувати навіть без звітів за виконану роботу. Повне перезавантаження уряду буде важко і небезпечно зробити для президентської команди, тож, ймовірно, продовжиться цьогорічна практика точкових змін. Щодо ймовірності дочасних виборів до парламенту, то розмови про це навряд чи припиняться у 2022-ому. Та насправді важко сказати, чи стане це реальністю, бо президент з цього вигоди не матиме. Більш ймовірним є те, що на Банковій серйозніше думатимуть про те, як перенести парламентські вибори (чергові вибори мають відбутися 29 жовтня 2023-го) вже нас час після чергових президентських (перший тур чергових виборів має відбутися 31 березня 2024-го). Адже такий сценарій був би набагато спокійнішим для влади.