Після минулотижневої відеоконференції глави Білого дому Джо Байдена та господаря Кремля Володимира Путіна, а також телефонної розмови Байдена із українським президентом Володимиром Зеленським, ми досі не знаємо, про що ж насправді могли домовитися США і Росія. А також чи домовилися взагалі. На перший погляд, нічого страшного для нас не відбулося, офіційні представники американської влади повторюють заяви про повну підтримку України і навіть погрожують Росії новими санкціями. Але все одно посмак всіх цих перемовин не дуже добрий. Чому? Незважаючи на публічні заяви офіційних представників адміністрації Байдена, інформаційне агентство Associated Press з посиланням на представників адміністрації США повідомляло про те, що Сполучені Штати Америки можуть запропонувати Україні надати тимчасово окупованим територіям на Донбасі «певний рівень» автономії. А також про те, що Держдеп США повідомив українську владу про те, що членство в НАТО навряд чи буде схвалено для нашої держави впродовж найближчого десятиліття.

Натомість український президент Володимир Зеленський після розмови із Байденом знову згадав про можливість проведення всеукраїнського референдуму «щодо Донбасу, щодо Криму». Президент традиційно не намагався щось чітко пояснити і дійшов до того, що може бути референдум «загалом щодо припинення війни». Говорив він про це на «рідному» телеканалі «1+1». Через це низка політичних експертів припускає, що такі заяви саме зараз не є випадковістю. 

Спробуймо проаналізувати все це послідовно. Адже ми маємо бути готові до будь-якого сценарію подальшого розвитку ситуації попри те, хочемо ми у нього вірити чи ні.

Associated Press у матеріалі про можливі подальші дії американської влади писало про те, що Вашингтон стоятиме перед непростим завданням: з одного боку, переконати Україну піти на поступки на Донбасі, з другого боку, зробити так, щоб це не виглядало перемогою російського лідера Володимира Путіна. І за словами колишнього посла США в Україні Стівена Пайфера, регіонам Донбасу може бути запропоновано самоврядування у сфері охорони здоров’я, освіти та правоохоронних органів. Водночас він наголосив, що Вашингтон не підштовхуватиме Україну до кроків, «які поставлять під загрозу її суверенітет чи здатність національного уряду ухвалювати рішення».

От тільки такий погляд з-за океану може нас здивувати. Адже «певний рівень» автономії для нині окупованих Росією територій Донбасу – це і є загроза українському суверенітету. Ніхто не сумнівається у тому, що навіть з автономією під офіційним контролем Києва цих територій, Москва не відмовиться від свого контролю за ними. Це той варіант, який і є потрібен Кремлю та який може стати непрохідною перешкодою на шляху євроатлантичної інтеграції нашої держави. 

За даними джерела AP, Україна готова врахувати у законодавстві мовні та культурні особливості Донбасу, але категорично проти того, щоб цей регіон мав право вето на ухвалення загальнонаціональних рішень. Але тоді виникає питання: якщо не буде такого права вето, то для чого Росії відступати? Восьмий рік Путін продовжує війну проти України не для того, щоб просто повернути окупований Донбас. Головна мета – це якщо не знищення України як держави, то утримання її у сфері російського впливу. Без автономії Донбасу, без навіть неофіційної федералізації нашої держави Кремлю цього не добитися. Тому будь-яка автономія для нині окупованих територій автоматично означатиме поразку України. Американські експерти можуть навіть не намагатися обманювати себе і нас аналізом якихось рівнів автономії для Донбасу.

Радує те, що Білий дім спростовує інформацію про те, що США чинитимуть подібний тиск на Україну. Але як буде насправді – побачимо. Зрештою, на новому етапі «холодної війни» між Заходом і Росією, Україна стала основною ареною протистояння. Але ні нинішніх, а тим паче ймовірних майбутніх домовленостей ми не можемо знати. Найкращий для нас варіант, якщо їх не буде.

Та проблема для України у тому, що США чітко заявили: у 2014-ому вони свідомо не запровадили наджорстких санкцій проти Росії. Вони будуть лише, якщо Кремль зважиться на нове вторгнення в Україну. От тільки російські війська вже восьмий рік на наших територіях, тому якщо у політичних іграх між Заходом і Росією ніяка зі сторін не стане агресивнішою, то ситуація для нас не змінюватиметься. Роками і десятиліттями. Сумно, але такою є реальність міжнародної дипломатії. Ми маємо ставати сильнішими самі, щоб наш голос мав більшу вагу.

Тепер про наші перспективи щодо членства у НАТО. Тут можна одразу ще раз повторити: ми маємо ставати сильнішими і проводити справжні реформи. Не тільки у військовій сфері. Окрім цього, потрібно розуміти, що для ухвалення рішень у Північноатлантичному альянсі потрібен консенсус усіх країн-членів блоку. Тому, навіть незважаючи на те, якою буде позиція США, Росія матиме й інші можливості, як перешкоджати Україні домогтися вступу у НАТО. Ця ситуація може змінитися, тому потрібно не продукувати інфантильні заяви керівництва держави, а поступово доводити готовність держави до вступу в Альянс. 

У минулому номері «Львівська Пошта» вже писала про проблеми з українським оборонним бюджетом. Попри рекордні витрати, закладені на наступний рік, українська армія все одно може залишитися недофінансованою. Проблеми у тому, кошти на безпеку і оборону розподіляться між Міноборони, МВС, СБУ, Генпрокуратурою і так далі. Якщо силовики кожного року отримують значне збільшення фінансування, то армії не вистачає, навіть незважаючи на деяке підвищення фінансування. Це шлях до побудови поліційної держави для захисту влади, але не шлях для захисту держави. Загалом потрібно розуміти, що війна виснажує економіку. Тому без розумного розподілу коштів із держбюджету, зрештою, в майбутньому дійдемо до ще більших проблем.

Якщо повертатися до заяв президента Зеленського щодо референдуму, який начебто міг би допомогти завершити війну, то також виникає дуже багато питань.

«Я не виключаю референдуму щодо Донбасу загалом. Й тут питання не в статусі. В нас може бути таке в житті. Це може бути щодо Донбасу, щодо Криму. Це може бути загалом щодо припинення війни. Так може бути, що хтось, якась країна, нам пропонуватиме ті чи інші умови. Так може бути. Сьогодні цього немає точно. Тут немає жодних секретів у мене від суспільства, я такими речами не жартував би й точно секретів не мав би, тому що це дуже важливі речі, які стосуються нашого статусу, наших територій. Але якщо буде якийсь такий складний виклик, я точно радитимуся з нашим суспільством», – заявив Володимир Зеленський в ефірі телеканалу «1+1» 10 грудня. 

Після цього в інформпросторі політичні експерти розпочали бурхливу дискусію щодо важливості формулювання питань на подібному референдумі, щодо конституційних обмежень для референдумів (до прикладу, неможливості винесення питань щодо територіально цілісності держави), щодо можливостей обійти такі обмеження і т. д.

Та потрібно розуміти, що ніякий референдум не зможе завершити війну. Це лише інструмент для того, щоб влада отримала додаткові аргументи для ухвалення тих чи інших рішень. І в такому разі потрібна абсолютна впевненість у тому, якою насправді є мотивація влади, що припускає проведення подібних референдумів.

«Спілкуюсь із колегами щодо анонсованого Зеленським референдуму. Думки розділились. Частина вважає, що Зеленський піддався тиску США і Росії та готовий до плавної капітуляції. А оскільки йому потрібна певна легітимізація своїх дій, він хоче отримати її на референдумі. В подальшому, після референдуму, він почне імплементацію, перетворивши Україну в гібридну федерацію.

Звісно, в країні ненадовго настане мир. Але у будь-якому випадку такий сценарій дає можливість Зеленському переобратись на другий термін. На противагу їм є думка, що референдум – це сильний хід, який навпаки ламає плани США та Росії з «примушення України до імплементації Мінську». Мовляв, цілком очевидно, що якщо питання підтримки Мінських угод винесуть на референдум, більшість громадян проголосує проти. Такий результат дозволить Зеленському «розв’язати руки». Як мінімум, він відмовиться від політичної частини Мінська. Як максимум, відмова від усіх Мінських угод та пропонування світу новий формат на умовах України. Такий сценарій теж дає можливість Зеленському переобратись на другий термін. Треті вважають, що референдум ніхто не збирається проводити. Його анонс – своєрідний шантаж США та Росії. Мовляв, ми б і не проти піддатися вашому тиску, але без референдуму ми нічого робити не будемо. Далі починається затягування часу, в ході якого Україна намагатиметься накопичувати сили зберігаючи гібридне перемир’я.

При правильній комунікації цей сценарій, як не дивно, теж дає можливість Зеленському переобратись на другий термін. Ну і четверті вважають, що на цю заяву не варто звертати увагу. Це черговий генератор випадкових букв, слів та сенсів. І за пару днів він забуде про що говорив, сконцентрувавшись на генерації нових ідей», – про це на своїй фейсбук-сторінці пише політтехнолог, засновник Центру політичних студій та аналітики «Ейдос» Віктор Таран.

Наразі важко точно оцінити ситуацію. Адже ми не тільки не знаємо усіх подробиць американсько-російських перемовин, також не знаємо, що у головах у представників нашої влади. До того, що комунікація між командою Зеленського і суспільством на вкрай низькому рівні, ми, на жаль, уже звикли. Тож зараз усі експертні оцінки щодо ймовірності проведення згаданого референдуму зводиться до того, є експерт критиком чи прихильником нинішньої влади. Аргументів за і проти може бути багато. Але поки референдум не оголошено, поки ми не знаємо питання, поки ми не знаємо, хто зможе голосувати (чи зможуть мешканці окупованих територій) і як відбуватиметься голосування (чи буде можливість якогось електронного голосування), доти всі ці обговорення є лише частиною політичної боротьби між владою та опозицією. Цинічної боротьби за рейтинги, що рідко приносить користь державі. В такій ситуації нам і ворогів не треба, самі можемо дестабілізувати ситуацію всередині України.