Неоголошена російсько-українська війна нарешті навчила нас шанувати своє військо. Хоча, на жаль, навіть зараз, на восьмому році війни, це навряд чи стосується усіх наших громадян. Багато українців й досі живуть так, начебто ніякої війни немає, дехто далі хоче дружити з Росією. Та найгірше, що навіть нинішня українська влада, хоч останнім часом й змінила свою публічну риторику на більш патріотичну, все одно часто заплющує очі на проблеми армії. І це є найбільша помилка. Адже саме військо є основою держави, опорою нашої незалежності. 

За останні вісім років у цьому мали б вже переконатися усі українці. Без героїзму і самопожертв наших захисників на фронті, ми б зараз взагалі не обговорювали, а чи відчувається війна у решті мирних українських міст.

14 жовтня святкуватимемо День захисників та захисниць України. Вшановувати своє військо саме на Покрову є українською історичною традицією. Та лише у 2014-ому було започатковане офіційне свято – День захисника України. А у липні цього року парламент перейменував його власне у День захисників та захисниць. Добре, що Україна відмовилася від фейкового радянського дня захисника вітчизни 23 лютого і поступово відновлює історичну пам’ять. От тільки потрібно не просто змінювати дати, а наповнити свято змістом. 14 жовтня – це не про подарунки чоловікам, це не якесь гендерне урівноваження 8 березня у радянському стилі. А це свято героїзму справжніх українських захисників і захисниць. 

І пафосні заяви й привітання від політиків у цей день не допоможуть нашій армії. Влада повинна щодня працювати для забезпечення та підтримки війська. Тим паче нинішня влада, як так любить гратися на темі суспільної підтримки і соціологічних опитувань. Тут можна лише нагадати, що впродовж війни дослідження соціологічних служб щороку демонструють, що серед усіх державних та суспільних інститутів наші громадяни найбільше довіряють Збройним силам України. Далі за рівнем підтримки йдуть волонтери і церква. До прикладу цьогорічне серпневе дослідження, проведене Центром Разумкова, показало, що українці найчастіше висловлюють довіру до ЗСУ (68% опитаних), волонтерських організацій (64%), церкви (63,5%).

Та згадаймо і те, як кілька тижнів тому виник скандал із начебто майже півторамільярдним боргом держави перед військовими. Про таку заборгованість повідомили в Офісі уповноваженої Верховної Ради з прав людини Людмили Денісової. «До Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини надходять численні звернення військовослужбовців Збройних сил України та членів їхніх родин щодо порушення конституційних прав у зв’язку із заборгованістю виплат грошового забезпечення та інших видів грошової допомоги. На поточний момент заборгованість Міністерства оборони України з обов’язкових виплат військовослужбовцям становить 1 млрд 465,8 млн гривень. Зокрема, 1 млрд 271 млн гривень – це заборгованість з виплат грошової допомоги на оздоровлення. Також припинене фінансування «бойових виплат» військовослужбовцям, які виконують завдання в зоні проведення Операції об’єднаних сил», – мовилося у повідомленні від 17 вересня. Тоді Уповноважена з прав людини надіслала запит до першого віцепрем’єра-міністра економіки України Олексія Любченка, який є головою Міжвідомчої робочої групи з питань погашення заборгованості із заробітної плати.

А 27 вересня колишній прем’єр Володимир Гройсман розповів в ефірі програми «Свобода слова Савіка Шустера» про зростання заборгованості перед українськими військовими. «Я в одній зі студій почув про те, що півтора мільярда заборгованість нашим воїнам. Півтора мільярда гривень під час війни! Я дав запит до уряду, отримав відповідь. Я хочу вам її прочитати. Бо мені боляче це читати. Станом на 1 вересня 2021 року Міністерство оборони України не мало можливості профінансувати кошти на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям на загальну суму 2 мільярди 35 мільйонів гривень. Станом на 27 вересня 2021 року зазначена потреба зросла і становить 2 мільярди 325 мільйонів», – розповідав Володимир Гройсман.

Як на таку інформацію реагувала влада? Прем’єр Денис Шмигаль ще 24 вересня в парламенті під час години запитань до уряду заявив, що усі заяви про борги перед військовими є фейком. «Стосовно фейку про заборгованість перед військовими. Я хочу наголосити, що існує поточна заборгованість. Не протермінована, а поточна – це дуже важливо – по виплатах на оздоровчі для військових. Не існує жодної заборгованості по бойових. Це також фейк, який поширюють по різноманітних каналах. Ухвалений вчора за основу в першому читанні закон про зміни до бюджету вирішує всі питання, навіть по поточних заборгованостях щодо ось цих виплат на оздоровлення», – ось таке цікаве пояснення голова уряду озвучив 24 вересня. 

Зміни до держбюджету-2021 були ухвалені 8 жовтня. «Міноборони протягом 2021 року неодноразово зверталось до вищих органів виконавчої влади України з ініціативою збільшення фінансового ресурсу на покриття дефіциту в коштах. Зрештою, сьогодні Верховна Рада ухвалила в цілому проєкт закону №6052 про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік». Ми вітаємо це рішення і після підписання закону президентом України та виділення додаткових коштів невідкладно спрямуємо їх у війська для здійснення належних виплат військовослужбовцям», – заявив тоді міністр оборони Андрій Таран, повідомляла пресслужба Міноборони. (Треба зазначити, що станом на обід 12 вересня на офіційному сайті парламенту законопроєкт із змінами до держбюджету зазначався як направлений на підпис президенту. – «Львівська Пошта»). Водночас Таран зазначив, що виплати військовослужбовцям щомісячного грошового забезпечення та винагороди за участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони проводяться своєчасно.

Загалом якась дивна вся ця історія. Грошей не було, але влада переконувала, що інформація про борги фейкова. Впродовж року Міноборони заявляло про дефіцит бюджету, а тільки кілька днів назад влада нарешті взялася за виправлення ситуації. І ще незрозуміло, як насправді ситуація розвиватиметься далі. Минулого року під час ухвалення держбюджету-2021 «слуги народу» якось про це не думали, так само як і впродовж багатьох місяців цього року.

Можливо, хоч тепер треба подумати наперед, коли дійде до ухвалення держбюджету-2022? 

Ще 15 вересня уряд презентував проєкт головного фінансового документа на наступний рік. Поки це лише перший варіант і, безперечно, він ще зазнає змін до остаточного ухвалення. А про зміни треба добре подумати. Адже поки прем’єр хизується виділенням 5,95% ВВП на сектор безпеки і оборони, він водночас не згадує про реальні потреби і проблеми армії. Навіть, здавалося б такий «свій» міністр оборони Таран вказує на помилки. «До бюджетної пропозиції Міністерства оборони України на 2022 рік за напрямом грошового забезпечення було включено потребу сумою 93 млрд гривень, що на 39,8 млрд гривень більше ніж у 2021 році. Виділення такої суми дозволило б значно підвищити розміри грошового забезпечення та наблизити їх до розмірів країн-членів НАТО. Проте в проєкті Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» Міністерству оборони України за фондом грошового забезпечення враховані видатки на виплату грошового забезпечення сумою 62,5 млрд гривень, що лише на 8,9 млрд гривень більше ніж у попередньому році, або на 11,7%. Ці додаткові кошти не забезпечать підвищення розмірів грошового забезпечення, а лише дозволять у 2022 році виплачувати військовослужбовцям місячне грошове забезпечення в розмірах 2019 – 2021 років, винагороду за участь в ООС, індексацію грошового забезпечення, інші обов’язкові виплати та утримувати чисельність військовослужбовців Збройних сил України, визначеною Законом України «Про чисельність Збройних Сил України», – повідомила 8 жовтня пресслужба Міноборони із посиланням на міністра Андрія Тарана.

Тобто поки що картинка виглядає не найкращою. Скільки коштів «слуги народу» врешті-решт виділять на військових – побачимо.

Та тут також треба звернути увагу на те, міністр Таран, який раніше не дуже-то і «ганявся» за стандартами НАТО, зараз дедалі частіше про них говорить. Наскільки це щиро – важко сказати. Але не можна забувати і про те, що впродовж кількох останніх місяців різні ЗМІ повідомляли про ймовірність відставки Андрія Тарана з посади міністра оборони. Хоча, з огляду на всі ці повідомлення, майже кожен член нинішнього уряду може бути звільнений найближчим часом. (Хіба що крім прем’єра Шмигаля, бо знайти голоси на призначення нового голови уряду «слугам народу» буде важко). Та що змінить відставка окремого міністра чи навіть кількох, якщо у влади немає цілісної стратегії розвитку держави? Чи має президент, Верховний головнокомандувач, час думати про військо, поки він зайнятий пошуками «цапів-відбувайлів» й очищенням своєї команди від людей, які перестали йому подобатися? І все це тільки в межах вже початої кампанії Зеленського з переобрання на другий президентський термін…

Підтримка нашої армії, зокрема і збільшення фінансового забезпечення військових, має бути одним із найважливіших завдань влади. Окрім цього, військо не може бути заручником політичних ігор нинішньої нашої незрілої влади. Пам’ятаємо, як президент Зеленський хвалився так званим всеосяжним перемир’ям на Донбасі, яке, щоправда, так і не настало. Адже пам’ятаємо масштабне загострення ситуації на фронті, на наших кордонах весною цього року. Після цього можна було знову говорити про відносний «перепочинок», але російські терористичні сили не припинили обстрілювати, калічити і вбивати українських військових.

«Збройні формування Російської Федерації продовжують обстрілювати позиції Збройних сил України з метою підтримання напруги та провокування вогню у відповідь. Упродовж минулої доби, 11 жовтня, російсько-окупаційні війська 9 разів порушували режим припинення вогню. Позиції українських воїнів біля Південного ворог обстріляв тричі, використовуючи великокаліберні кулемети, стрілецьку зброю та гранатомети різних систем. Поблизу Кримського окупанти вели вогонь двічі з великокаліберних кулеметів, станкових протитанкових гранатометів та стрілецької зброї. В бік населених пунктів Зайцеве та Красногорівка найманці застосували ручні протитанкові гранатомети. Неподалік Талаківки ворожі збройні формування обстрілювали наші позиції з гранатометів різних систем, великокаліберних кулеметів та стрілецької зброї. В районі Водяного, що на Приазов’ї, противник вів вогонь з гранатометів різних систем та стрілецької зброї. Внаслідок ворожого обстрілу один військовослужбовець Об’єднаних сил дістав поранення. Воїн перебуває в лікувальному закладі. Стан його здоров’я задовільний. Щоб змусити противника припинити вогневу активність, українські захисники відкривали вогонь у відповідь», – це зведення від Штабу Операції об’єднаних сил станом на ранок 12 жовтня. Кожного дня з’являються подібні повідомлення, а нам залишається радіти хіба що тому, що цього разу обійшлося без втрат з нашого боку. Але так щастить не завжди.

Тим часом президент Зеленський вже давно перестав реагувати навіть на повідомлення про загиблих українських військових. Вже так легко і не пригадати, коли він хоч якусь заяву зробив щодо ситуації на фронті. Водночас схоже на те, що він і досі не відмовився ще раз «подивитися в очі Путіну» під час особистої зустрічі. Наприкінці вересня голова Офісу президента Андрій Єрмак розповів в ефірі програми «Свобода слова» на телеканалі ICTV, що саміт лідерів держав «нормандської четвірки» (Україна, Росія, Німеччина, Франція) може відбутися до завершення повноважень Ангели Меркель на посаді канцлера Німеччини. Бо, мовляв, «вона дійсно дуже багато для цього зробила». Але тут виникає питання: а в чому логіка такого чергового поспіху з «нормандським форматом»? Усі дії Меркель під кінець її каденції щодо «Північного потоку – 2» і щодо реалізації Мінських угод виглядають вкрай небезпечними для України. Хіба наша влада знову хоче запустити дискусію щодо місцевих виборів на окупованих територіях Донбасу під дулами російських автоматів? Хіба ця влада не засвоїла минулих уроків, коли до такого обговорення доходило?

Водночас після телефонних розмов Еммануеля Макрона та Ангели Меркель з Володимиром Зеленським і Володимиром Путіним французька сторона 12 жовтня повідомила про домовленість організувати зустріч міністрів закордонних справ у «нормандському форматі» найближчими тижнями. Чи така зустріч дійсно відбудеться і чи можна буде після цього серйозно говорити про підготовку саміту лідерів чотирьох держав – зараз важко сказати. Але реалізація такого сценарію навряд чи може принести позитив для України. Німеччина зараз проходить через зміну влади, у Франції весною наступного року пройдуть президентські вибори. В такій ситуації українській владі потрібно вибудовувати стратегію на майбутнє, а не знову шукати швидких рішень. Війну ще однією «нормандською зустріччю» не зупинити, а от в пастку небезпечних додаткових домовленостей можна потрапити.

До того ж звернемо увагу на нещодавню статтю заступника голови Ради безпеки Росії, колишнього тамтешнього президента Дмитра Медведєва для російського видання «Коммерсантъ». Не будемо переповідати усіх пропагандистських перлів цієї статті, українцям від неї ні тепло, ні холодно. Та от українська влада має зрозуміти основний посил Медведєва щодо «безглуздості контактів із нинішнім українським керівництво» (ця теза, власне, винесена у заголовок статті).

«У Москві дають зрозуміти, що стаття Медведєва санкціонована, її схвалив прессекретар президента Росії Дмитро Пєсков. І зрозуміло, що заяву Пєскова погоджено із Путіним. Та й сама стаття Медведєва узгоджена. Це те, що Путін думає про Зеленського. Але поки що не хоче сказати. Поява статті теж не є випадковою. Її опублікували якраз тоді, коли президент Франції Еммануель Макрон і федеральна канцлерка Німеччини Ангела Меркель проводили окремі відеоконференції з президентами України і Росії в спробі добитися проведення «нормандського саміту». І тоді, коли у Москві очікують приїзду заступниці державного секретаря США Вікторії Нуланд, з якою збираються обговорювати Україну. Це не просто образа українського президента і української політичної еліти. Це ясний сигнал – про майбутнє України говоритимемо із Заходом. Саму Україну суб'єктом переговорів не вважаємо. Тому теоретично можна і «нормандський саміт» провести, але якщо тільки Кремль і Захід домовляться про спільний тиск на Україну… Зеленського і його найближчих соратників будуть знищувати, тут вже не сумнівайтеся. І самих по собі – я допускаю замахи, отруєння, диверсії, оприлюднення компрометуючих матеріалів різного характеру. І разом з Україною – тут на черзі не тільки можлива ескалація на Донбасі, а й нова газова війна… При цьому сам Зеленський намагається не помічати цієї небезпеки, або й справді нічого не розуміє у російському ставленні і до нього, і до країни, якою він керує. У ситуації, коли потрібно консолідувати патріотичні сили, влада продовжує думати про боротьбу з Порошенком. У ситуації, коли необхідно сприяння союзників, влада ігнорує їхні заклики до відновлення реформ і намагається обвести Захід навколо пальця. Дивовижно! Якщо Зеленський не хоче подумати про власну безпеку і про власне майбутнє – це його особистий вибір. Але йому варто було б подумати про безпеку і майбутнє країни, президентом якої він є. Кремль вже надіслав йому «чорну мітку». Зеленському потрібно захистити країну від наслідків цього очевидного сигналу», – зазначає у колонці на сайті «Еспресо» відомий український журналіст, політичний оглядач Віталій Портников. 

Що ж, захистити країну – це справді завдання президента і Верховного головнокомандувача. І водночас він не може забувати про те, з чого ми починали цей матеріал – про підтримку і належне забезпечення армії. Ніхто зараз не говорить про те, що Україна має почати повномасштабну війну. Просто без сильної та ситої армії ніхто з українців не зможе почуватися у безпеці.