Роками ми чули від політиків обіцянки здійснити деолігархізацію країни. Роками ніхто не вірив у ці пусті слова. І хоч минулого тижня парламент ухвалив ініційований президентом Зеленським закон про олігархів, так само неможливо повірити у те, що цей документ докорінно змінить ситуацію та обмежить вплив олігархів на політичне життя в Україні.

Нинішня влада не пішла шляхом удосконалення антимонопольного законодавства. Не здійснила якісну судову реформу, а реалізація відповідних ухвалених законодавчих рішень зараз явно гальмується. Система антикорупційних органів також поступово «роз’їдається». І на цьому тлі президентська команда обрала найпримітивніший популістський шлях, мовляв, ухвалення закону про олігархів допоможе побороти вплив олігархів. У результаті «слуги народу» разом із парламентськими депгрупами, про вплив олігархів на яких ЗМІ та політичні експерти писали безліч разів, ухвалили піарний документ, яким може хизуватися президент Володимир Зеленський і використовувати для переобрання на другий термін у майбутньому. Але зі справжніми системними реформами та боротьбою з олігархами цей документ немає нічого спільного.

Вже саме ухвалення закону «Про запобігання загрозам національній безпеці, пов’язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті (олігархів)» 23 вересня відбулося з великим скандалом. Зараз не будемо переповідати усі перипетії зі спеціальною скороченою процедурою розгляду відповідного законопроєкту, позбавленням депутатів права на розгляд їхніх правок, блокуванням опозицією трибуни та безрезультатну спробу відсторонити першого віцеспікера Руслана Стефанчука від головування на пленарному засіданні. Всі це бачили, кожен може зробити свої висновки. Лише зауважимо, що явне порушення регламенту Верховної Ради під час ухвалення цього закону є лише додатковим фактором, що може призвести до визнання в майбутньому цього документу таким, що суперечить Конституції. Але для цього буде потрібне рішення Конституційного Суду України. А поки відомо, що фракція «Європейська солідарність» подала заяви до Національного антикорупційного бюро, Офісу генерального прокурора і Державного бюро розслідувань щодо вчинення кримінального правопорушення під час голосування за закон про олігархів. Кволу реакцію щонайменше двох з цих правоохоронних органів можна легко спрогнозувати, але історія лише розпочинається. Не забуваймо також, що спікер Дмитро Разумков (який 23 вересня ще був на самоізоляції через повторне зараження коронавірусом) ще раніше скерував законопроєкт про олігархів для вивчення Венеційській комісії. Її висновок, за попередніми прогнозами, з’явиться у грудні, й тоді також буде цікаво, як реагуватиме президентська команда у разі критики Венеційською комісією.

Та ще до цього потрібно, щоб законопроєкт насправді став законом. Його мають підписати спікер парламенту і президент. На момент підготовки цього матеріалу цих підписів ще не було. А натомість стало відомо про велику проблему у проголосованому законопроєкті. «Слуги народу» так поспішали 23 вересня, що проголосували законопроєкт із врахуванням правки, яку ініціював спікер Разумков. Йдеться про те, що вирішальну роль у визнанні особи олігархом матиме голова Національного агентства з питань запобігання корупції за зверненням Комісії з питань протидії надмірного впливу олігархів та ще низки органів, таких, як, до прикладу, парламент чи СБУ. Водночас, звичайно, «слуги народу» проголосували і за те, що РНБО визначатиме, хто є олігархом на підставі подання уряду, члена РНБО, НБУ, СБУ або Антимонопольного комітету України. Здається, це і було найважливішим завданням президентської команди – дозволити РНБО «призначати» олігархів. Розуміємо, що це означатиме ручний процес, керований із Банкової. РНБО – це лише координаційний орган при президентові, головою РНБО є президент і саме він формує її персональний склад. 

Поспіх призвів до того, що у проголосованому законопроєкті тепер є норми, що суперечать одна одній. Правка від Разумкова також не дуже допоможе боротьбі з олігархами, але її перевага у тому, що вона перешкоджає зловживанням щодо реєстру олігархів з боку Банкової. Дмитро Разумков вже заявив, що він підпише законопроєкт, а у президента буде два варіанти подальших дій. «Його не треба переголосовувати. Оскільки є процедура, але вона працює, якщо закон голосувався за регламентом згідно з Конституцією. Як голова парламенту вважаю, що було порушення регламенту. Тому запускати 131 статтю регламенту ВРУ, переголосовувати якісь правки – це буде неправильно… Це можна виправити так: або це може бути вето президента, повернуте до Верховної Ради з пропозиціями, тим паче, що президент є автором цього законопроєкту, або закон може бути підписаний, і після цього вносити зміни у цей закон... У вівторок будуть проголосовані постанови, які фактично блокують підпис законопроєкту. Я сподіваюся, що до цього часу комітет видасть коректний текст, за який голосувала ВР, без маніпуляцій. Якщо це відбудеться, в той же день я підпишу закон і скерую на підпис президенту. Щойно він повернеться з вето або підписом президента, ми обов’язково його оприлюднимо у «Голосі України», – зазначив Дмитро Разумков в ефірі телеканалу «Наш». Цей тиждень не є пленарним у парламенті, то він мав на увазі вівторок, 5 жовтня. 

Вже відкрите протистояння Разумкова з Офісом президента триває. І тепер він створив нові проблеми для президентської команди. Цікаво буде спостерігати за тим, що вирішить робити Банкова. Найгірший сценарій – це коли маніпуляції дійдуть до тієї межі, що в оприлюдненому кінцевому варіанті законопроєкту просто «зникне» правка Разумкова. Ми вже побачили «перегинання парламенту через коліно», а виправлення тексту законопроєкту заднім числом означатиме фактично знищення законодавчої гілки влади. Залишається сподіватися, що до цього не дійде. Можливо, під час виїзного засідання фракції «Слуги народу» у Трускавці 1 – 2 жовтня і зустрічі там із президентом вони домовляться, як виходити із ситуації, в яку самі себе загнали…

Тепер про особливості проголосованого законопроєкту. Якщо чи коли він стане законом (після підпису президента та опублікування) то набуде чинності через пів року після цього. Діятиме 10 років. З тим, хто визначатиме «офіційних» олігархів, ще потрібно буде розібратися. А для того, що особа була внесена у реєстр олігархів, вона має підпадати під три з чотирьох критеріїв: бере участь у політичному житті; має значний вплив на засоби масової інформації; є кінцевим бенефіціарним власником суб'єкта господарювання, який після дня з моменту набуття чинності цього закону є суб’єктом природних монополій або займає монопольне (панівне) становище на ринку відповідно до Закону України «Про захист економічної конкуренції» та протягом одного року поспіль підтримує або посилює таке становище; підтверджено вартість активів особи та суб’єктів господарювання, бенефіціаром яких вона є, перевищує 1 мільйон прожиткових мінімумів (зараз це 2,38 мільярда гривень).

«Львівська Пошта» вже докладно писала про ці критерії та те, що за бажання ними можна маніпулювати. Зараз звернемо увагу лише на деякі важливі нюанси.

Критерій участі у політичному житті настільки розпливчастий, що навіть якщо особа колись (неважливо коли) офіційно перерахувала гроші на політичну партію, то на неї цей підпункт діятиме. Або якщо хтось колись друкував поліграфію для мітингу, то це вже може бути третина шляху до того, щоб стати олігархом. Щодо впливу на ЗМІ, то якщо особа не продасть своє медіа чи свою частку у медіа до набуття чинності законом, то цей критерій діятиме щодо цієї особи. Так само критерій діятиме навіть після продажу ЗМІ, якщо ЗМІ продано пов’язаній особі чи особі, яка не володіє бездоганною діловою репутацією.

«Цікаво, що визначення особи олігархом за цією ознакою можливе до осіб, які їй відповідали лише до моменту набуття чинності цього закону. Після цього моменту вплив на медіа не буде враховуватися при визначенні особи олігархом, навіть якщо особа відповідає усім іншим ознакам. Таке положення викликає справедливе риторичне питання – хто має вплив на політичне життя, має істотні статки чи бенефіціаром природної монополії, але ще не має ЗМІ? Це свідчить про те, що фактично ця ознака поширюватиметься лише на олігархів, які на момент набуття чинності законом уже матимуть вплив на ЗМІ та не поширюватиметься на «нових» олігархів», – пише у колонці на Українській правді голова аналітичного центру «Інститут законодавчих ідей» Тетяна Хутор. Фактично ухвалення цього закону стимулюватиме перепродаж ЗМІ. Тільки олігархам потрібно буде знайти «гаманці» з бездоганною діловою репутацією. І якщо буде «добро» на це від Банкової. Ось така боротьба з олігархами, внаслідок якої можуть з’явитися багато нових «кишенькових» олігархів.

Щодо монополій, то з одного боку, цей критерій є найчіткішим, з другого боку, влада мала б думати, як домогтися нормальної роботи Антимонопольного комітету. Це одне із найважливіших завдань, а не дитячі ігри з якимись реєстрами олігархів.

Щодо статків, то тут цікаво, що враховуватиметься вартість усіх активів особи та підприємств, де вона виступає бенефіціаром у значенні закону, а не лише кінцевим бенефіціарним власником. Вже загадана Тетяна Хутор зазначає, що особа, яка володіє навіть 1% статутного капіталу підприємства, може бути визнана олігархом, якщо сукупні активи такої юридичної особи підвищуватимуть один мільйон прожиткових мінімумів.

Отже, кількість потенційних олігархів зростає у рази. І це вже проблеми для бізнесу і широке поле для маніпуляцій.

Які заборони для офіційних олігархів? Вони не зможуть взяти участі у великій приватизації. Це, мабуть, найважливіше. Звичайно, буде багато іміджевих втрат для великого бізнесу, навіть якщо він не пов’язаний з «класичними» олігархами, прізвища яких знає кожен. Також олігархам заборонять здійснювати внески у вигляді власних грошових коштів, виконання робіт, надання товарів, послуг тощо на підтримку політичних партій відповідно до Закону України «Про політичні партії в Україні», здійснювати внески до виборчих фондів кандидатів (крім власного виборчого фонду), політичних партій під час виборчого процесу відповідно до Виборчого кодексу України; фінансувати будь-яку політичну агітацію або проведення мітингів чи демонстрацій з політичними вимогами.

Усі добре розуміють, що цей законопроєкт виписаний під кількох контрактних осіб. Усі добре знають, що президент Володимир Зеленський і досі бореться зі своїм попередником Петром Порошенком. Цей законопроєкт не заборонить Порошенку балотуватися у майбутньому, але створить багато проблем для політичної діяльності. Фактично це примушування до сірих схем. Позитиву від цього точно немає.

Набагато більше проблем може бути у чиновників, які не задекларують контакти (зустріч та розмова, зокрема онлайн, спілкування за допомогою телефону чи засобів електронного зв’язку будь-якого змісту) з олігархом, внесеним до реєстру чи представником такого олігарха. Такі службовці будуть притягненні до політичної та/або дисциплінарної відповідальності. Представники олігарха повинні під час спілкування з чиновником повідомляти про свій статус. А якщо вони цього не зроблять? Хіба це не хороший метод прискорити звільнення, до прикладу, не надто зручного директора НАБУ?

Як бачимо, запитань дуже багато. Але маємо й важливі відповіді: цей проголосований законопроєкт створює важелі впливу на політичних конкурентів, відкриває проблеми для бізнесу і передбачає перерозподіл медіаринку. І все в інтересах Банкової. Олігархи не зникнуть, але з’явиться ще багато нових контрольованих олігархів. Тому заяви президента і його оточення про їхню перемогу над олігархами точно є недоречними. Замість системних змін нам знову демонструють низькопробне реаліті-шоу…