Через тиждень, 7 вересня, стартує шоста сесія Верховної Ради України IX скликання. Формально тоді можна буде говорити про початок нового політичного сезону в Україні, хоча «Львівська Пошта» вже писала, що насправді це вже відбулося. Активізація публічної боротьби Офісу президента зі столичним головою Віталієм Кличком напередодні святкування 30-річчя нашої незалежності, протистояння різних політичних сил щодо самого святкування, установчий саміт «Кримської платформи» і американський вояж президента Зеленського. Осінній політичний сезон у нашій політиці цього року настав раніше. І він буде не по-осінньому гарячим.

На момент підготовки цього матеріалу зустріч Володимира Зеленського з Джо Байденом у Білому домі ще не відбулася. Тому оцінки цьому турне нашого глави держави прибережемо на пізніше. Зрештою, треба сказати, що більшість експертів не очікували нічого «грандіозного» від цього візиту Зеленського. Заяви, якісь меморандуми, багато піару від команди нашого президента – це одне, а от про справжні результати поїздки можна буде говорити, якщо наша влада активізується з проведенням реформ. Реформ не на словах. Чи побачимо ми реалізацію розхваленої судової реформи, чесно обраний новий склад Вищої кваліфікаційної комісії суддів, чи почнеться очищення Вищої ради правосуддя? Чи буде ухвалений новий закон про СБУ? Що, зрештою, буде з новим законом про НАБУ? Прикладів можна навести багато. Це те, чого очікують від нас наші міжнародні партнери. І якщо нинішня українська влада почне доводити, що вона може бути надійним союзником, тоді західна підтримка України принаймні не зменшуватиметься. А найважливіше те, що реформи насамперед потрібні нам, українцям, це не просто забаганки США, ЄС чи МВФ. Та якщо Зеленський і Ко й надалі продовжуватимуть розповідати, що усі нам щось винні, а реформи не на часі під час війни, то жодні міжнародні візити та зустрічі не матимуть сенсу. І таких зустрічей ставатиме дедалі менше…

Та повернімося до нової сесії парламенту. Традиційно одним з найважливіших завдань ВРУ на осінній сезон є ухвалення державного бюджету на наступний рік. До 15 вересня уряд має скерувати нардепам попередній варіант проєкту держбюджету-2022. Далі буде багато роботи, погоджень і, звичайно, забаганок нардепів. Останні два роки говоримо про забаганки депутатів від «монобільшості», реалізувати які в бюджеті просто неможливо. Тож наскільки цього разу основний фінансовий документ на наступний рік буде збалансованим і коли парламент ухвалить його в цілому – це прогнозувати важко.

«Думаю, це питання стане тригером для «монобільшості» в середині фракції. Як мінімум бачимо низку податкових ініціатив, які намагаються просунути в «монобільшості», зокрема, законопроєкт 5600, щодо якого є абсолютно різні позиції в «Слузі народу». Кабмін має представити парламенту перший проєкт бюджету до 15 вересня. Вважаю, що питання бюджету буде одним із важливих складових. Також є багато пунктів, щодо яких можуть бути суперечки. Проєкти можуть бути лише приводами до перипетій, а от причиною може стати непорозуміння між спікером і президентом», – зазначив в ефірі Українського радіо експерт з конституційного права Богдан Бондаренко. 

«Львівська Пошта» вже неодноразово писала про те, що Офіс президента націлився на заміну голови парламенту Разумкова більш лояльним нині першим віцеспікером Стефанчуком. От тільки проблема у тому, що у самій так званій монобільшості немає ніякої єдності, тому знайти голоси для такої зміни не так просто.

Розглянемо стан «монобільшості». Громадянська мережа ОПОРА звертає увагу на те, що за два роки роботи Верховної Ради України IX скликання фракція «Слуга народу» (243 депутати) лише у 23% голосувань ухвалювала рішення силами своїх нардепів, а в інших випадках допомагали народні обранці з опозиційних фракцій та груп, а також позафракційні. Найчастіше президентській фракції допомагає депутатська група «Довіра». У Комітеті виборців України наголошують, що реальною коаліцією в цьому скликанні парламенту власне є «Слуга народу» та «Довіра». В такому разі «монобільшість» існує тільки на папері.

І відомо, що всередині президентської фракції існують різні групи впливу, що зібрали різну кількість «слуг». Одна з таких груп орієнтується на спікера Дмитра Разумкова, який зі свого боку активніше демонструє самостійницькі настрої. Чи є це виявом президентських амбіцій Разумкова? Цілком можливо. Але в будь-якому разі Офісу президента дуже не подобається те, що Дмитро Разумков не є повністю підконтрольний. Для опозиційних парламентських фракцій, навіть якщо Разумков «не свій», зараз став тим фактором, що поки унеможливлює перетворення ВРУ суто на придаток до Офісу президента. Водночас не потрібно ідеалізувати Разумкова. Виходець із Партії регіонів (був її членом із 2006-го до 2010 року), один із співавторів перемоги Зеленського на президентських виборах 2019-го зараз збільшує свої політичні апетити. 

«З перших днів ми будували свою незалежну державу на декількох непорушних принципах. Незалежність для нас – це свобода. В Україні ніколи не приживалися і не приживуться соціальні та політичні порядки самодурства, авторитарного або диктаторського типу», – це частина з промови спікера Разумкова на урочистому засіданні парламенту з нагоди 30-річчя ухвалення Акту проголошення незалежності України. 

І от представники «Європейської солідарності» вважають, що цей посил Разумков спрямував Зеленському. Тут можна й сперечатися, але те, що так звана президентська команда вже давно тріщить по швах – це факт.

І якщо протистояння між Офісом президента та головою ВРУ справді загостриться, то наймасштабнішим полем і часом для цього може стати ухвалення у другому читанні президентського законопроєкту про олігархів. Йдеться про документ із довгою назвою «Про запобігання загрозам національній безпеці, пов’язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті (олігархів)». 1 липня нардепи ухвалили його у першому читанні – тоді назбиралося аж 275 голосів «за». Після цього до законопроєкту подані 1324 правки. Рішуче поправити президентський законопроєкт хоче й спікер Разумков.

Зараз не будемо переповідати всю суть законопроєкту про олігархів, «Львівська Пошта» робила аналіз цього документу, і, очевидно, з початком нової сесії ВРУ до його тексту ще будемо повертатися. Зауважимо, що загалом ініціатива президента Зеленського немає нічого спільного з боротьбою з олігархами. Це суто піар Зеленського і вияв того, що він уже розпочав свою кампанію з переобрання на другий термін. Ухвалення цього документа допоможе команді кожного дня хизуватися «перемогою над олігархами», хоча це не матиме нічого спільного з реальністю. Схоже, що головною метою цього законопроєкту є перерозподіл медіаринку на руку Банкової. І ще, можливо, створення деяких перешкод для конкурентів Зеленського на наступних президентських виборах.

Якщо повертатись до претензій Разумкова щодо президентського законопроєкту, то насамперед йдеться про те, що який орган має визначати, хто є олігархом, а хто ні. Президент Зеленський хоче, щоб це робила РНБО. І для нього це було надзвичайно зручно, адже РНБО – це координаційний орган при президентові. В такому разі йтиметься про те, що Банкова кого захоче, того й назве олігархом. 

Спікер Разумков проти такого підходу. «На мою думку, це повинна бути структура при НАЗК, яка буде працювати на громадських засадах. Ця комісія створюється завдяки конкурсу, в межах якого можуть залучатися також іноземні експерти… Наприклад, є якийсь голова Верховної Ради, який перебуває в тісних корупційних відносинах з представником великого бізнесу. Він коли-небудь проголосує в межах РНБО за включення цієї особи до переліку олігархів? Ні. Він буде нормально звітувати про свої зустрічі? Ні. Це конфлікт інтересів? Так», – ще у липні Разумков розповів про свою позицію щодо цього законопроєкту в інтерв’ю інтернет-виданню Ліга.net.

І ось в останні дні відбулася заочна суперечка між спікером Разумковим та секретарем РНБО Даніловим. Вони на різних телеканалах олігархів фактично сперечалися, на кого олігархи мають більший вплив: на РНБО чи ВРУ. Все це має смішний вигляд. Водночас заява Данілова про те, що «вплив олігархів на законодавчу владу існує» є фактично ударом про фракції «Слуга народу». Адже може президентська фракційна самостійно ухвалювати рішення чи ні, але без них голосів за законопроєкти неможливо знайти. Тож виходить, що Данілов також визнає, що частина президентської фракції перебуває під впливом олігархів. Для чого цей удар «по своїх»? На Банковій і далі продовжують думати не лише про зміну спікера, але й про дочасні парламентські вибори? Та за такого сценарію Зеленському не вдасться вдруге зібрати навіть формальну та малоконтрольовану «монобільшість». Тоді доведеться ділитися місцями і в уряді. Та і з потенційними замінами в уряді, про що «Львівська Пошта» також вже писала, питання залишається відкритим.

Що ж, у будь-якому разі доведеться уважно слідкувати за розвитком ситуації. Ми зараз не згадали про всі найважливіші питання, що чекають на наших парламентарів у цьому політичному сезоні. До прикладу, під кінець року традиційно постає питання продовження/непродовження дії «мертвого» закону «про особливий статус Донбасу» («Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей»). А представники президентської команди вже давно заявляли, що напрацюють новий закон. І тут може бути багато небезпек. 

Попереду ще багато важливого. І потрібно розуміти, що ближче до наступних президентських виборів, то важливіше для Банкової контролювати парламент.