Шлях, який Україна пройшла за 30 років новітньої незалежності точно не можна назвати простим. Ми пройшли через дві революції, вже восьмий рік Росія продовжує неоголошену війну проти нас, 7% нашої території окуповані кремлівськими військами. Різні влади часто ходили по колу із впровадженням необхідних реформ, важко говорити про верховенство права в нашій державі й корупція продовжує процвітати на різних рівнях. Та ми завжди будемо хапатися за кожен шанс для розвитку нашої держави. Українська незалежність – це найбільша цінність, яку ми отримали завдяки жертвам багатьох минулих поколінь. Це був не подарунок внаслідок розпаду СРСР, а мета, праця і кров мільйонів українців. Ми вільні, і навіть якщо деякі наші співгромадяни не розуміють важливості самостійної розбудови власної держави, критична маса активних громадян стоїть на захисті України.

Ми можемо хвалитися тим, що в Україні проходять вільні вибори. Незважаючи на низку скандалів у минулому, за 30 років у нас змінилося шість президентів. Та наша проблема у тому, що ми дуже легко зачаровуємося, а потім дуже швидко розчаровуємося у політиках. Українці можуть скидати диктаторів, але на виборах «купуються» навіть на примітивні політтехнології, не аналізуючи можливих наслідків свого вибору. Тому вкрай важливо, наскільки суспільство може контролювати будь-яку владу. 

Якщо говорити про нинішню політичну ситуацію в країні, то бачимо парадоксальну картинку: з одного боку президентська команда хвалиться тим, що Володимир Зеленський продовжує бути лідером електоральних вподобань українців, з іншого – власне президент із своїм оточенням дуже часто відмовляється чути активних українців. ЗеКоманда відверто сумує за радянським минулим, і, схоже, не дуже то розуміє справжньої цінності української незалежності…

17 серпня на Алеї Небесної Сотні у Києві з’явилося незрозуміла інсталяція: декорації радянських часів, як-то автомати з «газировкою» та холодильниками з морозивом «Зайка». Такі «символи» заслонили собою фотографії розстріляних Героїв Небесної Сотні. І звичайно, що це викликало обурення суспільства. На Алеї навіть відбулися сутички протестувальників (які розбивали такі декорації) із поліцією. (Тут цікаво, що «народним демонтажем» радянської інсталяції зайнялися представники «Національного корпусу», і загалом «Національний корпус» став значно активнішим у «протистояннях» із владою після відставки Арсена Авакова з посади міністра внутрішніх справ).

«Це мала бути декорація для телевізійної зйомки частини урочистостей 24 серпня, яка не закривала доступу до меморіальних табличок. У цих декораціях планувалася зйомка художньої постановки - історичний екскурс різними періодами історії України, від Київської русі до наших днів. Після того декорація мала бути демонтована. Але тепер творча концепція буде переглянута», – так 17 серпня «Українська правда» цитувала неназваного співрозмовника із Офісу президента України (ОПУ).

ЗМІ повідомляли, що така інсталяція була власне ініціативою ОПУ. Хоча зрештою в Офісі президента від цього відгородилося і фактично станом на момент підготовки цього матеріалу так і не було достеменно відомо, хто був відповідальний за встановлення радянських декорацій. Київський міський голова Віталій Кличко заявив, що столична влада ніяких дозволів не надавала і вщент розкритикував таку інсталяцію. ОПУ перекидала відповідальність Національний музей Революції гідності, Музей спочатку кивав у сторону Мінкульту, а потім передумав і згадав про КМДА. Загалом в контексті протистояння президентської команди із Віталієм Кличком, який є і головою КМДА, все це дуже показово. 

Але до цих політичних «розбірок» повернемося трохи пізніше. А поки констатуємо, що ЗеКоманда мала б наперед подумати і не провокувати суспільство. Говорячи про різні періоди історії України вони зосередилися на періоді СРСР. «Какаяразніца» у такій ситуації не пройде. Насправді уже давно пора було на офіційному рівні визнати період УРСР часом радянської окупації України. Але жодна наша влада на це не наважувалася. А нинішня навіть захоплюється радянщиною.

Згадаймо, що Зеленський говорив про СРСР у травні цього року: «Були дуже складні часи, радянські. Ми знову були частиною іншої країни. Я сам народився в Радянському Союзі, і хочу вам сказати, там були плюси, були мінуси, але ми розуміємо, що там не було у людей права на свободу слова, права вибору, приватної власності. І знову у 1991 році, після розпаду Радянського Союзу, коли ми нарешті вибороли свою незалежність, також не було міцної довіри до закону через те, що деякі чиновники грабували країну».

Плюси і мінуси? Так може дозволити собі сказати президент України? Ставити на одні шальки терезів мільйони закатованих українців і … дешевий пломбір? Тут навіть важко підібрати слова, щоб описати невігластво таких «народжених в СРСР».

І навіть не дивно, що за такої влади радянська інсталяція до Дня Незалежності з’явилася на Алеї Героїв Небесної Сотні.«Інцидент із інсталяціями на Інститутській продемонстрував, що частина українського суспільства продовжує комфортно відчувати себе у «совку». І це саме та частина, яка при владі або обслуговує владу», – пише на своїй сторінці у Facebook політичний оглядач Віталій Портников.

Добре, що хоч після скандалу ніхто із представників влади не заперечував проти демонтажу радянської інсталяції. Але ще невідомо який святковий відеоролик нам підготують до Дня незалежності. Це важливо, бо це буде проявником ставлення цієї влади до Незалежності. Можливо, на цей раз подумають наперед?..

І про що президенту Зеленському також варто подумати, так це проте, щоб відмовитися від ідеї затвердження великого Державного герба України. У нас є герб – тризуб. А у 1996-му в ніч ухвалення нашої Конституції на догоду комуністам була записана норма про малий і великий герби.

«Не було б цієї норми - не було б Конституції. Бо саме через герб комуністи заблокували її ухвалення. І це був компроміс про те, що давайте колись ми напишемо закон про великий державний герб. Комуністи погодилися, аби потім «розмити» тризуб, символіку боротьби за незалежність якоюсь калиною, малиною, козаками, левами. Комуністів вже немає. Але навіщо це зараз президенту Зеленському?», – зазначав в коментарі Німецькій хвилі історик, публіцист співзасновник порталу «Історична правда» Олександр Зінченко

Минулого року нинішня влада провела конкурс на найкращий ескіз нового герба. Це був вже четвертий конкурс за часів нашої незалежності. Як і попередні він завершився скандалом: ескіз великого герба розкритикували геральдисти, історики, письменники, громадські активісти. Та президент Зеленський не зупинився: 28 червня під час урочистого засідання Ради з нагоди Дня Конституції вніс на розгляд парламенту як невідкладний законопроєкт великий Державний герб України. Смішно вже навіть те, Зеленський на затвердження вніс не ескіз, що переміг у торішньому конкурсі, а ескіз, який був затверджений урядом ще у 2009-му та так і не дійшов до голосування у парламенті. Просте питання: для чого тоді було потрібно проводити ще один конкурс? І повторимо ще простіше питання: для чого потрібно взагалі затверджувати великий герб? Тим паче, що суспільство не сприймає таку ідею.

Для затвердження великого герба потрібно 300 голосів парламентарів. Якщо президент Зеленський хоче «залишити слід в історії» через такий крок, то це буде дуже сумнівний слід. Логічнішим і позитивнішим рішенням президентської команди було б зібрати 300 голосів для того, що просто прибрати із Конституції згадку про великий герб. А зараз виходить, що президент зі своїм оточенням і за радянські інсталяції, і за шароварщину з великим гербом. Їм пора загадати, що вони керівники не УРСР, а незалежної України. 

Треба нагадати, що у липні низка відомих письменників, істориків, митців запустили у соцмережах флешмоб із закликом «Наш герб - тризуб. А ідея «великого герба» - шкідлива». Свою позицію висловили, зокрема, Оксана Забужко, Юрій Винничук, Володимир В’ятрович, Ірма Вітовська-Ванца, Тарас Чубай.

«Ми б’ємо на сполох і закликаємо об’єднати зусилля, щоб відвернути загрозу знецінення державного герба України - Тризуба - через його заміну недолугим «великим гербом». Тризуб Святого Володимира, який формально є «малим гербом», сприймається в Україні і світі як повноцінний державний герб України і є довершеним у своїй досконалості. Попри стародавнє походження, Тризуб ідеально вписується в мінімалістичну естетику ХХІ століття, є простим у відтворенні й надзвичайно впізнаваним. У цілому світі лише Україна, Швейцарія і Японія можуть похвалитися такою вдалою лаконічністю графіки своїх гербів. Будь-які спроби «вдосконалити» тризуб, домалювавши зображення людей, тварин, рослин та різних предметів і оголосити це «великим гербом України» є відвертим несмаком і абсурдом. До того ж Україна – не імперія і не федерація, і взагалі не потребує заміни історичного і справжнього свого герба на штучний «великий». Ідея «великого герба» з’явилася в Конституції за наполяганням комуністів, які навмисне у такий спосіб прагнули применшити значення справжнього герба України – Тризуба. Витягувати з небуття і намагатися втілити в життя цю ідею на тридцятому році незалежності – неприпустимо. Будь-які спроби замінити Тризуб як самодостатній державний герб на так званий «великий герб» є неприйнятними», – такий текст відомі українці поширювали у соцмережах і закликали усіх долучатися. 

Про це маємо пам’ятати. Адже президент Зеленський не хоче чути лідерів громадської думки. 17 серпня стало відомо, що він ініціював позачергову сесію для ухвалення закону про Великий державний герб. 18 серпня стало відомо, що спікер Дмитро Разумков скликає позачергову сесію на 23 серпня, але за зверненням 156 нардепів. розглядатиметься проєкт постанови про Звернення Верховної Ради України до ООН, ПАРЄ, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОЧЕС, Європейського Парламенту, урядів і парламентів іноземних держав щодо посилення міжнародного співробітництва в рамках Кримської платформи для протидії агресії Російської Федерації. Коли Разумков виконає забаганку Зеленського на момент підготовки цього матеріалу було невідомо. Але гербова сесія також має відбутися не пізніше 23 серпня.

«Вже сама спроба замінити Тризуб недолугою карикатурою, та ще й на День Незалежності, є відвертим шкідництвом. На жаль, сподівання, що Зеленський дослухається до численних протестів геральдистів, громадських, культурних і політичних діячів, які рішуче засудили законопроєкт 5712 про «великий герб», виявилися марними. Здоровий глузд і відповідальність – це не про нинішнього президента. Тож тепер усе залежить від кожного з нас і звичайно, від кожного народного депутата. Щоб протягнути «великий герб», Зеленському потрібно знайти 300 депутатів, позбавлених художнього смаку, державної відповідальності й поваги до справжніх державних символів. Наше ж завдання - переконати якомога більше депутатів не голосувати за цю антиукраїнську авантюру і зберегти для нащадків справжній і єдиний герб України – Тризуб», – зазначає на своїй сторінці у Facebook нардеп від «Європейської солідарності», історик, колишній голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.

Насправді важко повірити в те, що у парламенті знайдеться 300 голосів для затвердження великого герба. До Дня незалежності все може обмежитися лише ухваленням відповідного президентського законопроєкту у першому читанні. Для цього буде потрібно 226 голосів. Але гра Зеленського на цій темі може мати і подальші масштабні політичні наслідки.

«Для затвердження великого герба необхідні 300 голосів депутатів.

Що маємо на виході: у ВРУ немає цих голосів. «Слуг народу» та олігархічних груп не вистачить суто математично. Підуть домовлятися з ОПЖЗ? Після Медведчука та жомового Ківи тут буде складно; ВРУ збереться і не підтримає президента - почнуть розмову про «не таку ВРУ». Атакувати, найімовірніше, будуть не так ВРУ, як Дмитра Разумкова, поклавши на нього провину за провал. Та якщо «підуть» Разумкова - наступною точно піде ця ВРУ, бо самостійності і так офісно-президентського парламенту стане ще менше», – про це у Facebook пише нардеп із фракції «Голос» Ярослав Юрчишин. 

«Львівська Пошта» уже писала проте, що в ОПУ давно націлилися на заміну голови парламенту Разумкова більш лояльним нині першим віцеспікером Стефанчуком. От тільки проблема у тому, що у самій так званій «монобільшості» немає ніякої єдності, тому знайти голоси для такої зміни не так просто. Але в ОПУ справді можуть продовжувати шукати формальні причини для втілення своїх планів.

Інша річ, що зараз ОПУ фактично «воює» на різних фронтах. Ми не даремно згадували про конфлікт між Офісом президента та столичним головоріза сумісництвом головою КМДА Віталієм Кличком. В останні місяці цей конфлікт лише загострився. Правоохоронці провели масу обшуків у помешканнях людей близьких до Кличка та у структурах КМДА. Сам Кличко прогнозує, що все це робиться для його дискредитації і позбавлення влади через розділення посад і призначення нового голови КМДА. І ЗМІ вже неодноразово писали про такий сценарій та навіть називали ймовірних кандидатів на цю посаду. В останні дні найчастіше лунає прізвище міністра розвитку громад та територій Олексія Чернишова.

«Отже, всі пишуть, що новим головою КМДА стане Чернишев. Дуже цікава та неочікувана кандидатура... Поясню чому. Орієнтовно місяць назад всі джерела з Банкової розказували, що його де-факто погодили на посаду Прем’єра замість Шмигаля. Але тепер «щось пішло не так» і його «десантують» у Київ. Чи означає це, що Шмигаль лишиться на своєму місці? Можливо, але в це мало віриться. Занадто багато негативу на ньому накопичилось. Тоді хто замість нього? Поки не зрозуміло. Але точно зрозуміло одне. 

Це імовірне призначення ознака того, що у ЗЕкоманди колосальний кадровий голод. І як вони збираються розв’язувати це питання - поки не зрозуміло. Ну що ж, запасаємось попкорном і чекаємо п’ятниці», – зазначає у Facebook політтехнолог Віктор Таран.

Насправді потрібно буде уважно слідкувати за розвитком ситуації. Адже вже зараз, на тлі підготовки до святкування Дня незалежності в Україні фактично стартує новий політичний осінній сезон. І те, що він нам принесе може повпливати на кілька років наперед. Йдеться і про можливі перестановки в уряді аж до його повної заміни. І про можливість відкриття шляху до позачергових парламентських виборів. Деякі експерти раніше навіть припускали, що Володимир Зеленський може піти на дочасні президентські вибори, щоб використати ситуацію із нинішнім його лідерством у рейтингах і переобратися на новий термін. І досі важко говорити про реалістичність таких сценаріїв. Але зрозуміло одне, боротьба ОПУ за Київ загалом і персонально проти Кличка матиме значення для наступних президентських виборів. Коли б вони не відбувалися. В ОПУ можуть розглядати нинішнього столичного голову як конкурента Зеленському. Можливо, в останніх президентських рейтингах позиція Кличка і не вражає, але от в рейтингах довіри/недовіри він лише ледь відстає від Зеленського. Тому для ОПУ вкрай важливо якнайшвидше обмежити його контроль за столицею. Для самого Кличка, який явно думає про президентство, важливо втриматися. 

«Зеленський серйозно замислюється про другий термін і удар по Кличку, як основному конкуренту, стане сигналом, що рішення прийнято… Голова держави має проблеми з президентським рейтингом, Кличко другий після Зеленського у рейтингу довіри. Тому мер Києва є реальною фігурою можливого альтернативного об'єднання всіх незадоволених чинним президентом. Призначивши свого голову Київської міської державної адміністрації (КМДА) Зеленський може істотно обмежити владу Кличко в столиці.

Список претендентів на посаду голови КМДА уже сформований. Є в «четвірці» нинішній міністр розвитку громад і територій Олексій Чернишов. Міністр близький до партнера і друга Ігоря Коломойського Тимура Міндіча. Який, своєю чергою, дружний із головою ОПУ Андрієм Єрмаком», – про це ще у травні писало «Дзеркало тижня».

Тепер треба тільки переконатися у реалізації такого сценарію. І невідомо які ще сюрпризи підготував для нас ОПУ на найближчий політичний сезон, що обіцяє бути дуже гарячим. А поки слідкуватимемо за тим як Банкова використовуватиме символізм 30-ліття нашої Незалежності.