Ще з кінця лютого 2014-го Арсен Аваков «намертво» закріпив за собою посаду міністра внутрішніх справ. І як міністр «пережив» чотири зміни уряду, зміну президентів, зміну складу парламенту. За понад сім років громадські активісти, ЗМІ, експерти десятки разів «відправляли Авакова у відставку» після кожного чергового скандалу, фігурантами якого ставали поліцейські. Та сам Аваков тримався. За президента Порошенка глава МВС був своєрідним запобіжником від розпаду коаліції тоді ще БПП і «Народного фронту». Вже за президента Зеленського Аваков став «незамінним» очільником МВС, як це давав зрозуміти глава держави. І хоча скандали переслідували Авакова, хоча вже давно відомо про конфлікт між Аваковим та головою Офісу президента Єрмаком, хоча Банкова вже кілька місяців готувала інформпростір для відставки Авакова, оприлюднена останнім заява про відставку 13 липня стала великою несподіванкою.

«Вічний» міністр, символ проваленої реформи Нацполіції, той, хто «забезпечував» чесні президентські вибори 2019-го, «найефективніший» міністр Зеленського і той, хто заважав нинішньому президентові поширити повноту влади й на МВС, а ще той, хто привів Зеленського на скандальну пресконференцію для призначення винних у «справі Шеремета», тепер начебто по-доброму вирішив піти сам.

Водночас президент Володимир Зеленський 13 липня оперативно представив фракції «Слуга народу» кандидатуру наступника Авакова – голову парламентського Комітету з питань правоохоронної діяльності Дениса Монастирського. Що цікаво, Монастирський є членом фракції «Слуга народу», але експерти та ЗМІ часто називали його «людиною Авакова». Сам Монастирський, звичайно, таку характеристику спростовував. Але відомо, що насправді у різних парламентських фракціях та групах є нардепи, котрих можна назвати «людьми Авакова» або так чи інакше пов’язати з ним. 

Питання призначення нового міністра внутрішніх справ має вирішуватися в парламенті завтра, 16 липня, в останній день п’ятої сесії ВРУ IX скликання. Хоча спочатку «слуги народу» розповідали, що голосування за звільнення Авакова і призначення його наступника начебто планувалося до розгляду на 15 липня. У будь-якому випадку наші читачі вже знатимуть результати голосувань (не виключено було, що голосування відбудуться в різні дні).

Та при написанні цього матеріалу ще зарано стверджувати, що відставка Авакова вже відбулася. Те, що він сам написав заяву про відставку, начебто було ознакою домовленості між ним та президентом, та й «слуги народу» розповідали журналістам, що їхня фракція загалом таку відставку підтримає. Ще раз повторимося: всі «розклади» при цих голосуваннях будуть відомі вже сьогодні. За важливістю для президента Зеленського ці голосування за звільнення міністра та призначення нового – майже те саме, що й голосування за призначення нового прем’єра. Адже на кону дуже ласий шматок управлінського «пирога» – МВС. І ці голосування продемонструють, якою нині є справжня парламентська коаліція, чи здатна вона задовольнити потреби президента.

У цьому ж тексті спробуємо розібратися в причинах, чому заява Авакова про відставку з’явилася саме зараз. Це потрібно розуміти, навіть якщо в останній момент виникнуть якісь форс-мажори і сама відставка чи призначення не відбудуться.

Про головну причину ми вже згадали. Це бажання нинішнього президента контролювати все і вся в Україні. Як би це парадоксально не звучало, та саме скандальний Аваков на чолі МВС був стримувальним чинником для розширення президентського впливу Зеленського. Саме тому навіть опозиційні фракції могли б не підтримати відставку Авакова. Адже «старі еліти» можуть виступати проти нього, але вони його розуміють. 

Зеленський неодноразово публічно хвалив Авакова, але також уже довго шукав шляхи для його усунення з посади. Формально президент зробив «справу Шеремета» маркером для збереження Авакова на посаді чи відставки. «Я вважаю, що він повинен закінчити «справу Шеремета». Не знаю, чи так можна сказати, але для суспільства він стейкхолдер цієї ситуації. Якщо людина взялася за якусь реально сенсаційну та гучну справу, вона повинна її довести і не повинна кидати», – заявляв Зеленський у червні минулого року. 

А в травні цього року на своїй пресконференції Зеленський уже висловився дещо жорсткіше, заявивши, що якщо підозрюваних у справі Шеремета визнають невинуватими, то він серйозно розмовлятиме з главою МВС Арсеном Аваковим про його посаду. І навіть продемонстрував одному з журналістів на пресконференції свою переписку з однією із підозрюваних у цій справі – військовою медичкою Яною Дугарь. На той момент уже й ветеран АТО, музикант Андрій Антоненко (Riffmaster) був під домашнім арештом після понад 500 днів, проведених у СІЗО. 

Неспростовних доказів у цій справі про вбивство журналіста немає, але Аваков призначив винуватих наперед. Зеленський це підтримав своєю участю на пресконференції у 2019-ому. Тому насправді це їхня спільна відповідальність, хто там би кого не запрошував. Президент просто не мав брати участі в цьому жалюгідному шоу з топтання верховенства права в Україні. Нагадуємо про це, бо Зеленський так і не спромігся визнати свою помилку, натомість малював і, ймовірно, малюватиме собі благородний образ «справедливого царя».

Що цікаво, від травневої пресконференції Зеленського у «справі Шеремета» ще фактично нічого не змінилося, вона й далі перебуває на межі розвалу. Але фігурантів справи суд ще повністю не виправдав. А заява про відставку Авакова вже з’явилася 13 липня.

«Ми можемо тільки здогадуватися про причини відставки міністра внутрішніх справ, оскільки це наслідок внутрішніх процесів, зокрема в Офісі президента, та результат боротьби різних груп впливу. Чи вплинула на це рішення «справа Шеремета» загалом? Думаю, так, але чи був цей вплив вирішальним, у даному випадку дуже важко сказати. В будь-якому разі є сподівання, що відставка Авакова поверне розслідування цієї справи у конструктивне русло, а не буде вирішенням особистих питань з боку міністра внутрішніх справ. Принаймні розслідування перестане нехтувати нормами Конституції та законів України, зокрема, перестануть називати злочинцями осіб, щодо яких більш ніж два роки не можуть зібрати документів навіть для складання належним чином обвинувального акта і розгляду справи в суді. Нагадаю, що Конституція забороняє називати людину злочинцем до вироку суду, а тут держава не тільки назвала цих людей злочинцями, а ще й не може зібрати доказів їхньої вини. У будь-якому разі в «справі Шеремета» відбудуться зміни, які дозволять розібратися, що відбулося насправді і хто дійсно винен у цьому злочині», – так 13 липня юрист громадської організації «Інститут масової інформації» Алі Сафаров прокоментував вплив імовірного звільнення Авакова на майбутнє «справи Шеремета», повідомляє портал Детектор медіа.

Також зауважимо, що вранці 13 липня, ще до того як Арсен Аваков оприлюднив свою заяву про відставку, на сайті Новое время був розміщений матеріал, у якому неназваний високопоставлений співрозмовник із Офісу президента заявив про те, що звільнення Авакова відбудеться, якщо трапиться ще один резонансний злочин за участі поліцейських. Такий, наприклад, як зґвалтування жінки у відділку поліції в Кагарлику чи вбивство поліцейськими п’ятирічного Кирила Тлявова у Переяславі. Прозвучало це цинічно, адже чомусь в Офісі президента не було питань до Авакова одразу після цих злочинів. Також у цьому матеріалі мовилося про те, що в ОП визнають, що «справа Шеремета» «слизька» для міністра, але не під запис допускають, що вона навряд чи призведе до відставки. 

Зрештою, навряд чи написання заяви про відставку Авакова якось пов’язане з цими інформаційними викидами від Офісу президента. Українська правда повідомляє, що питання звільнення Авакова президент Зеленський вирішував ще перед візитом до Німеччини, який тривав 11 і 12 липня. «За даними УП, рішення між президентом і Аваковим було ухвалене ще до вильоту президента в Берлін. Однак остаточно крапки над «і» Зеленський і міністр внутрішніх справ розставили у вівторок після повернення Авакова з Рівного, де відбувалися навчання МВС… Напередодні вильоту до Берліна президент закликав до себе в Офіс голову правоохоронного комітету Ради Дениса Монастирського і запитав його, чи не хоче він зайняти місце Авакова. Депутат, який прийшов у Раду з Інституту майбутнього і якого раніше вважали орієнтованим якраз на главу МВС, подумав добу і у вівторок погодився. А вже увечері Зеленський представив його депутатам як кандидата на заміну Авакову», – пише Українська правда.

Це видання також нагадує про травневу пресконференцію Зеленського і про те, що 24 червня президент запровадив санкції проти кількох компаній, серед яких були й фірми з «орбіти» близького до Авакова харківського бізнесмена Павла Фукса. Тобто звільнення готували, і тиск на міністра тим чи тим чином був.

Зрештою, ЗМІ вже більш ніж місяць серйозніше, аніж зазвичай, обговорювали те, що в Офісі президента планують відставку Авакова. От тільки було три сценарії її втілення: відставка всього уряду задля відставки одного Авакова, подання прем’єра на звільнення міністра МВС, добровільна відставка останнього. Два перші варіанти означали б відкритий конфлікт між Аваковим і Зеленським. А це небезпечно для нинішньої влади. Адже Арсен Аваков не лише має зв’язки у різних парламентських фракціях і депгрупах, але, безумовно, за сім років спромігся б зібрати компромат на всіх важливих гравців в українській політиці. Третій варіант означав би домовленість між Зеленським та Аваковим, і, як бачимо, принаймні початок процедури відставки «вічного» міністра» відбувався саме за сценарієм «піти добровільно». 

«Як правило, ці кампанії починаються, згадуються старі гріхи, починають виходити люди з вимогами. Нічого не було. Аваков написав заяву на власне бажання. Тобто досягнута якась домовленість. Аваков не та людина, яка піде на політичну пенсію, він буде грати далі. Він стратег, який з 2014 року прекрасно розуміє, як тут усе влаштоване», – зазначив у ефірі «5 каналу» експерт з управління репутацією Борис Тизенгаузен. 

Насправді цікаво буде спостерігати за тим, як ситуація розвиватиметься далі у випадку відставки. Чи врешті-решт Монастирський (або дійде черга до когось іншого) виявиться «людиною Авакова», чи ні.

Але ще раз повторимося: для президента Зеленського вкрай важливо поширити свій вплив на МВС. Адже це останнє відомство, що напряму не контролюється президентом. І також не варто забувати про ще один парадоксальний чинник небезпеки від імовірного звільнення Арсена Авакова. Одіозний міліціонер часів Януковича Олег Татаров зараз є заступником голови Офісу президента і курирує саме правоохоронний напрямок. Такий собі «смотрящий» за правоохоронною системою від Зеленського чи, точніше, від Єрмака. У випадку «слабкого» нового очільника МВС роль і вплив Татарова зростатимуть дуже швидко. У «сильного» нового міністра внутрішніх справ якось зовсім не віриться. Адже ще перед заявою Авакова про відставку ЗМІ писали, що його може замінити нинішній секретар РНБО Олексій Данілов, але першим вибором Зеленського став не Данілов, а Монастирський.

«Якщо швидке переродження скромного депутата Монастирського в апаратного монстра – це загроза радше теоретична, то «ручне» управління МВС із Банкової – більш ніж реальна небезпека. Якщо пригадати, що за силові органи в Офісі відповідає Олег Татаров, закрадається сумнів, чи ті, що боролись з «чортом», не розбудили диявола... » – пише Українська правда.

Насправді величезна проблема для країни – що небезпечними є і заміна, і збереження «вічного» міністра на чолі МВС. Адже можна боятися сценаріїв розбудови авторитарного режиму в Україні, але так само важко уявити якісний прорив правоохоронної системи за управління Авакова. Те, що «міліція» змінила вивіску на «поліція», її суть фактично ніяк не змінилася. Патрульна поліція – це окреме явище, така собі «вивіска» реформи, сформована і запущена у 2015-ому «грузинським десантом». Решта Нацполіції – це на 90% стара система міліціонерів, які, як показав досвід останніх років, не мали наміру змінюватися. Арсен Аваков може на кого завгодно перекладати провину за провал реформи Нацполіції (а це він робив неодноразово), але своїх помилок визнавати не хоче. В цьому вони абсолютно однакові з президентом Зеленським.

«Реформи були, проте найбільш проблемною ділянкою реформи залишається кримінальний блок поліції – слідчі й оперативні підрозділи, що борються із загальнокримінальною злочинністю (убивства, грабежі, тілесні ушкодження тощо). Саме там найбільше залишилось осіб, які працювали в міліції, саме там не змінилися практики розслідування із застосуванням психологічного, а подекуди й фізичного тиску, саме там система управління (менеджменту) мало змінилася, порівняно з радянською. Найяскравіший приклад – оцінка за динамікою скерованих до суду справ (для оперативників – розкриття), яка примушує постійно звітувати про статистичні успіхи в боротьбі зі злочинами, маніпулювати із закриттям проваджень наприкінці звітного кварталу і пріоритезувати «показникові статті», – про це в березні писав у статті для «Дзеркала тижня» експерт Центру політико-правових реформ Євген Крапивін. 

Також він звертав увагу на ще один важливий момент: за фасадом реформ, за начебто автономією поліції від міністерства очільник МВС свій вплив на систему не втратив. «Після Революції Гідності ми відмовилися від «міністра міліції», тобто концентрації правоохоронної влади в руках однієї людини. Тож тепер МВС лише координує роботу Нацгвардії, Міграційної служби, Служби з надзвичайних ситуацій, прикордонників та поліції. Найбільшим із цих органів (не так за чисельністю, як за повноваженнями) залишається поліція, проте тепер це окремий центральний орган виконавчої влади зі своїм керівником та автономією від міністерства. Це була одна з вимог суспільства –«деполітизувати» поліцію, тобто заборонити політикам через міністра втручатися в оперативне управління поліцією. Концепція повністю європейська, проте чому міністр Аваков почувається в поліції як удома – дає вказівки, виходить на брифінги? До нього, а не до голови Нацполіції звертаються по коментар стосовно будь-якої проблеми в поліції. Проблема в реалізації концепції «деполітизації»: вона залишила ключові управлінські повноваження за міністром. Радше нівелювалася через просте повноваження міністра погоджувати заступників голови Нацполіції та керівників обласних управлінь поліції. Тобто ключові кадри в поліції не можна призначати без візи міністра. Тож коли міністр Аваков говорить про те, що він відділив поліцію від МВС, то він має рацію, проте половина правди інколи не відображає об’єктивного стану справ», – писав Євген Крапивін. 

І чи бідкався Арсен Аваков, що у нього забагато повноважень? Навпаки, постійно намагався замкнути на собі ще більший плив.

«Можна багато згадувати, через що Аваков уже давно мав піти. Але ми наведемо лише кілька пунктів, яких більш ніж достатньо, аби він звільнив посаду: за сім років в уряді Аваков не провів необхідну реформу поліції, а в її провалі звинувачує інших. Замовники вбивства Каті Гандзюк досі не ув’язнені, а причетні до десятків нападів на активістів перебувають на волі. Справа вбивства Шеремета викликає більше запитань, аніж відповідей. У серпні 2019 року МВС оголосило про ліквідацію Департаменту захисту економіки у складі Нацполіції. Натомість був створений таємний підрозділ, про який узагалі не розповідають громадськості. В останні роки органи правопорядку не лише сумнівно захищають громадян, а й узагалі регулярно цей порядок порушують. Злочини поліцейських украй часто покривають, а самі відділки нерідко перетворюють на місця для тортур. До того ж саме його міністерство насправді «виграло» під час «коронокризи», адже саме МВС отримало найбільше грошей із Фонду боротьби з Covid-19», – таке повідомлення з’явилося 13 липня на Facebook-сторінці Transparency International Україна.

І справді, відповіддю на питання, чи заслужив Аваков на відставку, може бути лише «так». Водночас, поки нинішня влада продовжує свої ігри у авторитаризм, поки в Офісі президента є Татаров, залишається тільки сподіватися, щоби ситуація з правоохоронною системою не погіршилася. 

І насамкінець зазначимо, що українські ЗМІ, посилаючись на свої джерела, повідомляють, що вже написали чи готові написати заяви про відставку міністр оборони Таран, міністр юстиції Малюська і міністр культури та інформаційної політики Ткаченко. А парламент уже завтра піде на канікули. Чи будуть позачергові засідання? Чи справді відбудуться ці відставки? Чи не дійде до відставки прем’єра і повної заміни уряду?.. На момент написання цього матеріалу важко було спрогнозувати. Але це політичне літо і політична осінь ще можуть бути дуже гарячими…