Гірше за відсутність боротьби з впливом олігархів на економічне та політичне життя держави може бути лише імітація цієї боротьби. Адже у другому випадку влада нам просто оголосить, що олігархи подолані, системну проблему просто заговорять, а низка людей, які здобули свої статки не зовсім чесним шляхом, і далі впливатимуть на ухвалення важливих державних рішень й також матимуть перед собою широке поле для збагачення.

Власне те, що станом на зараз президент Зеленський і його команда видають за початок масштабної боротьби з олігархами в Україні, більше схоже на імітацію. Після багатьох заяв глава держави, нарешті, минулого тижня зареєстрував у парламенті законопроєкт з довгою назвою «Про запобігання загрозам національній безпеці, пов’язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті (олігархів)». Цей документ анонсувався під «народною» назвою «про статус олігархів». Він складається лише з 13 сторінок із декларативними нормами, та насамперед спрямований на перерозподіл ринку медіа, а не на обмеження впливу олігархів на економіку, на що можна було б чекати. Також у цьому законопроєкті видно бажання нинішнього президента «вдарити» лише по своїм політичним конкурентам, а якщо бути точнішими, то по одному конкуренту, про якого усі легко здогадаються.

Згідно з цим законопроєктом визначати олігархів Зеленський збирається у «ручному режимі», тому вже можна говорити про ймовірність маніпуляцій з цим питанням. Далі має з’явитися ще низка законопроєктів щодо обмеження впливу олігархів, поки представники президентської команди плутаються, скільки ж їх буде – 7, 10 чи 11. Але незалежно від кількості найважливішим залишатиметься якість цих законодавчих ініціатив. Накладання різних підводних каменів у таких документах, «несподівані правки», які можуть з’явитися на етапі парламентського розгляду цих законопроєктів, ухвалення одного закону і не ухвалення одного чи кількох з інших анонсованих – все це зумовить те, як в кінцевому варіанті виглядатиме розхвалена нинішньою владою боротьба з олігархами. Поки ж є декларація про наміри від влади, багато піару та ще більше запитань щодо ймовірної ефективності таких законодавчих ініціатив. Адже можна заявити і про мільярд законів, і про те, що вони ухвалюватимуться разом з кожним посадженим за наступні три роки деревом в Україні, але без ефективної та незалежної судової системи, без незаангажованих правоохоронних та антикорупційних органів, без Антимонопольного комітету, який насправді працюватиме, а не буде для галочки, усі закони про олігархів не матимуть сенсу. Окрім як збільшення впливу президента на політичних конкурентів. Але це для президента, нинішнього чи наступного, але не для держави.

Тепер повернімося власне до президентського законопроєкту «про статус олігархів», який Володимир Зеленський зареєстрував у парламенті 2 червня як невідкладний. Згідно з цим документом олігархів визначатимуть за чотирма ознаками: 1) якщо особа бере участь у політичному житті; 2) має значний вплив на засоби масової інформації; 3) є кінцевим власником (контролером) компанії – суб’єкта природних монополій або монополіста на одному з ринків; 4) підтверджена вартість активів перевищує 1 млн прожиткових мінімумів (2,27 млрд грн або 83 млн дол.).

Якщо особа підпадає під три з чотирьох цих критеріїв, то її можна вважати олігархом. Та має бути створений реєстр олігархів. І для офіційного визнання особи олігархом потрібне рішення Ради національної безпеки та оборони (РНБО). Нагадаємо, що це консультативний орган при президентові, який очолює президент і визначає його персональний склад. Право подати на розгляд РНБО рішення щодо визнання особи олігархом матимуть члени РНБО, Кабмін, НБУ, СБУ, Антимонопольний комітет. Тобто розуміємо, що винесення осіб до реєстру олігархів прямо залежатиме від президента.

Рішення про виключення особи з реєстру олігархів ухвалюють за такою самою процедурою, як і про включення. Власне, сам офіційно визнаний олігарх може попросити забрати своє ім’я з реєстру. Для виключення з реєстру потрібно, щоб особа підпадала під менше ніж три згадані критерії. Але потрібно, щоб це визнала РНБО. Простіше кажучи, треба, щоб президент це схвалив.

Критерії виписані нечітко, і якщо захотіти, то президентська команда може внести велику кількість осіб у реєстр олігархів. А якщо не захоче?

Якщо говорити про критерій участі у політичному житті, то це означає, що особа є президентом України, головою Верховної Ради України, першим заступником та заступником голови Верховної Ради України, народним депутатом України, прем'єр-міністром України, першим віцепрем'єр-міністром України, віцепрем'єр-міністром України, міністром, його першим заступником та заступником, керівником іншого центрального органу виконавчої влади, який не входить до складу Кабінету Міністрів України, головою Служби безпеки України, генеральним прокурором, головою Національного банку України, керівником постійно чинного допоміжного органу, утвореного президентом України, його першим заступником та заступником. Або пов’язаною із цими посадовцями особою. Пов’язаними називаються особи, з якими є спільний бізнес. Також участь олігарха у політичному житті означає посаду у керівному органі політичної партії та/або він фінансував діяльність політичної партії, політичну агітацію або проведення мітингів чи демонстрацій з політичними вимогами. Тут цікава ситуація: особа колись (неважливо коли) офіційно перерахувала гроші на політичну партію, то на неї цей підпункт діятиме. Якщо гроші перераховувалися через підставних осіб і нічого не розкрито, то цей підпункт не діятиме. Тепер питання: чого цим доб’ється влада?

Щодо монополій, то це також цікаве питання. Потрібно розрізняти природні та неприродні монополії. «Навіть якщо бізнесмен володіє одним активом природної монополії, то згідно з цим законопроєктом він теж може потрапити в список олігархів. Тому в цій частині окреме рішення Антимонопольного комітету не потрібне. Але проблема в тому, що не всі бізнесмени володіють цими активами прямо», – зазначає ексдержавна уповноважена Антимонопольного комітету Агія Загребельська, пише Економічна правда.

А що з монополіями на загальнодержавному товарному ринку? «У цій частині мають бути рішення Антимонопольного комітету про визнання суб’єкта монополістом і штраф за таке порушення. Хто з бізнесменів, яких в Україні заведено вважати олігархами, визнаний монополістом і сплатив за це штраф? Ніхто… Однак є важливий нюанс: у проєкті сказано, що суб’єкт повинен мати монопольне становище в момент набуття законом чинності», – про це також йдеться у матеріалі Економічної правди.

Тож із визнанням монополістами все буде складно та довго. А це фактично одна з найважливіших проблем у контексті впливу олігархів на державу.

Не менш цікавими є критерії щодо впливу на ЗМІ. Під нього підпадають власники та співвласники друкованих або електронних засобів масової інформації, інформаційних агентств, радіо і телебачення. Але ЗМІ або свою частку можна продати. Відповідно до законопроєкту, якщо олігарх до чи після набуття чинності цього закону продасть ЗМІ пов’язаній особі або особі, яка не володіє бездоганною діловою репутацією, то цей критерій все одно діятиме, і продавець залишатиметься олігархом. Закон прописує ознаки небездоганної ділової репутації: наявність в особи непогашеної судимості; включення до санкційного списку або здійснення терористичної діяльності; позбавлення особи права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю згідно з вироком або іншим рішенням суду; заборгованість зі сплати податків на 600 тис. грн; придбання (намір придбати) засобу масової інформації за ціною, яка є істотно нижчою від ринкової, або за кошти, джерело походження яких не є документально підтвердженим; істотні та/або систематичні порушення особою вимог законодавства про засоби масової інформації, банківського, фінансового, валютного, податкового законодавства, законодавства з питань фінансового моніторингу, законодавства про цінні папери, акціонерні товариства та фондовий ринок.

Фактично ухвалення цього закону стимулюватиме перепродаж ЗМІ. Тільки олігархам потрібно буде знайти «гаманці» з бездоганною діловою репутацією.

Ухвалення такого закону призведе до народження нових неофіційних олігархів, нових підставних «гаманців» і нової хвилі приховування справжніх власників ЗМІ. Що ближче буде олігарх до Банкової, то легше йому приховати свій вплив на ЗМІ.

А покаранням для олігархів у реєстрі буде необхідність подавати електронну декларацію, яку подають чиновники, заборона участі у великій приватизації, заборона робити, офіційно фінансувати політичні партії. Але тепер подумаймо про те, що серед нинішніх нардепів є олігархи (які підпадають під три критерії законопроєкту), вони вже подають декларації. Заборона щодо приватизації перешкодить розширенню бізнесу, а що робити із вже наявним бізнесом, отриманим без чесної конкуренції? Щодо фінансування партій, то більшість олігархів ніколи офіційно партіям гроші не перераховували. На скількох олігархів спрямована ця заборона? На колишнього президента Петра Порошенка, щоб створити йому і його партії проблеми на наступних виборах? Раніше ЗМІ повідомляли, що команда Зеленського планувала заборонити олігархам брати участь у виборах, але це було б відвертим порушенням Конституції, тож влада пішла обхідним шляхом для створення проблем конкурентам.

Загалом найбільше проблем має бути для чиновників, які спілкуються з олігархами. Про кожну зустріч з олігархами не на офіційному заході чиновникам потрібно буде подавати декларацію про контакти, вказавши місце, дату контакту та зміст розмови. Олігархи змушені будуть попереджати чиновників про те, що вони офіційні олігархи із реєстру. У разі неподання декларації про контакти більшість чиновників чекає «політична та дисциплінарна відповідальність». У законопроєкті не уточнюється, що саме мається на увазі. Загалом можуть виникати майже анекдотичні ситуації з цими контактами чиновників та олігархів, користувачі соцмереж вже не один день жартують на цю тему. Але ж де шляхи подолання впливу олігархів на державу у цьому законопроєкті?

«У чому проблема закону про олігархів? Він нікому не нашкодить. Але біда в тому, що він затьмарює собою справжню боротьбу з олігархами. Реальну системну проблему. А поставивши тут галочку, можна йти далі, заявивши, що олігархів ми перемогли. І цю новину радісно покажуть на всіх телеканалах олігархів. Не можна перемогти олігархів законом про олігархів. Так само як не можна перемогти коронавірус законом про коронавірус. Не можна перемогти бідність, піднявши на законодавчому рівні прожитковий мінімум, бо грошей від цього більше не стане. Не можна покращити освіту, викинувши величезні гроші на стіни нового університету, забувши про фінансування нової української школи і закриваючи очі на університети типу Поплавського. Не можна перемогти олігархів без верховенства права і працюючих інститутів. Але це довго. І скучно. І ми підемо іншим шляхом», – зазначив на своїй фейсбук-сторінці інвестиційний банкір Сергій Фурса.