Один рік умовно замість семи років і трьох місяців ув’язнення. Одеський апеляційний суд 31 травня частково скасував вирок громадському активісту Сергію Стерненку у справі про «викрадення» людини у 2015-ому. З одного боку, активіст може радіти скасуванню тюремного строку, з другого боку, умовний термін все одно означає судимість. І покарання у цій справі Стерненко отримав лише через те, що правоохоронці у 2015 році знайшли в нього вдома один бойовий патрон.

Судимість накладає певні обмеження. Зокрема, поки не погашена судимість, неможливо балотуватись до парламенту чи місцевих рад. А також закритий шлях до певних посад, чи то державних в правоохоронних органах, чи навіть недержавних, як, до прикладу, робота нотаріусом. Для юриста за освітою Сергія Стерненка це може стати важливим, як і для його потенційних політичних амбіцій. Але проблеми тимчасові. Тут потрібно розуміти, що судимість значитиметься за ним, допоки він не відбуде покарання, тобто до кінця іспитового строку.

Водночас Сергій Стерненко заявив, що й рішення апеляційної інстанції оскаржуватиме у Верховному Суді України. «Це рішення суду краще, ніж попереднє, але і воно далеке від того, яке можна вважати правовим та справедливим. Коли суд визнавав незаконними звинувачення за 187 статтею, то вказував, що свідчення Щербича є суперечливими і такими, які не можна брати до уваги. Але водночас суд взяв їх до уваги, визнавши мене винним за статтею 146. Однозначно будемо це рішення оскаржувати», – сказав активіст після завершення засідання Одеського апеляційного суду 31 травня.

Щоб зрозуміти абсурдність цієї справи, пригадаємо деякі основні моменти. Сторона обвинувачення доводила, що у квітні 2015-го відбулося викрадення колишнього керівника одеського відділення проросійської партії «Родіна» Сергія Щербича, який тоді був вже членом партії «Довіряй справам» одеського мера Геннадія Труханова. Справа базується фактично лише на свідченнях самого Щербича. Мовляв, у квітні 2015-го його, новообраного депутата Комінтернівської райради, викрали, катували та вимагали відмовитися від депутатства. І новобраного депутата Щербича викрали з метою заволодіння його коштами сумою 300 гривень Коли його відпустили, то Щербич звернувся до тоді ще міліції. Вказав на тодішнього лідера одеського «Правого сектора» Сергія Стерненка (він у 2014 – 2017 роках очолював одеський обласний осередок «Правого сектора»), а також координатора «Правого сектора» в Комінтернівському районі Одещини Руслана Демчука. У вересні 2015 року Стерненка та Демчука затримали й арештували. Та невдовзі обидва вийшли на волю під заставу. Стерненко також розповідав, що добровільно здав правоохоронцям «пневмат», колекційний ніж і стартовий пістолет. Зрештою, розгляд справи призупинили, бо Щербич не з’являвся на засідання. Та вже у цьому році справа отримала «друге дихання» в одеському суді. 23 лютого Приморський райсуд Одеси оголосив однакові вироки для Стерненка та Демчука. Суд визнав їх винними у викраденні людини за попередньою змовою осіб та розбої. Від покарання за викрадення вони звільненні у зв’язку зі закінченням терміну давності притягнення до кримінальної відповідальності, але за розбій – по сім років і три місяці ув’язнення з конфіскацією половини майна. Стерненка суд також визнав винним за статтею про незаконне зберігання зброї та засудив на три роки тюрми. Але більший термін поглинув менший. Одразу зі зали суду Стерненка та Демчука відправили у СІЗО.

Пам’ятаємо подальші акції протесту під Офісом президента України (ОПУ) у Києві. Пам’ятаємо вибиті шибки, розфарбовані стіни та двері ОПУ під час однієї з таких акцій 20 березня. І також пам’ятаємо скандал з намальованою свастикою на будівлі ОПУ. От тільки зрештою київська поліція була змушена визнати, що свастика на ОПУ з’явилася вже після акції на підтримку Стерненка. Все це виглядало як цілеспрямована інформкампанія проти активістів, які вимагали звільнення Стерненка, а також Андрія Антоненка (тоді обвинувачений у вбивстві журналіста Шеремета ще був у СІЗО). І влада цим користалася, критикуючи учасників таких акцій, які вимагали звільнення політв’язнів. Навіть у парламенті «слуги народу» вирішили поговорити про розмальовані двері ОПУ. І 30 березня на спеціальному позачерговому засіданні парламенту аж 237 нардепів проголосували за постанову, в якій згадали і «насильство та наругу над державними символами», і «спроби підміни цивілізованого виявлення незгоди» з владою. Чомусь про абсурдність обвинувачень президентська команда у парламенті не дуже хоче згадувати? Чомусь із розглядом та виправленням законопроєктів щодо судової реформи «слуги народу» зовсім не поспішали. Чомусь саме тоді розфарбовані двері ОПУ стали для президентської команди найбільшою проблемою в країні.

На початку квітня розпочався апеляційний розгляд цієї справи, суд випустив Стерненка зі СІЗО, активіст мав перебувати під цілодобовим домашнім арештом. І от 31 травня апеляційний суд ухвалив вже згадане рішення. За статтею про розбій Стерненка та Демчука виправдали (саме за цією статтею суд першої інстанції присудив їм по сім років і три місяці ув’язнення). Винними вони визнані за статтею про викрадення (по п’ять років ув’язнення), але звільненні від покарання знову ж таки через закінчення терміну давності. Тож і про судимість в цьому випадку також не йдеться. Отже, Демчук після цього рішення апеляційного суду став повністю вільним.

А от для Стерненка головним став епізод з незаконним зберіганням зброї та боєприпасів. Апеляційний суд таки визнав пістолет, вилучений у Стерненка, стартовим, попри заяви сторони обвинувачення, що, викрутивши з цього шумового пістолета одну деталь – втулку, яка є у стволі, зброю можна зробити бойовою. У Стерненка також вилучили вісім патронів: сім до стартового пістолета, один – калібру 5,45 мм. Через цей патрон апеляційний суд й ухвалив рішення про один рік умовного покарання для Сергія Стерненка.

В Україні взагалі на законодавчому рівні не регламентовано зберігання та користування зброєю. На цьому наполягали адвокати Стерненка, деякі з них спеціалізуються на справах, пов’язаних зі зброєю. Аргументи були простими: неможливо порушити закон, якого не існує. Та апеляційний суд залишився на тій позиції, що є постанова уряду та наказ Міністерства внутрішніх справ.

«Львівська Пошта» раніше вже писала про цей наказ МВС від 1998 року. Україна залишається єдиною країною Європи, в якій обіг зброї регламентується не законом, а лише підзаконним актом. У лютому цього року наш парламент начебто вчергове впритул наблизився до ухвалення відповідного закону. Але знову нічого не вийшло. Через суперечки про межі застосування вогнепальної зброї у разі самозахисту, а також суперечки через повноваження МВС щодо реєстру зброї.

Та поки в Україні не буде закону про обіг зброї, доти кожен її власник фактично «балансує» на межі, що порушує закон. Це ніяк не впливає на справжніх злочинців. А натомість під час судових розглядів з’являються різноманітні абсурдні трактування щодо зберігання зброї чи патронів до неї. Та наші законотворці бояться питань щодо закону про зброю.

Однак ця справа не була єдиною проти Сергія Стерненка. Проти нього було відкрито кілька кримінальних проваджень. Впродовж 2018-го на Стерненка в Одесі тричі нападали. Під час останнього нападу він завдав смертельного удару одному зі зловмисників. Та правоохоронців не дуже цікавило розслідування власне нападів. А через два роки після цих подій Офіс генпрокурора очолила Ірина Венедіктова, яка через кілька тижнів після свого призначення заявила, що підозра Стерненку «буде в будь-якому разі». І у червні 2020-го активісту оголосили підозру в умисному вбивстві. Та ця справа «заштопорилася». Вже після цього справа про «викрадення» раптом з новою силою просувалася надзвичайними темпами.

Тут треба зауважити, що судимість, нехай і умовна, окрім вже згаданих обмежень, і, окрім того, що Стерненко впродовж року змушений буде регулярно з’являтись до уповноваженого органу, повідомляти про усі зміни місця проживання, роботи чи навчання, також це може стати обтяжливою обставиною під час ухвалення рішень судами в інших справах проти активіста.

І не варто забувати, що у разі недотримання всіх правил умовного покарання чи якщо буде «доведено» це недотримання, то один рік умовно перетвориться на три роки справжньої тюрми. В такому разі судимість продовжиться ще на три роки після виходу з в’язниці.

Після оголошення рішення суду першої інстанції Сергій Стерненко заявив, що на суддю у його справі тиснули мер Одеси Труханов, генпрокурор Ірина Венедіктова та заступник голови Офісу президента, колишній міліціонер часів Януковича Татаров. Не потрібно також забувати, що Стерненко неодноразово влаштовував акції та критикував главу МВС Арсена Авакова. Ворогів у активіста може бути дуже багато.

Венедіктова залишається на своїй посаді попри безліч скандалів, як і Татаров попри розслідування НАБУ проти нього. Так само як і Аваков, для якого президент Зеленський вирішальною зробив іншу справу – про вбивство журналіста Павла Шеремета. І у цій справі також обмаль доказів, однак один із підозрюваних, ветеран АТО, сержант Сил спеціальних операцій, музикант Андрій Антоненко понад 500 днів провів у СІЗО, і тільки 30 квітня суд змінив йому запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт. І ще невідомо, чим ця справа завершиться. Все ж таки це «маркер» для Авакова, про це говорив президент, водночас Зеленський, як і раніше Венедіктова, публічно заперечує основу права – презумпцію невинуватості, та заявляє, що це підозрювані ще мають довести, що невинуваті.

У такому разі потрібно говорити не лише про одну чи дві справи. В нашій ситуації, коли представники влади відверто нехтують принципом верховенства права, небезпека абсурдних звинувачень і кримінальних проваджень може стосуватися будь-якого українця з активною громадянською позицією.