Прізвища міністрів не мають значення, якщо команда президента Зеленського зі самого початку не може чітко сформулювати та дотримуватися стратегії розвитку держави. Сьогодні, 20 травня, виповнюється рівно два роки з дня інавгурації Володимира Зеленського. За цей час він сформував вже два уряди, до того ж нинішній склад Кабміну, що працює з березня 2020-го, за рік також зазнав кардинальних змін. Оновлення другої версії «ЗеУряду» пришвидшуються, на відміну від виконання реформаторських обіцянок глави держави.

Не забуваймо основне: нинішній президент повністю контролює уряд, має начебто «монобільшість» у парламенті (те, що ця «монобільшість» рідко може знайти 226 голосів є вже проблемами виключно президентської команди). Таких сприятливих умов не мав жоден попередній український президент. Але ми й далі спостерігаємо за тим, як Офіс президента продовжує шукати окремих цапів-відбувайлів, щоб виправдовувати свої промахи.

Ще кілька тижнів тому парламентарі «Слуги народу» анонсували заміну одного міністра. Усім було зрозуміло, що йшлося про керівника Міністерства охорони здоров’я Максима Степанова. Основна публічно озвучена причина – провал темпів вакцинації проти коронавірусу в Україні. Причина зрозуміла та обґрунтована, от тільки якщо говорити загалом про помилки у боротьбі з коронавірусом у нашій державі, то очільник МОЗ є лише однією з ланок ухвалення необдуманих рішень. Степанов на звільнення вже давно «напрацював». Але непродумані карантинні обмеження, «закопування грошей» з «коронавірусного» фонду держбюджету у «Велике будівництво», проблеми для малого і середнього бізнесу через обмежувальні заходи – хіба це не «заслуги чемпіонів із боротьби з коронавірусом» президента Зеленського і прем’єра Шмигаля?

Та Степанов зараз виявився не єдиним міністром, якого вирішив змінити Зеленський. 14 травня стало відомо, що недовго залишилося працювати в уряді також міністру інфраструктури Владиславу Криклію та міністру розвитку економіки, торгівлі і сільського господарства Ігорю Петрашку. Троє міністрів мали розмову в Офісі президента, після чого Криклій та Петрашко написали заяви про відставку. Степанов боровся за міністерське крісло до останнього, тож прем’єр Шмигаль був змушений вносити до парламенту подання на звільнення голови МОЗ. 18 травня парламент підтримав звільнення усіх трьох згаданих урядовців.

І ще 14 травня стали відомі прізвища потенційних майбутніх міністрів замість Степанова, Криклія та Петрашка. Очолити МОЗ може головний санлікар і заступник Степанова Віктор Ляшко. Міністерство інфраструктури може очолити голова Укравтодору Олександр Кубраков. А голова Державної податкової служби Олексій Любченко може стати першим віцепрем'єр-міністром – міністром економіки. Формально кандидатури нових міністрів на розгляд парламенту має вносити прем’єр за пропозиціями коаліції (в нинішньому випадку «монобільшості»). Все швидко було погоджено, 19 травня Денис Шмигаль вніс до парламенту три подання. «Слуги народу» в коментарях ЗМІ прогнозували, що голосування за трьох нових міністрів може відбутися сьогодні, 20 травня.

У будь-якому випадку показово, що призначення нових міністрів не відбулося одразу після звільнення попередніх. Різні ЗМІ з посиланням на свої джерела, а також низка політичних експертів припускали, що у владної команди на той момент ще не було необхідної кількості голосів для призначення членів уряду. В це неважко повірити, адже не так давно парламент двічі провалював призначення Юрія Вітренка на посаду міністра енергетики. В цьому, власне, зараз і є найбільша проблема для президента Зеленського: за формальної наявності 246 голосів у парламентської «монобільшості» важко знайти мінімально необхідні 226 для призначення міністра, тому часто доводиться домовлятися з іншими фракціями. Президент міг повторити свій «трюк», як у випадку з повною заміною «уряду Гончарука», щоб ще раз піти за сценарієм «цар хороший, а бояри погані». От тільки звільнення прем’єра, а отже, і всього уряду без стовідсоткової гарантії щодо призначення нового, призвело до глибокої політичної кризи.

Чи відбудеться сьогодні голосування за трьох міністрів, чи знайдуться необхідні голоси у парламенті, чи в обхід парламенту кандидати очолять міністерство з приставкою т.в.о, чи з’являться якісь нові кандидати на ці міністерські крісла – наші читачі дізнаються вже після виходу цього номера «Львівської Пошти». Та у будь-якому разі потрібно ставити інші питання: чи стане робота міністерств ефективнішою після ротацій керівництва? І чи в принципі можна говорити про якусь роль міністрів в ситуації, коли Офіс президента розглядає весь уряд як масовку у своєму політичному реаліті-серіалі? Чимраз помітним стає те, що президент зі своїм оточенням вирішує долю міністрів не для покращення ефективності уряду, а лише тому, що так хочеться.

«Головний санітарний лікар Віктор Ляшко зблизився з першим заступником керівника ОП Кирилом Тимошенком завдяки пандемії коронавірусу. Як відомо, у 2020 році Тимошенко виконував функції секретаря координаційної ради щодо Covid-19, куди входило все керівництво країни, зокрема й Ляшко. Тимошенко добряче доклався до піару головного санітарного лікаря. Зокрема, перед місцевими виборами Ляшко їздив у регіональні тури зі Зеленським, які організовував перший заступник керівника Офісу президента. Відповідно, на посаду міністра Ляшка лобіював саме Тимошенко. Так само на першого заступника Андрія Єрмака орієнтується голова Укравтодору Олександр Кубраков. З останнім Тимошенко здружився на темі «Великого будівництва». Цей багатомільярдний проєкт курує перший заступник голови ОП… Любченко за рік роботи керівником ДПС зблизився з Єрмаком. Тепер Любченка називають його креатурою», – пише Українська правда.

Що цікаво, Любченко у квітні цього року повторно виграв конкурс на посаду голови Державної податкової служби. І можна припустити, що якби його призначення в уряд готувалося заздалегідь, то він би навіть не брав участі у згаданому конкурсі. І це ще один доказ того, що нинішня влада ухвалює свої рішення нашвидкуруч і керуючись тільки емоціями.

Також можна згадати про те, що команда Зеленського за два роки вже встигла об’єднати міністерство розвитку економіки із міністерством аграрної політики, потім знову розділити їх. І Петрашко ще боровся за розподіл сфер впливу між двома міністерствами. А зараз команді Зеленського вже потрібен новий міністр економіки. Тепер питання: як в такому режимі безперервних трансформацій і ротацій будь-якому керівнику міністерства знайти можливість для якоїсь ефективної роботи? І чому президентська команда, маючи всю повноту влади у державі, зосередилась на зміні вивісок і кадрових ротаціях замість втілення обіцяних реформ? Хто заважає працювати?

Звільнення Криклія з посади міністра інфраструктури стало несподіванкою. І не тому, що до його роботи не було претензій, а тому що до його потенційного наступника питань точно не менше. І все через розхвалене владою «Велике будівництво». Щодо звільнення Степанова, то якщо ми уже згадували про те, що він на це «напрацював», то варто і ще раз нагадати, що потенційний наступник є заступником керівника МОЗ, а отже, теж був частиною провалів цього міністерства. А ще згадаймо торішні пояснення Віктора Ляшка про те, що під час першого локдауну українцям заборонили гуляти в парках лише для того, щоб налякати та змусити зрозуміти небезпеку пандемії, а також візит Віктора Ляшка з президентом Зеленським до кафе без захисної маски в умовах обмежувальних заходів. Ляшко є більш лояльним до президента, аніж Степанов – цю причину можна назвати найважливішою для рішення президентської команди. 

Голова парламентської фракції «Слуга народу» на брифінгу 18 травня вже заявив, що до осені не буде жодних інших кадрових змін у міністерствах. Заява цікава, і тут треба зауважити, що владі насправді є чим зайнятися, окрім ротацій в уряді. Адже на вересень припадає пік виплат нашої держави за зовнішніми боргами у цьому році. І ми пам’ятаємо, що представники влади анонсували хоча б попередні домовленості з Міжнародним валютним фондом щодо нового траншу кредиту на середину літа. І для цього, власне, треба попрацювати. У лютому віртуальна місія МВФ в Україні завершилася безрезультатно, нам чітко сказали, що потрібен більший прогрес у реформах. І назвали чіткі причини відмови: питання щодо незалежності Національного банку України (НБУ); необхідність змін банківського законодавства, що мають розв’язати низку проблем, пов’язаних з роботою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб; рекордний дефіцит нашого держбюджету; необхідність здійснення судової реформи та гарантування незалежності антикорупційних органів; встановлення урядом ручної ціни на газ для населення.

А з того часу ми побачили, до прикладу, нові інформаційні атаки на залишки команди Якова Смолія у правлінні НБУ. Це так влада доводила, що дбає про незалежність Нацбанку?

Також нинішня влада збирається відправити у відставку директора Національного антикорупційного бюро Артема Ситника. Це для того, щоб МВФ остаточно помахав рукою на прощання? Не менше питань щодо розрекламованої президентом вкрай важливої судової реформи. Вже кілька місяців у парламенті лежать кілька президентських законопроєктів щодо судової реформи, визначені Зеленським як невідкладні, і лише впродовж останнього місяця парламент з десяток разів збирався на позачергові засідання, але не розглядав їх. Тільки цього тижня нардепи нарешті взялися на нову судову реформу від Зеленського і ще невідомо, чи зможуть все результативно проголосувати у двох читаннях. Зрештою, і до законопроєктів щодо судової реформи питань багато, і про це «Львівська Пошта» писала неодноразово. Під час розгляду у парламенті відповідних документів ми ще будемо повертатися до теми судової реформи.

А поки треба нагадати: якщо у цьому році траншів від МВФ більше не буде, то нашій владі доведеться домовлятися вже про нову кредитну програму. І зробити це буде дуже важко. Влада нас вже попереджала, що хоч із проблемами, але цього року Україна начебто може обійтися без траншу МВФ. От тільки їй ще треба самій пам’ятати, що буде і наступний рік, буде й узгодження бюджету на 2022-й ще в цьому році. Якщо відмовитися від емоційних необдуманих рішень і працювати системно, то можна буде уникнути непотрібних ризиків. Але якщо лише імітувати бурхливу діяльність, то в майбутньому навіть ще кілька відставок міністрів не зможуть виправдати попередні помилки.