За останні три місяці російсько-терористичні сили на Донбасі активізувалися. Дедалі більше ворожих обстрілів та втрат серед українських захисників. Минулого тижня, 26 березня, внаслідок обстрілу російськими окупантами загинуло четверо наших військових, ще двоє отримали поранення.

«На жаль, від початку 2021 року ми спостерігаємо зростання ескалації. Те, що так важко й по крихтах відбудовувалося майже рік, може бути зруйноване за секунду. Загострення ситуації особливо помітне на тлі перших місяців режиму припинення вогню. Тоді, чи не вперше за роки війни, кількість обстрілів, поранених та вбитих зменшилась у десятки разів. І це не просто статистика. Це долі людей. І не можна допустити, щоб процес мирного врегулювання було відкинуто на 100 кроків назад», – заявив після цього президент Володимир Зеленський.

Тут можна порівнювати статистику ворожих обстрілів за осінь 2020-го і за перші місяці 2021 року, однак насправді те «всеосяжне перемир’я», яким Зеленський хизувався від липня минулого року, було ілюзією зі самого початку. Експерти неодноразово наголошували на тому, що Кремль пішов на відносний «спокій» на Донбасі впродовж кількох місяців лише з метою отримати політичні поступки від української влади. Та російсько-терористичні сили не дотримувалися повністю режиму припинення вогню, а нинішнє загострення на фронті можна назвати навіть цілком логічним для ворога. Кремль не отримав того, чого хотів, тому збільшує тиск на Україну.

Бажання Кремля давно відомі: легітимізувати своїх бойовиків у Тристоронній контактній групі (ТКГ), змусити українську владу вести з цими бойовиками прямі перемовини та узгоджувати зміни до нашої Конституції щодо особливого статусу Донбасу, якнайшвидше провести місцеві вибори на окупованих територіях під дулами російських автоматів та без контролю Києва за україно-російським кордоном. В яких би обгортках будь-яких «формул» все це не приховувалося, мета залишалася одна: зробити Україну контрольованою на багато десятиріч вперед. Кремлю не потрібен Донбас, а саме можливість за допомогою захоплених територій керувати Україною.

І ми пам’ятаємо, як минулого року наша нинішня влада «ходила на межі червоних ліній», виконуючи деякі російські вимоги лише заради того, щоб Володимир Зеленський ще раз особисто зустрівся з господарем Кремля Володимиром Путіним. Та, на щастя, ні легітимізації російських бойовиків у ТКГ, ні інспектування ними позицій українських військових, ні підготовки до місцевих виборів на Донбасі не відбулося. Навряд чи можна говорити про те, що Володимир Зеленський став політиком-державником, однак небезпеки виконання всіх забаганок Путіна він мав зрозуміти. Кремль натомість, не отримавши ключових поступок від нашої влади, фактично заблокував роботу і мінського, і норманського форматів.

Тут зауважимо, що нещодавно Зеленський заявив про те, що якщо не вдасться провести ще один нормандський саміт, то він має намір зустрітися з кожним лідером країн «нормандської четвірки» окремо. Залишається лише сподіватися, що він засвоїв хоча б якийсь урок, і не стане заради лише зустрічі із Путіним знову пробувати виконувати умови Кремля.

На тлі блокування Кремлем продовження мирних перемовин на початку березня також стало відомо про те, що «народна міліція ДНР» отримала дозвіл «на ведення попереджувального вогню на придушення і знищення вогневих точок противника». Фактично це можна було розцінювати як крок, що означає відмову кремлівських маріонеток від перемир’я. Але український президент Зеленський далі продовжує говорити про те, що «перемир’я» треба зберегти.

А тим часом Кремль зараз дратується не тільки через те, що не зміг швидко добитися важливих для себе поступок від нової української влади, але і через санкції, які наша влада ввела проти кума Путіна Віктора Медведчука з його оточенням. В Україні багато експертів ці санкції пов’язують з впливом Вашингтона. Новий американський президент Джо Байден займає жорстку позицію щодо Росії, і з перших днів його перебування на посаді США розпочали боротьбу із російськими агентами впливу в Україні. Зараз для Зеленського сприятливий час, щоб заручитися ще більшою підтримкою США, от тільки він має ще довести, що може цією підтримкою скористатися. На думку низки експертів, згадані санкції можуть бути не тільки виявом бажання нашої влади боротися із кремлівською «п’ятою колоною» в Україні, але й суто політтехнологічним ходом у підготовці до наступних президентських виборів, а також способом усунути Медведчука як головного посередника у перемовинах з Москвою. Від самої ідеї шукати мир в очах Путіна Зеленський зі своїм оточенням, схоже, ще остаточно не відмовилися.

Але реагувати на загострення ситуації на Донбасі потрібно. 30 березня наш парламент ухвалив «Заяву щодо ескалації російсько-українського збройного конфлікту».

«Верховна рада вимагає від Російської Федерації негайно припинити бойові дії і неухильно дотримуватися режиму припинення вогню, повністю виконати свої міжнародні зобов'язання і вивести з України свою армію, найманців, збройні формування, які вона очолює, забезпечує і фінансує, їх зброю і техніку і повернути Україні повний контроль над її міжнародно визнаними кордонами. Закликає парламенти іноземних держав і міжнародні парламентські організації засудити агресивну політику РФ, в тому числі останню хвилю ескалації в зоні ООС. Закликає до продовження та посилення міжнародного політичного й економічного тиску на Російську Федерацію з метою припинення агресії, виведення іноземних військ і озброєння з території України, повного відновлення суверенітету і територіальної цілісності України в межах її міжнародно визнаних кордонів», – йдеться у цій заяві, за яку проголосували 308 парламентарів.

Це, звичайно, краще, аніж те, що раніше президент Зеленський заявляв лише про «провокації тої сторони». Але загалом і нинішня парламентська заява виглядає лише як реакція «для галочки». «Те, що останніми тижнями відбувається на лінії фронту – це дуже добрі ліки для тих, хто вірив, що достатньо підписати чергове перемир’я або чергове припинення вогню, і війна закінчиться. Не закінчиться! На превеликий жаль, ця війна триватиме довго, і щоб перемогти в ній, потрібно воювати і відповідати тоді, коли цього вимагає ситуація», – зазначив нардеп від фракції «Голос» Сергій Рахманін під час обговорення у парламенті 30 березня. Також він наголосив, що потрібно невідкладно залучити контрснайперську складову, «щоб снайпери працювали і не озиралися на керівництво, жорстко і негайно відповідали на обстріли наших позицій, незалежно від того, як на це подивляться в Москві чи Берліні».

Зазначимо, що 30 березня про ситуацію на фронті парламентарям доповів начальник Генштабу ЗСУ Руслан Хомчак. За його словами, Росія нарощує війська поблизу державного кордону України під виглядом підготовки до навчань «Захід-2021», які будуть проводити спільно з Білоруссю у вересні. За словами Хомчака, вздовж державного кордону України та на тимчасово окупованих територіях утримується 28 батальйонних тактичних груп противника. А останнім часом під прикриттям планових тренувальних заходів збройні сили РФ здійснюють поступове нарощення військ поблизу державного кордону України. Загалом очікується додаткове зосередження до 25 батальйонних тактичних груп, що в сукупності з наявними розгорнутими силами та засобами поблизу державного кордону з Україною створює загрози воєнній безпеці нашої держави.

30 березня Верховна Рада України також ухвалила ініційований президентом Зеленським закон, що дозволяє у особливий період призивати резервістів без мобілізації. «Я хотів, щоб всі розуміли чітко. Не йде мова, що завтра все населення піде до війська. Мовиться про ті зміни в обстановці навколо нашої держави, у діях нашого противника, коли потрібно буде швидко реагувати, розгортати, доукомплектовувати військові частини, розширяти їхні можливості, нарощувати. Йдеться про категорію резервістів, які проходять службу за контрактом, і резервістів оперативної черги №1. Це ті резервісти, які звільнилися зі Збройних сил протягом цих останніх років війни, які мають дуже серйозний досвід бойових дій. Які знають, як воювати, і для них сьогодні не є суттєвим питанням, що їх потрібно перепідготовлювати протягом місяців, навчати чомусь. Тому що це люди, які щойно прийшли з війни. Йдеться про категорію «оперативний резерв першої черги», – пояснив начальник Генштабу ЗСУ Руслан Хомчак в інтерв’ю Українській службі «Голосу Америки».

Зараз в інформпросторі знову з’являється багато обговорень можливості повномасштабної війни з Росією. Хоча більшість експертів погоджуються, що повномасштабне вторгнення російських військ, як це було у 2014-ому, не повториться. Але не потрібно забувати, що російські війська й так вже сім років перебувають на Донбасі, й активізацією воєнних дій Путін звик добиватися поступок для себе. Ми вже спостерігаємо за загостренням ситуації на Донбасі, та, хоч зараз неможливо спрогнозувати, що буде далі, Україна має бути готовою до будь-яких сценаріїв.

Нинішня українська влада за два роки наробила безліч помилок. Та зараз може настати чи не найважливіший момент для президента Зеленського. Насамперед йому потрібно відмовитися від подвійних ігор, і як уже зазначалося, втримати підтримку США. І тут лише санкцій проти Медведчука «для галочки» буде недостатньо, потрібні завершені кримінальні розслідування і судові вироки проти представників «п’ятої колони». І також, що не менш важливо, наша влада має займатися справжніми реформами всередині України, а не лише імітувати зміни.

І звичайно, у питанні завершення війни на Донбасі потрібно відмовитися від швидкого підходу та виставляння якихось часових меж. Оточення Зеленського буде змушене це розуміти.

Останнім часом в інформпросторі з’являється багато повідомлень про так званий план Єрмака щодо Донбасу. Хоча тут правильніше буде говорити про німецько-французький план імплементації мінських угод із пропозиціями України. Представники нашої влади багато говорили про необхідність якоїсь заміни мінським угодам, втілити такий сценарій виглядає майже фантастично. Адже Росія зациклена на політичних частинах мінських угод, і також до виконання міських угод Захід закріпив антиросійські економічні санкції. Якщо Україна в односторонньому порядку відмовиться від «Мінська», то це зіграє проти нас. Тому весь мирний перервний процес – це гра на виснаження, а не ігри у мир за рік чи два.

«Кластери для імплементації Мінських угод» – таку назву має новий документ, що його розробляє «нормандська четвірка» за пропозицією Німеччини та Франції… По суті, це чергова спроба розробити послідовність виконання пунктів Мінських домовленостей, внести ясність у питання, що і слідом за чим має реалізовуватися. Адже саме ця черговість викликає найбільше суперечностей. Зокрема, Україна наполягає, що «політичні» пункти не можна починати реалізовувати, доки не будуть виконані «безпекові». Берлін та Париж нових формул чи нових ідей не пропонували. Їхня пропозиція є радше дипломатичним «переказом» чи навіть «копіпастом» мінських угод. Але запропонований ними порядок вартий уваги. Головний позитив – це принцип «безпека передусім».

Спочатку заходи безпеки, обмін полоненими і безперешкодна робота Міжнародного комітету Червоного Хреста і СММ ОБСЄ на території ОРДЛО. Решта – тільки за цих умов. Також пропонується ухвалити дорожню карту виконання «Мінська» на рівні лідерів «нормандської четвірки», тобто за підписом Путіна (РФ, як ми знаємо, намагається уникнути взяття на себе відповідальність за подібні документи). Місцеві вибори за франко-німецькою пропозицією мають початися лише після завершення виведення іноземного контингенту та роззброєння під контролем СММ ОБСЄ», – про це зазначає аналітик Фонду «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучерева» Марія Золкіна у матеріалі для Європейської правди.

Та треба розуміти, що в самих мінських угодах є багато небезпек для України. Зрештою, у 2014-ому та у 2015 році тодішня українська влада погодилася на перші та другі мінські угоди для того, щоб зупинити російську армію і виграти час для реформування нашого війська. В нинішніх німецько-французьких пропозиціях зазначається паралельне ухвалення конституційної реформи в частині децентралізації «з урахуванням особливостей ОРДЛО» та всіх законів, передбачених мінськими угодами. Набувати чинності всі ці законодавчі зміни мають поступово, але це не зменшує їхніх небезпек. І також треба зауважити, що представники нинішньої української влади публічно відкидали сценарій із конституційними змінами щодо особливого статусу Донбасу. Також важливо, що за німецько-французькими пропозиціями Україна не контролюватиме кордон на момент проведення місцевих виборів на нині окупованих територіях. натомість має бути «розширена міжнародна присутність» з боку СММ ОБСЄ з широкою українською присутністю в самій місії або у вигляді спеціалістів зв’язку. І після виборів повний контроль має перейти до України.

Які ж пропозиції були до цього плану від України? «Спочатку – безпека. Цей принцип у документі цілком дотриманий. Причому українська сторона пропонує конкретні та вже попередньо погоджені в Мінській ТКГ кроки. Режим тиші, розведення важких озброєнь по всій лінії та повне розведення на чотирьох ділянках, розмінування на 19 ділянках, відкриття КПВВ у Золотому і Щасті, доступ СММ ОБСЄ до всієї території України (а це – «місточок» до кримського питання), взаємне звільнення усіх затриманих у зв’язку з конфліктом – усе це має бути виконано в першу чергу. Відновлення контролю над кордоном прописане детально – за допомогою спеціальних патрулів СММ ОБСЄ вздовж кордону, розширення представництва СММ на російських прикордонних пунктах «Гуково» і «Донецьк» та на всіх інших «дзеркальних» пунктах вздовж неконтрольованої Києвом ділянки. Загалом в українській пропозиції, так само як і у франко-німецькій, політичні кроки перемішані з безпековими, але помітним є акцент Києва на питаннях безпеки. Спочатку – прогрес у цьому напрямку. Вже у відповідь – поступові політичні кроки.

Так, лише з початком виведення іноземних військ, роззброєння і розведення сил вздовж всієї лінії розмежування до Ради будуть внесені законопроєкти, необхідні для Мінського процесу (йдеться не про ухвалення, а тільки про реєстрацію в парламенті). Якщо є прогрес у виведенні російських військ та інших безпекових кроках – ухвалюємо в першому читанні. І тільки коли СММ ОБСЄ верифікує повне виведення контингенту, завершення роззброєння, гуманітарне розмінування, а Україна почне повертатися на російсько-український кордон (напряму, а не у складі патрулів СММ ОБСЄ!) – всі закони ухвалюються в другому читанні, але тільки закон про вибори в ОРДЛО автоматично набуває чинності. Інші – на тимчасовій основі. Тут вже запускається виборчий процес і відновлюються соціально-економічні зв’язки з ОРДЛО», – зазначає Марія Золкіна.

Загалом вона наголошує, що не потрібно шукати «перемог» і «зрад» у пропозиціях і України, і Німеччини та Франції. Золкіна називає нинішню позицію України обережною. Насамперед ці пропозиції треба розглядати як стартовий майданчик для оновлення мінських угод. Але треба розуміти й те, що у Росії як завжди свої погляди на такі процеси, у Кремлі продовжують висувати свої вимоги. Тому навряд варто очікувати якогось прориву у перемовинах найближчим часом. І також варто нагадати, що восени цього року у Німеччині з’явиться новий канцлер, а навесні наступного року відбудуться президентські вибори у Франції. Як зміна влади у цих країнах «нормандського формату» вплине на перемовний процес щодо Донбасу і чи зможе цим скористатися Росія – про це ще зарано говорити. Та і в цьому питанні повторимося: Україна має бути готова до будь-якого сценарію. І українська влада має пам’ятати про «червоні лінії», незважаючи навіть на якісь гіпотетичні зміни у позиціях чи жорсткіший тиск з боку нинішніх союзників.