Українці дочекалися: у лютому надійдуть перші партії вакцини проти коронавірусу, і в Україні розпочнеться кампанія зі щеплення громадян. Вакцинація у 2021-ому буде у п’ять етапів, вона буде добровільною і безкоштовною. Загалом вона передбачена на два роки. На першому етапі планують вакцинувати 367 тисяч осіб. У лютому отримаємо 117 тисяч доз вакцини від коронавірусу виробництва Pfizer/BioNTech, а також протягом першого півріччя 2021-го – від 2,2 до 3,7 млн доз вакцини AstraZeneca/Oxford.

У світі найбільше вакцинованих громадян вже є в Ізраїлі та США. У кожній країні щеплення проводять строго за графіками та категорією населення. Жодна з країн ще не робить вакцинацію на комерційній основі. «На щеплення на комерційній основі більшість країн перейде на початку літа 2021-го в кращому випадку. Зараз країни мають обмежену кількість вакцин в наявності, і вони насамперед призначені для громадян, тому про «вакцинальний туризм» на сьогодні говорити недоречно. Думаю, що в Україні вакцинація проти коронавірусу на комерційній основі буде, але не раніше весни-літа 2021-го», – зазначає Зоряна Скалецька, ексочільниця Міністерства охорони здоров’я України (2019 – 2020 рр.).

«Ввезення вакцини – це лише старт, початок. На цій поставці повинні бути відпрацьовані певні речі, за трьома такими напрямами. Перший – логістика: механізми логістики постачання вакцин як до України, так і між областями; порядок вакцинації визначених груп; як будуть проінструктовані лікарі та пацієнти про порядок проведення вакцинації; як буде адаптована логістична українська система, а власне ДП «Укрвакцина» до розвезення вакцин по закладах. Адже краще адаптувати державне підприємство, ніж платити значні кошти приватним логістичним компаніям», – акцентує «Львівській Пошті» Зоряна Скалецька.

Вакцинація – найкращий метод боротьби з поширенням вірусу, який винайшло людство

«Наступний напрямок – це система Е-здоров’я. Для чіткого обліку використання вакцини та для зменшення ризиків скандалів необхідно всі дані про вакцини внести в систему електронного здоров’я, в якій можна буде бачити, які вакцини, де та в якій кількості були використані. Адже моніторинг та статистика про вакцинованих громадян буде не менш важливою інформацію ніж кількість тих, хто протестувався, хто захворів на вірус, – каже Зоряна Скалецька. – І третій напрям – дорожня карта пацієнта. Пацієнти визначених міністерством груп повинні мати можливість записатися на вакцинацію, і цю процедуру варто розпочинати з початку лютого, щоб на момент поставки вже були готові списки перших пацієнтів. Завчасний запис дозволить запобігти надмірному навантаженню сайту, який може не витримати одночасного звернення десятків тисяч людей. Тоді ефективність процедури буде вищою і не буде ризиків втрати вакцин (недотримання холодового ланцюга чи не використання вакцин протягом дозволеного часу після розморожування), як це відбулось в європейських країнах».

– Уроки України схожі з уроками світу і спільним є те, що у всіх країнах була невизначеність щодо розуміння, як розвиватиметься ситуація зі захворюваністю на коронавірус. А ось українською особливістю є те, що ставлення до влади (і це ще з радянських часів) здебільшого негативне, досі є протест проти будь-яких правил, ініціатором яких є держава. Свідченням цього є соціологія: на будь-яку ініціативу від держави є 30% людей, які її не підтримують. Чи це уряд, чи хтось з влади, чи якесь рішення влади. І це та особливість, яка серйозно б’є по загальномасштабних процесах, скажімо, дотримання певних карантинних обмежень.

Важливо також і те, що держава має вводити ті обмеження, які вона може проконтролювати. Скажімо, в країнах Європи встановлюють жорсткі штрафи і всі їх дотримуються, адже всі знають, що передбачена невідворотність покарання.

Поза тим в Україні, люди побачили, що не все контролює держава, коли запроваджує обмеження на заклади харчування, торгові центри, громадський транспорт, і штраф за неносіння масок не завжди накладає. І це дало негативний, зворотний ефект – ще більше людей вважали чомусь за потрібне не дотримуватися правил. Певна: нехай би обмежень було менше, але варто було б контролювати їх дотримання на 100%.

Ще одна українська особливість: всі ми бажаємо один одному здоров’я, говоримо тости за здоров’я, але, на жаль, це аж ніяк не стосується поведінки. Тобто це є в побажаннях, але в діях людей цього немає. Чи ходять українці бодай раз на рік на профілактичні огляди до лікаря і здають аналізи? Мало хто це робить.

Коли є проблеми зі здоров’ям, то чогось затягують похід до лікаря замість того, аби одразу при перших же симптомах піти на медичну консультацію. Дотягують до останнього, а потім у відповідь чують, що хвороба запущена, або це вже не лікується, бо потрібно було раніше звернутися до лікарів. Зазвичай люди турбуються за здоров’я своїх близьких, але не про своє. Таке ставлення до себе теж вплинуло на поведінку під час пандемії коронавірусу. Самодіагностика, самолікування, антибіотикоманія стосуються і лікування коронавірусу. Не всі йдуть робити ПЛР-тести, не всі звертаються за медичною допомогою до лікарів. Як наслідок – після такого самолікування пацієнт у важкому стані може опинитися у лікарні. А потім чуємо, що винні лікарі, що не врятували…

Тим часом серед важливого і, я б сказала, позитивного – в Україні, в нашій медичній системі держави є достатньо багато ліжок, порівнюючи з іншими країнами, і ми змогли їх перепрофілювати. Принаймні у нас не було браку місць у лікарнях, як це було у Європі. В багатьох європейських країнах ліжок загалом у 3-4 рази менше, ніж в Україні.

Власне ситуація з коронавірусом і є нагодою підвищити цю самосвідомість, сумлінність і відповідальність кожного

Варто акцентувати й на тому, що місцева влада в багатьох областях досить швидко реагувала на збільшення ліжкомісць і кисневих точок у лікарнях для пацієнтів, хворих на коронавірус. Так, не всі. Та є досить багато міст в Україні, які відповідально поставились до цього питання. Також швидко організували й роботу мобільних бригад для тестування людей. Все це разом допомогло якісно впоратися з викликами, які були у медиків.

– Так, Львів показав Україні добрий приклад. Це правильна історія, коли місцева влада на 100% зрозуміла свою долю відповідальності й зробила все від неї залежне. Зробила, бо це і є повноваження місцевої влади – організовувати на місцях логістику між закладами і госпіталізацію хворих. Важливими є бажання, розуміння і відповідальність влади. У Львові, як кажуть, взяли і зробили, а в інших містах могли сидіти і чекати, що їм Київ зробить чи має зробити… Це неправильний підхід. На те й вона є місцева влада, аби все вирішувати та організовувати власні процеси на місцевому рівні.

– Я б сказала, що зараз маски носять більше людей. Чому? Бо самі перехворіли на коронавірус або їхні знайомі чи родичі. Відповідно, ці люди з власного досвіду або розповідей близьких знають, як це хворіти на коронавірус, скільки це коштує і що означає опинитися у важкому стані в лікарні. Ті, хто не стикався з цим, так й досі не розуміють небезпеки і ризиків. Вони собі чомусь думають, що правила – носіння масок, дотримання дистанції, миття рук та користування антисептиками – це якісь дурниці. Ні, це не дурниці! Поговоріть із тими, хто перехворів і опинився у лікарні, які вони вам поради дадуть.

Нехтування правилами безпеки не лише масок стосується, про паски безпеки забувають в автомобілі, їздять на велосипеді вздовж доріг, не маючи на собі проблискових значків. Самовідповідальність – це вкрай важливо. Від нас залежить наше життя, а не від когось. Нарікати, звісно, найлегше, але пам’ятаймо щодня про свою відповідальність.

– Власне ситуація з коронавірусом і є нагодою підвищити цю самосвідомість, сумлінність і відповідальність кожного. Якщо говоримо про здоров’я, то українцям варто пам’ятати, що держава через НСЗУ проплачує базові пакети аналізів та діагностики, аби бодай раз на рік перевіряти свій стан здоров’я. Щорічні відвідини лікаря та здача аналізів попереджають складні запущені захворювання, онкологічні стани. Насправді більшість хвороб можна пролікувати на первинних стадіях. Отож пам’ятаймо про профілактику недуг – це і буде самосвідомість та самовідповідальність за своє життя.

– Президент США ввів обов’язкове носіння масок у федеративних закладах. Далі – це зона відповідальності кожного штату, кожен штат встановлює правила. Знаю, що є навіть штати, які проти таких правил.

– Насправді торік могло бути три сценарії. І різні країни по-різному застосовували ці сценарії. Можна було вводити надзвичайний стан з комендантською годиною або просто зробити обмеження щодо комунікації громадян у громадських місцях. Україна зупинилася на середньому варіанті. Так, у Європі були країни, які таки ввели комендантську годину. Були країни, які мали мінімальні обмеження, скажімо, Швеція. Певна: і такі обмеження не мають вводитися за копіюванням іншої країни, а це має бути наш варіант, попередньо добре проаналізований. Кажу про аналіз поведінки людей у суспільстві – куди вони ходять відпочивати з друзями, сім’єю, дітьми, де найбільше перетинаються один з одним. У селах і малих містечках – це базар раз на тиждень, крамниці та церква. У великих містах – торгові центри, кафе, ресторани, кінотеатри, театри, громадський транспорт. Саме цю модель поведінки аналізували і вводили обмеження. У країнах Європи жорстко контролювали дотримання карантинних обмежень і комендантської години. Ми пам’ятаємо, що порушення, які зафіксували правоохоронці навесні 2020 року, громадяни у судах оскаржували. Чому? Можливо, питання в тому, що мало бути більш якісне документування протоколів. Певна, що це потрібно було б більш детально пропрацювати, а цього не було зроблено. І це також впливало на суспільство – хтось не дотримувався, порушив і його не покарали. То, чому ж інший, мовляв, має дотримуватися обмежень? Така ось ланцюгова реакція.

Нехай би обмежень було менше, але варто було б контролювати їх дотримання на 100%

Якщо держава заборонила, але не проконтролювала, то рано чи пізно це означатиме, що вона сама допускає порушення власних правил. Тут мовиться і про відповідальність людей, які випробовують слабкі місця держави, і про державу, яка не може стримати бодай незначні обмеження. В Європі штрафи сумою 500 євро лякають людей, бо вони розуміють, що відповідальність є незворотною. В Україні так не є. Українці мають розуміти: носіння маски є захистом не лише себе, а й інших людей, бо ти можеш бути безсимптомним хворим, а хтось, хто в групі ризику, може заразитися і опиниться у важкому стані в лікарні. Хтось може легко перехворіти, а інші – дуже складно. Отож тут мовиться не лише про «самовідповідальність», а й про відповідальність перед іншими людьми. Повторюся: це добре розуміють ті, хто вже знає, що таке захворіти на коронавірус і які наслідки для здоров’я настають після одужання. Адже процес реабілітації після недуги може бути дуже довгим.

– Важливо розуміти, що карантин вводить уряд як колективний орган, і кожне (!) міністерство має запропонувати сценарій щодо своєї галузі. Чи було все детально проаналізовано і спрогнозовано кожним міністерством окремо? Схоже на те, що в Україні торік навесні належно не пропрацювали економічний блок, бо чомусь думали, що локдаун стосується лише охорони здоров’я. Хибно думати, що все, що стосується охорони здоров’я, то лише питання Міністерства охорони здоров’я. Коли вводили карантин, то чи були прогнози Міністерства економіки, Міністерства фінансів про те, які обмеження і як вплинуть? Суспільство про це не почуло. Загалом влада зійшлася на пошуках компромісів….

– За статистикою, майже 5% громадян України вже перехворіли на коронавірус. За соціологією ця цифра більша – 16-18% відповіли, що були хворі. Коли ми мали пік тестування в Україні, то в списку далеко не всі люди мали симптоматику чи були контактні. У той момент часто тестувалися ті, хто мав панічні стани, хто мав щотижня на роботу приносити результати ПЛР-тестів, хто їхав подорожувати. Після самолікування самодіагностика стала ще одним «трендом» в Україні. Про що мовиться? Коли на роботі хтось захворів, а у всіх інших однакова симптоматика, то ж навіщо тестуватися – «ми і так знаємо, що це коронавірус». Ні, це неправильний підхід. Бо такі люди мали ще інших контактних осіб і, не маючи позитивного тесту, не завжди озвучували, що хворі.

Отже, кількість хворих збільшувалася, бо вони не йшли на самоізоляцію і могли заражати інших. І скільки б не наголошували, що тестування безкоштовне, люди продовжували говорити «навіщо я піду здавати тест, якщо це купа грошей». І коли кажеш – це безкоштовно, у відповідь чуєш «це у вас у Києві безкоштовно, а у нас платне». І це може бути питанням до сімейних лікарів чи директорів лікарень, якщо не скеровують на тест.

Якщо держава заборонила, але не проконтролювала, то рано чи пізно означає, що вона сама допускає порушення власних правил

На жаль, і зараз ті, хто мають симптоми, не всі тестуються. Тому офіційна статистика не показує реального стану щодо кількості хворих на коронавірус в Україні. А в селах і невеликих містечках, де всі один одного знають, якщо людина захворіла, то не звертається до лікаря, не тестується, воліє не повідомляти тим, з ким спілкувалася, аби не накликати на себе біду. Бо, якщо не дай Боже, хтось від неї підхопить вірус, а потім помре, потім селом піде слух, хто і від кого заразився. Це банальний страх людей. Наголошую: що раніше людина матиме справу з лікарем, який консультуватиме хворого, то більше шансів пацієнту зберегти здоров’я і своє життя.

– Зараз медичні заклади України забезпечені в достатній кількості ліжкомісцями та киснем. Досить непоганий результат роботи лікарів у стаціонарах, зокрема кажу і про якісні та успішні протоколи лікування пацієнтів.

Щодо сімейних лікарів, то, на жаль, не всі вони відповідально виконували і дотримувалися протоколів МОЗ. Зокрема, не завжди скеровували хворих на тестування. Не у всіх лікарнях, але такі негативні історії були. Звісно, є багато сумлінних сімейних лікарів, які якісно допомагали хворим і контактували з пацієнтами щодня. Казала і кажу: мають бути чіткі критерії і вимоги до стандартів роботи сімейних лікарів. Над цим ще має якісно попрацювати МОЗ. Ми колись цю роботу розпочали, але відставка уряду не дала закінчити формування критеріїв оцінки роботи сімейних лікарів.

– Так, вакцинація проти коронавірусу розпочнеться у лютому, вона буде безкоштовною і добровільною. У 2021 році матимемо п’ять етапів вакцинації. Загалом вакцинація визначених груп займе два роки. За соціологією, 43% українців готові вакцинуватися, якщо вакцина буде безкоштовною. Для прикладу, в Ізраїлі відсоток прихильників вакцинації почав збільшуватися, коли щеплення набуло масово характеру.

Вакцинація – це найкращий метод боротьби з поширенням тих чи інших вірусів. У всіх країнах вакцинація є добровільною. Та у всіх країнах меседж громадянам однаковий: якщо хочете повернутися до нормального способу життя, хочете подорожувати, не хочете, аби були локдауни, подбайте про своє здоров’я і вакцинуйтеся.

Тим часом деякі політики на темі вакцинації роблять істеричні піар-кампанії. На жаль. Невідомість про сам вірус дає можливість маніпулювати і сіяти страх і паніку серед людей. Політики своєю критикою таким чином заробляють бали серед виборців. Вакцинація – це рутинний процес, який потребує часу та якісних підходів, і все не може бути швидко, як чомусь здається політикам.

Чи ходять українці бодай раз на рік на профілактичні огляди до лікаря і здають аналізи? Мало хто це робить

Медики мають знати свій чіткий алгоритм дій під час вакцинації громадян – МОЗ має надати спеціальну інформаційну довідку лікарям, що, де, як, чим і кого вакцинувати. Медики все детально мають розповідати своїм пацієнтам, аби ті детально були поінформовані, що і як. Скажімо, люди запитують про безпечність вакцини і наскільки це допоможе проти коронавірусу. Всі зареєстровані вакцини обов’язково перевіряють на безпечність, зокрема, що вони не викликають серйозних побічних реакцій і наслідків для людини, окрім винятків 0,5%. Вакцинація для груп ризику означає те, що вони або легко перенесуть недугу, або не захворіють. Отже, йдеться про збережене життя.

– На жаль, міфи існують. Один із найбільш поширених міфів, що вакцинація – це експеримент над людьми задля подальших досліджень. Звісно, що це неправда. Особливо обурює, коли такі дурниці розповсюджують і самі медики.

– Щодо цього в різних країнах є різні протоколи. Наше МОЗ має визначитися в цьому питанні та поінформувати людей. Є стандартний підхід: якщо людина перехворіла і в неї є антитіла, то вона може робити одне щеплення, а не два. Загалом між першим і другим щепленням має минути 21 день, але це може змінюватись в залежності від виду вакцини.

– Попит породжує пропозицію, і якщо вакцини будуть зареєстровані в Україні, то знайдуться дистриб’ютори, які зможуть навіть з тих чи інших контрактів інших країн перекупити якусь партію і привезти в Україну. Якою буде ціна вакцини на комерційній основі, наразі ще важко казати. Якщо охочих буде багато і дистриб’ютори закуплять великі партії, то ціна буде нижчою, а якщо охочих буде небагато, то вартість може бути високою.

– Так, хворіла восени 2020-го. У мене була легка форма коронавірусу, без госпіталізації. Хворіла і моя донька.

– Наразі жодна вакцина не є доступною для українців, тому чекаємо. Якщо буде декілька, тоді й вибиратиму і прийматиму рішення. Акцент буде на безпечність та ефективність. І якщо на комерційній основі, то зважатиму і на ціну. Ціна має бути допустима для нашого сімейного бюджету. З кожним місяцем лікарі отримуватимуть дедалі більше інформації про вакцини. Думаю, що у червні ми краще розумітимемо, що і як.

– Для щеплення нам потрібно закуповувати стільки вакцин, скільки зможемо їх використати. Закупити 40 чи більше мільйонів вакцин задля того, аби вони лежали, зовсім недоречно, і це буде неефективне використання бюджетних коштів в поточному році, адже вакцини можуть стати дешевші. Гроші з державної скарбниці маємо використовувати розумно.

– Якщо через два роки Україна провакцинує більшість населення, то можливо тоді можна буде говорити про відмову від обмежувальних вимог, як-от маски та дистанція. А може бути і інший сценарій, коли вірус почне слабшати, і одночасно з вакцинацією і з послабленням вірусу (що він стане сезонним), ми про маски забудемо набагато раніше. Сьогодні науковці більше схиляються до другого сценарію. Щодо подорожей у 2021-ому, то якщо країни Європи провакцинують більшість своїх громадян, то від туристів вимагатимуть не негативну довідку ПЛР-тесту, а довідку про вакцинацію. Мандрувати варто й рідною країною, адже знати свій мальовничий край є важливо. Наразі ж маски, дистанція, дезінфекція та провітрювання приміщень залишаються з нами. Санітайзер у кишені – це ще не виконаний громадянський обов’язок. Руки миймо часто, як і на початку пандемії.