Всеосяжне перемир’я на Донбасі, яке начебто розпочалося 27 липня, існує хіба що в голові нашого президента Володимира Зеленського. Хоч кількість ворожих обстрілів і справді скоротилася до мінімуму, але російські окупаційні сили перемир’я не дотримуються. І дуже дивно виглядає, коли в Офісі президента України придумують недолугі виправдання тому, чому ворог порушує домовленості.

Президент Зеленський заявив, що «у нас 400 з гаком кілометрів лінії розмежування і проконтролювати все дуже складно», а віцепрем’єрмінстр – міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій і заступник голови української делегації у мінській Тристоронній контактній групі (ТКГ) Олексій Резніков взагалі видав перл, мовляв поодинокі ворожі обстріли є порушенням режиму тиші, а не режиму перемир’я.

Дивує, коли представники української влади виправдовують ворога і роблять із себе посміховисько. Хай би краще відповіли на ключові питання: а з ким взагалі було досягнуто домовленостей про перемир’я і хто контролюватиме його дотримання російськими окупаційними силами? У Кремлі же заявили, що вони не можуть нічого гарантувати, бо за їхньою легендою «Росія не є стороною конфлікту». І вже давно немає російських офіцерів у Спільному центрі з контролю і координації питань припинення вогню і стабілізації лінії розмежування сторін (СЦКК).

«Росія не просто вивела своїх офіцерів – вона одразу ж взялася за створення клону офіційного СЦКК на тимчасового окупованих територіях. Так, з’явилися так звані представництва «ЛНР» та «ДНР» в СЦКК, хоча офіційно такого статусу ніхто, окрім російських та українських офіцерів, не мав! Жодних робочих контактів між українськими членами СЦКК та бойовиками не велося. Але протягом останніх 2,5 років цей клон активно зростав. Бойовики під прикриттям «СЦКК Л/ДНР» курсували вздовж лінії розмежування і, що показово, на ділянках розведення сил і військ…Тактика росіян однозначно полягатиме в «заведенні» в цей координаційний механізм тих самих фейкових «представників «Л/ДНР» в СЦКК». Компромісом для Москви може виглядати спільне представництво як «місцевих», так і російських делегатів у такому координаційному майданчику», – про це пише аналітик Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучерева Марія Золкіна у статті для інтернет-видання texty.org.ua.

Зазначимо, що Олексій Резніков вже заявляв про те, що російські військові можуть повернутися у СЦКК. І тепер потрібно буде уважно слідкувати чи відбудеться це насправді, і якщо будуть спроби завести в СЦКК так званих представників «Л/ДНР», то як реагуватиме українська влада. І чи реагуватиме взагалі?

Очевидно, Путіна влаштовує нинішня позиція української влади, яка закриває очі на порушення перемир’я. Так Кремлю і надалі буде легше тиснути на Зеленского і Ко. А своїх справжніх бажань у Кремлі не приховують, і, це аж ніяк не завершення війни. А якнайшвидші місцеві вибори на окупованому Донбасі для легітимізації маріонеток з так званих «Л/ДНР». Кожна поступка з боку української влади веде до того, що Путін вимагає наступної поступки. І якщо наша нинішня влада не перестане вірити і розповідати іншим байки про можливість домовитися з Путіним, якщо не перестане прогинатися під господаря Кремля, то далі ми зіштовхнемося із все більшими небезпеками для України.

Зеленському в останні дні довелося думати не тільки про те, як пояснювати одностороннє перемир’я. Але також шукати замінну другому президентові України Леоніду Кучмі на посаді голови української делегації у мінській ТКГ. Нагадаємо, про те, що Кучма залишає ТКГ стало відомо 28 липня, наступного ж дня після початку нового «перемир’я». Хоча і раніше було відомо про такі наміри Леоніда Даниловича. А вже 30 липня Зеленський призначив новим головою української делегації в ТКГ першого президента України Леоніда Кравчука. Всі пояснення президентської команди про те, що Кучма пішов лише через свій вік розбились вщент. Бо Кучмі – 82 роки (виповниться 9 серпня), Кравчуку – 86.

Звичайно, можна зрозуміти, що Леонід Кучма втомився від роботи в ТКГ, а він двічі став головою нашої делегації ( вперше з червня 2014-го до жовтня 2018-го, а у червні 2019-го Зеленський повернув Кучму у ТКГ). Однак вибір Кравчука його наступником дивує. Різні експерти вже нагадали про те, що за Кравчука почався розвал армії, що саме він відмовився від ядерного арсеналу, що залишався Україні після розпаду Радянського Союзу, нагадали про багаторічний зв’язок Кравчука із кумом Путіна Медведчуком. Але і Кучмі, м’яко кажучи, теж є що згадати…

Тому заміна Кучми на Кравчука виглядає черговим підтвердженням того, що в нинішньої української влади немає ніякого плану Б на випадок провалу домовленостей з Путіним. А про план Б команда Зеленського раніше так часто говорила. Президенту Зеленському просто потрібна статусна фігура для української делегації у ТКГ, щоб показати Кремлю готовність до подальших перемовин. Але ТКГ – це більше про ілюзію перемовного процесу.

«Я дуже шаную Леоніда Макаровича Кравчука як нашого першого президента. Дуже багато робив зараз наш другий президент Леонід Кучма. Перед ним, безпосередньо, цим опікувалися такі, на мою думку, глиби української політики як Володимир Павлович Горбулін, як Євген Кирилович Марчук і цей перелік можна продовжити і далі. Але який результат? Результат дорівнює нулю. Коли ми на керівника нашої делегації попросимо, щоб прибув Папа Римський, то результат буде таким самим, при всій повазі до Папи Римського. Чому? Тому що ми повинні розуміти, що питання не в тому, хто очолює і належить до української делегації. Питання в тому, чи Російська Федерація хоче врегулювання конфлікту, і отут ключова помилка нашої влади. Ми чомусь вважаємо, що такими кроками ми повпливаємо на РФ і вона нарешті зрозуміє, яка вона погана. Це дитсадок та наївність. Такого немає і не буде. Російська Федерація, і це вже доведено неодноразово в історії, включаючи зовсім недавню, розуміє одне слово – «сила»: «палиця», «удар», «санкція». Оце діє, а зміна нашої делегації на неї не діє і це теж зрозуміло. Так, ми можемо це продавати на заході як вияв нашої активності. Ну й що?» – зазначив в ефірі Українського радіо колишній міністр закордонних справ (у 2007-2009 роках) Володимир Огризко.