Через рік в Україні має запрацювати ринок земель сільськогосподарського (с/г) призначення. І хоч відповідний закон вже ухвалений, досі залишається багато питань щодо того, як цей ринок функціонуватиме. І далі тривають дискусії щодо загалом необхідності його відкриття. Противники такого шляху далі розповідають страшилки про тотальний розпродаж українських чорноземів. Прихильники вільного ринку продовжують звертати увагу на низку неоднозначних норм ухваленого закону, до кінця не продуману модель ринку та необхідність ухвалення ще значної кількості законодавчих рішень щодо підтримки українських фермерів.

Одразу нагадаємо, що з 1 липня 2021-го купувати земельні ділянки с/г призначення площею до 100 гектарів зможуть виключно громадяни України. Юридичні особи, власниками яких є українці, таку можливість отримають з 1 січня 2024-го (до 10 тисяч гектарів). А от чи зможуть іноземці купувати с/г землі в Україні – має бути вирішено на всеукраїнському референдумі. Хоча ще невідомо, коли такий референдум відбудеться. 18 червня парламент підтримав лише у першому читанні президентський законопроєкт «Про народовладдя через всеукраїнський референдум», тож відповідного закону поки ще немає. Щодо самого законопроєкту про референдум виникає багато питань, та повернімося власне до питань земельної реформи.

Забороненим буде продаж державних та комунальних земель. Це виглядає правильно, адже саме з державними землями може бути багато маніпуляцій. Та, чесно кажучи, ці маніпуляції роками відбуваються і без ринку землі. Треба розуміти, що за офіційними даними Держгеокадастру, в Україні 42,7 млн га с/г землі, а з них 10 млн га – у державній та комунальній власності. Та ця земля належним чином не обліковувалася, тому зараз просто неможливо точно сказати, скільки насправді залишилося «державної землі», а скільки було «роздерибанено» через «темні схеми» за усіх влад у незалежній Україні. Минулого року профільний інтернет-портал AgroPolit.com писав про різноманітні схеми розбазарювання державних земель. До прикладу, через безоплатну приватизацію землі, передбачену ст. 118 Земельного кодексу. Формально кожен громадянин має право отримати до двох гектарів землі під особисте селянське господарство, чи землю в розмірі середнього паю для ведення фермерського господарства. «Охочих отримати безкоштовну землю стає дедалі більше, а от вільної «нічийної» землі вже майже не лишилося. Тому чиновники Держгеокадастру є реальними розпорядниками державних земель сільськогосподарського призначення фактично на власний розсуд. Класика цієї схеми така: зацікавлений у землі «бізнесмен» домовляється з пересічними українцями про отримання такої землі під подальший її перепродаж йому чи підставним особам, а вже тоді – з чиновником, щоби це не помічали. Формально вона перебуває у власності фізичних осіб, але насправді контролюється організатором схеми через договір оренди на 49 років, або й узагалі на підставі неофіційної домовленості», – зазначено у матеріалі AgroPolit.com.

Також описувалася, зокрема, і схема, які діяла в період з 2013-го по 2016-й, поки Земельний кодекс містив норму, що передбачала можливість отримання в оренду державної землі під ведення фермерського господарства без проведення аукціону і без обмеження щодо площі. Далі такі землі передавалися в суборенду агрохолдингам через договори про інвестування чи спільне використання цієї землі. «Така лазівка дозволяла всім учасникам ринку нарощувати свої земельні банки в період буремних двотисячних. За різними оцінками, безаукціонно після 2013 року під контроль фізосіб перейшло близько 2 млн га с/г землі. Яка частка пішла з них у земельні банки агрокомпаній – сказати важко: знайти таку статистику зараз неможливо. Але, за неофіційними оцінками експертів, 1 млн га опинився під формуванням земельних банків агрокомпаній, решта – під фермерські господарства», – мовиться в AgroPolit.com.

Експерти зазначають, що зараз агрохолдинги вже звертають увагу на репутаційні ризики, тому не дуже женуться за державною землею, а більше зосереджені на оренді земель у власників паїв. Зрештою, треба розуміти, що завдяки державним землям і так вже значно поповнилися земельні банки впливових гравців на агроринку.

Як бачимо, відкриття ринку із державними землями фактично і не було можливим. Тут спершу треба навести лад. Але якось у влади до цього руки не доходять. І це другий бік медалі: якщо нічого не робити із схемами і на тлі благородних гасел просто залишити державні землі поза ринком, то у виграші залишаються великі агрохолдинги, які раніше вже змогли скористатися лазівками у законодавстві.

Майбутній ринок землі спрямований на торгівлю земельними паями, якими начебто зараз найбільше зацікавленні агрокомпанії для легального збільшення своїх земельних банків. І тут потрібно звернути увагу на важливі моменти. Із відкриттям ринку ціни на земельні ділянки не будуть високими, адже попит буде малим, юридичні особи зайдуть на ринок тільки з 2024-го. Це недолік для росту цін на землю, але перевага для можливості розвитку дрібних фермерів. От тільки друге буде можливим, якщо держава не перешкоджатиме, а запустить дієві програми їхньої підтримки.

Та, схоже, у нинішньої влади інші пріоритети. Під благородними гаслами про боротьбу із тіньовою орендою землі парламентарі стали на шлях запровадження податкового мінімуму для тих, хто працює на с/г землі. І якщо для агрохолдингів ймовірні податкові зміни будуть непомітними, то для власників паїв, які обробляють свою землю самостійно, це може стати великим ударом.

Кілька місяців тому у парламенті було зареєстровано три законопроєкти щодо податкового мінімуму на с/г землі. У червні парламентський комітет з питань фінансів, податкової та митної політики підтримав законопроєкт №3131, ініційований низкою депутатів від фракції «Слуга народу» та депгрупи «Довіра». Зокрема, серед ініціаторів цього документу зазначаються голова комітету з питань аграрної та земельної політики, представник «Слуги народу» Микола Сольський та голова цієї фракції у парламенті Давид Арахамія.

Про небезпеку цього законопроєкту йдеться у матеріалі Німецької хвилі. Зокрема, законопроєкт передбачає, що за кожен гектар с/г землі доведеться щороку сплачувати до місцевих бюджетів 5% від нормативної грошової оцінки землі. Йдеться про близько півтори тисячі гривень за кожен гектар. Тобто якщо в середньому розміри земельних паїв складають 4 га, то середньостатистичному власнику такого паю в рік доведеться заплатити близько шести тисяч гривень, незалежно від отриманого доходу від землі. Зараз же вони сплачують в середньому 140 гривень з гектара земельного податку. А доходи від продажу сільськогосподарської продукції декларують ті одноосібники, хто вирощує її на власних земельних ділянках площею понад 2 гектари. І тільки тоді виникає необхідність сплатити 18% податку з цього доходу. Щодо агрокомпаній, то треба зазначити, що оскільки всі разом податки, які сплачують юридичні особи, включно з ПДВ, зазвичай становлять більше, ніж півтори тисячі гривень у перерахунку з гектара, то за законопроєктом №3131 нічого додатково платити їм не доведеться.

«Це просто land grab, як англійською називається феномен силового витіснення дрібних фермерів з їхньої землі великими агрокомпаніями. Таким чином будуть просто «віджимати» землю в одноосібників», – так прокоментував небезпеки законопроєкту №3131 економіст Київської школи економіки Олег Нів’євський.

Зрозуміло, що коли власникам паїв буде невигідно утримувати свою землю, то агрокомпаніям стане набагато легше взяти її в оренду, а потім і викупити за заниженою ціною.

Та в ініціаторів законопроєкту інша думка. «За даними податкової служби, на 2019 рік в Україні є 3,6 млн власників паїв, які володіють 16,4 млн га землі, а середній розмір паю становить 4,1 га. З усіх власників паїв – 2,3 млн осіб самі обробляють свої паї та 1,4 млн осіб паї загальною площею 6,1 млн га здають в оренду. Більшість з цих земель знаходяться в оренді у с/г підприємств, в тому числі сільгоспвиробників що працюють на ІV групі спрощеної сиcтеми оподаткування. Ще одна пов’язана з використанням землі проблема – приховування виробниками реально отриманих доходів від реалізації власної сільськогосподарської продукції та уникнення їх оподаткування. Значна кількість громадян – власників земельних ділянок чи паїв не декларують доходи, отримані від використання своєї землі, а податкові агенти не утримують податки з таких виплачуваних доходів. Таким чином чесні сільгосптоваровиробники, які виконують законодавство і сплачують всі встановлені платежі та податки, опиняються у нерівних умовах з «мінімізаторами», в яких податкове навантаження є значно нижчим. Це унеможливлює розвиток нормальної конкуренції та ринку сільгосппродукції та негативно впливає на залучення інвестицій в аграрний сектор України», – так ініціатори законопроєкту в пояснювальній записці доводять необхідність єдиних правил для всіх.

Але про який рівний підхід взагалі може бути мова, якщо для агрокомпаній нічого не зміниться, а людина котра обробляє 4 га своєї землі змушена буде сплачувати у понад десять разів більший податок ніж зараз. І наповнення місцевих бюджетів завдяки знищенню дрібного фермерства аж ніяк не виглядає позитивом. Ще невідомо, чи стане законопроєкт №3131 законом, але всі ці небезпеки потрібно розуміти вже.

І також треба зазначити, що законопроєкт №3131 активно підтримує в інформпросторі виконавчий директор одного з найбільших агрохолдингів в Україні «ІМК» Алекс Ліссітса. «Ліссітса – багаторічний президент Українського клубу аграрного бізнесу (УКАБ), що об’єднує низку крупних гравців аграрного ринку. Він посилається на німецький досвід: у Німеччині, мовляв, всі фермери – і дрібні, і великі – подають податкові декларації та перебувають у рівних умовах. А українські власники паїв, за його словами, часто не декларують прибутки від вирощеного на своїй землі врожаю.

Щоправда, у цьому порівнянні є один нюанс: німецькі аграрії отримують на кожен гектар належної їм землі близько 280 євро субсидії з фондів Євросоюзу – байдуже, що вони вирощують і чи вирощують щось взагалі. Натомість у разі ухвалення проєкту №3131 в Україні закон працюватиме з точністю до навпаки», – інформує Німецька хвиля.