У Чорнобильській зоні відчуження відбулася презентація другої книги збірника «Чорнобильське досьє КДБ. Від будівництва до аварії». Це спільний проєкт Галузевого державного архіву СБУ, Інституту історії України НАН України та Українського інституту національної пам’яті. Першу книгу збірника опублікували рік тому, вона містить 210 документів.

У нинішньому виданні опубліковані документи, які охоплюють період від початку 1970-х і до листопада 1986 року – до введення в експлуатацію об’єкта «Укриття» («Саркофаг»), повідомляє пресслужба СБУ. Видання містить 229 документів, більшість із яких опубліковані вперше. Документи в книзі подані мовою оригіналу в хронологічній послідовності. Як свідчать архівні справи, невеликі аварії на Чорнобильській АЕС траплялися і до квітня 1986 року, однак інформацію про них приховали.

«Серед документів, що увійшли до нової книги, є повідомлення про аварії, що сталися до 1986-го, транскрипт телефонних переговорів на ЧАЕС у ніч 26 квітня 1986 року, примірник першого повідомлення про аварію, інформація про початок розслідування та будівництво «Саркофагу», – розповів директор Галузевого державного архіву СБУ й один із упорядників видання Андрій Когут.

Голова Українського інституту національної пам’яті Антон Дробович додав, що завдяки цим матеріалам можна краще зрозуміти трагедію: передумови катастрофи, рапорти і матеріали, які свідчать про «маленькі» аварії, що ставались на ЧАЕС раніше і були приховані. «Це дозволить людству розширити доступ до правди про злочини тоталітарної системи й засвоїти правильні уроки», – підкреслив він.

Антон Дробович також звернув увагу на те, що до теми Чорнобильської катастрофи привернув увагу серіал HBO «Чорнобиль». «Робота над «Чорнобильським досьє КҐБ» розпочалася задовго до виходу відомого на весь світ серіалу HBO «Чорнобиль». І зараз матеріали цієї книги потрапляють у систему резонансу, який створив фільм. У цих матеріалах можна знайти багато інформації, що допоможе поглибити розуміння трагедії», – заявив голова Українського інституту національної пам’яті.

На думку заступника голови Державного агентства України з управління зоною відчуження Максима Шевчука, книга знімає частину дискусій щодо того, як була побудована станція, як вона працювала, як відбулася сама аварія. «Хоча минуло понад 30 років, таку масштабну трагедію забувати не можна», – вважає перший заступник генерального директора ДСП «Чорнобиль АЕС» Валерій Сейда.

Минулого тижня в Києві презентували ще один цікавий історичний інтернет-проєкт під назвою «Крим ‒ це Україна», який доступний за посиланням. Це онлайн-банк архівних, музейних, науково-публіцистичних, просвітницьких та інформаційно-аналітичних матеріалів, які, на думку авторів, підтверджують тісний зв’язок Криму з материковою частиною України.

Голова громадської організації «Євромайдан-Крим» та один із засновників сайту «Крим ‒ це Україна» Сергій Мокренюк розповів Крим.Реалії, як виникла ідея такого проєкту. «За час роботи в Міністерстві з питань тимчасово окупованих територій на посаді начальника управління я постійно зіштовхувався з однією й тією ж проблемою: фактично не було органу, який реалізовував би політику держави щодо анексованого Криму ‒ не формував би її, як наше відомство, а саме виконував би конкретні завдання. Також доводилося витрачати дуже багато часу на те, щоб пояснювати, що таке Крим, як відбувалася окупація і чому це така ж територія України, як і будь-яка інша область. Тобто людям не вистачало конкретних знань, не було місця, де вони могли би знайти об’єктивну інформацію. Так і виникла ідея цього проєкту, і я звернувся до заступника Херсонської облдержадміністрації Андрія Богдановича з пропозицією про співпрацю. Він погодився», – розповів Сергій Мокренюк.

Він зазначає, що ініціатори проєкту спершу завантажували різні архівні документи на сайт, не замислюючись про їхню логіку та структуру: «Словом, усе це було спонтанним. Там не просто сухі історичні факти ‒ різні події описані різними способами. Але ми стежимо за тим, щоб все це було документальним, науково обґрунтованим, щоб не було фантазій ‒ тільки факти. Найважливіше, що в цій базі є цікава інформація для жителя будь-якого регіону України. Спочатку ми робили ставку на те, що це буде цікаво насамперед регіональним ЗМІ, але зараз ми бачимо, що поле потрібно розширювати. Є великий запит із боку кримчан, наприклад, на відновлення генеалогії. Тому на нашому сайті обов’язково відкриється розділ, присвячений і цьому питанню, з можливістю пошуку. Сподіваємося, що наші матеріали стануть у пригоді і радіо-, і телепроєктам для створення контенту про Крим. Водночас на проєкт не витрачено жодної копійки з державного бюджету».

Голова Державної архівної служби України Анатолій Хромов пояснює, як відбувався пошук документів для проєкту «Крим ‒ це Україна». «Ми попросили державні архіви в кожній області провести тематичну вибірку документів, які можна було би використовувати для наповнення цього сайту. Таким чином знайшлося безліч свідчень, які ілюструють тісні зв’язки материкової частини України з Кримом упродовж століть. Ми намагалися об’єднувати різні документи з різних архівів за тематикою. Наприклад, є документи про те, як українці допомагали кримчанам боротися з наслідками землетрусу 1927 року, як збирали гроші на потреби півострова. Тобто ми намагаємося на противагу імперській, загальнорадянській показати українську історію Криму, кримськотатарську історію, історію інших корінних народів півострова. Я вважаю, що ніколи не пізно розвінчувати міфи, і цей проєкт саме спрямований на те, щоб змінити стару парадигму, яка була притаманна й українській державі», – каже Анатолій Хромов.

Коментуючи значення проєкту «Крим ‒ це Україна», кримська історикиня, кандидатка політичних наук Гульнара Бекірова нарікає на необізнаність українців щодо важливих аспектів історії Криму. «Історія Криму ‒ одна з найбагатостраждальніших сфер. Упродовж багатьох років я як історик доводжу аксіоми ‒ те, що зрозуміле професіоналу. Але в суспільній свідомості залишається багато міфів і стереотипів, які відтворюються в історичній пам’яті. Між тим, що написане в українських наукових монографіях, і тим, що є у свідомості сучасних українців про Крим і кримських татар – колосальний розрив, прірва розміром із простір між Юпітером і Марсом. Особливо часто я зіштовхувалась із фантасмагоричним сприйманням кримських татар. Незважаючи на те, що вони втратили свою державність, їх витискали з півострова, Крим довгі роки залишався саме кримськотатарським ‒ і вже потім вони перетворилися на меншість на своїй історичній батьківщині», – каже Гульнара Бекірова.

Вона називає два головні, з її точки зору, міфи щодо росіян і кримських татар на півострові: «Один із основних ‒ міф про «російський Крим», нібито росіяни ледь не з часів палеоліту володіли півостровом. Навіть професійні історики іноді забувають про те, що з 1441-го до 1783 року Крим мав кримськотатарську державність, а російська державність тут удвічі коротша. Інший безглуздий міф, який культивується, незважаючи на всі зусилля істориків ‒ це те, що кримські татари під час Другої світової війни нібито були колаборантами та дезертирами. Водночас зазвичай украй вибірково цитують один із документів наркома внутрішніх справ СРСР Лаврентія Берії, який готував депортацію 1944 року. Після неї потрібно було терміново створити міф про те, ніби кримських татар ніколи й не було на півострові. Так з’явився міф про «споконвічну ворожнечу» між кримськими татарами та слов’янами. На жаль, історіографія Криму надзвичайно мотивована політичними аспектами». За словами Гульнари Бекірової, при дослідженні у 2010 році подібні спотворені уявлення про кримських татар опинилися у понад половині сучасних українських підручників, серед них і рекомендованих Міністерством освіти та науки.

Українська журналістка, редакторка Антології сучасної кримської міфології Ольга Духнич розмірковує, чому Росія, на її думку, зацікавлена в створенні та зміцненні міфів про Крим серед українців. «Російська держава намагається керувати спільнотами за принципом «розділяй і володарюй», підтримуючи будь-які конфлікти всередині них. Для цього важливо, щоб між людьми цієї спільноти було не дуже багато довіри, щоб можна було в будь-який момент використовувати це у своїх інтересах. Щодо Криму, будь-які міфи ‒ це наслідок нестачі об’єктивної інформації про події. А оскільки такої інформації про півострів у нас немає вже понад шість років, то цю порожнечу якраз заповнюють міфи або наші уявлення про те, що там відбувається. Крим і раніше був досить ізольованим регіоном для України, хоча українці приїжджали туди відпочивати. Зараз у нас циркулюють як старі міфи, наприклад, про кримських татар, так і нові ‒ про те, що в Криму нібито не вистачає питної води, хоча насправді її недостатньо для російських військових баз», – каже Ольга Духнич.

Ольга Духнич також вважає одним із таких міфів уявлення про утиск російськомовного населення в Криму, які в підсумку сприяли російській анексії півострова у 2014 році. Все це, за оцінками експертів, робить проєкт «Крим ‒ це Україна» особливо важливим і своєчасним.