Міністерство розвитку громад та територій оприлюднило проєкти майбутніх районів в Україні. Йдеться про те, що райони укрупнюватимуть. Зокрема, у Львівській області замість нинішніх 20 районів має бути утворено сім: Червоноградський, Золочівський, Львівський, Дрогобицький, Яворівський, Самбірський та Стрийський. Оприлюднені проєкти ще не є остаточними, у профільному міністерстві зазначили, що карти майбутніх районів скеровані на погодження до центральних органів виконавчої влади, облдержадміністрацій та асоціацій органів місцевого самоврядування, і що вони ще можуть змінюватися. Зрештою, затвердити нові райони з переліком територіальних громад повинен парламент.

Але тут зрозуміло, що загальна концепція щодо укрупнення районів залишиться. Про це вже неодноразово заявляли представники влади. От тільки потрібно нагадати, що ще раніше анонсувалася взагалі ліквідація районів. Але в нинішньої влади не вийшло швидко «підійти» до відповідних конституційних змін. Президент Володимир Зеленський вже двічі вносив до парламенту і відкликав проєкт конституційних змін щодо децентралізації влади. І зараз склалася неоднозначна ситуація: з одного боку, нинішня влада багато говорить про те, що реформа децентралізації буде успішно завершена, з другого боку, існує небезпека того, що адміністративно-територіальна реформа у виконанні «слуг народу» знівелює децентралізацію. Ці питання взаємопов’язані, але не абсолютно тотожні.

Представники нинішньої влади не приховують, що пішли за запасним сценарієм у ситуації з неможливістю швидко ухвалити конституційні зміни. Зараз ми спостерігаємо за тим, як влада готується до місцевих виборів (місцеві вибори в Україні мають відбутися 25 жовтня) на новій територіальній основі, але ще залишається незрозумілим, які повноваження будуть у тих же районних радах після цих виборів. Чи буде збереження районних рад вимушеним тимчасовим кроком, чи тимчасове стане найбільш довговічним?

Проєкт адміністративно-територіального поділу на субрегіональному рівні викликав не менше запитань, аніж перспективні плани областей від уряду, що стосуються утворення об’єднаних територіальних громад, тобто базового рівня.

«Централізація під виглядом децентралізації знову можлива... Знаєте, який найгірший варіант розвитку подій? Він складається з трьох кроків. Крок 1. Кабмін вносить, а ВРУ затверджує новий поділ України, відповідно до якого всі мешканці опиняться в складі районів. Народною мовою, всі будуть під районними державними адміністраціями (РДА). Це стосується понад 50% всіх, адже більшість українців живуть зараз в містах обласного значення, тобто ні в які райони не входять. За таких змін, під РДА потраплять Дніпро, Львів, Одеса, Харків, Бориспіль, Вінниця тощо, тобто всі, окрім Києва.

Такого ніколи не було, навпаки останні 20 років був процес послаблення влади районів, особливо з утворення ОТГ. Замість ліквідації губернаторської сітки, представники президента стануть такими сильними, що навіть уявити важко.

Крок 2. Офіс президента вирішить, а ВРУ та ЦВК забезпечать вибори в районні ради на новій основі. Уявляю шок мешканців міст, які прийдуть на вибори, а їм вручать бюлетені в райраду. Що воно таке? Навіщо? Які повноваження? Питань буде мільйон, нормальних відповідей не буде. А ще уявляю, як з мешканців міст будуть посміюватися мешканці сіл та селищ, які давно вже звикли жити у двовладді, де формально є громада, а реально все вирішує губернаторська вертикаль ОДА/РДА! Крок 3. Під час ухвалення держбюджету-2021 буде внесено зміни у Податковий та Бюджетний кодекси. Районні ради (тобто РДА) отримають фінансування та реальні повноваження. Проблеми залишать далі в громадах, а адміністративно-фінансове управління забере держава. Все, приїхали. Запитаєте, навіщо надавати районам кошти? А навіщо обирати райради, якщо вони нічим не керуватимуть? Ніхто не обиратиме райради просто так, щоб вони збиралися і ухвалювати декларації, звернення та відозви. Вони потрібні, щоб їхніми руками направити місцеві кошти та віддати майно в руки РДА/ОДА», – про такий ймовірний розвиток подій пише політичний експерт Олександр Солонтай на своїй сторінці у фейсбуці.

Представники нинішньої влади тим часом заспокоюють, мовляв, нічого страшного не відбувається. «Хотів би підкреслити, що реформа, яку ми коротко називаємо децентралізація, насправді – це реформа місцевого самоврядування та територіальної організації влади. Вона стосується усієї системи влади: місцевої та регіональної. За основу ми взяли побудову ефективних громад. Тобто переважна більшість місцевих ресурсів буде концентрована саме в громадах та саме там будуть надаватися основні послуги такі, як, наприклад, сьогодні надаються у більшості об’єднаних територіальних громадах через центри надання адміністративних послуг. Наразі ми повинні не забувати, що ми проводимо децентралізацію й всі послуги, повноваження та ресурси передаються в громади. Зі сьогоднішніх районів передаються в громади. Тому у нас залишаються райони для організації системи виконавчої влади, і це є не природне, а штучне утворення, яке призначене для того, аби там ефективно функціонувала виконавча влада. Основне, для чого створюється район – це для організації системи виконавчої влади, яка сьогодні у нас територіально розкидана», – заявив заступник міністра розвитку громад та територій В’ячеслав Негода під час онлайн-пресконференції 9 червня.

Але, знову ж таки, виконавча влада на місцях – це і є державні адміністрації. І нехай у майбутньому вони стануть офісами префектів, чи їх ще якось по-іншому назвуть, найважливіше те, які в них будуть повноваження. Нагляд за місцевим самоврядуванням і можливість втручатися тільки у небезпечних ситуаціях, коли йтиметься про суверенітет держави, чи можливість впливати на всі рішення на місцях? Попередня влада також намагалася за ширмою усіх позитивів децентралізації водночас просунути посилення президентської вертикалі влади. А нинішня команда Зеленського ще завзятіше взялася за те, щоб отримати повний контроль на усіх рівнях.

І власне не тільки адміністративно-територіальна реформа від «слуг народу» може вдарити по місцевому самоврядуванню. Парламент зараз взявся за переписування Виборчого кодексу, зокрема за зміни правил місцевих виборах.

Виборчий кодекс потребує змін, до прикладу, щодо питання захмарної застави на місцевих виборах і виправлення цілої купи технічних неузгодженостей. Але разом із технічними моментами «слуги народу» вирішили також, наприклад, розширити використання пропорційної виборчої системи із відкритими списками на місцевому рівні. Якщо зараз передбачено, що така система має застосовуватися на виборах до обласних рад і рад міст, у яких понад 90 тисяч виборців, то 4 червня нардепи проголосували у першому читанні за те, щоб поширити цю систему до міст з-понад 15 тисячами виборців. З одного боку, не йдеться про необхідність для партій брати участь у виборах у двох третинах округів країни чи встановлення національного виборчого бар’єру 5% на місцевих виборах (повідомлення про такі ймовірні зміни раніше з’являлися в інформпросторі), з другого боку, спостерігаємо хоч і за «лагіднішою», але партизацією місцевих виборів. Для чого це робити? Щоб дорожче продавати партійні бренди на місцевих виборах?

Законопроєкт про зміни виборчих правил зареєструвала низка «слуг народу» на чолі з головою партії «Слуга народу», першим заступником голови парламентської фракції цієї політсили Олександром Корнієнком разом із співголовою деппгрупи «Партії «За майбутнє» Тарасом Батенком (нещодавно оформленої як партія).

Парламенту потрібно буде ще підтримати ці зміни другому читанні, але виглядає так, що у набагато меншій кількості міст зможуть балотуватися у міські ради кандидати-самовисуванці. Навіть серед «слуг народу» лунають думки про те, що цей поріг між суто партійною системою виборів і мажоритарною варто було залишити хоча б на рівні міст із 35 тисячами виборців, але як буде в кінцевому результаті ще невідомо. А загалом зміни виборчих правил не мають відбуватися тоді, коли залишаються вже дуже мало часу до оголошення самих виборів.

І не можна забувати про те, що насправді не йдеться про відкриті списки, бо якось ніхто не поспішає змінювати норму про те, що для просування вгору по партійному списку кандидатові потрібно буде набрати голосів на 25% більше за виборчу квоту. В абсолютній більшості випадків все зведеться до того, що склад обласних рад та рад міст (із кількістю виборців не понад 90 тисяч, а цілком ймовірно, що саме понад 15 тисяч) формуватиметься за списками партій, які подолають 5% бар’єр без якихось просувань кандидатів у цих списках.

«У списку партії кандидатів за чинною редакцією Кодексу має бути не більше, ніж депутатів у місцевій раді, куди вони балотуються. Відповідно до ухваленого законопроєкту, до цієї кількості додається ще один кандидат, який проходить у раду автоматично після подолання прохідного бар’єру», – на це звертають увагу аналітики Громадянської мережі ОПОРА.

Як бачимо, запропоновані зміни лише підтверджують, що ніяких «відкритих списків» не буде. Але і це ще не все. Ми вже згадували про необхідність зменшення розміру грошовою застави на місцевих виборах, і, що цікаво, парламентарі вже навіть було підтримали у першому читанні законопроєкт, яким удев’ятеро зменшується застава на виборах до обласних рад, міських голів та рад міст із кількістю виборців понад 90 тисяч. Та Корнієнко і компанія якось про це забули, і у своєму масштабному законопроєкті, який вносить зміни у всі книги Виборчого кодексу, запропонували зменшити заставу на виборах до обласних рад та міських рад (із кількістю виборців понад 15 тисяч) учетверо. Ба більше, запропоновано, що партія, яка висунула кандидатів у депутати сільської, селищної, районної в місті, міської (міста з кількістю виборців до 15 тисяч осіб) та районної рад, вносить заставу розміром місячної мінімальної зарплати за кожного кандидата.

Для кандидатів у депутати сільської, селищної, районної в місті, міської (міста з кількістю виборців до 15 тисяч осіб) та районної ради, які балотуються шляхом самовисування, застава становить 20% місячної мінімальної заробітної плати. Хоч для цього рівня виборів в чинному Виборчому кодексі взагалі не передбачена грошова застава.

І навіть якщо хтось скаже, що 20% від місячної мінімальної заплати є невеликою сумою, то тут треба нагадати, що на виборах у невеликих громадах і так небагато людей виявляють бажання балотуватися в депутати. І навіть невелика застава тільки зменшить кількість охочих. І водночас зараз запропоновано також збільшити кількісний склад місцевих рад. Якщо чинна редакція Виборчого кодексу передбачає 12 депутатів для рад із кількістю виборців до тисячі та 14 депутатів до трьох тисяч, то зараз запропоновано, що мінімальна кількість депутатів буде 22. І це шлях до того, щоб місцеві ради недоформовувалися і проводилися повторні вибори невідомо скільки разів. Це дуже небезпечний шлях до того, щоб взагалі заблокувати місцеве самоврядування на певних рівнях.

У законопроєкті Корнієнка і Ко є ще низка небезпечних моментів, тож потрібно буде уважно слідкувати за тим, які правки нардепи подаватимуть на розгляд цього документа у другому читанні, які правки будуть враховані і що, зрештою, загалом вийде з цього переписування правил гри фактично в останній момент.