Представники нинішньої влади, схоже, хочуть зробити гасло Зеленського «Яка різниця?» офіційною державною політикою в гуманітарній сфері. І тут треба розуміти, що заперечуючи важливість законодавчого захисту української мови, заперечуючи важливість історичної пам’яті і розвитку української культури ця влада підживлює малоросійство в нашій країні.

Команді Зеленського дуже муляють мовні квоти в медіа і вже були заяви як від парламентських «слуг народу», так і від президента про те, що квоти треба переглянути, бо мовляв «є якась несправедливість до неукраїномовних людей в Україні». Після цих слів Зеленського на пресконференції 20 травня стає зрозуміло, що він «недарма» дивився в очі Путіну.

Заважає, команді Зеленського й закон «Про функціонування української мови як державної». Заяв про те, що цей закон треба переглянути також вже було багато і от цього тижня спікер Дмитро Разумков вчергове підтвердив такі наміри.

«Думаю, так… Я розумію, там є позиції, які будуть сприйматися позитивно, а є ті, які будуть сприйматися негативно. І будь-який політик, особливо в умовах війни і непростої ситуації в державі, повинен думати не про те, як позитивно чи негативно будуть сприйняті його слова щодо мови, а розуміти – об’єднає це українське суспільство чи ні… Фракція в цьому випадку досить різноманітна. Від надто радикально налаштованих на захист української мови депутатів до тих, хто буде займати абсолютно протилежну позицію. Ви це самі бачите. Але більша частина, мені так здається, буде дотримуватися саме центристської позиції, і в цьому питанні так само», – заявив Разумков в інтерв’ю інтернет-виданню «Главком».

Але про яке об’єднання завдяки перегляду мовного закону говорить голова Верховної Ради України? «Львівська Пошта» вже неодноразово раніше писала про цей закон, там немає ніяких заборон на використання будь-яких мов у приватному спілкуванні. Але ж представники влади у публічній сфері повинні використовувати державну мову? Хіба не так? Хіба це означає якісь утиски інших мов? І хіба постійні спекуляції на «двоязичності» не є шляхом до роз’єднання українських громадян?

Цей самий метод використовував і нині вже «втікач» Янукович. Тепер же Зеленський і Ко хочуть зацементувати за собою проросійських виборців в Україні. До розвитку держави і об’єднання громадян єдиною ідеєю це не має нічого спільного.

«Може виникнути питання – а навіщо тоді сам Разумков роз'єднує суспільство? Адже мовний закон проголосований, підписаний президентом, ніяких протестів у суспільстві це не викликало. А ось скасування закону або його окремих положень неминуче призведе до політичних потрясінь, дуже болючих для влади, бо ж стане черговою демонстрацією її антиукраїнської спрямованості. Але при цьому навіть неясно, за визнанням самого спікера, чи є в Раді голоси для таких змін, бо ж члени різношерстої фракції «Слуга народу» традиційно дотримуються полярно протилежних позицій з принципових питань. І Разумков, якщо судити з його висловлювань, прекрасно це розуміє. Навіщо ж тоді каже? А тому, що ніякого стосунку до мови його висловлювання взагалі не мають. Разумков, як і багато українських політиків до нього, просто експлуатує тему мови для власного політичного позиціонування. Він поспішає стати самостійним політиком, розуміє, що для цього йому може елементарно не вистачити часу»,  – про це пише відомий український журналіст, політичний оглядач Віталій Портников на сайті Есперсо.TV.

Разумкову є з ким серед «Слуг народу» позмагатися у спекуляціях на мовному питанні. Коли ж парламент дійде до перегляду закону «Про функціонування української мови як державної» спікер у згаданому інтерв’ю не уточнив, а лише заявив, що «є законопроєкти, які зараз зареєстровані у парламенті. На найближчі тижні, якщо я не помиляюся, ці законопроєкти не знаходяться в порядку денному».

Складається враження, що подібними заявами представники нинішньої влади випробовують суспільство. Якщо не буде сильної реакції у відповідь, тоді швидше може дійти до змін мовного закону. Щодо законопроєктів, зареєстрованих в парламенті, то треба зазначити, що від самого початку роботи Верховної Ради IX скликання  «Опозиційна платформа – за життя» неодноразово робила спроби розпочати процедуру скасування мовного закону, так само як і закону про освіту. Поки їм цього не вдалося. Разом із медведчуківською п’ятою колоною Кремля на цьому напрямку активно себе «проявляє» одіозний нардеп від «Слуги народу» Максим Бужанський. Наприкінці квітня цього року парламентський комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики під керівництвом ще одного «слуги народу» Олександра Ткаченка розглянув, але поки відправив на доопрацювання законопроєкт Бужанського «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо навчання державою мовою в закладах освіти».

«Наразі ми маємо додаткову експертизу від Міністерства освіти, яку отримали вже під час карантину, стосовно витрат, пов’язаних із цим проєктом. Більше 56 млн грн буде коштувати внесення змін до цього законопроєкту. З огляду на те, що є ці зауваження від Міністерства освіти, нам потрібно з ними щось зробити, тому пропозиція наразі полягає в тому, щоб повернути цей законопроєкт авторам на доопрацювання, і в найближчі терміни все ж повернутися до розгляду», – розповідав журналістам після цього Олександр Ткаченко.

Тобто історія навіть із цим одним документом ще не завершена. Зазначимо, що Бужанський цим законопроектом намагається добитися змін до законів про мову і про освіту, щоб перенести з 2020-го на 2023-го рік перехід російськомовних 5−11 класів на навчання українською мовою.

Проблема у тому, що Бужанський намагається скористатися висновками Венеційської комісії щодо нашого мовного закону. У цих висновках йдеться про потребу усунення «диференційоване ставлення до мов корінних народів, мов національних меншин, що є офіційними мовами ЄС, та мов національних меншин, що не є офіційними мовами ЄС». Зараз наше законодавство передбачає, що 5-11 класи з навчанням офіційними мовами ЄС перейдуть на навчання українською з 2023-го, а от, до прикладу, російськомовні 5-11 класи мали б зробити це вже цього року. Виглядає так, що Венеційська комісія до своїх  висновків не врахувала багато факторів, як то українські реалії й історичний контекст. І українська влада мала б донести контраргументи, але хіба це може робити нинішня влада в Україні? Навпаки, висновки Венеційської комісії можуть стати виправданням для подальших маніпуляцій на мовному питанні.

Поки невідомо коли може завершитися «зондування ґрунту» і парламентські малороси підуть у активну атаку, але треба розуміти, що небезпек насправді дуже багато. Якщо повертатися до питання мовних квот на радіо і телебаченні, то за чинним законодавством частка мовлення українською для загальнонаціональних і регіональних телеканалів має складати 75%, для місцевих − 60%, для радіостанцій − не менше 60% програм українською мовою та 35% пісень українською мовою. А з 16 липня 2024-го для загальнонаціональних мовників передбачено 90% української мови, для місцевих − 80% (це передбачено вже згаданим законом «Про функціонування української мови як державної»). Але з огляду на заяви президента Зеленського, його не влаштовують не тільки зміни, передбачені із 2024-го, але й нинішні норми щодо мовних квот. І дарма, що мовні квоти насправді є механізмом захисту українського інформаційного та культурного продукту, адепти «руского міра» і надалі поширюватимуть кремлівську пропаганду про примарну дискримінацію російськомовних в Україні. Цьому здатна протистояти лише критична маса людей для яких є різниця між тим чи жити в Україні, чи в малоросії.