На тлі заяв скандального голови Офісу президента України Андрія Єрмака про те, що потрібно надати новий поштовх процесу перемовин у Мінську і підвищити рівень української делегації у тристоронній контактній групі (ТКГ), глава держави Володимир Зеленський 5 травня своїм указом оперативно оновив склад цієї делегації. Її формальним керівником залишився екс-президент України Леонід Кучма, та загалом рівень нашого представництва справді підвищено. І такого ще ніколи не було.

Адже відтепер, як повідомила пресслужба президента, Україну на перемовинах у Мінську також представлятимуть: віцепрем'єрміністр – міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Олексій Резніков (перший заступник глави делегації), голова парламентського комітету з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва Олександр Мережко (заступник глави делегації), заступник міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства Юлія Свириденко (представник України в робочій підгрупі з соціально-економічних питань), голова парламентського комітету з питань правової політики Андрій Костін (представник України в робочій підгрупі з політичних питань), заступник міністра оборони  Олександр Поліщук (представник України в робочій підгрупі з безпекових питань), голова парламентського комітету з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів Галина Третьякова (представник України в робочій підгрупі з гуманітарних питань). Також повідомляється, що глава делегації та його перший заступник можуть призначати заступників представників у підгрупах і залучати до роботи делегації нардепів, представників органів влади, радників, експертів і технічних працівників. Андрій Єрмак є «модератором діяльності»  української делегації у ТКГ…

Наскільки виправданим є таке рішення української влади? Адже в інформпросторі вже з’явилося багато заяв від експертів і політиків про те, що підвищення рівня української делегації – це гра на користь Путіна. З підвищенням рівня представництва може зростати і рівень зобов’язань, які на себе братимуть під час перемовин у мінському форматі офіційні представники нашої влади. І це може допомогти Кремлю здійснювати ще жорсткіший тиск на українську владу щодо політичних поступок з нашого боку. І незважаючи на те, що Андрій Єрмак заявляв, що він очікує від Росії дзеркального підвищення її представництва на перемовинах, насправді усі розуміють, що цього не відбудеться. Для Путіна у цьому немає ніякого сенсу.

Аналітик Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучерева Марія Золкіна, визнаючи потенційні ризики, водночас зауважує, що поки не треба говорити про нову «зраду». «Цей підхід має низку особливостей, які можуть стати нашими слабкими місцями. По-перше, це – асиметричне рішення. Попри заяви Андрія Єрмака про те, що він чекає аналогічного посилення з боку Росії, можна із певністю прогнозувати: цього не станеться. Росія не підвищуватиме «статусність» своєї участі в ТКГ. До того ж ТКГ – це не міжнародна організація, а на зустрічах у Мінську не ведуться переговори про жоден міжнародний договір. Відтак, призначення посадовців аж такого рівня виглядає певним «перебором» з українського боку. По-друге, Мінські переговори вимагають тотального занурення у тему. Чи можна вважати, що у заступників міністрів чи глав комітетів це може бути ключовим пріоритетом? Навряд чи. Можливо, це компенсується командною грою, але якщо ні, то якість переговорів у робочих групах може, навпаки, знизитися. Ще один дотичний наслідок – участь у ТКГ, особливо після того, як відновляться фізичні зустрічі у Мінську, відриватиме депутатів та заступників міністрів від основної роботи. А у державі, що реформується, її повинно бути чимало і поза межами Мінська. По-третє, політично Росія отримає інструмент для тиску на Україну і пропаганди. Мовляв, представники України – люди «при посадах» і з повноваженнями, то чому ж Україна «не виконує» Мінські домовленості? Щоправда, ця передбачувана риторика не відповідатиме реальності, адже юридично оновлення української делегації не додає їй жодних нових зобов'язань. Посада в уряді чи парламенті не змінює рівень відповідальності за виконання Мінських угод. Отже, жодної реальної «зради» чи катастрофи у цьому рішенні немає. Є потенційні ризики, але їх можна уникнути чи мінімізувати», – йдеться у статті Марії Золкіної для «Європейської правди».

Загалом все це зараз виглядає черговою спробою команди Зеленського продемонструвати хоча б якусь видимість «миротворчої» діяльності. Справа не в тому, як і скільки разів змінювати склад української делегації, найважливіше те, що від цього ніяк не зміниться позиція Кремля. А господарю Кремля потрібна від України тільки капітуляція. 

«Уявімо собі навіть, що російській стороні сподобаються пропозиції Андрія Єрмака, заступником Бориса Гризлова у контактній групі стане якийсь російський міністр або навіть віце-прем'єр, у підгрупах з'являться заступники міністрів і депутати Державної думи. Яке все це має значення, якщо в Москві всі питання, що пов'язані з війною з Україною вирішує особисто Володимир Путін. Путін, який не збирається закінчувати війну на Донбасі і використовує її як важіль тиску на Зеленського і українське суспільство. Путін, який постійно вимагає від Києва одного ¬– прямих переговорів із представниками маріонеткових адміністрацій. Путін, який продовжує розраховувати на підкорення України – особливо зараз, коли наша країна опинилася на краю економічної прірви. Яке в такому випадку має значення персональний підбір членів делегацій у Мінську, якщо їхні зустрічі все одно не можуть призвести до врегулювання конфлікту? Якщо у Кремлі для цього немає ані політичної волі, ані бажання?.. Ну і на довершення – просто для інформування пана Єрмака, який тільки недавно зайнявся політикою – зауважу, що російським представником в Мінській групі з часу її створення був діючий політик, а не відставник, як з української. Спочатку – посол Росії в Україні Михайло Зурабов, який до того ж був спеціальним представником президента Росії з розвитку торгово-економічних відносин з Україною. А потім – член Ради безпеки Росії Борис Гризлов. Більш впливової інстанції, ніж Рада безпеки, в Росії просто не існує. Вище тільки сам Путін. І саме Путін через півроку після відрядження Гризлова до контактної групу вивів його зі складу членів Радбезу. Вивів саме тому, що йому не потрібен ані впливовий чиновник в Мінську, ані мінське врегулювання, ані припинення війни», – про це пише відомий український журналіст, політичний оглядач Віталій Портников на сайті Еспресо.TV.