Зараз для багатьох українців не до кінця зрозумілою є ситуація із запровадженими владою жорсткими обмежувальними заходами боротьби із поширенням коронавірусу. По суті, це вже майже надзвичайний стан, але влада й далі розмірковує, чи потрібно вводити такий правовий режим офіційно, тобто відповідно до Конституції та закону «Про правовий режим надзвичайного стану». Тож поки права громадян обмежуються всупереч нашому Основному Закону.

Тим часом уряд 17 березня ухвалив рішення про введення режиму надзвичайної ситуації у Чернівецькій та Житомирській областях, 18 березня – у Київській. Але це не потрібно плутати з надзвичайним станом! Тож спершу розглянемо різницю між режимами надзвичайної ситуації та надзвичайного стану.

Надзвичайна ситуація – це обстановка на окремій території чи суб’єкті господарювання на ній або водному об’єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення. І, звичайно, епідемія також може бути причиною надзвичайної ситуації. В Кодексі цивільного захисту України передбачено, що керувати ліквідацією надзвичайної ситуації, залежно від її рівня та характеру походження, можуть різні структури: уряд, центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, суб’єкти господарювання. Призначається безпосередній керівник робіт із ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, у його підпорядкування переходять усі аварійно-рятувальні служби, що залучаються до ліквідації таких наслідків. Керівник робіт формує спеціальний штаб для протидії надзвичайній ситуації.

У разі виникнення надзвичайної ситуації з тяжкими наслідками за рішенням Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування в Україні або у межах конкретної її території тимчасово вводиться режим надзвичайної ситуації. І передбачена можливість для запровадження низки обмежувальних заходів, як-от обсервація та карантин.

Для введення режиму надзвичайного стану передбачена вже складніша процедура: зокрема, потрібен указ президента (на пропозицію РНБО чи уряду; у нинішній ситуації з пандемією пропозицію має подати Кабінет Міністрів), який ще має бути затверджений парламентом.

«Надзвичайний стан – це особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров’ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства, і передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров’я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту конституційного ладу, а також допускає тимчасове, обумовлене загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень», – мовиться у ст.1 Закону про правовий режим надзвичайного стану.

Надзвичайний стан в Україні може бути введений на строк не більш ніж 30 діб і не більш ніж 60 діб в окремих її місцевостях. Також передбачена можливість продовження такого правового режиму на 30 діб указом президента, але знову ж таки для продовження потрібне затвердження такого указу парламентом. Тут зауважимо, що під час усього періоду дії надзвичайного стану Верховна Рада України (ВРУ) повинна працювати в сесійному режимі.

В період дії режиму надзвичайного стану можуть бути запроваджені, зокрема, такі заходи: встановлення особливого режиму в’їзду і виїзду, а також обмеження свободи пересування територією, на якій вводять надзвичайний стан; обмеження руху транспортних засобів та їх огляд; заборона проведення масових заходів, окрім заходів, заборона на проведення яких встановлюється судом; заборона страйків; примусове відчуження або вилучення майна у юридичних і фізичних осіб; тимчасова чи безповоротна евакуація людей з місць, небезпечних для проживання, з обов’язковим наданням їм стаціонарних або тимчасових жилих приміщень; встановлення карантину та проведення інших обов’язкових санітарних та протиепідемічних заходів; запровадження особливого порядку розподілення продуктів харчування і предметів першої необхідності; зміна режиму роботи підприємств, установ, організацій усіх форм власності, переорієнтація їх на виробництво необхідної в умовах надзвичайного стану продукції, інші зміни виробничої діяльності, необхідні для проведення аварійно-рятувальних і відновлювальних робіт.

Що ж, зараз можна говорити про те, що в Україні запровадили щось середнє між режимами надзвичайної ситуації та надзвичайного стану. Тоді виникає питання: на основі якого закону нинішні обмежувальні заходи стали можливі? Адже експерти наполягають на тому, що відбувається порушення Конституції.

Згадаємо заяву Центру політико-правових реформ (ЦППР): «Обмежувальні заходи, запроваджені урядом та президентом України в березні 2020 року задля запобігання та протидії поширення коронавірусної хвороби (COVID-19), які суттєво обмежують конституційні права і свободи людини і громадянина, не можуть запроваджуватися поза межами надзвичайного чи воєнного стану, а тому вони є неконституційними під кутом зору права».

Також в ЦППР зазначають, що надзвичайний стан у зв’язку з пандемією коронавірусу був введений у Чехії, Румунії, Болгарії, Італії, Іспанії, Сербії, Латвії, США, Казахстані та деяких інших країнах.

Маємо зараз дуже дивну ситуацію: з одного боку, всі обмежувальні заходи можна виправдати боротьбою з пандемією і потрібно вимагати від влади додержання Конституції, з другого – якщо ця влада вже набрала на себе забагато, то виникає питання: чи ймовірне запровадження надзвичайного стану ще більше не розв’яже їй руки в питаннях, ніяк не пов’язаних із поширенням хвороби?

Насправді в питанні запровадження/незапровадження надзвичайного стану в Україні можна знайти багато суто політичного підтексту. Пам’ятаємо, як президент Зеленський кілька днів тому вимагав від парламенту не йти на карантин і далі працювати. Врешті-решт «слуги народу» вирішили просто змінити календарний план сесії ВРУ, щоб зараз працювати в парламентських комітетах. А поміж тим уже провели два позачергові засідання і анонсують продовження такої «позачергової» роботи наступного тижня. Чи будуть ухвалювати тільки рішення, що стосуються боротьби з коронавірусом та викликами для економіки?.. 17 березня ми вже побачили, як президент скористався позачерговим пленарним засіданням, щоби призначити Ірину Венедіктову генеральною прокуроркою. З огляду на те, що Венедіктова «виробляла», будучи т. в.о. директора ДБР, та її неприховану надлояльність до нинішнього глави держави, таке призначення може бути провісником ще жорсткішого політичного переслідування опонентів Зеленського.

Зауважимо, що у випадку введення надзвичайного стану «слугам народу» навіть не довелося б бавитися в зміни календарного плану і позачергові засідання – можна було б і далі спокійно працювати в пленарному режимі та виконувати вказівки президента.

Але є нюанси. До прикладу, під час дії надзвичайного стану не можна змінювати Конституцію. А ми зараз достеменно не знаємо, відмовилася чи ні президентська команда швидко «протягти» конституційні зміни щодо децентралізації; не знаємо, чи дійде до якихось конституційних змін в контексті домовленостей глави Офісу президента України Андрія Єрмака із заступником голови Адміністрації президента РФ Дмитром Козаком.

Влада може скільки завгодно заявляти, що ніякої зради не планується, але не має чітких пояснень щодо так званої консультативної ради в мінській політичній підгрупі і щодо того, в яких питаннях нас можуть консультувати російські маріонетки з так званих ДНР/ЛНР. Насправді в нинішній ситуації наша влада мала хоча б поставити на паузу всі свої начебто миротворчі ініціативи, щоб не провокувати активних громадян під час карантину на акції протесту і щоб довести, що обмежувальні заходи не будуть використані для просування небезпечних для держави рішень…

Зараз ми бачимо «обриси» щораз нових небезпечних рішень. До прикладу, прем’єр-міністр Денис Шмигаль і міністр внутрішніх справ Арсен Аваков під час засідання уряду 18 березня договорилися до того, що повинен бути розроблений законопроєкт, який дозволяв би органам державної влади «делегувати» один одному свої повноваження. Шмигаль уже доручив Мін’юсту підготувати такий документ.

«На той випадок, якщо Рада вже унеможливлена збиратися, хтось у державі має право оголошувати надзвичайний стан. Прошу спільно з Верховною Радою  такий законопроєкт підготувати і на час епідемії коронавірусу мати змогу передавати повноваження… це дасть змогу від одного органу влади до іншого передавати повноваження управляти країною. Тому що ми насправді не знаємо, які наслідки будуть… Чи Верховна Рада буде заблокована, чи Кабінет Міністрів буде заблокований, чи президент… Не дай Бог. Дай, Боже, всім здоров’я, але не відомо, хто буде унеможливлений працювати через хворобу», – заявив глава уряду. І запевнив, що таке рішення не має на меті узурпацію влади.

От тільки саме про ймовірну узурпацію і виникають думки після подібних заяв. Взагалі не зрозуміло, як може виглядати такий законопроєкт, щоб не суперечити Конституції.

«Спеціально для урядових винахідників. 1. Надзвичайний стан тому й називається надзвичайним, що його не можна вводити будь-кому, будь-коли й будь-як. 2. Доручати Мін’юсту розширювати владні повноваження глави держави – це те саме, що доручати бухгалтерії ОТГ розробляти державний бюджет. 3. Перш ніж фантазувати на тему «перекидки» повноважень, нехай прем’єр відповість сам собі: чи волів би він, аби, приміром, його звільняв з посади Жмеринський міськрайонний суд за поданням головного санітарного лікаря? 4. Конституція містить вичерпний перелік повноважень глави держави. 5. Порядок внесення змін до Конституції чітко зазначений в Основному Законі, Шмигаль серед суб’єктів внесення змін чомусь не зазначений. 6. Довільне передавання повноважень – це й називається узурпацією влади. 7.Узурпація – злочин. 8. Змушувати людей набиватися в маршрутки (перетворюючи їх на оселедців у бляшанці) під час пандемії коронавірусу і фактичної епідемії грипу – це теж злочин віднедавна, позаяк цього понеділка Рада проголосувала за покарання за порушення правил карантину. 9. Деякі виконавські рішення переконують, що Україна потребує не тільки апаратів штучної вентиляції легень, але й пристроїв штучної вентиляції мізків. 10. Всі ті, що не змогли потрапити на роботу (повернутися додому з-за кордону, дочекатися «швидкої» тощо), ви готові надати цій виконавчій владі додаткові повноваження, котрі передбачені надзвичайним станом?» – написав на своїй сторінці у фейсбуці голова парламентської фракції «Голос» Сергій Рахманін.

Тож потрібно ще раз повторити: поки представники влади робитимуть анонси подібних законодавчих рішень, доти не зникнуть підозри, що ця влада намагається скористатися карантином для досягнення власних політичних цілей. А це дуже небезпечний шлях. Для боротьби із поширенням хвороби аж ніяк не потрібно дозволяти Зеленському замінити собою парламент.

«Надзвичайні обставини вимагають надзвичайних рішень, а ті, своєю чергою, надзвичайних повноважень. Страх, породжений надзвичайними обставинами, сприяє тому, що більшість готова надати ці повноваження владній меншості. Це типово для ситуації катастрофи, війни, епідемії. Але вкрай важливим є спроможність суспільства після подолання біди повернутися до нормальних умов. Британці проявили свою настільки потужно, що переможець у війні Вінстон Черчілль втратив посаду прем’єра через кілька місяців після останніх пострілів у Європі. «Мавр зробив свою справу...». Нині ми є свідками, коли влада потребує і отримує надзвичайні повноваження для боротьби з коронавірусом. Це відбувається в усьому світі та в Україні типово. Але неоднаковим буде повернення до нормального життя. Бо для цього суспільству потрібно буде проявити силу у відстоюванні свобод, владі – розум у відмові від надзвичайних повноважень. Тому для українців страшним є не лише коронавірус, але й той, який може прийти вслід за ним, – вірус корони. Бо маємо недосвідченого президента, який продовжує накопичувати владу попри те, що навіть не спроможний нею скористатися повною мірою. Але маємо ще й незріле суспільство, спонукане страхом і вірою в чудо. Суспільство, яке прагне сильної руки. Це не передчасні «волання хлопчика про вовків». Маємо готуватися до подолання вірусу корони вже. Зрештою, необхідні для цього вміння єднатися, брати відповідальність на себе та ділитися – це те, що потрібно і для протистояння епідемії», – пише у блозі на сайті Українська правда історик, колишній директор Українського інституту національної пам’яті, а нині нардеп від фракції «Європейська солідарність» Володимир В’ятрович.