Нагадаємо, що 17 січня міністр культури, молоді та спорту Володимир Бородянський і його перший заступник Анатолій Максимчук презентували основні положення законопроєкту “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення національної інформаційної безпеки та права на доступ до достовірної інформації”, який став відомим як проєкт закону про дезінформацію.

20 січня на сайті міністерства оприлюднили порівняльну таблицю цього документа. Його одразу розкритикували журналісти та медіаексперти. 28 січня Мінкульт організував обговорення законопроєкту, але з’являлися повідомлення про те, що низці журналістів відмовили в акредитації на цей захід.

Як повідомляє інтернет-видання “Детектор медіа”, у пресслужбі міністерства цю ситуацію пояснили так: “Декому з тих, хто подали заявку, а їх було близько 200 осіб, відмовили. Стратегічна сесія ефективна, коли у ній беруть участь 50-60 чоловік. Саме стільки учасників братимуть участь у заході. Організатори намагались створити рівномірне представлення різних стейкхолдерів. Очевидно: коли стоїть вибір між представником ООН та, наприклад, ГО “Заборона”, то рішення могли ухвалити на користь першої організації. До того важливо було розподілити учасників так, щоб були присутні і медіа, і медіаюристи, і міжнародні організації тощо”.

Відомо, що Мінкульт планує впродовж лютого провести публічне обговорення законопроєкту, можливо, внести в нього якісь зміни, і до 28 лютого внести документ на розгляд уряду, а в парламенті зареєструвати в березні. Та вже можна було почути безліч експертних думок про те, що цей документ навіть не варто доопрацьовувати, а краще розпочати роботу з нуля, щоб уникнути впровадження цензури.

Що ж пропонують у Мінкульті? У законопроєкті поняття “дезінформація” виписане  як “недостовірна інформація з питань, що становлять суспільний інтерес, зокрема стосовно національної безпеки, територіальної цілісності, суверенітету, обороноздатності України, права українського народу на самовизначення, життя та здоров’я громадян, стану довкілля”. А “недостовірна інформація” визначається як “неправдиві відомості про осіб, факти, події, явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них неповні або перекручені”.

Експерти зазначають, що такі визначення є нечіткими. “Визначення дезінформації є неузгодженим у різних актах, недостатньо чітким та залишає простір для зловживань у правозастосовній діяльності”, –  зазначають представники громадських організацій “Платформа прав людини” та “Лабораторія цифрової безпеки”.

“Нечітке визначення дезінформації, під яке можна підвести будь-який журналістський матеріал, наприклад, про реінтеграцію Донбасу чи корупцію в армії”, – пише у своїй колонці директорка громадської організації “Детектор медіа” Галина Петренко.

У законопроєкті йдеться про те, що дезінформацією не вважаються оціночні судження, “за умови наявності мінімальної фактологічної основи”. Але й тут можуть бути різні трактування “мінімальності” фактологічної бази, до прикладу, в журналістських розслідуваннях. Також пропонується не вважати дезінформацією сатиру, і це вже породило жарти на кшталт того, що всі журналісти стануть сатириками.

Власне, блокуванням поширення дезінформації (але виглядає так, що просто контролювати наш інформпростір) має займатися уповноважений з питань інформації, який має отримати свій секретаріат. Уповноваженого з питань інформації має призначати і звільняти уряд. Також положення про уповноваженого та його представників затверджуватимуться  урядом. Уповноважений з питань інформації зможе вимагати спростування недостовірних на його думку повідомлень від усіх поширювачів інформації. А це не тільки журналісти, а, до прикладу, й користувачі соцмереж.

“Якщо уповноважений поскаржився на якусь інформацію, то журналісти чи користувачі соцмереж зобов’язані одразу ж позначити в своєму повідомленні, що воно оскаржене. Якщо журналісти, ЗМІ чи користувачі мережі відмовляться спростовувати чи зняти неправдиву інформацію, то уповноважений має подати до суду. Щоб уповноважений міг чітко розуміти, хто поширює інформацію, всі ЗМІ чи користувачі акаунтів у соцмережах чи месенджерах мають публікувати ідентифікаційні дані та імена, прізвища, по батькові та адресу електронної пошти. Кожне окреме інформаційне повідомлення у ЗМІ також має містити дані про ім’я, прізвище чи псевдонім автора. Особливу увагу в “інформаційній гігієні” надаватимуть соціальним мережам і всьому, що підпадає під визначення “платформи спільного доступу до інформації та сервіси обміну миттєвими повідомленнями”. Всіх їх зобов’яжуть відкрити представництва в Україні, з якими державний уповноважений зможе мати справи та скаржитись на недостовірну інформацію. Платформи, провайдерів і соцмережі також зобов’яжуть збирати дані про тих власників сайтів, профілів чи спільнот, які мають понад 5 тисяч підписників або відвідуються 5 тисячами користувачів на день. Всю цю інформацію вони муситимуть надавати на вимогу уповноваженого протягом однієї доби з моменту запиту… Всі організації та користувачі соцмереж нестимуть повну відповідальність за достовірність інформації, яку вони поширили. Не каратимуть тільки за поширення недостовірних новин, якщо ви запостите гіперпосилання на новинні сайти”, – йдеться у матеріалі BBC-Україна.

Яким буде покарання для тих, хто потрапить “під руку” уповноваженого з питань інформації? Поширення дезінформації за умови добровільного спростування, починаючи з третього порушення протягом одного року, карається штрафом розміром 1000 мінімальних зарплат (4,7 млн грн) за кожен випадок порушення. Водночас відмова від добровільного спростування спричинить штраф розміром 2000 мінімальних зарплат (9,4 млн грн) за кожен випадок. Зміна адреси розміщення матеріалу (гіперпосилання), щодо якого подано заяву уповноваженого або незбереження первісного запису чи примірника первісного матеріалу, у якому містилася інформація, щодо якої подано заяву уповноваженим, протягом встановленого законом строку тягне за собою накладення штрафу розміром п’ять мінімальних заробітних плат (23,6 тис. грн) за кожен випадок порушення. Систематична масова дезінформація про факти, які становлять загрозу національній безпеці та територіальній цілісності, будуть каратися штрафом від 5000 до 10 000 неоподатковуваних мінімумів або виправними роботами до 2 років. Поширення дезінформації з використанням ботів або спеціально організованих фейкових акаунтів каратиметься позбавленням волі строком від 2 до 5 років. Фінансування масової дезінформації також каратиметься строком від 2 до 5 років. Максимальне покарання у вигляді тюремного ув’язнення строком від 5 до 7 років передбачено за повторну масову дезінформацію організованою групою, яка призвела до тяжких наслідків або завдала матеріальної шкоди у великому розмірі.

Звичайно, якщо захотіти, то тут можна знайти обриси можливості для боротьби з російською пропагандою. Але хто гарантує, що всі ці норми не використовуватимуться проти неугодних нинішній владі ЗМІ? Хто гарантує, що уповноважений з питань інформації просто не зачищатиме інформпростір від ЗМІ, які дозволяють собі критикувати нинішню владу і підозрювати її у готовності капітулювати перед Кремлем. Якщо ця влада дає підстави так думати, то журналістські матеріали на цю тему – це дезінформація? Все вирішить уповноважений з питань інформації і суд? А суди в нас вже незалежні? Чи подібні питання і припущення – це також дезінформація?

Зазначимо, що судом першої інстанції у таких справах буде апеляційний адміністративний суд у Києві. Оскаржувати рішення про штрафи можна буде у Верховному Суді.

Законопроєкт передбачає створення Асоціації професійних журналістів України. Ця організація вестиме базу професійних журналістів та видаватиме прескарти єдиного зразка. Хто вступить в асоціацію і отримає таку прескарту, той і отримає статус “професійного журналіста”.

“Згідно із законопроєктом, АПЖУ не може бути реорганізована чи ліквідована. Водночас автори навіщось докладно виписали в тексті законопроєкту статут АПЖУ із зазначенням осередків у регіонах, процедур ухвалення рішення, процедур голосування, органів правління, хто може туди входити, порядку голосування, розміру внесків і так далі. Справжня саморегулівна організація повинна сама виписувати і затверджувати свій статут. Така конкретизація в законопроєкті та ще й заборона на реорганізацію точно є зайвими… Щодо членства в АПЖУ – приймають усіх, хто зголоситься. Зокрема, щоб стати членом асоціації, досить мати повну цивільну дієздатність, бути громадянином України (або особою, яка має право постійного проживання в Україні) і досвід роботи журналістом не менш ніж три роки. Під час вступу охочі “приймають та зобов’язуються дотримуватися Кодексу професійної етики журналіста”. Все. Якою може бути довіра до організації, що зараховує до своїх лав абсолютно всіх: і “чорнушників”, і “тітушок”, і апологетів “русского міра” – питання риторичне. Відмовлено в членстві в АПЖУ лише деяким категоріям громадян, зокрема іноземцям, членам керівного складу політичних партій, особам, що мають непогашену судимість, занесеним до переліку тих, хто становить загрозу нацбезпеці, та співробітникам “санкційних” медіа… Членство в асоціації надаватиме статус “професійного журналіста”. Виключно цей статус дозволятиме працювати в місцях надзвичайних подій, бути акредитованим при органі влади, а також надаватиме кримінально-правовий захист саме як журналістові, а не пересічному громадянину. Цікаво, що, згідно із законопроєктом, повідомлення про підозру професійному журналісту у вчиненні кримінального правопорушення може здійснити лише генеральний прокурор, його заступник, прокурор Автономної Республіки Крим, області, міста Київ та міста Севастополь”, – зазначають в Інституті масової інформації.

І не лише медіаспільнота в Україні критикує законопроєкт від Мінкульту. “Я розумію необхідність боротьби з дезінформацією, особливо в умовах сучасного конфлікту в Україні та навколо неї. Але це не слід робити коштом свободи ЗМІ та через втручання держави у зміст засобів масової інформації та в організацію журналістської діяльності в країні. Більше того, чинне законодавство України вже передбачає механізми протидії суспільно небезпечній інформації… Саморегуляція, підтримка професійних стандартів журналістики та ініціатива перевірки фактів, незалежність засобів масової інформації, різноманітність джерел для розкриття неправдивої інформації та розвиток медіаграмотності є ключовими компонентами боротьби з маніпулюванням інформацією та першорядним забезпеченням доступу до достовірної інформації”, –  мовиться у заяві представника ОБСЄ зі свободи ЗМІ Арлема Дезіра, повідомляє Радіо Свобода.

Залишається, сподіватися на те, що під тиском громадськості нинішня влада таки відступить від своїх намірів фактичного введення цензури в Україні і контролю за ЗМІ, журналістами і навіть поширенням інформації в соцмережах. Але для цього і журналістам, і “поширювачам інформації” зараз не можна мовчати. Загалом маємо цікаву ситуацію: влада, головна дійова особа в якій обійняла свій пост завдяки телекартинці, зараз прагне взяти під контроль весь український медіапростір. Можна було би пожартувати, що такий закон про дезінформацію був потрібен ще до президентських виборів 2019-го, але насправді потрібно розуміти: якщо ми, українці, незалежно від того, хто був, є чи ще буде президентом, дозволятимемо владі обмежувати наші права і свободи, то самі освячуватимемо авторитарний режим і навіть не помітимо, як прокинемось у зовсім іншій державі…

джерело: slovoidilo.ua