Минулого тижня Комісія за демократію через право Ради Європи (Венеційська комісія, ВК) оприлюднила свої рекомендації щодо Закону України “Про забезпечення функціонування української мови як державної”. Претензій виявилося напрочуд багато, деякі – дрібніші, але є й суттєві. Їхня кількість означає, що просто так проігнорувати висновки ВК Україні не вдасться, щось в законі, очевидно, таки доведеться міняти. Це дає шанс симпатикам “руського міра” на чолі з кумом Путіна Віктором Медведчуком спробувати домогтися або тимчасового припинення дії мовного закону, або навіть повного його скасування.

Крім того, рекомендації ВК стали справжнім подарунком для Путіна, який на підсумковій пресконференції в Парижі після завершення зустрічі “нормандської четвірки” вчергове озвучив свою стару побрехеньку про “дискримінацію” російськомовних жителів України.  На це Володимир Зеленський відповів, що російська мова в Україні не заборонена. Заворушився й Будапешт, який не втомлюється скиглити з приводу “утисків” угорців Закарпаття і регулярно блокує зустрічі Україна – НАТО.

Закон “Про забезпечення функціонування української мови як державної” був прийнятий Верховною Радою України (ВРУ) 25 квітня ц. р. (за нього проголосували 278 народних депутатів), а 15 травня – за чотири дні до завершення президентських повноважень – його підписав Петро Порошенко. Документ закріплює за українською статус єдиної державної мови та передбачає гарантії її використання в публічному просторі. Окремо наголошується, що дія закону не поширюється на приватне спілкування та мову релігійних обрядів.

За дискримінацію української мови запроваджується адміністративна відповідальність – порушникам може загрожувати штраф від 200 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (зараз це від 3400 до 5100 грн). А за публічну образу української вводиться кримінальна відповідальність – позбавлення волі до трьох років, як за публічну наругу над прапором, гербом або гімном України. Однак набуття чинності цієї норми (та зрештою і багатьох інших) відтерміноване на три роки. За цей час в усіх областях мають бути створені центри з вивчення української мови.

Водночас істеричні заяви Кремля та його політичних маріонеток в Україні про буцімто “заборону” російської є відвертою брехнею. Закон передбачає, що російська, так само, як і мови інших національних меншин, може використовуватися у книговидавництві, засобах масової інформації, освіті та в сфері обслуговування. Але українській у цих галузях надається перевага – як мові міжнаціонального спілкування в публічному просторі.

Немає заборони на мовлення чи друк газет російською. Але кожне видання повинне видавати наклад українською (газеті, що буде друкуватися російською, або іншою мовою нацменшини без тиражу державною мовою встановлений штраф від 6800 грн до 8 500 грн), інтернет-сайти – мати україномовні версії, які повинні відкриватися першими за умовчанням. Для загальнонаціональних та регіональних  теле– та радіокомпаній квота української мови збільшується із нинішніх 75% до 90%, для місцевих – із 60% до 80%. Причому для більшості положень передбачений перехідний період, і вони реально набудуть чинності лише через кілька років.

Тим не менше мовний закон одразу викликав шалену критику з боку РФ та, на жаль, Угорщини, яка вважає його дискримінаційним щодо угорської меншості в Україні (приблизно 150 тис. осіб). Тепер критика зазвучала і з Венеції.

Щоправда, на початку оприлюдненого ВК документі є традиційна ложка меду. Прагнення української влади на законодавчому рівні зафіксувати заходи для просування державної мови є цілком зрозумілим і виправданим, визнали експерти комісії. У висновках ВК ця теза кілька разів підкреслюється, в тому числі – зі згадкою про агресію з боку РФ. “З огляду на особливу роль в Україні російської мови (яка є найбільш вживаною мовою меншин, а також головною мовою для спілкування для багатьох представників меншин, відмінних від російської), а також з огляду на утиски української мови у минулому, Венеційська комісія повністю розуміє потребу в заходах із підтримки української як державної мови”, – йдеться, зокрема, у документі.

“Венеційка” окремо наголосила на важливості “посилення ролі української в суспільстві”, і похвалила український закон за те, що він не лише декларує цю мету, а й “покладає на державу обов’язок надати кожному громадянину України можливість оволодіння державною мовою через освітню систему, організовувати безкоштовні курси української мови для дорослих та вживати позитивні заходи щодо сприяння доступу до кінофільмів та іншої культурно-мистецької продукції українською мовою”.

Тепер про претензії. Головних дві – який захист отримають мови нацменшин та брак ясності у тому, як будуть застосовуватися норми закону на практиці. “Закон не зміг встановити необхідний у суспільстві баланс між популяризацією української мови та належним рівним захисту мовних прав національних меншин”, – йдеться у висновку ВК. Експерти радять Києву призупинити імплементацію тих положень мовного закону, які вже набули чинності, доти, поки до ВРУ не буде подано законопроєкт про нацменшини, який ще попередня влада зобов’язалася ухвалити не пізніше початку 2020 року.

Один із прикладів браку ясності, який наводить ВК, стосується норми про те, що “кожен громадянин України повинен володіти державною мовою”. Це загалом правильна норма, зауважують у ВК: “Однак не зовсім зрозуміло, які наслідки чекають на громадян, які не виконують цю вимогу”. Водночас експерти ВК наголошують, що за публічну образу української мови вводиться кримінальна відповідальність. “Карні положення закону повинні бути максимально чіткими та однозначними та передбачуваними у їх застосуванні. Чинний закон містить положення, які не відповідають цим стандартам”, – йдеться у висновку ВК. Там наголосили, що покарані за порушення мовного закону громадяни матимуть підстави звернутися до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) та отримати від України грошову компенсацію.

Ще одна претензія – на думку ВК, поширення матеріалів виборчої кампанії мовами нацменшин не повинно обмежуватися територіями їх компактного проживання. Це, фактично, означає дозвіл на агітацію російською на всій території України. Щоправда, тут є певна двозначність. З одного боку, досі все так і відбувалося, і автори закону, можна припустити, якраз і збиралися обмежити використання мови держави-агресора в ході передвиборчих баталій. З іншого, через відсутність закону про нацменшини неможливо визначити райони “компактного проживання” російськомовного населення.

Також у ВК вважають, що повинні бути замінені вимоги одночасної публікації накладу друкованих ЗМІ мовою меншин і українською в один і той же день і переглянуті вимоги про написання всіх географічних назв і топонімів виключно українською.

Хоча ВК у своїх рішеннях прописує рекомендації, а не зобов’язання, немає сумніву, що просто ігнорувати їх Україна не зможе. Тим більше, що ворогів у мовного закону не бракує. Після другого туру виборів Володимир Зеленський пообіцяв, що вступивши на посаду президента України, проаналізує мовний закон, і відреагує за підсумками цього аналізу – “відповідно до конституційних повноважень президента України i в інтересах громадян”. “Моя принципова позиція – держава має сприяти розвитку української мови шляхом створення стимулів і позитивних прикладів, а не заборон і покарань”, – написав він у Facebook. Щоправда, новому главі держави вистачило клепки “забути” про цю грізну обіцянку.

Але почали дерти сорочки на грудях маріонетки Путіна. У червні до Конституційного суду України (КСУ) надійшло подання 51 нардепа попередньої ВРУ VIII скликання, які просять суд визнати мовний закон таким, який не відповідає Конституції. Серед ініціаторів – одіозні депутати від тодішньої фракції “Опозиційний блок”: Олександр Вілкул, Євгеній Мураєв, Вадим Новинський, Нестор Шуфрич, Михайло Добкін, Сергій Ківалов, Вадим Рабінович, Тетяна Бахтєєва.

Тепер до цієї компанії долучилися й венеційські експерти. Щоправда, урядова Уповноважений із захисту державної мови Тетяна Монахова заявила 10 грудня на своїй дебютній пресконференції, що незважаючи на рекомендації ВК, не ініціюватиме правок до мовного закону. Також омбудсмен не має наміру ініціювати відкладання імплементації документа. “Нам зараз необхідно запустити цей закон, необхідно розпочати юридичний захист державної мови. Зрозуміло, що до кожного закону можна придивитися, сказати, що він не є досконалим. Але якщо ми зараз не зрушимо з місця, а почнемо його переписувати, дискутувати навколо нього, то ми цей процес не запустимо”, – заявила Монахова. Водночас вона не заперечила можливість внесення до закону коригувань і уточнень після відстеження його ефективності.

Але хто сказав, що маючи за спиною озвучені ВК претензії, “зелена” монобільшість у ВРУ без згоди мовного омбудсмена не візьметься кардинально переписувати мовний закон. 10 грудня одіозний депутат від “Слуги народу” Максим Бужанський вніс до парламенту законопроєкт про визнання мовного закону таким, що втратив чинність. Якою буде реакція монобільшості – наразі невідомо, але в разі підтримки законопроєкту президент Зеленський завжди зможе розвести руками: “А я тут до чого? Це ж ціла Комісія за демократію Ради Європи так рекомендувала”. А в цей час в офісі “Опоблоку – За життя” Медведчук, Рабінович, Шуфрич та інші українофоби впиватимуться присланою з Кремля “московською” й танцюватимуть на столах під “калінку”.