Коротко нагадаємо, що 25 листопада 2018 року кораблі ВМСУ в складі двох малих броньованих артилерійських катерів “Бердянськ” і “Нікополь” і рейдового буксира “Яни Капу”, які здійснювали плановий перехід із порту Одеса до порту Маріуполь Азовського моря, підійшли до Керченської протоки. Їм назустріч вийшли судна Федеральної служби безпеки (ФСБ) і Чорноморського флоту (ЧФ) РФ, які стали здійснювати небезпечні маневри для протидії українським кораблям.

У командуванні ВМСУ зазначили, що про намір здійснити перехід заздалегідь були проінформовані відповідні служби РФ. Москва ж заявила, що українські кораблі “неправомірно зайшли в тимчасово закриту акваторію територіального моря РФ”.

Після отримання повідомлення, що при проходженні арки Керченського мосту нібито сів на мілину якийсь танкер, що повністю перекрив фарватер (зазначимо, що такі маневри зі затопленням кораблів ЧФ РФ застосовував 2014-го в кримському Донузлаві, коли блокував, а потім захоплював дислоковані там  українські військові кораблі – “Львівська Пошта”), український караван розвернувся, але це не зупинило аґресора. Кораблі ВМСУ, які в цей момент перебували в акваторії Чорного моря за приблизно 23 км від узбережжя Криму (тобто в нейтральних водах), були обстріляні із 30-мм автоматичних гармат, після чого взяті на абордаж спецпризначенцями ФСБ РФ. Принаймні шестеро українських моряків отримали поранення.

Усі три захоплених судна відконвоювали до порту Керчі, а 24 українських військовослужбовців – моряків і працівників СБУ – переправили до московського СІЗО “Лефортово” і висунули їм звинувачення за статтею “незаконне перетинання державного кордону РФ, вчинене організованою групою”. Всі українці одностайно визнали себе військовополоненими.

7 вересня ц. р. у рамках обміну утримуваними громадянами між Україною і РФ за формулою “35 на 35” усі захоплені моряки повернулися на Батьківщину. Щоправда, в Москві заявили, що кримінальну справу щодо них не припинено, і всі вони залишаються в статусі обвинувачуваних, а відпустили їх під особисте зобов’язання уповноваженої Верховної Ради України (ВРУ) з прав людини Людмили Денісової. До речі, передані 18 листопада кораблі в МЗС РФ назвали “речовими доказами в кримінальній справі, передача яких Україні стала можливою після того, як ФСБ завершила необхідні слідчі дії”.

18 грудня 2018 року Генеральна асамблея ООН ухвалила резолюцію “Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь (Україна), районів Чорного та Азовського морів”. Один із пунктів власне стосувався нападу на українські кораблі, який в документі названо “безпідставним”. Також Генасамеблея закликала звільнити захоплені кораблі й моряків “без додаткових умов і без затримки”.

16 квітня 2019 року Україна подала до Міжнародного трибуналу ООН з морського права запит про призначення тимчасових заходів відповідно до пункту 5 статті 290 Конвенції ООН про морське право щодо “імунітету трьох кораблів України та 24 військовослужбовців”. 25 травня трибунал задовольнив запит України, зобов’язавши РФ негайно звільнити судна та екіпажі. “Негайно” для Кремля розтягнулося майже на пів року.

Формально Москва виконала попередні вимоги трибуналу, але це зовсім не означає, що на цьому конфлікт вичерпано. Тим більше, що речник Кремля Дмитро Пєсков заперечив, що повернення кораблів пов’язане з рішенням Міжнародного трибуналу від травня ц. р. “Ніякого зв’язку тут немає і бути не може”, – заявив він.  

“Вважаю, що з юридичної точки зору повернення Україні військових кораблів не є виконанням РФ наказу трибуналу. Росія декілька разів заявляла, що не визнає юрисдикцію трибуналу в цій справі і повертає кораблі не на основі наказу. Рішення про повернення кораблів є суто політичним”, – розказав Радіо Свобода Тимур Короткий, координатор Південного регіонального центру Української асоціації міжнародного права, кандидат юридичних наук.

Але демонстративне ігнорування Москвою норм міжнародного права нагадує поведінку наляканого страуса, який намагається сховати голову в пісок. Уже 21 листопада у Гаазі відбудуться перші процесуальні слухання Морського трибуналу. “Захоплення і утримування українських військово-морських кораблів та членів їхніх екіпажів є грубим порушенням РФ імунітетів військових кораблів, гарантованих нормами міжнародного звичаєвого і морського права. Наказ Міжнародного трибуналу не був і не є самоціллю. Наша мета – встановлення порушення права, відновлення його і отримання належної компенсації. Саме це і закладено в позові МЗС від квітня 2019 року”, – зазначила заступниця міністра закордонних справ України Олена Зеркаль.

Як приклад подібного слухання вона навела справу Arctic Sunrise (Нідерланди проти РФ). У вересні 2013 року російський Слідчий комітет порушив кримінальну справу за статтею “піратство” (!) проти активістів міжнародної екологічної організації Greenpeace (30 осіб 16 національностей), які намагалися проникнути на російську нафтовидобувну платформу в Печорському морі, що належала “Газпрому”, протестуючи проти забрудення довкілля. Тоді трибунал визнав, що РФ порушила Міжнародну конвенцію, всі затримані були звільнені, їм виплатили компенсації на загальну суму понад 5,5 млн євро. “Ми також збираємося пройти цей шлях і довести всьому світу і арбітражному трибуналу, що прохід 25 листопада 2018 року був мирним і законним, а дії РФ, у тому числі щодо кримінального переслідування наших моряків, є порушенням норм міжнародного права”, – наголосила Олена Зеркаль.

Але навряд чи передача кораблів обумовлена лише тим, що в Кремлі злякалися ймовірного програшу в Міжнародному трибуналі. Не варто забувати, що на 9 грудня в Парижі запланована зустріч “нормандської  четвірки”. “Бажання Путіна зрозуміле – створити ще більш нормальний, позитивний проросійський тон на зустрічі у нормандському форматі. Вже зараз зрозуміло, що Макрон від палкої підтримки України останнім часом все більше схиляється до пропутінської позиції. Меркель вже, у зв’язку з тим, що відходить із політичної арени, я думаю, що вже не той боєць, що була раніше. Зараз зустріч у нормандському форматі буде зустріччю “Зеленський проти “російської трійки”. Росіяни пробують ще більше поліпшити це проросійське тло напередодні зустрічі”, – пояснив Радіо Свобода Павло Жовніренко, голова правління Центру стратегічних досліджень.

“Важливим завданням росіян під час проведення зустрічі в нормандському форматі стане не стільки українське питання, скільки створення “правильного” інформаційного фону напередодні чергового рішення щодо європейських санкцій проти Росії. І можна припускати, що в російської сторони є шанси отримати бажане, тим більше, що зустріч проходить у Парижі, а саме Еммануель Макрон став чи найбільшим адвокатом російських ініціатив, і все це на тлі скромного мов­чання Німеччини, яка так бажає запустити “Північний потік – 2”, – розказав агентству Укрінформ політолог Юрій Подорожній.

Кремль намагається виглядати хоч трохи цивілізованим в очах Заходу на­передодні “нормандської зустрічі”, заявив “Газеті по-українськи” політолог Олександр Кочетков. Він наголошує, що Україна виконує всі вимоги Москви та покладає надії на переговори в Парижі. “Натомість росіяни вимагають нових і нових поступок. Це впадає в очі європейцям. Тому Путін нарешті виконав рішення трибуналу ООН і повернув кораблі”, – каже Олександр Кочетков.

Водночас Володимиру Зеленського не варто себе тішити надіями на те, що Путін готовий піти на якісь серйозні поступки. Більше того, не виключено, що відставний КДБіст задумав чергову хитру гру. Газета “День” пише, що Кремль нав’язує складну комбінацію, яка покликана переграти українців та європейців, адже, повернувши моряків і кораблі, що насправді є виконання наказу трибуналу ООН, росіяни показують, що вони начебто готові йти на поступки і домовлятися. Тим самим заманюючи українців у переговорний процес, під час якого Москва планує подальший “наступ”.

“Повернення Росією незаконно захоплених нею кораблів, яке вона довго відкладала, не може розглядатися як поступка. Насправді це фальшива інтерпретація, на яку не мають піддатися Захід та Україна”, – заявила Голосу Америки Наталія Бугайова, керівниця групи вивчення Росії американського Institute for the Study of War. Вона попереджає, що Україна може опинитися в ситуації, коли “буде змушена йти на компроміс щодо свого суверенітету чи ризикувати бути зображеною як сторона, яка не хоче миру, що РФ вдається успішно робити до зустрічі”.

Також експертка вказує на ознаки посилення контролю РФ над її ставлениками на Донбасі, включаючи кроки для інтеграції залізниць, заходи, спрямовані на інтеграцію банківської системи з РФ, демонстрацію сили під час військових навчань на українському кордоні. “Незважаючи на всі поступки і кроки до миру з боку Зеленського, не було поступок із боку РФ. Навпаки, тиск зростає. І я думаю, що Москва насправді у своїй інформаційній кампанії використовує і поширює точку зору про те, що Україні потрібні негайні результати в досягненні миру всередині країни, а також те, що Європа та США махнули рукою на Зеленського і Україну”, – вважає Бугайова.

Скептично ставиться до перспектив результату зустрічі “нормандської четвірки” і колишній посол США в Україні, а нині експерт Інституту Брукінгса Стівен Пайфер. “Понад п’ять років Кремль використовував продовження конфлікту на Донбасі, щоб тиснути на Київ. Велике питання, чи готовий Путін зараз змінити курс і шукати угоду, що влаштувала б усі сторони конфлікту, який РФ спричинила в Україні, домовленість, яка б вела до відновлення українського суверенітету”, – заявив у коментарі Голосу Америки Стівен Пайфер.

Зрештою, дочекаємося самої здибанки в Парижі (якщо, звичайно, Путін не скасує її в останній момент). І побачимо: чи не затанцює Зеленський під кремлівську дудку, погодившись на місцеві вибори на непідконтрольних Києву територіях без виведення російсько-окупаційних військ та затвердження на постійній основі закону про особливий статус Донбасу із внесененням відповідних змін до Конституції? Тобто, втіливши всі захцянки кремлівського карлика.