Цього тижня представники керівного органу НАТО (Північноатлантичної ради) здійснили дводенний візит в Україну. Окрім зустрічей послів Альянсу з представниками нашої влади, 31 жовтня також пройшло засідання Комісії Україна – НАТО. Ще перед цим стало відомо про те, що співпраця нашої держави з НАТО переходитиме у новий формат, представники нинішньої української влади називали його більш практичним. Водночас серед українського політикуму загострилося інформаційне протистояння через те, потрібно чи ні якось нагадувати Альянсу про План дій щодо членства (ПДЧ) у НАТО для нашої держави.

Експрезидент України Петро Порошенко 25 жовтня заявив про те, що фракція “Європейська солідарність” підготувала проект звернення Верховної Ради до НАТО щодо надання нам ПДЧ.

“Усі 10 країн, які зайшли в НАТО від початку століття, – зайшли туди саме через ПДЧ. Всі без винятку, хто отримав ПДЧ, стали членами Альянсу. Добровільна відмова від ПДЧ виглядає як самозречення перспективи членства. Як небажання дратувати Путіна. Як страх брати на себе відповідальність за реалізацію надзвичайно складного завдання. Дуже важливо подати сигнал партнерам України, що нова влада підтримує курс на членство у НАТО, започаткований раніше. Що це є консолідованою позицією – президента, уряду і парламенту... Влади і опозиції. І головне – суспільства!”, –заявив Петро Порошенко 29 жовтня з парламентської трибуни.

Представники ЗеКоманди один за одним таку ідею розкритикували, зрештою ніякого звернення до Альянсу наш парламент ні до приїзду натівських гостей ні до засідання комісії Україна-НАТО не ухвалював.

“Ми не повинні стукати в зачинені двері і просити: візьміть нас. Ми повинні працювати таким чином, щоб вони самі зрозуміли, що без нас вони слабші, ніж з нами”, – заявляв віцепрем’єр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Дмитро Кулеба. Щось подібне розповідали і представники МЗС та Міноборони.

“Ми вже подали заявку до ПДЧ і повторювати вже подане – неефективно. Ми можемо діяти методом папуги, а можемо вести серйозну роботу. Якщо ми будемо щодня повторювати, що хочемо в НАТО, хочемо ПДЧ, і все – то в результаті ніякого ПДЧ не отримаємо. Тому зараз ми налаштовані на те, щоби, не підтверджуючи цю заявку, досягти військових критеріїв членства в НАТО”, – заявляв заступник міністра закордонних справ Єгор Божок.

Представники президентської команди чомусь вважають, що “у силі” залишається наша стара заявка на ПДЧ від 2008-го. Але відтоді насправді багато чого змінилося. Як мінімум: Янукович у 2010-му домігся позаблокового статусу України, але вже за президентства Порошенка в нашій Конституції був закріплений євроатлантичний інтеграційний курс.

Позиція нинішньої влади щодо виконання ПДЧ без офіційного отримання такого Плану має право на життя. Однак, за позитивного розвитку подій, в майбутньому, навіть неофіційно виконавши усі вимоги Альянсу, заявку на ПДЧ потрібно буде подавати.

Зрозуміло, що в Альянсі не націлені зараз робити нам якісь подарунки. Зрештою, президент Зеленський на спільній конференції із генеральним секретарем Єнсом Столтенбергом у Києві 31 жовтня заявив про те, що Україна концентрується на проведенні реформ, однак робить це, не знімаючи з порядку денного і План дій щодо членства. Однак тепер тільки час і дії української влади можуть довести чи справді вона шукає більш практичні шляхи до НАТО чи просто поки не хоче педалювати питання ПДЧ для України на тлі очікування так бажаних Зеленським домовленостей із Путіним щодо “миру на Донбасі”.

Що ж це за такий новий формат співпраці з НАТО? “У нас довгострокове партнерство з Україною і час від часу ми адаптуємо і коригуємо формат нашої співпраці … У нас вже є річні національні програми, Комплексний пакет допомоги, Комісія Україна-НАТО, які є важливим інструментом. Зараз запускаємо нову ініціативу, яка має на меті скоординувати і поєднати ці різні формати роботи, щоб краще сконцентруватися на пріоритетах нашої роботи, зробивши їх більш скоординованими і впорядкованими”, – заявив генсек НАТО Єнс Столтенберг 30 жовтня в Одесі на спільній пресконференції із Дмитром Кулебою.

Ще раніше Європейська правда з посиланням на свої джерела писала про те, що зміну формату взаємодії виникла у Києві і Брюсселі приблизно одночасно.

“Україна прагнула придумати якісь нові практичні механізми поглиблення інтеграції, які дозволили би обійти дискусію про ПДЧ (адже будь-які згадки про цей формат сприймаються союзниками негативно), і, в ідеалі, перейти до виконання цього плану без його офіційного затвердження. У той самий час у Північноатлантичному альянсі з’явилася ідея глобального перегляду програм взаємодії з усіма стратегічними партнерами, не лише із нами. Українська пропозиція цілком співпала із цими планами. Як результат, у Брюсселі вирішили, що Україна стане першою державою, на якій Альянс випробовуватиме нові підходи… В НАТО діє близько 2000 рекомендаційних стандартів, але потреба їх впровадження дуже відмінна від однієї держави до іншої (тому жоден член Альянсу не запровадив у своє законодавство всі)

Є три головні зміни, які передбачаються за нового формату. По-перше, Україна та НАТО мають спільно визначити, які стандарти потребують впровадження. По-друге, мають бути складені погоджені із НАТО “дорожні карти” запровадження кожного із тих стандартів, які будуть рекомендовані Україні, причому ці документи будуть публічними (тобто, у більшості випадків буде можливий також паралельний громадський моніторинг). По-третє, передбачений механізм спільної із НАТО оцінки того, чи Україна справді виконала кожен із пунктів”, – зазначає у своїй статті редактор Європейської правди Сергій Сидоренко.

У будь-якому випадку потрібно буде уважно слідкувати за тим, як надалі розвиватиметься співпраця між Україною та НАТО. Нашій владі потрібно виконувати взяті на себе зобов’язання.

“Цей новообраний парламент має історичну можливість змінити Україну на краще. Всі ви вже зробили потужний ривок уперед. Я очікую впровадження Закону про нацбезпеку, який був прийнятий минулого року, з парламентським наглядом над відомствами безпеки і оборонними, а також реформуванням СБУ”, – заявив під час свого виступи в українському парламенті 31 жовтня Єнс Столтенберг.

Про необхідність реформування головної української спецслужби згадують і у підсумковій заяві Комісії Україна-НАТО.

“Країни-члени НАТО вітають вже здобуті досягнення та сподіваються на подальший прогрес у реформуванні сектору безпеки та оборони України, включаючи імплементацію Закону про національну безпеку 2018 року. Положення закону про цивільний контроль та демократичний нагляд за сектором безпеки та оборони є ключовою євроатлантичною нормою. Країни-члени НАТО закликали Україну прийняти та впровадити вторинне законодавство, що забезпечує запровадження Закону про національну безпеку, у тому числі закони про Службу безпеки України, про новий комітет з парламентського нагляду, про розвідку, про державну таємницю та про оборонні закупівлі. Країни-члени НАТО залишаються відданими подальшому наданню  постійної підтримки порядку денного реформ в секторі безпеки та оборони, в тому числі за допомогою Комплексного пакету допомоги (КПД), щоб Україна могла краще забезпечити власну безпеку. Сьогодні ми схвалили третій Огляд КПД, надалі приводячи його у відповідність з цілями реформ, спрямованих на запровадження  євроатлантичних принципів, кращих практик та стандартів і посилення оперативної сумісності з НАТО. У цьому плані внески країн-членів Альянсу у цільові фонди НАТО відіграють значну роль”, –мовиться у цій заяві.

Тим часом голова парламентської фракції “Слуга народу” Давид Арахамія 31 жовтня в кулуарах ВРУ розповів журналістам, що закон про розвідку точно буде до Нового року, а от щодо нового закону про СБУ, то тут все складніше.

Нагадаємо, що представники НАТО вимагали реформи СБУ ще від попередньої української влади. Мовиться про те, що СБУ має сконцентруватися на виконанні виключно трьох завдань: захисті державної таємниці, контррозвідці та запобіганнi тероризму, і позбавитися невластивих для служби внутрішньої безпеки функцій боротьби з корупцією та економічною злочинністю. Останнє власне робило саму СБУ одним з джерел корупції та тиску на бізнес.

Нова влада начебто обіцяла реформувати СБУ, але як буде насправді? Відомо, що 15 жовтня голова Служби безпеки України Іван Баканов подав президенту Володимиру Зеленському проект нової редакції закону про СБУ. Також повідомлялося про те, що цей проект закону презентували членам профільних парламентських комітетів, послам “Великої сімки”, керівникам представництва ЄС в Україні, а також керівникам Представництва НАТО в Україні та Консультативної місії ЄС з реформування сектору цивільної безпеки. 21 жовтня Дмитро Кулеба заявив про те, що проект закону вже отримали “колеги із НАТО”, і вони його вивчають.

22 жовтня в Національному інституті стратегічних досліджень (НІСД) відбувся закритий для преси круглий стіл з питань законодавчого забезпечення реформи СБУ. І як повідомляє видання “Апостроф”, вони отримали копію згаданого законопроекту. “Згідно з документом, СБУ є державним органом спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку. Тобто, створення спецслужби в чистому вигляді, про що говорилося раніше, не передбачено… СБУ пропонується надати право координації діяльності державних органів, установ та підприємств, які не входять до загальної структури Служби. Спеціальний підрозділ по боротьбі з організованою злочинністю, так званий “Департамент К”, буде функціонувати й надалі, але його пропонується перейменувати в “оперативні підрозділи, які беруть участь у протидії злочинній діяльності, що представляє загрозу державній безпеці… Законопроект залишає у СБУ слідчі функції, в тому числі щодо економічних злочинів. Підслідність визначається чинним Кримінальним процесуальним кодексом. Зазначимо, що зараз, крім злочинів проти держави та територіальної цілісності, відомство може розслідувати злочини, пов’язані з контрабандою та переміщенням через митний кордон України лісоматеріалів або пиломатеріалів цінних та рідкісних порід дерев”, – мовиться у матеріалі інтернет-видання “Апостроф”.

У будь-якому випадку потрібно дочекатися за яку насправді нову редакцію закону про СБУ голосуватиме парламент. Лише після ухвалення закону можна буде говорити про те, чи виконала ця влада свої обіцянки, чи обмежувалася лише заявами.