Ставити питання  до Зеленського за столом у фудмаркеті 10 жовтня, і, можливо, навіть встигнути з’їсти бургер, пускали журналістів групами із 7-10 осіб. І ці групи змінювали одна одну кожні пів години. Скандальна прессекретарка Зеленського Юлія Мендель повідомляла про те, що на цей «марафон» акредитувалося понад 300 журналістів.

Всі ці «фішечки» з новим форматом спілкування президента із журналістами виглядали, м’якого кажучи, «не в тему». І лише підтвердили переконання у тому, що Зеленський не готовий до спілкування з пресою, він не може пояснити свою стратегію (якщо вона, звичайно, є). Під час пресмарафону президент був нервовим, відповідав питанням на питання, влаштовував словесні перепалки із журналістами. Розпочався марафон о 10.00, за «найменшими підрахунками» вже згаданої Юлії Мендель міг протривати 10 годин.

Для чого був весь цей цирк? Виглядає, що саме у такий спосіб влада намагається інформаційно «перебити» протестну хвилю активних громадян, котрі виступають проти рішень влади, що можуть привести державу до капітуляції перед Росією, проти імплементації так званої «формули Штайнмаєра» в українське законодавство, проти бездумного бажання відвести війська на Донбасі. Цього тижня президентська команда вже відправила своїх «гінців» у різні області для проведення «діалогів про Україну», 9 жовтня Зеленський в Офісі президента провів зустріч із ветеранами АТО, й вже 10 жовтня вийшов на «пресмарафон» у фудмаркеті. Та суспільство потребує відповідей на болючі питання, а не лише організації зустрічей, на яких Зеленський наївно розумує над тим, що зможе домовитися з Путіним. Він вже купу разів повторив, що хоче швидко принести мир на Донбас. Але питання в тому: як це зробити? Тим паче, як це зробити швидко без виконання всіх вимог Кремля?

Показовим є той факт, що президент Зеленський (чи сам, чи через нашіптування свого оточення) робить для себе ворогів із українських ЗМІ, шукає і «бачить» проплачених учасників акцій «Ні капітуляції!», продовжує боротьбу проти експрезидента Порошенка, але господаря Кремля Путіна сприймає ледь не як партнера у перемовному процесі. Принаймні така позиція Зеленського випливає з його риторики. І це величезна помилка.

Під час пресмарафону 10 жовтня Зеленський багато говорив про необхідність повернення всіх українських бранців. Це насправді дуже важливо, але що робити із свідомою чи несвідомою наївністю нашого нинішнього президента у цьому питанні? «Існує поки тільки два списки обміну: кримчани – у списку людей, про яких ми повинні говорити тільки з Росією, бо від «ЛДНР», бойовиків, це питання не залежить зовсім. Інший список – це люди, які перебувають на території «ДНР», «ЛНР». І третє – найскладніше питання – це люди, по яких немає підтвердження з боку «ДНР», «ЛНР», що вони там є, а ми знаємо, що ці люди там перебувають. Ці три питання: по перших ми готові хоч завтра. Російська сторона декларує, що без «нормандського формату» ми не дійдемо до вирішення цього питання. Тому я поспішаю з «нормандським форматом. Я думаю, що рішення буде на зустрічі «нормандського формату». Якщо «нормандський формат» буде відкладатися через те, що не буде розведення, в Золотому триватимуть постріли, тоді ми будемо знаходити інші формати, щоб повертати наших людей. Один із них – «Мінськ». Є ще один, який спрацював, – мої прямі перемовини з президентом РФ. Щодо повернення наших я готовий на прямі переговори. Побачив, що був результат, і готовий до цього», – заявив Зеленський.

За цією грою Зеленського на емоціях українців виникає питання: за умови, якщо Путін таки погодиться звільнити ще хоча б частину українських бранців, чи він не захоче дотиснути Зеленського у питанні федералізації України? Особливий статус для Донбасу на постійній основі і буде початком федералізації. І в такому випадку, чи зможе Зеленський відкинути всі забаганки Путіна, так і не отримавши лаврів «миротворця» з його рук? Зараз Зеленський заявляє про те, що не може відкрити усіх своїх карт до майбутніх перемовин із Путіним. Але від того, що він встиг наговорити, питань залишилося більше ніж відповідей.

Далі подаємо деякі цитати Зеленського із пресмарафону, що на момент здачі цього номера нашої газети у друк ще не завершився. Усі ці репліки можна довго аналізувати, та зараз пропонуємо нашим читачам просто зробити свої висновки.

фото: Reuters

«У мінських угодах є відвід, який я не можу собі дозволити. І що мені робити? Я, як Ван Дамм, перебуваю в конкретному шпагаті. Було б три ноги – посадили б на три мене. Але я роблю, що можу. Я відводжу там, де можу забезпечити безпеку. А коли мені скажуть, що далі, Володя Зеленський, за «Мінськом» іди. Я прийду і скажу: «А зараз, шановне товариство, давайте всі разом сядемо на цей шпагат і будемо всі разом відповідати за кожне життя».

«Впровадження «формули Штайнмаєра» не відбулося. Воно може відбутися тільки у законі про особливий статус. Імплементація цієї формули – в законі. Тобто «формула Штайнмаєра» набирає чинності тоді, коли набирає чинності закон про особливий статус. Саме такий порядок. Закон про особливий статус набирає чинності тільки після підпису президента України, як і будь-який закон. Тому казати, що впровадження «формули Штайнмаєра» відбулося, некоректно… «Формула Штайнмаєра» – це ключик, і це йде в одному кейсі, який обговорюють на вулицях. Тому що комунікаційно, я вважаю, наші хлопці програли. Ми дійсно недокомунікували з людьми, і це правда, і це помилка. Але в наших кроках інших, які захищають інтереси України, жодної помилки не було».

«У Золотому є розведення? У Петрівському є розведення? А в Петрівському були постріли?.. Чи минуло в Петрівському сім днів і не було пострілів? Минуло. Але ми розводитимемо дві ланки – Петрівське та Золоте. Немає такого, що спочатку Золоте, а потім Петрівське, або Петрівське, а потім Золоте. Ми сказали, що готові  у двох пунктах. Тому ми не розводимо, бо в Золотому були постріли».

«Ми не можемо в цьому законі говорити про автономію. Найголовніше обговорювати те, що ми не можемо робити, а не те, що ми можемо. Я знаю, що там є гуманітарні питання, що будуть обговорюватися питання з приводу мови, щоб вони мали там, не знаю, регіональний статус російської мови. Я думаю, що багато компромісів гуманітарних, про які ми можемо говорити. Виносити до нашого суспільства і будемо вирішувати, що коштує продовження війни і що не має високої ціни, на що ми можемо погодитися і на що ми не можемо погодитися. Зараз обговорювати закон про особливий статус немає сенсу. Немає поки що цього закону. Немає поки що рамки. Є «червоні лінії», про які ми можемо говорити. Вони ніяк не відрізняються від «червоних ліній» в цілому «нормандського формату» і «нормандського процесу». Я знаю, що є багато питань, які раніше ставилися до умов закону про особливий статус, але мені здається, вони самі собою вирішаться через те, що країна вирішила йти шляхом децентралізації. Там багато питань, думаю, знімуться. Сам пакет законів про децентралізацію по всій Україні вирішує багато з цих питань. Я думаю, що будуть ще якісь питання, пов’язані з особливістю відносин між тимчасово окупованими територіями і Російською Федерацією. Я впевнений, що з того боку ми будемо чути це. Давайте почуємо. Іноді краще мовчати, ніж говорити. Давайте почуємо, а потім будемо приймати рішення. Ми не підписуємо закон про особливий статус, якого немає в «нормандському форматі».

«Я би дуже не хотів, щоб конфлікт на Донбасі став замороженим, щоб у нас тут було Придністров’я чи Абхазія, я дуже цього не хочу. Але й не можу вам сказати і гарантувати на 100%, що цього не станеться. Що в нас зараз? Давайте чесно: зараз все так і є, зараз там у нас Придністров’я. Відносин немає, гуманітарна місія хоч якась там є. Єдине що, відрізняє нашу ситуацію, – це те, що лунають постріли. А фізично поставимо ми забор чи викопаємо яр на лінії розмежування – немає значення. Якщо немає відносин, якщо ми не визнаємо цю територію, то це і є Придністров’я».

«Я знаю одне – ця зустріч повинна бути, якщо ми хочемо закінчити війну. Ми зараз говоримо лише про «нормандський формат», поки що він такий. І я вдячний нашим західним партнерам, що він у нас хоч є. І зараз всі готові до «нормандського формату». З приводу дати, наприклад, вчора я говорив з канцлером Німеччини. Вони будуть обговорювати це питання з французькою стороною у найближчі дні… І потім вони будуть пропонувати дату російській стороні. В нас є пару варіантів дат, на які ми погоджуємося».

«Зараз не існує будь-якого треку, де б обговорювалося це питання. Крім наших західних партнерів, європейців, Сполучених Штатів, канадців. Питання Криму – воно там є – у санкційному форматі. Поки що лише так».

«Хочу вам пояснити про «посадку», «весна прийде». Коли я прийшов, я думав, на другий день ми будемо всіх саджати, всіх корупціонерів. При цьому перші наручники, які одягли за мене – всі навколо сказали «ай-яй-яй», президент не має права впливати на правоохоронні органи. Окей. А я можу збирати нараду і говорити з правоохоронцями, які в них дії? А так можна. Так це за законом? За законом. А якщо ходить бандит по вулиці і мені дзвонять усі і кажуть – ця людина вбиває, бере ще, вона була депутатом, я можу їм сказати: «Де посадки таких людей?». Ну, ви можете, але дуже обережно».

Люди їх обирали. Так, вони перемогли завдяки мені, завдяки підтримці суспільства мого прізвища і завдяки тому, що багато з них щось значать – а багато з них професіонали – щось значать у своїх регіонах чи містах. Я не хочу ламати цю партію. Вони знають моє відношення: якщо вони почнуть «їсти» один одного, я через рік їх розпущу. Це факт.

«Ми живемо в парламентсько-президент­ській республіці – президент має приходити максимум на 5 років. Моє відношення ви знаєте: я гадаю, що президент повинен приходити на 5 років. Я з цим особисто й живу. Жорстка вертикаль – це тримати кримінальні справи на будь-яких людей, якими ти керуєш. Це папочки. Це як робила вся влада. Або зміна устрою. У мене немає повноважень, чесно. У мене є авторитет, і я можу сказати тому чи іншому міністру «ай-яй-яй, що ти робиш». Але ж я не можу кожного його зама казати: «Ні, цього не бери, бери цього». Призначив він людину – треба дати певний час, вони побудують свої команди, вони почнуть працювати ручками».

«Кого я призначив із родичів? Ви прожили 30 років у країні кумівства і зараз ви мені таке кажете? Після цього я повинен у принципі встати і піти. Назвіть хоча б одне прізвище, кого я призначив? Прізвище мого родича».

«Помилка Порошенка тільки в одному – йому здається, що він може бути лідером іншого Майдану. І він готовий до нього, ви ж бачили заяву і самого Штайнмаєра, і німецької сторони, і французької сторони, і багатьох європейських ЗМІ – вони в шоці, тому що його риторика міняється, як і змінився його статус… Але єдине що – він забуває, що він не президент. Навіть не те, що не забуває. Я боюся, він у це не вірить. Я боюсь, що це на фізичному рівні є проблеми. Порошенко проти розведення і йому здається, що з цього приводу може бути Майдан, мало того, що він підштовхує людей і своїми засобами масової інформації, і своїми діями».

«З приводу в цілому Майдану – я нічого цього не боюся. У будь-який момент, якщо суспільство не захоче, щоб я не був президентом, кровопролиття не буде».

«Зі зброєю наші дзвінки, з історією, з «Бурісмою» ніяк не пов’язані. Це не є правдою... Шантажу не було, тому що це не було предметом нашої розмови зовсім… Цей дзвінок впливав тільки на одне – нам треба добитися зустрічі. Нам треба обов’язково зустрітися з президентом США , я хочу показати йому нашу молоду команду. Я хотів «затягнути» його в Україну ... Коли я зрозумів, що його не буде у Варшаві, я зрозумів, що нам потрібно зустрічатися в Нью-Йорку. У нас була дуже гарна зустріч. Я йому сказав: дивіться на нас, ми схожі на корупціонерів? Я вас дуже прошу, пане президенте, будь ласка, у вашій риториці, і щоб Білий дім у своїй риториці змінив цей імідж. Він каже: «Та ви ні до чого, це про минулу владу». А я кажу: «Я – президент України, тому коли ви кажете, що там завжди була корумпована історія, це відношення до кожного з нас, до кожного українця, який ніколи до корупції не мав стосунку». Ми зустрілися, і я цьому виділив певний час, щоб йому це довести. Тому у нас пройшла дуже гарна зустріч».

«Я тоді не говорив англійською, я говорив українською. Наскільки я пам’ятаю, я тоді сказав, що це нова, молода команда, у нас буде новий генеральний прокурор, відкрита, чесна людина на 100%. Це моя людина, я сказав. Я мав на увазі,  що це людина для моєї команди, не зі старої Генпрокуратури. Це нова людина, і це на 100% чесна людина».

«Я не готовий опубліковувати мої розмови. Я навіть не опублікував мою розмову з паном Трампом. Я верховний головнокомандувач, а не телеведучий будь-якого каналу. Я не займаюся піаром, у мене немає ніяких роздумів із приводу порушувати «червоні лінії», але тактика є тактика, стратегія є стратегія. І я не повинен показувати всім свої розмови з тим чи іншим лідером будь-якої країни. Це щось нове… До чого призведе публікація моїх розмов з Путіним? Чи призведе вона до будь-якого продовження наших зустрічей? Ні... Чи бажання від цього отримати такий результат і не отримати більше ніколи можливості повернути наших полонених, яких дуже багато на території «ДНР», «ЛНР», на території Росії та в Криму..? Чи буде в мене така можливість їх повернути? Ніколи. Що я скажу їх сім’ям?».

«Певний час ми маємо продавати землю лише українцям. Лише. Потім вже можна відкрити ринок землі іншим іноземним компаніям, які будуть працювати на цій землі. Ситуація із земельним законом складна. Я знайшов час і зустрівся з багатьма фермерами, я їх почув, «червоні лінії» побачили. Зараз я кажу, що ні у якому разі не можна нести цей закон до Верховної Ради. Ми повинні зробити закон, де українець може вільно розпоряджатися своєю землею. Українець, громадянин України. Він має бути власником. Він повинен мати пільги, якщо він працюватиме на цій землі».

Я хочу сказати відверто: я вважаю, що варто з ним (Коломойським)  говорити про це питання. Я вважаю, що все це питання треба вирішувати, говорити. В принципі треба було взяти міжнародних, незалежних експертів, які повинні натиснути і вирішити це питання. Щоб ніхто не говорив, чи президент впливає, чи мене поєднували з цим питанням. Я говорив про незалежність цієї ситуації. Але як тільки ми хотіли всі ці розмови відвертими, ми хотіли запрошувати всіх олігархів і з ними проговорити «червоні лінії», правила всі ці, питання, їх гасла, те, що вони говорять, просто кидаючи, і які мають вплив потім на наші відносини, на державу. З’явилось одне фото, де він прийшов, ми хотіли врегулювати це питання, взагалі багато питань. Перша ж зустріч була про енергетичне питання, про «Центренерго», там все було. Після цього ви бачили, що відбувалося? Самі ж міжнародні експерти і наше суспільство, і наші ЗМІ – всі казали «а, зрозуміло, почали домовлятися, почали «вирішувати». Якщо так не можна, шановне суспільство, тоді все в суд. А я кажу, що в суді не все так чесно, не все так чисто і не у всіх цих справах в нас може бути перемога. Тому треба «на березі», ще до суду, про це домовитись. Але домовлятися повинен експерт міжнародний, до якого всі знають, що він independent one. Я гадаю, що це правильно, я підтримки не отримав від жодного. Як я можу вирішувати питання, не спілкуючись з людьми, з якими я повинен вирішувати ці питання? Тоді будь ласка – НБУ, суд, Коломойський, хай самі займаються. Але всі повинні знати, якщо програють ці справи, то і вирішувати і відповідальність нести будуть ті, хто в ці справи був злучений, якщо мене як президента в ці справи не можна залучити… Як це «мирова угода з компенсацією з держбюджету»? Повинні бути якісь кроки... Я не знаю, як ви хочете назвати, щоб потім не перетворювали «мій спіч» на зраду, тільки вже банківську. Угода може бути, якщо ми чуємо від одного з джерел, що є якась слабкість у нас в тій чи іншій справі, то треба розмовляти. Ви не можете погрожувати будь-кому, але треба говорити, щоб держава не зазнавала збитків. Ось що треба говорити, і треба сказати, а для цього сісти з ним і сказати: «Дивись, так не буде, грошей немає, ніхто нічого не поверне, давай врегульовувати. Ти хочеш жити в цій країні – давай». Але ж мені не дають можливості це зробити. Я готовий в будь-який час, я це завжди говорю будь-яким олігархам. Я готовий сісти, готовий до мене взяти людей з уряду, які знають цифри, НБУ, я готовий говорити з будь-ким. Тому що вони стали дуже багатими в нашій країні, й тому вони повинні попрацювати на нашу країну. Але ми повинні сісти й поговорити.

«Я з повагою до нього ставився, і, напевне, він очікував від мене, що я її не підпишу. Всередині команди є непорозуміння. Але мене дістала гра… Я не згоден з паном Данилюком, що він пішов через «ПриватБанк»… Саша хотів бути прем’єр-міністром України. Я сказав чесно: «Я обрав іншу людину». І складні відносини з Богданом – це теж зіграло свою роль».

«Богдан – це людина фахівна…Мені потрібні професійні люди, які не порушують законодавство. У мене не так багато цих людей. Йому (Богдану) дуже складно. Мені зараз так потрібен результат для нашої країни…Нас роздирають всі, на війні, всередині. Люди не хочуть позбавитись своїх корон, хочуть бути імператорами…Немає ідеальних людей у моєї команди, але це моя команда, і якщо вони не порушують закон, вони професіонали... Вони мають працювати на державу…Ми не працюємо за гроші. Я дійсно чіпляюсь за таких людей».