Зеленський став президентом, його партія “Слуга народу” отримала монобільшість у парламенті. І після цього президент таки захотів нову ЦВК. Тому важко говорити про намагання зробити роботу комісії якіснішою, дедалі більше схоже на те, що головною метою Зеленського і Ко було отримання повного контролю за ЦВК. І те, що “фінт” із зміною складу комісії нинішній владі вдався, може стати важливим елементом для “легалізації” вже згаданих місцевих виборів на нині окупованому Донбасі. Якщо до таких виборів, звичайно, дійде, а щодо цього питань ще дуже багато. У будь-якому випадку, навіть без виборів на Донбасі, Україну найближчий рік таки накриє хвиля місцевих виборів – чергових чи позачергових. А команда Зеленського неодноразово ще і про якісь референдуми заявляла. До ролі ЦВК у місцевих виборах і можливостей комісії стати у пригоді нинішній владі повернемося трохи нижче.

Спершу ж нагадаємо, що парламент за поданням Зеленського звільнив весь склад ЦВК ще 13 вересня. Президент скористався ст. 31-1 Закону України “Про Центральну виборчу комісію”, відповідно до якої повноваження всього складу комісії можуть бути достроково припинені Верховною Радою України (ВРУ) за вмотивованим поданням глави держави. Для ухвалення відповідного рішення потрібні були голоси конституційної більшості нардепів, тобто щонайменше 300 голосів. Тоді у ВРУ знайшлося аж 341 голос “за”, “проти” проголосували лише фракції “Європейська солідарність” та “Голос”.

Чим було “мотивоване” президентське подання на звільнення усього складу ЦВК? Зеленський звернув увагу на те, що ЦВК відмовила в реєстрації 28 кандидатам у нардепи, а суди скасували ці рішення. Також президенту не сподобалася “недобросовісність” ЦВК щодо перевірки поданих деякими кандидатами неправдивих даних про їхню партійну приналежність. Йшлося про те, що окремі кандидати у своїх біографічних відомостях вказували про приналежність до партії “Слуга народу”, не маючи з нею зв’язків. Офіційні представники “Слуги народу” на це скаржилися. Також у президентському поданні окремо розписувалася ситуація у виборчому окрузі №169 (м. Харків). ЦВК скасовувала реєстрацію кандидата від “Слуги народу”, блогера Олександра Куницького через те, що за останні п’ять років він виїжджав за межі України на більший термін, ніж передбачено законом – 264 дні. Та Верховний Суд скасував постанову ЦВК, скандальний Куницький переміг на окрузі скандального екснардепа від БПП Олександра Грановського. Тут зауважимо, що також були питання щодо подвійного громадянства Куницького (України та Ізраїлю). І Куницький зрештою визнав, що мав ще й паспорт Ізраїлю.

У президентському поданні також згадувалася і ситуація на окрузі №198 на Черкащині. ЦВК визнала там переможцем самовисуванця Сергія Рудика, але кандидатка від “Слуги народу” Наталія Д’яченко оскаржила це рішення, однак ЦВК зареєструвала Рудика нардепом. Зрештою, Верховний суд скасував результати виборів на окрузі №198. Зауважимо, що для пояснень на засіданні профільного парламентського комітету 11 вересня голові ЦВК Тетяні Сліпачук виділили тільки п’ять хвилин. ЦВК на своєму офіційному сайті пояснила окремо кожен пункт президентських претензій і відкинула всі звинувачення у свій бік. Експертні громадські організації стали на захист попереднього складу ЦВК, адже за тим, що мало бути “вмотивованим поданням” від президента виднілася лише політична доцільність для Зеленського.

Окрім того, виникають питання і щодо конституційності ст. 31-1 Закону України “Про Центральну виборчу комісію”. “Сама стаття 31 зі значком 1 про ЦВК, як на мене, містить принаймні дві ознаки неконституційності. Говорити про чисто правове застосування цієї норми не доводиться. По-перше, рішення парламенту згідно з Конституцією ухвалюється більшістю від конституційного складу, тобто 226 і більше, крім тих винятків, які встановлені самою Конституцією України. Натомість закон про ЦВК визначає 300 голосів для ухвалення подібного рішення. І другий нюанс. Він полягає в тому, що згідно з Конституцією ВРУ за поданням президента визначає членів ЦВК, тобто посадових осіб державного органу. І звільняє кожного зокрема. Натомість закон про ЦВК в цитованій мною статті 31 зі значком 1 говорить про припинення повноважень органу загалом. Не посадових осіб, а органу загалом, складу цього органу. Тому, як на мене, там є наявні дві ознаки неконституційності цієї норми. Але сьогодні ми чудово розуміємо, що ця норма буде застосовуватися”, – зазначав колишній заступник голова ЦВК Андрій Магера в ефірі “24 каналу”.

Подібні зауваження у експертів та політиків були і раніше, але і ст. 31-1 у законі про ЦВК була ще із 2007 року. Тоді така норма у законі була частиною політичних домовленостей в контексті проведення позачергових парламентських виборів, ініційованих ще президентом Ющенком. І тоді і зараз перемогла політична доцільність.

фото: oporaua.org

Потрібно також звернути увагу на те, що відповідно до ст. 31-1 закону про ЦВК, парламентські фракції не пізніше наступного дня після дострокового припинення повноважень всього складу ЦВК подають президенту пропозиції щодо персонального складу комісії, на підставі яких глава держави впродовж трьох днів вносить до ВРУ подання щодо персонального складу комісії. І повністю дотриматися букви цього закону Зеленський і Ко не змогли чи навіть і не збиралися. Три тижні тривала плутанина із пропозиціями парламентських фракцій щодо кандидатур нових членів ЦВК. “Слуги народу” навіть не могли пояснити, коли подали свої кандидатури президентові, і скільки було цих кандидатур. Зрештою, Зеленський вніс до парламенту подання із прізвищами 17  кандидатів до ЦВК 3 жовтня. Вже наступного дня парламент затвердив новий склад комісії. Добре, що хоч голосування відбувалося за кожну кандидатуру окремо, як це передбачено законом. Але фактично не було ніякого обговорення.

“Нинішній склад комісії, як і минулий, призначили всліпу. Без жодного обговорення кандидатур, їхньої фаховості, Найгірше, що кандидати не виступили у парламенті. Не відповіли на запитання, як вони бачать реформи – виборчу і самої ЦВК”, – зазначив голова Комітету виборців України Олексій Кошель в коментарі Gazeta.ua.

Від квотного принципу, звичайно ж, ніхто не збирався відмовлятися. І відповідно до розкладу сил у парламенті, новими членами ЦВК стали 12 осіб, які запропонувала фракція “Слуга народу”, двоє – від “Опозиційної платформи – “За життя”, по одному від фракцій “Європейська солідарність”, “Голос” та “Батьківщина”.

Оксана Боярчук – приватний нотаріус із 2012-го. Як інформує LIGA.net, Боярчук у 2008 – 2010 роках працювала начальником юридичного відділу компанії “Атлас Ворд Білдінг Сістемс Україна”. У 2002 – 2008 роках – юридична консультантка компанії “Брейн Груп”. У 2007 році притягувалася до юридичного супроводу виборчого процесу на позачергових парламентських виборах.

Олена Гатаулліна – юридична консультантка. Як інформує Громадянська мережа ОПОРА, Гатаулліна у 2012 році балотувалась до парламенту за списком партії УДАР під номером №196. Що цікаво, вона досі так і залишалася членом цієї партії. Була помічницею народного депутата 8-ого скликання Анатолія Євлахова за строковим трудовим договором на постійній основі.

Віталій Грень – юрист, засновник та керівник Товариства з обмеженою відповідальністю “Грень і партнери”. Член політичної ради партії УКРОП. Керівник юридичного департаменту партії УКРОП. У 2011 році працював юридичним консультантом партії “Україна майбутнього”. Раніше цю партію очолював близький соратник олігарха Ігоря Коломойського Святослав Олійник.

Олег Діденко – із квітня 2014 року до вересня 2019 року – член ЦВК за головування Михайла Охендовського та Тетяни Сліпачук. У період із 2003-ого по 2014 рік працював помічником-консультантом народних депутатів Давида Жванії (зокрема на платній основі), Миколи Катеринчука, Романа Безсмертного, Владислава Каськіва, Валерія Іщенка (на платній основі). У 2007 році – юрисконсульт, перший заступник керівника юридичного департаменту Центрального виконавчого комітету Народного Союзу “Наша Україна”.

Андрій Євстігнєєв – член попереднього складу ЦВК за квотою партії “Батьківщина”. До цього працював доцентом кафедри екологічного права КНУ ім. Т. Шевченка. Засновник адвокатського бюро “Євстігнєєв, Сидоренко і партнери”. Директор компанії РСП Інтернешнл, засновниками якого є громадяни Австрії і РФ. Помічник на громадських засадах депутатів ВР 6-ого скликання Валерія Кальченка (ВО “Батьківщина”) та 7 і 8 скликань Тарасюка Бориса (ВО “Батьківщина”).

Ірина Єфремова – членкиня попереднього складу ЦВК за квотою партії “Народний фронт”. Із 2014 року до вересня 2018-го – народна депутатка України за списком фракції “Народний фронт” під №63. У 2014 році – депутатка Харківської облради від “Батьківщини”, а також радниця міністра внутрішніх справ Арсена Авакова.

Олександра Кармаза – головна консультантка юридичного управління апарату Верховної Ради. Доцентка КНУ ім. Т. Шевченка. Була помічницею нардепа 4-го скликання Григорія Омельченка (БЮТ). На останніх парламентських виборах балотувалася в списку партії “Слуга народу” під №162.

Павло Любченко – із 2010 року професор кафедри державного будівництва Національного юридичного університету ім. Я. Мудрого, із 2000-го завідувач відділом у Науково-дослідному інституті державного будівництва та місцевого самоврядування Національної академії правових наук України. У 2014 році балотувався до Верховної Ради від Радикальної партії Олега Ляшка в одномандатному мажоритарному виборчому окрузі №100 на Кіровоградщині. У 2019 році балотувався до парламенту за списком партії “Голос” під №120.

Володимир Перепелюк – науковий консультант відділу забезпечення діяльності голови та заступника голови суду секретаріату Касаційного адміністративного суду. Експерт Центру політико-правових реформ.

Віталій Плукар – член попереднього складу ЦВК за квотою БПП. До цього працював завідувачем відділу моніторингу діяльності місцевих органів влади і підтримки законодавчих ініціатив у департаменті місцевого самоврядування Адміністрації президента. Був помічником на платній основі нардепа 7-го скликання Валерія Карпунцова (УДАР).

Сергій Постівий – із 2017 року керуючий справами виконавчого комітету Білоцерківської міської ради. Радник міського голови Білої Церкви. Помічник-консультант народних депутатів 8-го скликання Сергія Кудлаєнка (БПП) і на платній основі, і на громадських засадах, та 7-го скликання Володимира Полочанінова (ВО “Батьківщина”) на платній основі й Андрія Пишного (ВО “Батьківщина”) на платній основі.

Юрій Фрицький – із вересня 2009 року завідувач кафедри конституційного, адміністративного права та соціально-гуманітарних дисциплін Інституту права та суспільних відносин Відкритого міжнародного університету розвитку людини “Україна”. У 2000 – 2009 роках – завідувач кафедри конституційного права Академії муніципального управління.

Сергій Дубовик – із 2014 року – заступник керівника секретаріату ЦВК. У 2013 – 2014 роках був радником голови ЦВК Михайла Охендовського. У 2008 – 2013 роках – директор Центру перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників юстиції в Мін’юсті. Член ЦВК у березні – грудні 2004 року під головуванням Сергія Ківалова. Помічник народних депутатів 6-го скликання Валерія Бондика (Партія регіонів) на громадських засадах та 4-го скликання Леоніда Кравчука (СДПУ(о) на громадських засадах, Григорія Суркіса (СДПУ(о) на громадських засадах та Ігоря Шурми (СДПУ(о) як на громадських засадах, так і на платній основі). Впродовж 1992 – 2004 років був членом Соціал-демократичної партії України (об’єднаної), обирався членом політради партії.

Юрій Мірошниченко – народний депутат 5, 6, 7 скликань від Партії регіонів та 8-го скликання від “Опозиційного блоку”. У 2010 – 2014 роках – представник Віктора Януковича у Верховній Раді. У 2004 – 2005 роках – член президії партії “Трудова Україна” Сергія Тігіпка. На позачергових виборах до Ради балотувався від “Опозиційної платформи – “За життя” під 41-им номером у списку.

Юрій Буглак – нардеп 8-го скликання від БПП. До потрапляння в парламент був головним юридичним радником корпорації Roshen. У 2002 – 2006 роках працював помічником нардепа Петра Порошенка. Співзасновник “5 каналу”. Німецька хвиля звертає увагу на те, що Буглак є номінальним власником ТОВ “5 КАНАЛ ТВ”.

Вікторія Глущенко – із 2013-го головна консультантка відділу представництва в судах управління правового забезпечення секретаріату ЦВК.

Андрій Гевко – член політради і заступник голови партії “Голос”. Був помічником члена ЦВК Леонтія Шипілова. У 2016 – 2018 роках із перервами працював у Реанімаційному пакеті реформ менеджером з адвокації та керівник відділу адвокації коаліції. Із 2009-го до 2016-го з перервами працював у Міністерстві освіти і науки України як радник міністра у Івана Вакарчука, потім у директора департаменту роботи з кадрами вищої школи та державної служби міністерства, був помічником міністра Сергія Квіта, а потім його заступником. Помічник-консультант народного депутата ВР 7-го скликання Михайла Головка (ВО “Свобода”) на платній основі. Один із засновників ВГО “Громадянська мережа “ОПОРА”, у 2006 – 2008 роках – виконавчий директор.

Як бачимо, у нинішньому складі ЦВК чотири людини з попереднього. “Це дещо нелогічно, адже до цього партія “Слуга народу” і президент розказували, що попередній склад ЦВК мав недоліки в роботі, а тепер частину людей перепризначають і називають професіоналами. Виходить, що критика була не обґрунтованою?” – зазначив Олексій Кошель в коментарі Німецькій хвилі.

Нова ЦВК одразу ж 4 жовтня зібралася на своє перше засідання. Головою комісії було обрано одного із тих, хто працював й у попередньому складі комісії – Олега Діденка. Його заступниками стали Сергій Дубовик та Віталій Плукар. Секретарем ЦВК було обрано Олену Гатаулліну.

Потрібно також зауважити, що членів ЦВК, запропонованих президентською партією, достатньо для кворуму та ухвалення усіх рішень. Тож якщо дійде до якихось спірних моментів, інші члени ЦВК залишатимуться простими статистами.

Чи ця ЦВК формувалася саме для реалізації “формули Штайнмаєра”? Тут насправді все залежатиме від того, яким буде новий закон про особливості місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей. І чи дійде до ухвалення окремого закону про вибори на Донбасі. Але виглядає так, що Зеленському і Ко потрібна була така ЦВК, яка у потрібний момент змовчить, у потрібний момент виконає усі рішення. Тож активним громадянам потрібно буде уважно слідкувати за розвитком ситуації.

І як уже зазначалося, восени наступного року по всій Україні мають відбутися чергові місцеві вибори. Але також різні ЗМІ повідомляли, що влада роздумує над сценарієм дочасних місцевих виборів. Оголосити їх по всій Україні одночасно і уникнути одразу після них ще й чергових виборів не вийде без змін до Конституції. Але цілком реальним є сценарій дочасних місцевих виборів у кількох великих містах. В інформпросторі можна було знайти навіть ймовірну їхню дату – 8 грудня цього року. Але навряд чи влада встигне підготувати необхідні рішення і дійти до таких виборів саме до цієї дати. Зрештою, для усіх є відомим “кадровий голод” команди Зеленського.

“Їх спиняє поки одне “але”. У ЗеКоманди відсутні рейтингові кандидати, які здатні перемогти Кличка, Філатова та Садового. До чого тут ЦВК? Все просто – той, хто контролює ЦВК, той контролює організацію виборчого процесу. А контролюючи виборчий процес, можна робити різні правові чудеса. Наприклад, можна сформувати такі територіальні комісії, які банально не зареєструють Кличка, Філатова та Садового кандидатами. Кажете, нонсенс? Ніт. Судячи з того, як ЗеКоманда регулярно порушує Конституцію та закони, цей сценарій дуже вірогідний. А потім, потренувавшись на містах-мільйонниках, можна і планові місцеві вибори провести. Чесно. Відкрито. Законно і “під правильною організацією”, – такі думки ще після звільнення усього попереднього складу ЦВК висловлював політолог, директор Центру “Ейдос” Віктор Таран у блозі на Українській правді.

Серед іншого експерт також звертав увагу на ймовірність проведення різноманітних референдумів щодо небезпечних для країни питань. “У Зеленського” анонсували  різні референдуми, але поки немає навіть закону про референдум. Однак зрозуміло, що “слуги народу” можуть дійти і до закону про референдум і до самих таких волевиявлень, щоб перекласти відповідальність із себе на народ.