“Я вперше прізвище Цемах почув у літаку. Президент прийшов і у мене запитав: “Ви були проти цього обміну?” Я сказав, що взагалі вперше про це чую. Я можу відповідати за ті слова, які говорив сам. Хтось намагається транслювати мої думки – я нікому цього не доручав. Все, що мені потрібно сказати, я скажу сам”, – заявив Олег Сенцов на своїй першій пресконференції в Києві у вівторок, 10 вересня.
7 вересня нарешті додому в межах обміну за формулою “35 на 35” повернулися бранці Кремля: Олег Сенцов, Олександр Кольченко, Володимир Балух, Роман Сущенко, Микола Карпюк, Станіслав Клих, Павло Гриб, Євген Панов, Артур Панов, Едем Бекіров, Олексій Сизанович, а також 24 військові моряки, захоплені росіянами восени минулого року біля Керченської протоки.
Вся Україна радіє поверненню на Батьківщину наших героїв. Але після першої ейфорії починає муляти не зовсім приємне питання: хто із двох Володимирів – Зеленський чи Путін – більше виграв від цього обміну.
Світ у захваті
“Російська Федерація та Україна щойно обміняли велику кількість ув’язнених. Дуже гарна новина, можливо, перший гігантський крок до миру. Вітаємо обидві країни!” – написав у своєму Twitter президент США Дональд Трамп. “Ми постійно закликали звільнити 24 членів українських екіпажів, затриманих Російською Федерацією після нападу на українські кораблі в Чорному морі біля Керченської протоки в листопаді 2018 року, а також Олега Сенцова та інших політичних в’язнів. Ми вітаємо повідомлення про те, що вони повернулися додому. Ми закликаємо Російську Федерацію негайно звільнити всіх інших українців, включно із представниками кримськотатарської громади, які все ще залишаються несправедливо ув’язненими”, – додала речниця Державного департаменту США Морган Орґатус.
“Нарешті! Зі звільненням Олега Сенцова і українських моряків я зітхнув з полегшенням!” – написав у своєму Twitter голова Європейської ради Дональд Туск. Він додав, що продовжує закликати РФ звільнити усіх політв’язнів, а також поважати територіальну цілісність України. Президент Європарламенту Давид Сассолі теж згадує Олега Сенцова, який “гідно чинив опір несправедливості і відстоював демократію та права людини”. Тепер Давид Сассолі чекає, що зможе особисто вручити Сенцову премію імені Сахарова “За свободу думки”, лауреатом якої українського режисера Європарламент визнав минулого року.
Оприлюднив заяву і офіс Верховного представника Європейського Союзу (ЄС) із питань закордонних справ Федеріки Могеріні. Звільнення бранців Кремля там називають “свідченням рішучості тих, зокрема представників громадянського суспільства, активістів та юристів, хто невтомно працював над цим результатом”.
Генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй (ООН) Антоніу Гутерреш привітав обмін полоненими, наголосивши, що цей крок вселяє надію на можливість швидкого завершення бойових дій на Донбасі: “Це дозволило б налагодити регулярний і конструктивний діалог на всіх рівнях, щоб домогтися завершення конфлікту на сході України”.
Сигнали про “надію на завершення конфлікту” пролунали також із Берліна та Парижа. “Обмін ув’язненими між Україною і Російською Федерацією спонукає і надалі щосили працювати над реалізацією мінських домовленостей. Уряд Німеччини до цього готовий”, – написала у Twitter канцлер Німеччини Ангела Меркель. Президент Франції Еммануель Макрон досить обережно сказав про сподівання на “продовження діалогу” між Києвом та Москвою, натомість французький міністр закордонних справ Жан-Ів ле Дріан не став стримуватися – він взагалі побачив “надію на завершення п’ятирічного конфлікту”.
“Четвірка” може перетворитися на “п’ятірку”
Ось тут і починаються перші підводні камені для Києва. Одразу після обміну Зеленський і Путін у телефонній розмові обговорили подальші спільні кроки. “Сторони підкреслили, що задоволені результатом виконання домовленостей у межах першого етапу на шляху до нормалізації діалогу та домовилися найближчим часом обговорити дату проведення зустрічі в “нормандському форматі”, – повідомили в Офісі президента України (ОПУ).
Очільник Міністерства закордонних справ (МЗС) України Вадим Пристайко пізніше уточнив, що його шеф Володимир Зеленський готовий взяти участь у зустрічі лідерів країн “нормандської четвірки” вже до кінця вересня (вперше лідери України, Німеччини, Франції і РФ провели переговори в жовтні 2014 року, востаннє така зустріч відбулася в жовтні 2016-го. – “Львівська Пошта”).
Але що на зустрічі може запропонувати президент України? Що пропонує Путін уже відомо. На офіційному сайті Кремля президент РФ підкреслив, що “потрібно готуватися до наступної зустрічі в “нормандському форматі”, щоб вона була результативною та сприяла виконанню мінських угод”.
Обмін полоненими західні лідери, судячи з їхніх заяв, сприйняли як жест “доброї волі” з боку Кремля. Логічно, що тепер настала черга Києва робити поступки “назустріч миру”. “І під першим із цих політичних кроків у Європі, як і в Російській Федерації, мають на увазі кодифікацію в українському законодавстві химерного продукту німецької дипломатичної думки зразка 2015 року. Себто “формули Штайнмаєра”. Якщо хтось забув, то її суть зводиться до того, що врегулювання конфлікту відбуватиметься за допомогою надання тимчасового особливого статусу окремим територіям Донбасу. Після чого там буде проведено “вибори” під наглядом ОБСЄ, а потім буде здійснене надання постійного особливого статусу цим територіям”, – пише depo.ua.
Тобто все може піти за первісним планом Путіна зразка 2014 року: “увіпхати” самопроголошені республіки в Україну з одночасною де-факто федералізацією нашої держави. Тобто будь-який регіон (у цьому випадку – Донецьк і Луганськ) матиме право заблокувати всі ініціативи центральної влади в Києві (наприклад, про приєднання до ЄС чи НАТО або скасувати закони про декомунізацію чи українську мову).
“Найближчим часом буде “нормандський формат”. Я впевнений на 99%, що Путін прийде туди вже не таким “нерукопожатним”, як це було до цього. Його тепер підсилює обмін, який відбувся. Він скаже: ми рухаємося, а тепер чекаємо від Зеленського. Зеленський скаже, що ми всі повинні рухатися. Я чекаю на той час, коли буде офіційна заява після “нормандського формату”, що робитиме нова влада і що Зеленський робитиме з гуманітарною політикою в Україні. Від гуманітарної політики залежить те, як буде поводити себе Путін. Йому головне зробити перший крок, тобто починати знищувати гуманітарну політику, яка з 2014 року почала розбудовуватися (закон про мови, квоти на українське телерадіомовлення, націонал-патріотичне виховання тощо).
Перед тим, як заїхав перший танк у Крим і на Донбас, знищували мову, культуру й викривляли історію”, – заявив у ефірі програми “Ваша Свобода” Семен Кабакаєв, координатор проєкту “Стоп терор”.
Але в останній момент домовленість Зеленського і Путіна про зустріч “найближчим часом” у форматі “нормандської четвірки” опинилася під величезним питанням, оскільки тепер може йтися вже про “п’ятірку”. “Якщо їм потрібно, щоб я приєднався до переговорів у “нормандському форматі” щодо вирішення конфлікту на Донбасі, то я б приєднався”, – заявив 9 вересня під час брифінгу біля Білого дому президент США Дональд Трамп. Очевидно, що ця заява різко змінює всі попередні розклади, тож зараз прорахувати наслідки ймовірної формули “4+1” вкрай складно.
Дві проблеми: підполковник і Нідерланди
На тлі загального захоплення обміну полоненими за формулою “35 на 35” в українському інформпросторі (але не в світовому) загубилася вкрай обурлива реакція Нідерландів. Серед 35 тих, кого Україна передала РФ, основним персонажем, звичайно ж, є Володимир Цемах.
58-річний колишній підполковник радянської армії з досвідом війни в Афганістані з початку російської агресії проти України став активним прихильником “руської весни” і пішов служити в “армію ДНР”. Там його за радянською військовою спеціальністю призначили “начальником” протиповітряної оборони (ППО) “першого слов’янського корпусу”.
Саме в зоні дії цього корпусу в 2014 році й був збитий літак авіакомпанії Malaysia Airlines Boeing-777, який здійснював рейс МН17 за маршрутом Амстердам – Куала-Лумпур. Наприкінці червня цього року українські спецслужби провели блискучу операцію, захопивши Володимира Цемаха в місті Сніжне, що підконтрольне бойовикам “ДНР”, і вивезли його до Києва. Тепер Цемаха віддали РФ, до того ж схоже на те, що його присутність у списках на обмін і була головною вимогою Кремля.
Оскільки більшість загиблих пасажирів літака (загалом на борту разом з екіпажем перебували 298 осіб) були громадянами Нідерландів, ця країна дуже боляче сприйняла видачу РФ головного свідка у скоєнні цього воєнного злочину.
“Той факт, що ця людина опинилася на волі у Російській Федерації – скандал. І він обтяжує відносини України з Нідерландами, а значить і з усім ЄС. Нідерландські слідчі висловили свій протест. Депутати Європарламенту у відкритому листі до українського президента Володимира Зеленського висловили свій протест проти такої угоди. Марно. Новий глава держави діяв під девізом “Україна передусім”, а також і у власних інтересах. Для Зеленського, який обійняв посаду тільки наприкінці травня, обмін полоненими – той успіх, який був йому потрібен. Але для його країни це може стати проблемою. Збитий літак рейсу MH17 ознаменував собою початок санкцій Європейського Союзу проти Російської Федерації, які стали наслідком війни на сході України, в якій Кремль підтримує сепаратистів. В Європі можуть поставити собі питання: чому, власне, треба бути солідарними з Україною, якщо вона сама не демонструє солідарності? Для Кремля такий розвиток подій став би успіхом”, – вважає керівник української редакції Німецької хвилі Бернд Йоганн.
“За звільнення Цемаха Зеленського серйозно критикують у Німеччині та за кордоном”, – пише німецьке видання Tagesschau, британський журнал The Economist виносить у заголовок те, що “звільнення підозрюваного у справі MH17 є високою ціною”. Німецький Bild зробив ще категоричніші висновки: “Путін отримав подвійну перемогу, отримавши єдиного підозрюваного у справі про збиття літака, якого вдалося затримати. А крім того, Європа втратила частину своєї довіри до України через те, що вона проігнорувала прохання Нідерландів”.
У Києві заспокоюють – перед видачею Цемаха встигли допитати нідерландські слідчі. Ймовірно, його докладно допитали і співробітники СБУ та документально оформили ці свідчення. Але тепер ексначальник ППО може спокійнісінько відмовитися від усіх показів, пославшись на “катівню СБУ”. До того ж про тортури під офіційні протоколи і на телевізійні камери радо розкажуть ще кілька десятків “постраждалих”, які зараз перебувають у РФ.
“Якщо нідерландські медіа винесуть “вирок” про те, що Україна руйнує розслідування, то це може боляче вдарити по Києву незалежно від того, чи завдала видача Цемаха реальної шкоди розслідуванню. Останніми роками Нідерланди нерідко мали окрему думку щодо подій в Україні – згадаймо про сумнозвісний референдум, який відбувся з потужним російським впливом і у підсумку ледь не заблокував Угоду про асоціацію Україна – ЄС”, – пише Європейська правда.
Можливо, за збігом обставин 9 вересня (через два дні після обміну) Нідерланди скерували в Єврокомісію повідомлення про можливе призупинення безвізового режиму для Албанії. “Рішення Нідерландів, ймовірно, не буде виконано, але це слід розглядати як застережливий сигнал для таких країн, як Україна і Грузія”, – повідомляє РБК-Україна, посилаючись на Twitter брюссельського кореспондента Радіо Свобода Рікарда Юзвяка.
Скандальний “миротворець”
Ніби мало Зе-команді клопотів на міжнародній арені, вона ще й отримала гризоту всередині країни. “Обмін утримуваними особами між Російською Федерацією і Україною має відбутися найближчими днями”, – заявив 5 вересня (тобто за дві доби до обміну) голова політичної ради партії “Опозиційна платформа – За життя” Віктор Медведчук. До того ж зробив це у далекому російському Владивостоці в кулуарах Східного економічного форуму, де перед тим зустрівся зі своїм кумом Путіним.
Медведчук вперто і послідовно формує образ такого собі “миротворця”, без участі якого встановлення миру на Донбасі нібито й неможливе. Він постійно їздить до Москви та Мінська, десь там про щось домовляється, наприкінці червня на його “прохання” керівники самопроголошених “ДНР” та “ЛНР” навіть погодилися на “акт гуманізму”, звільнивши в односторонньому порядку чотирьох українських полонених.

І тоді, і зараз українська влада офіційно наголошує, що насправді Медведчук жодного стосунку до переговорів не має. “Я знаю позицію нашого президента. Він заявляв неодноразово про те, що ніяких залучень пана Медведчука в жодні процеси він не передбачає. І тому я можу сказати, що ніякої участі пан Медведчук не брав, ніколи ми з ним не зустрічалися, не розмовляли. Вважаю, що всі його вояжі в Російську Федерацію – це його особистий піар”, – наголосив в інтерв’ю Українській правді помічник президента України Андрій Єрмак, якого називають головним куратором обміну полоненими 7 вересня. Однак деяка частина українців вірить у те, що Медведчук все ж “за мир”. Ще гірше, що його так починають сприймати і на Заході.
Мета Путіна очевидна – максимальне посилення позицій “сірого кардинала” часів Кучми (Медведчук очолював його Адміністрацію Президента в 2002 – 2005 роках. – “Львівська Пошта”) в українській політиці. Найкраще ситуацію описав у своєму блозі на сайті Радіо Свобода відомий журналіст і політичний коментатор Віталій Портников: “Для Володимира Зеленського з його рівнем підтримки і прагненням довести, що він здатний виконати обіцянки про звільнення співвітчизників із російських в’язниць сама думка про те, що Віктор Медведчук буде виглядати головним “миротворцем” і “визволителем” може бути нестерпною. Саме тому новий український президент так знервовано реагує на активність Медведчука. І саме тому Путін і Медведчук починають процес “виховання” тепер уже Зеленського, прагнуть показати, що без Медведчука нічого не вийде. І краще з цим не сперечатися. Український президент постає перед непростим вибором. Мінімізація політичного впливу Медведчука може ускладнити будь-які форми діалогу з Москвою. Але не боротися з цим впливом означає підточувати основи власної влади. Досвід попередників Зеленського це наочно демонструє”.
P. S. За даними уповноваженої Верховної Ради України з прав людини Людмили Денісової, РФ утримує ще 110 громадян України на своїй території і в окупованому Криму. За даними СБУ, ще 227 українців утримують бойовики зі складу російських гібридних сил на окупованій частині Донбасу. Останній масштабний обмін між Україною та ОРДЛО відбувся 27 грудня 2017 року. Тоді українській стороні передали 74 людини (проте одна з них вирішила залишитися на непідконтрольній українській владі території), Київ передав бойовикам 233 людини.
Ухвалене в Нідерландах проміжне рішення суду про надання додаткової інформації сторін протягом двох місяців щодо археологічних артефактів – виставки “Крим: золото і таємниці Чорного моря” – може мати небезпечні наслідки для України.
Про це повідомляє пресслужба Національної академії наук України з посиланням на старшого наукового співробітника Інституту держави і права імені Корецького НАН України, кандидата юридичних наук Олександра Малишева.
“Проміжне рішення насправді доволі неочікуване й небезпечне. З його мотивувальної частини видно, що апеляційний суд має намір скасувати рішення суду першої інстанції, винесене на користь України (у тому рішенні суд першої інстанції визначив, що не встановлюватиме, кому належить золото, і колекцію слід повернути Україні за процедурою реституції як державі походження, що дала дозвіл на вивезення колекції на виставку) та постановити нове рішення”, – заявив Олександр Малишев у ефірі телеканалу ATR.
За його словами, у проміжному рішенні апеляційний суд відкидає основні аргументи України, зокрема про неналежність кримських музеїв як позивачів у справі і про застосування Конвенції ЮНЕСКО 1970 року про заходи, спрямовані на заборону та запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності. Таким чином, резюмує юрист, справу по суті переводять у площину майнового спору між українськими музеями й українською державою як суб’єктами господарювання.
“Саме так від самого початку цей спір хотіла представити Російська Федерація. Україна може продовжувати апеляційне провадження в тих межах, які задає проміжне рішення, або спробувати це останнє рішення оскаржити. Водночас, згідно з нідерландським національним законодавством, для такого оскарження потрібна згода апеляційного суду, який і ухвалив згадане проміжне рішення. Отже, наша держава перебуває зараз у доволі делікатному становищі”, – пояснив юридичний бік справи Олександр Малишев.
Нагадаємо, що в лютому 2014-го колекція скіфського золота з кількох українських музеїв (чотири з них були розташовані в Криму) була відправлена в Амстердам до Музею Алларда Пірсона для участі у виставці “Крим: золото і таємниці Чорного моря”. Не встигли жителі Амстердама й іноземні туристи намилуватися унікальними артефактами, як на Кримському півострові з’явилися “зелені чоловічки”, під дулами автоматів яких відбувся псевдореферендум про “возз’єднання” Автономної Республіки Крим (АРК) із РФ.
14 грудня 2016 року Окружний адміністративний суд Амстердаму ухвалив рішення про те, що експонати кримських музеїв із колекції треба повернути до України, оскільки їх вивезли з півострова на виставку в Нідерландах ще до незаконної анексії РФ АРК.
Але потім почалася довга і нудна судова тяганина, остаточний результат якої наразі невідомий. Якщо бодай частину скіфського золота віддадуть кримським музеям, це фактично означатиме визнання Нідерландами (одним із членів ЄС) визнання приналежності Криму РФ.