Продовжують так само, як і почали… “Слуги народу” в парламенті показово знущаються над регламентом Верховної Ради України (ВРУ). Вони, мабуть, не знають, чи не хочуть знати, що регламент ВРУ – це закон. Навіть із благими намірами ухвалювати законодавчі рішення із порушенням закону – це шлях у нікуди. Раніше представники президентської команди неодноразово звертали увагу на порушення регламенту попереднім парламентським скликанням. А тепер це вже не має значення? Тепер “слугам народу” можна робити все, що заманеться і виправдовуватись тим, що так хоче народ? 

А чого хоче народ? Тут ми підходимо до дуже цікавого моменту: використовуючи традиційну недовіру українців до будь-якого органу влади, президентська команда фактично знищує парламентаризм в Україні. Поки президент Зеленський ще не втратив своєї популярності, нищиться незалежність законодавчої гілки влади. І це “приправляється” піар-кроками, щоб народ більше радів. 

От 10 вересня парламент блискавично швидко ухвалив закон про імпічмент президента. Це було однією з передвиборчих обіцянок Зеленського. Начебто все гаразд, обіцянки потроху виконують, президент не побоявся внести відповідний законопроєкт. Але в цьому випадку він і не мав нічого боятися. Закон, який із порушенням регламенту ВРУ ухвалила 10 серпня – це просто піар, нічого спільного із реалістичною процедурою усунення з поста глави держави цей документ не має. Лише зміни до Конституції можуть зробити процедуру імпічменту президента в Україні менш фантастичною, аніж вона вже є. Цікаво, що від Зеленського до парламенту надійшла ціла купа ініціатив щодо змін Основного закону. Вже і недоторканність нардепів обмежили до мінімуму, але у питанні імпічменту президента нинішня влада вирішила обійтися без конституційних змін. Тобто зрозуміло, що ухвалили лише закон “для галочки”.  

Нагадаємо, що свій законопроєкт про імпічмент Зеленський вперше вніс до ВРУ ще VIII скликання наприкінці травня. Але попереднє скликання парламентарів так і не включила цей документ до порядку денного. Натомість глава держави так і не підписав ухвалений у червні парламентом закон “Про тимчасові слідчі комісії і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України”, в якому передбачені положення щодо процедури імпічменту президенту (щоправда, в цьому випадку також не можна говорити про реалістичність самої процедури). 29 серпня, в перший день роботи нового скликання ВРУ, Зеленський заново вніс до Ради свій законопроєкт про імпічмент. Не треба підписувати рішення “попередників”, якщо можна пропіаритися самому.

10 вересня нинішньому парламенту знадобилося загалом приблизно година (зі всіма сварками з опозицією), щоб проголосувати за закон про імпічмент у першому читанні й одразу ухвалити в цілому. Доопрацьовувати нічого не треба, депутатам правки вносити не дозволили. Можна було б піти за скороченою процедурою підготовки законопроєкта до другого читання, але ні, потрібно було все й одразу. Народу ж це подобається…

“Те, що відбувається в залі парламенту, як на мене, це просто вбивство парламентаризму в Україні, і це прямий шлях до вбивства демократії. Є чіткий закон про те, як ухвалюють законопроєкти парламентом України... Відбулося порушення, причому пряме, свідоме, грубе порушення законодавства України. Водночас є чітка процедура: якщо хочете швидко, то є скорочена процедура прийняття до другого читання цього законопроєкту – і вже через тиждень він може бути ухвалений в цілому без жодних порушень”, – обурювався співголова фракції “Європейська солідарність” Артур Герасимов.

Розкритикували дії “слуг народу” і у фракції “Голос”. “Якщо хоча б один депутат вимагає внесення правок, то законопроєкт не може бути прийнятий за основу та в цілому одномоментно. Мусить бути хоча б скорочена процедура: тиждень часу на внесення правок, опрацювання комітетом, і в такому турборежимі комітет встиг би, і наступного тижня ми мали би хоча б якісніший законопроєкт. Хоча я наголошую, що ми у фракції “Голос” не розглядаємо цей закон як якісь зміни – це політичний бал Зеленського. Цей закон не змінює абсолютно нічого. Без змін у 111-у і 95-у статтю Конституції він не має абсолютно ніякого значення. Це просто збірка, куди внесли окремі положення регламенту і окремі статті Конституції. Імпічмент так не запрацює”, – заявив нардеп Роман Лозинський.

Потрібно також зазначити, що представники фракції “Слуга народу” вже заявляли про те, що розробляють новий регламент ВРУ для “швидкого та динамічного” розгляду питань. Розуміємо, що для штампування будь-яких, навіть “сирих” законів. Новий регламент ВРУ начебто мають ухвалити до листопада, але президентська фракція вже працює так, ніби “старого”, чинного регламенту вже немає.

Тепер докладніше про саму процедуру імпічменту. Справді, ухвалений закон за ініціативою президента Зеленського – це невеличка збірка виписок із Конституції та регламенту ВРУ. Процедура усунення з поста глави держави описана в нашому Основному законі. Передбачається, що президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту в разі вчинення ним державної зради або іншого злочину. Процедуру імпічменту може ініціювати більшість від конституційного складу парламенту, тобто щонайменше 226 нардепів.

Щоб провести розслідування, потрібна спеціальна тимчасова слідча комісія, а за її створення також мають проголосувати щонайменше 226 нардепів. Якщо спеціальна тимчасова слідча комісія робить висновок про вчинення президентом державної зради або іншого злочину, то за рішення про звинувачення глави держави мають проголосувати не менше ніж дві третини від конституційного складу ВРУ, тобто щонайменше 300 нардепів.

Далі Конституційний Суд надає висновок щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент, а Верховний Суд – висновок про те, що діяння, в яких звинувачується президент, містять ознаки державної зради або іншого злочину. І тільки після цього парламент може проголосувати за усунення президента з поста, але рішення ухвалюється не менш як трьома четвертими від конституційного складу Ради. Тобто потрібно щонайменше 338 голосів.

Зрозуміло, що у проголосованому 10 вересня законі вся ця процедура зберігається. У цьому документі унормовано роботу спеціальної тимчасової слідчої комісії ВРУ, до якої обираються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі, які готуватимуть обвинувачення. Прописані і вимоги до кандидатур спеціального прокурора та спеціальних слідчих (громадянство України, вільне володіння державною мовою, вища юридична освіта, щонайменше десятирічний стаж роботи на посаді прокурора та/або слідчого, відсутність судимості). Права, свободи і законні інтереси президента у процедурі імпічменту забезпечуватимуть його захисники. Їх може бути не більше п’яти. На відміну від кандидатів, на посади спецпрокурора та спецслідчих у законі немає додаткових вимог до захисників глави держави. Висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії розглядають на відкритому пленарному засіданні Ради. Але якщо у матеріалах ТСК є інформація, що становить державну або іншу таємницю, яка охороняється законом, то засідання парламенту проходить у закритому режимі. Також у проголосованому законі передбачене таємне голосування нардепів за звинувачення глави держави, щоб якомога більше ускладнити процедуру. Так само таємне голосування має відбуватися вже за постановою про усунення президента з поста. Якщо до цього, звісно, колись дійде. Відставка президента за власним бажанням є підставою для припинення процедури імпічменту, а також для закриття відповідних проваджень в Конституційному і Верховному судах. У разі неприйняття постанови спікер парламенту оголошує про припинення процедури імпічменту, припиняє повноваження спеціальної тимчасової слідчої комісії, а також від імені Верховної Ради у письмовій формі вибачається перед президентом. Цю норму взято із регламенту ВРУ.

Як бачимо, за таким законом провести імпічмент президенту фактично неможливо. Щоразу, коли наші політики розкручували в інформпрострі тему необхідності ухвалення закону про імпічмент президента експерти наголошували на необхідності зміни конституційних положень. “Процедура імпічменту має відповідати двом ключовим параметрам: процедура імпічменту має бути реалістичною й не надто складною; процедура імпічменту має захищати президента від невмотивованого політичного тиску з боку парламенту. Процес має містити не більше двох-трьох кроків і забезпечувати баланс між захистом президента від політично вмотивованого зняття з посади і можливістю проведення ефективної процедури імпічменту. Для цього необхідно змінювати статтю 111 Конституції. Жодне законодавче регулювання без конституційних змін не вплине на можливість проведення імпічменту в Україні. Як варіант пропонується змінити конституційні положення та передбачити можливість реалізації процедури імпічменту: у разі порушення президентом Конституції (під час виконання повноважень президента); у разі вчинення ним діянь, що мають ознаки державної зради або іншого умисного злочину. Конституційний Суд має надавати висновок щодо порушення президентом Конституції. А тимчасова слідча комісія – щодо наявності в діяннях президента ознак умисного злочину. Таким чином передбачаються дві альтернативні процедури імпічменту у разі порушення Конституції і вчинення злочину. Остаточне рішення щодо імпічменту мають ухвалити щонайменше 300 парламентарів”, – зазначали у квітні цього року у статті для “Дзеркала тижня” експерт Центру політико-правових реформ та Реанімаційного пакет реформ Юлія Кириченко та експерт з конституційного права Богдан Бондаренко. Але зараз маємо те, що маємо, а не те, що треба.

Водночас нова владна команда робить все можливе, щоб якомога легше можна було контролювати парламентарів і за потреби забрати мандати у “неугодних”. Вочевидь, “у Зеленського” переймаються навіть не стільки контролем за опозиційними фракціями, як за утримуванням вкупі своїх “різношерстих” депутатів. Про обмеження до мінімуму депутатської недоторканності “Львівська Пошта” вже писала. Треба також звернути увагу на законопроєкт №1038 щодо приведення Закону України “Про статус народного депутата України” у відповідність із Конституцією України. Цей документ 29 серпня в парламенті зареєструвала низка нардепів від “Слуги народу”, зокрема представник президента в Конституційному Суді Федір Веніславський.

Це такий собі законопроєкт про “фракційну диктатуру”. Якщо раніше позбавити мандата могли за вихід із фракції нардепа-списковика, то цей документ передбачає таке ж покарання і для нардепів-мажоритарників, які не захочуть перебувати у фракції партії, яка їх висувала на виборах. Більше того, у законопроєкті є дуже цікава норма: “У разі невходження народного депутата до депутатської фракції політичної партії, за списками якої його було обрано народним депутатом України у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі чи яка була суб’єктом його висування у одномандатному виборчому окрузі, або припинення його членства в такій фракції, його повноваження припиняються з моменту ухвалення рішення вищим керівним органом відповідної політичної партії в порядку, визначеному статутом політичної партії”.

А “припинення членства” у фракції та “вихід зі складу фракції” – це різні речі. У Конституції немає такого поняття як “припинення членства” у фракції. Зрештою, фракція може виключити нардепа зі свого складу навіть без бажання самого нардепа. І в такому випадку, якщо згаданий законопроєкт стане законом, можна буде одразу і мандат забрати. На всі ці нюанси вже звернули увагу в Головному науково-експертному управлінні ВРУ і рекомендували доопрацювати законопроєкт №1038. Що ж, будемо спостерігати за тим, чи доопрацюють щось “слуги народу”, чи вирішать якимось незбагненним чином поставити “свій” закон вище Конституції, щоб тільки мати можливість вчасно “почистити” фракцію і не допустити будь-яке “інакомислення” у своїх рядах. У будь-якому випадку, сама поява такого законопроєкту є черговим підтвердженням того, що президентська команда потребує лише слухняних натискачів кнопок у парламенті, а не депутатів, що можуть дискутувати і відстоювати власну позицію…