Заступник керівника Офісу президента Руслан Рябошапка підтвердив, що нова владна команда не відмовилася від ідеї запровадження матеріальної винагороди для викривачів корупції. “Разом з міжнародними експертами та фахівцями з українських громадських організацій ми обговорили зміни до законодавства, що стосуються вдосконалення механізмів повідомлення про корупційні правопорушення, посилення захисту осіб, які надають таку інформацію, а також способи їхнього мотивування для викривання топ-корупціонерів”, – зазначає Руслан Рябошапка, повідомила пресслужба президента 20 серпня.

За словами Рябошапки, проекти законів, що готуються, регламентують способи та порядок повідомлення про корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення, процедури розгляду таких повідомлень, права та гарантії захисту викривачів, їхніх близьких осіб та інших осіб, які сприяли розкриттю викривачем інформації, включно з правом викривача отримувати дані про стан розгляду наданої інформації, правом на безоплатну правову допомогу, конфіденційність, а також на матеріальну винагороду у межах 10% від суми відшкодованих державі збитків або розміру неправомірної вигоди (хабара). Матеріальна винагорода начебто має бути передбачена для викривачів, котрі повідомляють про масштабні корупційні схеми, які завдають державі значних збитків. Також повідомляється, що відповідні законопроекти, підготовлені з урахуванням передвиборчих зобов’язань Володимира Зеленського, будуть внесені президентом як невідкладні для позачергового розгляду парламентом.

Що ж, обіцянки вже були, законодавчі зміни начебто готуються, нове скликання парламенту із президентською монобільшістю наприкінці серпня вже розпочне свою роботу, подивимося, що з цього вийде. Потрібно буде побачити текст відповідного законопроекту, щоб зробити висновки.

Матеріальна винагорода для викривачів корупції – це не ноу-хау ЗеКоманди. Подібна практика застосовується в низці країн світу. Зокрема, експерти посилаються на відповідний досвід США, Південної Кореї, Малайзії.

Загалом же потрібно розуміти, що матеріальна винагорода для викривачів – це питання щодо їхньої мотивації. Це важливо, але загалом для України залишається актуальним питання захисту тих осіб, які можуть і хотіли б повідомити про корупційні правопорушення.

“Законодавче регулювання захисту викривачів корупції в Україні бере свій початок з моменту прийняття Закону України “Про засади запобігання та протидії корупції” від 11.06.2009 р. У ст. 17 цього Закону зазначено, що особи, які надають допомогу в запобіганні та протидії корупції, перебувають під захистом держави. Аналогічна норма містилася у ст. 20 Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції” від 07.04.2011 р. Законом України від 13.05.2014 р. “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері державної антикорупційної політики у зв’язку з виконанням Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України” внесено зміни до Закону України “Про засади запобігання і протидії корупції” та вперше на законодавчому рівні закріплено поняття викривача як особи, яка добросовісно (за відсутності корисливих мотивів, мотивів неприязних стосунків, помсти, інших особистих мотивів) повідомляє про порушення вимог цього Закону іншою особою. Наступним важливим кроком стало прийняття 14.10.2014 р. Закону України “Про запобігання корупції”, в якому захисту викривачів присвячено розділ VIII “Захист викривачів”.

Відповідно до ч. 1 ст. 53 Закону України “Про запобігання корупції”, особою, яка надає допомогу в запобіганні та протидії корупції (викривачем), визнається “особа, яка за наявності обґрунтованого переконання, що інформація є достовірною, повідомляє про порушення вимог цього Закону іншою особою”, – ще у 2017-ому пояснювали представники Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК) у матеріалі для “Юридичної газети”.

До речі, в НАЗК є навіть відділ з питань політики у сфері захисту викривачів. І як повідомляли в Агентстві, лише за 2017 рік опрацювали 898 повідомлень про корупційні та пов’язані з корупцією правопорушення, що надійшли від викривачів. Попри це ні про велику ефективність подібної практики, ні про реальний механізм захисту викривачів не йшлося.

Зауважимо, що окрім уже згаданих норм закону “Про запобігання корупції”, положення про захист викривачів є в низці інших законів. Зокрема, в Кодексі адміністративного судочинства є положення, які забороняють звільнення з роботи людини, котра повідомила про корупційні правопорушення. Однак експерти називають подібні законодавчі норми декларативними.

Ще у 2016-ому низка нардепів, зокрема представників міжфракційного об’єднання “Єврооптимісти” у ВРУ VIII скликання зареєстрували у парламенті законопроект “Про захист викривачів і розкриття інформації про шкоду або загрозу суспільним інтересам”. До розробки цього документу долучилася низка відомих громадських організацій: Центр демократії та верховенства права, Центр протидії корупції, Всеукраїнська ліга правників проти корупції, Реанімаційний пакет реформ та низка інших. Власне у цьому законопроєкті була норма, в якій передбачалося: якщо надання інформації про шкоду або загрозу суспільним інтересам дозволило повернути кошти до бюджету викривачу виплачується грошова винагорода у розмірі 10% повернутих коштів.

Загалом же метою законопроєкту було створення дієвого механізму захисту не лише викривачів корупції, але й осіб, що повідомляють про катування в міліції, інформують про небезпечні отруйні речовини в харчових продуктах, халатність в медичних закладах, що призвела до зараження немовлят або навіть до смерті пацієнтів та інші резонансні події.

“Реальний захист викривачів може гарантувати тільки окремий спеціальний закон, що створить дієвий механізм для поширення суспільно необхідної інформації. Саме така тенденція панує останні 15 років у світі – спеціальні закони діють у більш ніж 30 країнах світу, зокрема, в Австралії, Великобританії, Косово, Південній Кореї, Румунії, Сербії, ПАР та Японії”, – йшлося у пояснювальній записці до цього законопроєкту. Та документ “забракували” у комітеті ВРУ з питань правової політики та правосуддя, у своєму висновку зазначивши, що низка положень законопроєкту суперечить Конституції.

Також варто нагадати, що наприкінці 2018-го свій законопроект “Про захист викривачів корупції” підготувало НАЗК. У цьому документі вже не було норм про матеріальне заохочення викривачів. Окрім цього українські та міжнародні експерти заявляли про необхідність суттєвого доопрацювання цього законопроєкту від НАЗК.

Зараз не будемо зупинятися на аналізі законопроєкту, підготовленому НАЗК. У нас уже почалася історія із новою владою, яка, як і кожна попередня, оголошує боротьбу з корупцією. Тут також немає нічого нового. Продовжуємо чекати на той час, коли обіцянки політиків перетворюватимуться на реальні дії. ЗеКоманді в нинішній ситуації важливо засвоїти уроки минулого, не зациклюватися лише на обіцянках щодо винагород викривачам корупції, подумати, як обмежити можливі неправдиві повідомлення про порушення, врешті-решт вирішити, що робити із анонсованим перезавантаженням антикорупційних органів. Адже мало законодавчо закріпити захист викривачів корупції, важливо, щоб правоохоронні органи вживали всіх необхідних заходів після повідомлень від таких інформаторів. Поки ж ми все ще чуємо багато обіцянок і спостерігаємо за повторенням практики всіх попередніх влад в Україні. Важко зрозуміти серйозність усіх нинішніх розмов про боротьбу з корупцією, якщо на відповідальні посади призначаються люди, близькі до президента чи його друзів.

Зрештою, нам усім потрібно розуміти, що навіть правильні закони не змінять ситуацію з корупцією в Україні в один момент. Нам потрібно навчитися контролювати владу, а що також важливо – зрештою контролювати самих себе і думати про майбутнє своєї держави. “Антикорупційні органи й антикорупційне законодавство не подолають корупцію, доки ми маємо світоглядну проблему. Вона полягає в патерналізмі й популізмі, що панують в українському суспільстві. З дослідження про побутову корупцію Фонду “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва дізнаємося, що, з одного боку, українці визнають корупцію ганебним явищем, з іншого – більшість називають корупцію “частиною традицій”, тобто зізнаються, що річ у нас самих. Паралельно українці чекають рішучої боротьби з корупцією від громадських організацій, волонтерів та активістів, але на запитання, чи готові вони самі долучитися до цієї боротьби, 68% опитуваних відповіли негативно. Ось такий парадокс. Українці усвідомлюють, що сама влада не подолає корупцію, що громадськість повинна долучатися, але себе частиною цієї громадськості не бачать. І в цьому наша ключова проблема”, – зазначає експерт Українського інституту майбутнього Олександр Чебаненко у статті для “Дзеркала тижня”.