“Ну що, сталося те що мало статися. 1) Ворожа пропаганда доволі успішно сформувала суспільний запит на усунення від влади “усіх старих політиків”. Щоправда, залишаючи за дужками свою агентуру з “Окупаційної платформи”. Бо “усіх цих” не означає “усіх тих”. Росіяни послідовні у своїй стратегії, вони досягають мети усунення тих, хто організовував і чинив опір їхній експансії. Головний ресурс для них – час. Ну, і наша дурість, як же без неї. 2) Електоральний тріумф “95 кварталу” (президентство Зеленського та абсолютна більшість “Слуги народу”) – це лише перехідний етап, ще не капітуляція, але вже переговори про неї. Оскільки активна меншість українців ще не готова прийняти й змиритися з поразкою у російській війні, нам пропонують ерзац-варіант – мир ціною відмови від спротиву. І демілітаризація свідомості, тобто те саме психологічне роззброєння перед агресором, як було до війни. 3) Електоральна “зачистка” остаточно завершиться на дострокових місцевих виборах, особливо у столиці і великих містах. Встановиться абсолютна влада президента Зеленського та його найближчого оточення над всією Україною. Без будь-якого балансу влади і системи стримувань і противаг, зате з уже проявленою схильністю до ефектних жестів і популізму як стилю правління і політичного режиму. 4) Самоназва (себе і партії) “Слуга народу” передбачає наявність пана. Уявний пан цього слуги - “народ”, але це категорія метафізична. Будуть і цілком конкретні пани, котрі уособлюватимуть собою народ, говоритимуть від його імені. В основному, співатимуть хвалебні оди на адресу марнославного правителя і його соратників. Республіканське розуміння делегування влади не від пана до слуги (нерівність), а від довірителя до розпорядника (рівність) - відійде на маргінес. 5) Політичний товар, який Кремль продавав українцям через дистрибуцію Медведчука-Бойка (дешевий газ), тепер пропихатимуть президенту й уряду. Медведчук вже заявив, що “Окупаційна платформа” буде в опозиції, але ж він не відмовиться від тіньової влади й інформаційного впливу. Тому пропозиція дешевого газу, а отже, зниження тарифів на комунальні послуги дуже привабливо виглядатиме як для президента-популіста, так і для всього олігархату. Особливо у комбінації з “припиненням війни”, хоч і на російських умовах. Охлос буде радий, причому подвійно. А у випадку відмови медіахолдинг Кремля в Україні обвалить рейтинг популярності нової влади, а “Газпром” серед зими прикрутить вентиль навіть на транзит. 6) Як нас вчили класики, влада розбещує, а абсолютна влада розбещує абсолютно. Особливо молодих і недосвідчених, спраглих до слави і грошей носіїв “нових облич” (не всіх). Абсолютна влада “внутрішньої команди Зеленського” неминуче їх розбестить, причому вже зовсім скоро. І рейдерів-ентузіастів, що діятимуть від їхнього імені і за дорученням, не бракуватиме. Так що нечисельній українській буржуазії слід морально готуватися до повторення діяльності “молодих реформаторів” часів Януковича з характерним для них “віджимом бізнесів”. Рейдерство прикриватиметься суспільним запитом на “покарання винних”. 7) Уся ця сумна й дещо апокаліптична картина може й не “намалюватися” через внутрішні і зовнішні причини. Існує якась імовірність, що у фракції “Слуга народу” знайдеться критична маса людей, які “прозріватимуть” разом з народом і можуть зайняти у критичний момент таку позицію, щоб спільно з патріотичною опозицією зламати кремлівсько-олігархічний сценарій. Існує також і інший зовнішньополітичний фактор впливу на новообрану владу – західний. Він може проявитися через кадровий вплив – призначення на ключові політичні посади технократів, переговори з кредиторами тощо. Але як далеко умовний Захід готовий зайти у підтримці популістського режиму в Україні поки що не ясно. Як і те, яку лінію поведінки обере новообрана влада. Поки що зовнішня політика їх не дуже цікавить.

“Результати парламентських виборів 2019 року демонструють, що Україна сьогодні ще далі від моделі парламентсько-президентської республіки, ніж 2010 року, коли Конституційний суд створив для Віктора Януковича можливість повернутися до президентсько-парламентської форми правління Але різниця є відчутною. 2010 року Віктор Янукович узурпував владу. У 2019 все сталося завдяки волі народу, без будь-якої узурпації і конституційних змін. Громадяни України у своїй переважній більшості проголосували не за партію “Слуга народу” – такої партії досі насправді і немає. Вони проголосували за персональну відповідальність однієї людини – Володимира Зеленського. Це означає, що самі громадяни не сприймають державу як інструмент балансу регіональних, політичних, соціальних інтересів. Вони не хочуть самі брати активну участь у розбудові держави через своїх обранців в парламенті. Вони не усвідомлюють глибини накопичених протиріч, які можуть бути вирішені тільки у вільній парламентській дискусії. Всю відповідальність за вирішення цих протиріч, за ухвалення необхідних рішень, за зміни в країні вони покладають на одну людину. І в цьому сенсі ставлення українців до своєї держави набагато більшою мірою нагадує ставлення росіян чи білорусів, ніж ставлення поляків або чехів. Однак відмінність української моделі держави від російської і білоруської закладено насправді не тільки в Конституції, а в самій суті функціонування суспільств в трьох сусідніх країнах. Росіяни і білоруси здатні зберігати багаторічну довіру до своїх лідерів, щоб ті не робили, тому що ототожнюють їхні режими з самими державами. Довіра українців до Володимира Зеленського сьогодні виглядає як довіра до власних надій на краще майбутнє. Українцям не потрібен парламент, не потрібна дискусія, не потрібна власна участь в житті країни тільки тому, що вони вірять, що це краще майбутнє скоро настане. Найважливішим в цьому сенсі є не сам момент голосування 2019 року. Найважливішою стане реакція українців на розуміння ними того простого факту, що ніяке краще майбутнє і кардинальна зміна ситуації їх найближчими роками не очікує. Саме тут на нас і чекає головна розвилка в розвитку країни. Або більшість нації вирішить слухняно закрити на це очі, щоб не зізнаватися самим собі в силі ілюзії, в якій перебувало суспільство – і тоді ми отримаємо авторитаризм білоруського зразка, авторитаризм бідних, якими буде управляти невелика група ситих “слуг” на чолі з вождем нації. Або ми знову повернемося до звичного українського стану недовіри до будь-якої влади, узгодження інтересів, посилення ролі суспільства і парламенту. І тоді нам доведеться у прискореному порядку надолужувати ті можливості, які були упущені за час одноосібного правління країною.

“Вибори 2019. Висновки. 1) Бренд тотально переміг по всіх мажоритарних округах. Перемогти бренд змогли тільки ті люди, які мали величезні фінансові ресурси. 2) Людей не злякала абсолютна більшість ЗЕ. Як показало голосування, вони цього прагнули. Тепер в очах виборців вони відповідальні за все, що відбувається в Країні. У тому числі за “обіцяний рай”, який, на думку електорату ЗЕ, має настати найближчим часом.3) Як і прогнозував, “Слуга народу” матиме одноосібну більшість, яка нараховуватиме орієнтовно 240-250 депутатів. З великою імовірністю її ще підсилять 15-20 безпартійних мажоритарників 4) Тепер для більшості ЇМ ніхто не треба. “Голос”, “Батьківщина” та “ЄС” можуть засунути подалі свої “коаліційні угоди” і тези про “червоні лінії”. Ці фракції не мають не те що “золотої” чи “бронзової” акцій. Вони не мають навіть “паперової”. Натомість у хлопців із більшості тепер не має жодних червоних ліній чи бар’єрів. Вони нікому нічого не винні. І це складає великий ризик для цілісності політичної системи, оскільки їх ніхто не “балансуватиме” в коаліції. 5) СН отримав унікальний карт-бланш на зміни країни. Подивимось, як вони цим скористаються. 6) У ЗЕ не буде сильної єдиної парламентської опозиції – занадто сильно посварені між собою Порошенко – Тимошенко – Вакарчук. І це поки найгірша новина. 7) Гарна новина – фракція ЗЕ не буде цілісною, але ці проблеми фракція почне відчувати десь за півроку напередодні ухвалення бюджету 2020 року. 8) Партії, які не потрапили до парламенту, але набрали понад 2% голосів, отримали державне фінансування на свою статутну діяльність. Це означає, що політичні сили Смешка, Ляшка, Гройсмана отримали прекрасну можливість створити системну позапарламентську опозицію, а в подальшому стати повноцінною політичною альтернативою. Чи вдасться це зробити і чи зможуть ці партії стати системною змістовною опозицією – покаже час. Підсумовуючи. ЗЕ отримав абсолютну одноосібну владу в країні. Така влада крутить голову і п’янить. Сподіваюся у нової Влади вистачить мудрості та відповідальності перед суспільством та країною. Якщо цього не станеться – країна зірветься в тартарари. P.S. А за цим всім уважно спостерігає Путін та російська гібридна армія, яка накопичує свої сили як на окупованій території Донбасу, так і на кордонах між нашими країнами. Картина, яку він спостерігає, наразі його не дуже радує. І не в останню чергу саме тому на сході відбувається ескалація. Подолати цю загрозу без міжнародної підтримки та внутрішньої єдності Зеленський не зможе. Ключове питання, а чи вистачить йому мудрості та досвіду сформувати таку коаліцію.