Але тиск і тортури не зламали його. Навпаки, політик, який нині йде у парламент від партії Петра Порошенка “Європейська Солідарність”, впевнений, що московський ворог буде переможений, а Крим возз’єднається з Україною.

– Один яскравий приклад: зараз відбувається спроба фашистами, я їх по-іншому не називаю, повернути назви вулиць діячам радянського періоду, таким як Жуков, які ненавиділи і нищили наш народ, які даремно вбили мільйони людей. У проросійських реваншистів особлива ненависть до України, до фундаментальних цінностей нашого народу і держави. Особливо це було відчутно в Криму протягом 25 років.

Я весь час порівнюю Україну до 2014 року і зараз. Пам’ятаю, як колись говорили, мовляв, яка різниця між нами і ними. І ось прийшла ця “різниця” у вигляді військового чобота, у вигляді російського терориста на нашу Батьківщину, де ми – люди різних національностей і віросповідання – мирно і спокійно жили.

– Пам’ятаю, як наші дідусі й бабусі розповідали нам про Крим, як про якусь казку. Вони згадували про чудових людей, про родинні вечори, про тепле море і яскраве сонце. І тільки пізніше, коли ми підросли, то зрозуміли, що за цією казкою ховається біль.

– Ми не хотіли конфліктів. Бо росіяни цілеспрямовано сіяли страх серед місцевого населення, що, мовляв, кримські татари несуть зі собою всілякі жахіття і будуть виселяти мешканців із будинків.

І коли ми почали знаходити спільну мову з іншими кримчанами, то Росії це не сподобалося. Москва прагнула перетворити Крим на одну з “гарячих точок”, що масово з’являлися на пострадянському просторі. Ми не дозволили нами спекулювати. Ми шукали мирних форм вирішення конфліктів. І саме це Росію завжди дратувало.

– Так, 26 лютого ми не дали сепаратистам нічого зробити. Проте із Севастополя у Сімферополь приїхала банда злочинців із приватної військової компанії “Вагнер”, яка зараз орудує в Сирії. За їхньої допомоги терористам вдалося захопити Верховну Раду Криму. Крім того, там уже було терське козацтво, яке перебазувалося з Ростова-на-Дону. Також 90% особового складу міліції були на боці сепаратистів.

І 27 лютого в 4.30 ранку до приміщення Ради без будь-якого спротиву ввійшли озброєні ГРУшники Росії. Цього ми, звісно, не чекали. Ми сподівалися, що СБУ, внутрішні війська, міліція відреагують на захоплення, але виявилося, що більшість із них уже була в змові з російським окупаційними військами.

І коли вранці ми туди приїхали, то зрозуміли, що на нас чекає серйозна боротьба. Але ми відразу дали зрозуміти росіянам, що кримські татари “не договірні” і не підуть на співпрацю з окупантами.

– Після однієї з зустрічей Мустафи Джемілєва із президентом Петром Порошенком він мене попередив, що мені краще залишитися в Києві. Проте я сказав, що не можу залишити наш народ. Бо вже почалися репресії, людей викрадали, катували, вбивали. Тому для себе я не мав би виправдання, якби залишився в Києві. Я повернувся, і через 10 діб мене арештували.

– Від мене довго приховували хворобу матері. А потім, коли я дізнався і попросив про зустріч, з мене почали знущатися, не даючи можливості зустрітися. Але якось одного дня в обідню перерву мене вивели, одягли мішок на голову і кудись повезли.

– Ні. Ми довго їхали. Привезли на якесь подвір’я. Тільки там я дізнався, що на побачення з мамою. Попросив конвоїрів, щоб із мене зняли кайданки, щоб їх не бачила мати. Але вони просто накинули мені на руки куртку.

Мати лежала, побачила мене… Там стояли ФСБешники і не дозволяли нам залишитися наодинці. Вона підвелася. Я попросив у неї пробачення, що в такі важкі дні мене немає поруч із нею. Вона мені відповіла при ФСБешниках, що пишається мною. І щоб вони почули, голосно сказала їм, що “ви не зламаєте мого сина”. Я був просто вражений у той момент. Бо говорила вона це з останніх сил. Після цього мене підвели, і в мене з рук впала куртка. Мати побачила кайданки і почала кричати. Я лише попросив її мене дочекатися. Але окупанти потім навіть не відпустили мене на похорон.

– Я відчую себе на волі, коли опинюся вдома, у Криму, коли буду зі своїми внуками. Моєму батькові 83-ій рік. Я його не бачив три роки. Коли він приїхав до Києва, я йому сказав, щоб він залишався. Але батько сказав, щоб я продовжував свою боротьбу на материку, а він повинен бути там, на окупованій території, бо до нього щодня приходять люди, які також потребують підтримки. Саме тому я прийняв запрошення Петра Порошенка балотуватися у Верховну Раду від його політичної сили “Європейська Солідарність”. Бо в парламенті буде за що боротися. І буде з ким.

– Ми боремося за майбутнє своїх дітей, Криму і всієї України. Тут і беруться сили.

– Обов’язково! Я ніколи в цьому не сумнівався. Між Україною та окупованим Кримом постійно зберігається живий зв’язок. Тому ми обов’язково переможемо ворога.