“Розбудова і захист держави – це не спринт. Це естафета марафонів”
Іванна Климпуш-Цинцадзе, віцепрем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, – про стратегічний курс України, “безвіз”, силу духу бійців та “Ігри нескорених”
фото: Олег Огородник
“Росія, користуючись політичною турбулентністю в Україні, тестує, якими є “червоні ліні” нашої держави у переговорному процесі. Щоб успішно вести діалог, потрібне чітке розуміння, у чому полягають наші національні інтереси. Важливо мислити не категоріями кількох місяців чи виборчих кампаній, а десятиліть та поколінь, щоб якісь незначні виграші окремих політичних сил сьогодні не обернулися поразкою країни завтра”, – про це заявила у Львові віцепрем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Іванна Климпуш-Цинцадзе під час засідання Міжпарламентської Ради Україна – НАТО.
З її слів, Росія не зробила жодного кроку, що сигналізував би про готовність до повноцінного діалогу та деескалації. За таких умов позиція України має бути чіткою та послідовною, а підтримка міжнародної спільноти надважливою.
Урядовець наголошує: інтеграція України в структури ЄС та НАТО має залишатися безперечним пріоритетом для уряду, ВРУ та президента. “Це стратегічний курс країни, за який ми всі несемо відповідальність перед нашими дітьми. Це питання безпеки і добробуту держави та кожного її громадянина”, – каже вона.
“Cпільними зусиллями ми заклали серйозний фундамент системного та активного діалогу з НАТО, постійно нарощуючи інтенсивність нашої співпраці. Зараз головне не зупинятися і докласти максимум зусиль, щоб цей вектор розвитку був продовжений, зберегти та примножити досягнуті здобутки. Після президентських виборів інтерес до України на міжнародній арені знову посилився. Важливо розуміти, що найближчі місяці можуть стати для України вирішальними як з точки зору вікна можливостей, так і з врахуванням періоду, коли певним силам буде легко скористатися політичною турбулентністю, характерною для виборчого періоду”, – зазначила Іванна Климпуш-Цинцадзе.
“Європейська та євроатлантична інтеграція є не так справою зовнішньої, як внутрішньої політики. Шлях до Європейського Союзу і НАТО – це відповідь на запит саме громадян та регіонів України”, – заявила вона на Форумі місцевого розвитку в Трускавці.Перебуваючи з робочою поїздкою на Львівщині, віцепрем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України завітала в гості до редакції “Львівської Пошти”. Говорили про стратегічний курс України до ЄС та НАТО, про сильне духом і мужнє українське військо, яке захищає державу від агресора, про “безвіз”, “Ігри нескорених” і відбір до національної збірної на Invictus Games2020 в Гаазі та про реабілітацію бійців.
– За останні п’ять років Україні вдалося багато чого досягти, люди відчули певні зрушення, а тепер, як бачимо, ніщо інше, як реванш. Щоденні новини оптимістичними не назвеш, люди в тривозі: що ж буде далі з Україною?..
– Дійсно, серед українців є трохи розгубленості, трохи розпачу, адже існує нерозуміння того, як саме розвиватиметься ситуація, куди далі рухатиметься Україна… Поза тим українці, як на мене, мають завищені очікування від того, що змінився президент, мають якісь надзвичайні очікування від “нових облич” у парламенті. Тим часом ворог не спить, реваншисти дуже активно підняли голову. На жаль…
Новини, які чуємо щодня із різних джерел, розповідають про те, що ті, що боялися впродовж п’яти років показати носа, боялися повертатися, тепер повертаюся в Україну. Саме ці люди знаходять способи вирішувати справи зі судами… Ба більше, таких осіб знову призначають на посади. Зокрема, респект студентам Національного університету імені Тараса Шевченка, під тиском яких рішення щодо Портнова вдалося скасувати.
Сьогодні ми маємо збройні сили, які є в десятці найсильніших у Європі. А щодо силу духу, то українські військові, на мою думку, на першому місці! І за це нашим бійцям великий респект!
На мою думку, ідеалістичний запит українців на “нові обличчя” свідчить про інфантильність суспільства. В Україні – країні, де триває війна, є випробування в економічній та соціальній сферах. Люди чомусь хочуть вірити в казку, хочуть вірити у помах чарівної палички, хочуть вірити у те, що прийдуть “нові обличчя” і вирішать всі їхні проблеми. Але ж так не буває! До слова, 53% чинного парламенту були новими народними депутатами. З другого боку, це не дало нам 53% нової якості.
–Але жінки-парламентарки у цьому складі ВРУ себе, як на мене, дуже якісно проявили.
– Будь-якій жінці, яка прийшла в політику за останні п’ять років, доводилося відпрацьовувати у 200-300 разів більше, аніж чоловікам. Своєю наполегливою працею жінки у парламенті підтвердили свою професійність і конкурентоспроможність. Сподіваюся, що робота і в уряді, і в парламенті за цей час дала результат, дала більше впевненості та можливостей іншим жінкам заходити в партії та балотуватися. І чоловіки, напевно, легше тепер це сприймають. Чому? Бо жінки довели свою професійність.
Водночас маємо чітко розуміти: зараз в Україні відбувається як російський реванш, так і олігархічний. І цьому реваншу мають протистояти люди, які вже мають досвід і політичної, і управлінської, і парламентської роботи.
– За п’ять останніх років Україна рухалася одним чітким вектором – до ЄС та НАТО. Як буде далі, невідомо…
– Через інтеграцію до Європейського Союзу можна забезпечити українцям добробут і комфорт. Через інтеграцію у Північноатлантичний альянс можна надати громадянам України безпеку. Це визначальні засади, які переконують нас у тому, чому ми туди рухаємося. Ми були позаблоковими, та це не стримало Росію напасти на нас, це не стримало Росію атакувати нас інформаційно, у кіберпросторі, в торговому та фінансовому просторі.
Варто зазначити, що з початку російської агресії проти України Північноатлантичний альянс надає нашій державі важливу політичну, практичну і консультативну підтримку.
Всі ті українці, які живуть ближче до кордону, добре розуміють, що таке Європа та ЄС. Всі ті, що почали користуватися “безвіком” (свободою пересування ЄС), також це побачили на власні очі. Певна, хто бодай один раз поїхав до Євросоюзу, розуміє, до чого ми прагнемо, яку Україну хочемо збудувати: де людина захищена, де права людини захищені, де права власності захищені, де ти маєш можливості себе реалізувати, де ти маєш можливість отримати розвиток своїх ідей, дати якісну освіту своїм дітям, якісну медицину.
– То чому ж тепер, у 2019 році, не всі українці розуміють переваги вступу України до ЄС та НАТО? Спрацьовує “зомбоящик”?
– Триває інформаційна битва за мізки українців. Процитую Оксану Забужко, яка каже, що “у нас хакнули мізки”. На жаль, це так… Коли країна не реформувалася впродовж 23 років, то забезпечити цілковиту зміну за п’ять років цілої системи нереально.
– Та все ж титанічна щоденна праця за ці п’ять років була проведена!
– Ми поставили собі височезну планку і вирішили, що аналогічно перестрибнемо ті десятиліття, тоді як інші європейські країни зробили це дуже швидко.
– Помилилися?..
– Помилилися з точки зору оцінки того, де ми є і скільки треба зробити. Поза тим, за ці п’ять років маємо неймовірно якісні досягнення. Я розумію, що людям тяжко сприйняти те, що наразі ці досягнення не перекладаються на їхній добробут. Ми вийшли на макрофінансову та макроекономічну стабілізацію. Ця стабілізація дала можливість розпочати підвищення в окремих секторах заробітної плати.
– Так, люди хочуть дива, але його не буває – хіба в казках… Можливо, занадто високими були очікування українців?
– Так, це частина того, чому маємо те, що маємо. Тому й таке болісне сприйняття ситуації, розчарування.
– Скажіть, будь ласка, що вважаєте вашою гордістю за час роботи в уряді? “Безвіз”, напевно?
– Мені надзвичайно важливо було за цей час забезпечити інституційні зміни. Це ті речі, які дають спадковість і послідовність нашому курсу.
“Безвіз”? Очевидно. Загалом варто розуміти, що “безвіз” – це робота величезної кількості людей, починаючи від президента, уряду, парламенту, різних відомств та офісів. Це координація і націленість на один результат. Коли ми так націлені на результат, то нам це вдається.
Загалом “безвіком” уже скористалися три мільйони українців. Позитивом є й те, що в Україну зайшли лоукости, збільшилася кількість залізничних та автобусних перевезень до Європи. У людей з’явилися різні можливості дістатися до Європи. Виконання Угоди про Асоціацію – це засаднича річ, яка дасть нам можливість відчути позитивні наслідки євроінтеграції.
Зараз готуємо (урядовий офіс координації європейської та євроатлантичної інтеграції спільно з офісом віцепрем’єр-міністра) так званий transition book (інструкції для наступного уряду з продовження політики європейської та євроатлантичної інтеграції). Мовиться про всі напрацювання щодо європейської та євроатлантичної інтеграції, яку плануємо передати нашим наступникам. Дуже сподіваюся, що вони цим скористаються і відповідно до цього діятимуть. З другого боку, це дасть нам можливість контролю – наскільки вони й далі йдуть тим шляхом.
Це унікальна для України річ. Це зміна політичної культури, що базується на усвідомленні відповідальності за долю країни. Ми прагнемо передати всі напрацювання і наше бачення подальшого руху в тих чи тих напрямках. Сподіваємося, ті, що опікуватимуться питаннями європейської та євроатлантичної інтеграції після виборів, ретельно вивчать наші напрацювання, щоби не допустити зупинки чи, що більше, повернення в минуле.
Гордістю вважаю і участь української команди в “Іграх нескорених”. Ми скоординували всі відомства та міністерства, дотичні до цього. Спершу наші бійці поїхали в Торонто, на наступний рік – у Сідней. Тепер “Іграми нескорених” опікується Міністерство у справах ветеранів та міністр відомства Ірина Фріз.
“Ігри нескорених” – це про життя і можливості після важких поранень, про самореалізацію, про віру в себе, про фізичну та психологічну реабілітацію, про неймовірну силу духу! Цей проект має велике майбутнє. В Україні почали робити національні відбори. В нашої команди буде достатньо часу, аби підготуватися до “Ігор нескорених – 2020”, які відбудуться у Нідерландах.
– Щодо фізичної і психологічної реабілітації. У Львові працює реабілітаційний центр “Фенікс”, до допомоги якому долучилися і ви. Дякуємо, що взимку 2019-го під вашим патронатом у Кабміні відбувся сьомий етап проекту “Ангели надії” (його ініціатором є парламентар Оксана Юринець). Від продажу ангеликів на ґонті, яких малювали урядовці, дипломати і журналісти, зібрали понад 131 тисячу гривень. За ці гроші згодом придбали реабілітаційне обладнання для центру “Фенікс”.
– Брати участь у неймовірно світлому проекті “Ангели надії” під наставництвом іконописця Левка Скопа для мене велика честь! Гарно, що парламентар Оксана Юринець привезла цей проект до Києва. Дяку їй за таку ініціативу! Побачила, що цей проект відбувся у стінах парламенту, і запропонувала провести наступний етап у Кабміні. Нам усе вдалося. Дуже гарний був захід задля бійців. Малювання ангелів на ґонті – така цікава праця, праця з позитивною енергетикою! Малювали ангеликів серцями.
Наші мужні захисники і захисниці стримують навалу найбільш цинічної армії на континенті. Ця боротьба вимагає від нас не лише військової спроможності, а насамперед нашої єдності, любові, чуйності. Саме це, окрім зброї та дипломатії, я певна, є запорукою нашої перемоги. Саме це відрізняє нас від агресора і робить непереможними.
– Скажіть, які країни найбільше допомагали Україні у військових питаннях за останні два-три роки?
– Насамперед США, Канада, Великобританія, Польща і Литва. З моменту захоплення та незаконної анексії Росією Криму і окупації окремих територій Донецької та Луганської областей ми отримали суттєву допомогу від НАТО і окремих союзників. Ці зусилля разом із запровадженням економічних санкцій ЄС, США та Канади проти країни-агресора дозволили посилити спроможності Збройних сил України, підвищити обороноздатність і зупинити подальше просування ворога.
– На вашу думку, чим сильна зараз українська армія? Як на мене, насамперед силою духу та волі.
– Сьогодні ми маємо збройні сили, які є в десятці найсильніших у Європі. А щодо силу духу, то українські військові, на мою думку, на першому місці! І за це нашим бійцям великий респект! Наголошу: всі наші партнери, які надають допомогу українським військовим у навчанні, неодноразово наголошують на тому, що сьогодні вони не просто дають знання нашим воякам, а в цих навчаннях отримують унікальний досвід українських військових, які мають за плечима досвід на війні. Цей досвід є критично цінний для наших партнерів із країн НАТО.
Україні довелося відбудовувати армію “з мінуса”. Подяка добровольцям та волонтерам, які першими стали на захист! Нам також довелося очищати весь сектор оборони і безпеки від російських шпигунів – людей, які працювали на іншу державу всередині України.Впродовж останніх п’яти років вдалося досягти значного прогресу у реформуванні та розвитку ЗСУ. Мовиться про закупівлю новітніх зразків озброєння, будівництво житлових комплексів для військових, продовження розбудови систем логістичного та медичного забезпечення військ, що, своєю чергою, суттєво підвищило престиж військової служби.
Окрім сильного духу армії, це цілий комплекс питань – і вміння відбудовуватися під час війни, і допомога наших партнерів, і значна поміч волонтерів, і включення з боку держави – зокрема президента, уряду, парламенту – яка готова була велику частину коштів віддавати на переоснащення війська. Нам потрібна високотехнологічна зброя та переоснащення зі старого озброєння на новітні зразки.
– На вашу думку, війну з Росією можна виграти завдяки наступальним діям українських бійців, дипломатією, завдяки підтримці країн-партнерів?
– Побудова сильних і спроможних збройних сил, які мають посісти перші місця в Європі, побудова сильної економіки і продовження розбудови міжнародної єдності протидії Росії. Окремо, думаю, жоден із цих шляхів не дасть результату. Ключі від закінчення війни – в Кремлі, а не на території України! Тиск міжнародної спільноти на Росію, зокрема продовження і посилення санкцій, украй важливі.
Зараз в Україні відбувається як російський реванш, так і олігархічний
Росія, користаючи з політичної турбулентності в Україні, тестує, якими є “червоні ліні” нашої держави в переговорному процесі. Україні потрібні сильні переговорники, сильний міністр МЗС, сильні парламентарі, які захищатимуть інтереси України на міжнародній арені. Нам варто триматися разом, бо якщо парламент буде бігти в один біг, президент – в інший, а уряд – ще в інший, громадянське суспільство – ще в якийсь бік, то нічого доброго з цього не буде. Так Україну ми не захистимо, і не збудуємо. Потрібна єдність! Єдність в один бік. Потрібно тримати стрій. Тримати стрій тих людей, що вірять, тим, кому не все одно, якою буде країна.
– Виникає враження, що думаючих українців стає щораз менше…
– Вірю, що є чимало. Можливо, частина суспільства втомилася і не готова бігти довгу дистанцію. Нашою традицією є не матеріальне, а свобода, ідентичність, патріотичність, держава. З одного боку, багато людей втомилися, а з другого – ми, президент та урядовці створили комфортні умови.
Чомусь люди забули, що в Україні є щоденна реальна загроза – війна. Наші хлопці та дівчата тримають над нами небо, щоб ми й далі рухалися і змінювали свою країну. Відсутність інстинкту самозбереження як громадянина, як держави – ось це мене трохи напружує…
Сподіваюся, тих, що бачать реальну картину теперішніх справ у державі, що відчувають і розуміють ці загрози, що готові й далі бігти естафету марафонів, є достатньо. Розбудова держави і захист держави – це не спринт, і навіть не марафон. Це естафета марафонів! І тут потрібні досвід та фаховість. Від цього залежить наше позиціонування, підтримка іноземних партнерів.
– Вступ України до ЄС і НАТО та війна. Чи не станеться так, що Україна поступиться? Які є “запобіжники”?
– Стратегічні цілі, а саме вступ України до ЄС і НАТО, закладені в Конституції України. Це перше і найголовніше. Друге – це активне громадянське суспільство, яке, знаючи, яку ціну ми вже заплатили, готове й далі боротися за свободу, за майбутнє України, за майбутнє своє і своїх дітей. Третє – це політики, які готові захищати Україну, аби не втратити державу. В нас не може бути третього Майдану! Якщо влада призведе до того, що люди муситимуть вийти на вулиці, то боюся, що це не буде Майдан, а громадянська війна. Чому? Бо забагато зброї на руках у людей. І тому, що це те, що цікавить Росію. А Росію цікавить хаос і слабкість. Цього допустити не можна!
Розмовляла
Ірина Цицак
Ірина Цицак
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно увійти
