Далі КС розглядатиме і вирішуватиме питання конституційності президентського указу у закритому режимі. Суд оприлюднить рішення на своєму офіційному сайті, і це має відбутися до 29 червня. Адже провадження за конституційним поданням нардепів було відкрито 29 травня, а те, що КС визнав конституційне провадження цієї справи невідкладним означає, що суд має ухвалити рішення впродовж одного місяця. Тобто, розгляд у КС завершиться до дня голосування, а це означає, що самого голосування на цих позачергових виборах може і не відбутися. Якщо КС визнає президентський указ неконституційним, то цей указ втратить чинність. Відповідно, виборчий процес потрібно буде припинити.

Але не будемо прогнозувати рішення КС, просто його дочекаємося. А поки зосередимося, так би мовити, на вихідних позиціях сторін. На засідання 11 червня КС запросив представників 62 народних депутатів, які звернулися до суду з конституційним поданням, президента України та представника парламенту. Зеленський прийшов і влаштував чергове шоу: напередодні записав відеозверення, а 11 червня побув а засіданні 10 хвилин і пішов, “щоб не тиснути на суд”.

“Дякую, що запросили. Здається, це вперше в історії України. Зазвичай відбувалося навпаки – президент викликав суддів до себе. Але сьогодні я тут, чим виражаю свою повагу до Конституційного суду як інституції особисто до кожного з вас. Не мені розповідати вам, що таке дух і буква закону. Я впевнений, що рішення про розпуск ВР відповідає обом цим критеріям. Громадяни України не просто не довіряють Верховній Раді, а рейтинг довіри парламенту становить 4%. Народ України аплодує рішенню про розпуск Верховної Ради. Люди впевнені, що оспорювання цього рішення - це просто спроба народних депутатів ще на кілька місяців утриматися в своїх кріслах, за недоторканність і можливість збагачення. І зараз суспільство дуже уважно стежить за цією справою. Ви точно всі про це знаєте, і, думаю, ухвалите справедливе рішення, за яке нам всім не буде соромно і перед своїм народом, і перед своїми дітьми, і перед усіма українцями. Наша юридична позиція незаперечна і досконала. Це доведе мій представник Федір Веніславський. Я зараз йому передаю слово, а сам, з вашого дозволу, залишаю зал, щоб ніхто потім не сказав, що моя присутність впливала на суддів, і рішення було ухвалено під тиском”, - заявив Зеленський у КС.

Ось така юридична позиція – народ “за”. А щодо подальших виступів і дебатів за участю представника президента в КС Федора Веніславського, то позиція останнього загалом звелася до того, що глава держави “виходив із загальноприйнятого факту” про відсутність коаліції в Раді, щодо коаліції в парламенті не існувало з 29 березня 2016-го, і що взагалі президент у своєму указі не мав подавати аргументи, чому ухвалив рішення про розпуск ВРУ 8-го скликання. І ще Веніславський бідкався на те, що указ Зеленського є ідентичним до указу Порошенка про розпуск Ради і призначення позачергових парламентських виборів у 2014-му, але тоді ніхто не ставив під сумнів конституційність президентського указу, а зараз виникли питання. От тільки представник нинішнього президента Зеленського не згадав, що інавгурація п’ятого президента України Петра Порошенка у 2014-му відбулася 7 червня, 24 липня про вихід із коаліції оголосили фракції “Свобода” та УДАР, консультації президента із лідерами фракцій та керівництвом ВРУ відбулися 24 серпня, а президентський указ про розпуск парламенту і дочасні вибори з’явився 27 серпня. А як було зараз?

Представника президента у КС заносило у різні сторони: то взагалі неможливо довести коли коаліція була створена, а коли припинила своє існування; то відсутність 226 голосів у коаліції президент визначав за даними сайту ВРУ; то в коаліції у 2014-му було 302 нардепи, то 288.

“Коаліція була сформована у складі 302 народних депутатів. Відповідно, народні депутати також могли входити і увійшли в склад коаліції. Тому недостатньо коректне посилання на сайт ВР, де зазначена кількість депутатів від БПП і НФ, що тільки вони і коаліція. Вони не могли загалом складати кількість 226 депутатів навіть після виборів 2014 року. Коли три фракції вийшли, вони складали всього 74 особи: “Самопоміч”, Радикальна партія та “Батьківщина”. 302 депутати мінус 74 - все рівно більше, ніж 226. Коли ми вийшли з коаліції, ми розуміли, що там залишається більше ніж 226”, - пояснював у КС один із представників парламентарів, що звернулися до КС із конституційним поданням, нардеп із фракції Радикальної партії Олег Купрієнко.

Представник президента наполягав на тому, що позафракційні нардепи не могли входити до коаліції, незважаючи на те, що відповідно до рішення КС від 6 квітня 2010-го “окремі народні депутати України, зокрема ті, які не перебувають у складі депутатських фракцій, що ініціювали створення коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, мають право брати участь у формуванні коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України”.

Також представник президент у КС наполягав на тому, що коаліція не подавала кандидатури на посади міністрів під час формування уряду Гройсмана та не підтримала більшістю жоден законопроект, внесений урядом. Мовляв це є доказом того, що коаліції не було.

І тут потрібно звернути увагу на те, що експерти взагалі дискусію у такому руслі вважають некоректною. На це звернув увагу ще до початку засідання КС 11 червня доцент кафедри конституційного права Львівського національного університету імені Івана Франка, голова ГО “Центр конституційних ініціатив” Сергій Різник.

“Шкода, але обговорення конституційності указу щодо розпуску парламенту звелося до з’ясування факту формального існування коаліції. В центрі уваги опинилися суто процедурні питання: чи є вихід фракцій з коаліції свідченням припинення її існування; наскільки правомірним є доєднання до коаліції окремих народних депутатів, чи були такі факти та як їх перевірити; чи було оголошення голови Ради про припинення існування коаліції тощо.

Сама постановка дискусії – некоректна з багатьох причин. Передусім з огляду на те, що Конституція жодним чином не пов’язує право президента на розпуск парламенту з формальним припиненням існування коаліції. Цей факт, сам по собі, не має жодного значення та ні на що не впливає. Варто погодитися з раніше висловленими окремими експертами твердженнями, що припинення діяльності (виконання функцій) коаліції та припинення її формального існування не можна ототожнювати. У першому випадку йдеться про змістовний аспект розуміння питання, у другому – про суто формальний. У першому випадку – проблема впливає на здатність ефективної роботи уряду та всієї держави, у другому – є виключно внутрішньо-парламентською справою. Тож для встановлення факту припинення діяльності коаліції потрібно з’ясувати, чи мало місце невиконання нею свого конституційного функціоналу... В одному з абзаців статті 83 Конституції передбачено дві функції коаліції: 1) відповідно до Конституції вносити пропозиції президенту щодо кандидатури прем’єр-міністра; 2) відповідно до Конституції вносити пропозиції щодо кандидатур до складу Кабінету міністрів. Процедура призначення прем’єра парламентом за поданням президента, відповідно до пропозиції коаліції, чітко прописана в Конституції. Однак про інші “пропозиції коаліції щодо кандидатур до складу Кабінету міністрів” в Основному Законі більше ніде не згадується (ще один приклад неуважності авторів реформи 2004 року).

Тож решту міністрів і президент, і прем’єр вносять до парламенту вже без попередніх пропозицій коаліції. Таким чином єдиною конституційною функцією коаліції у Верховній Раді, що є обов’язковим елементом парламентських процедур, є внесення пропозиції президенту щодо кандидатури прем’єра. У жодних інших обов’язкових парламентських процедурах коаліція участі не бере, тобто іншої діяльності не здійснює.

Більше того, посилання на те, що коаліція, крім наведеного, нібито повинна забезпечувати сталу роботу уряду, призначати міністрів і т.д. абсолютно безпідставні. Це вже не її завдання, а повноваження всенародно обраного на визначений строк парламенту – єдиного органу законодавчої влади в Україні… ”, - зазначає у своїй статті Сергій Різник.

Експерт також додає: “Конституція зобов’язує парламент сформувати коаліцію у місячний строк у двох випадках: 1) в разі обрання парламенту нового скликання; 2) в разі припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді. З першим пунктом все зрозуміло: відсутність сформованої коаліції у новообраному парламенті унеможливлює внесення кандидатури прем’єра, а відтак і формування уряду. Це й надає президенту не тільки політичне, але й юридичне право на розпуск недієздатного парламенту. Але й другий випадок має розглядатися виключно через призму здатності коаліції започаткувати процедуру формування уряду, і ніяк інакше. Бо, відповідно до Конституції, у такому випадку коаліція має один місяць, щоб внести нову кандидатуру прем’єра. Лише невнесення відповідної пропозиції за відведений час свідчитиме про бездіяльність коаліції з моменту, коли у неї виникло відповідне конституційне зобов’язання. За цей час ніщо не обмежує парламентарів шукати більшість голосів для утворення іншої коаліції і внесення необхідної кандидатури. Але якщо і цього не вдалося досягти за відведений місячний строк, у президента виникає право розпуску парламенту. Тож усі процедури формування, розформування, перейменування, переформатування коаліції, які не впливають на здійснення нею єдиної конституційної функції, є внутрішньою справою парламенту та не можуть оцінюватися зовнішніми суб’єктами, в тому числі президентом. Не можуть вони бути і прямим чи опосередкованим підґрунтям для припинення повноважень парламенту. Адже розпуск парламенту є не засобом його покарання за формальну відсутність абстрактної коаліції, а способом виходу з парламентської кризи та відкриття можливості формування уряду”.

Та як ми усі побачили, президент Зеленський вирішив саме покарати нинішній незручний для себе парламент і покращити шанси для своєї політсили, пришвидшивши парламентські вибори на три місяці. Що ж, чекаємо на остаточне слово Конституційного суду.