Ось так. І заступник голови ЦВК Євген Радченко на цьому брифінгу ще зазначив, що через процедуру публічних закупівель під загрозою й проведення кандидатами у народні депутати України та політичними партіями передвиборної агітації коштом держбюджету. А відсутність інформаційних плакатів та передвиборної агітації за рахунок бюджетних коштів – це вже порушення прав як кандидатів та політичних партій, так і громадян України на усвідомлений вибір. Тобто ми дуже близькі до того, що ці позачергові вибори перетворяться на парад оскаржень, а легітимність обраного у такий спосіб парламенту і так під питанням ще з моменту підписання Зеленським указу про розпуск ВРУ 8-го скликання і оголошення дочасних виборів.

Водночас у Громадянській мережі ОПОРА, яка традиційно веде спостереження за виборчими кампаніями в Україні, також заявляють про складнощі швидкоплинного виборчого процесу. Адже до 31 травня ЦВК вже має утворити окружні виборчі комісії (ОВК), а 28 травня – це останній день для подання кандидатів до складу ОВК. На цих виборах право на формування ОВК мають загалом 35 партій: шість, які мають депутатську фракцію у чинному складі ВРУ, і 29 політичних партій – суб’єктів виборчого процесу, кандидати у депутати від яких було зареєстровано у загальнодержавному окрузі на останніх парламентських виборах 26 жовтня 2014 року.

Цікаво буде почути від ЦВК, скільки подань на членів ОВК вони отримали і цікаво буде спостерігати власне за формуванням окружних комісій. В ОПОРІ логічно прогнозують масові заміни в ОВК після їхнього формування.

І на що ще потрібно звернути увагу. “Львівська Пошта” вже писала про те, що президент Зеленський, який навіть під час своєї інавгураційної промови вимагав від нинішнього парламенту запровадити на виборах до Ради систему відкритих партійних списків, сам же зрештою пропонував провести дочасні вибори за системою закритих списків, лише відмовившись від мажоритарки і знизивши прохідний бар’єр із 5% до 3%. Але нинішній парламент цю президентську ініціативу провалив. Звичайно, провалив, бо мажоритарка вигідна значній частині нинішніх парламентарів. І також ми вже писали, що парадокс у тому, що збереження корупційної мажоритарки у нинішніх реаліях може врятувати Україну від узурпації влади в одних руках. От тільки усе залежатиме від того, які кандидати будуватимуть свої виборчі кампанії в округах і як зрештою проголосують українці. Всі ж розуміють, що “грошові мішки” із округів не стануть “запобіжниками” небезпечних чи необдуманих рішень президента, а намагатимуться з ним домовлятися.

“Якщо говорити конкретно про Зеленського, то в його інтересах була б жорстка пропорційна модель із закритими списками та високим прохідним бар’єром. Такий варіант обіцяв би йому максимальний електоральний урожай. Однак провести таку модель через Раду неможливо. Можливо було переконати її відмовитися від мажоритарки, погрожуючи достроковими виборами та “купуючи” лояльність частини депкорпусу (від сил, для яких 5-відсотковий поріг критичний) зниженням бар’єру і зняттям заборони на формування блоків. Такий варіант теж обіцяв непоганий куш. Зеленський вчинив інакше. Він одразу (причому в досить образливій манері) оголосив про “розпуск”. Чого в парламенті, чесно кажучи, мало хто очікував. А потім… почав “торгуватися” про відмову від мажоритарки. Дивний хід. Почав би торгуватися раніше – може, й сторгувався б. А якщо вирішив не торгуватися, то треба було просто піаритися – вимагати від Ради відкритих списків. Однак депутати не погодилися б. Зате виборець оцінив би. А так – неув’язка: агітував за відкриті списки під час кампанії, в інавгураційній промові закликав депутатів їх узаконити, а наступного дня сам запропонував жорстку “закриту” модель”, – пише у своїй статті вже згаданий Сергій Рахманін.

Та, очевидно, що команда Зеленського продовжуватиме замилювати очі виборцям. Зараз вони кажуть, що шукатимуть кандидатів від “Слуги народу” за допомогою свого сайту. Що ж, чекаємо на презентацію партійної програми цієї інтернет-партії.

Так само чекаємо на програми і списки кандидатів від інших партій, що стануть учасниками цих політичних перегонів. Та і “старі політики”, і “нові обличчя” не повинні забувати, що форма не може замінювати зміст. Адже, на жаль, вже стає схоже на те, що багато політсил на парламентську кампанію готують римейк президентської кампанії Зеленського.

“Про формування списків на парламентські вибори. Поведінка кількох політичних лідерів нагадує мені ймовірну ситуацію у футболі – команда рік за роком не досягає поставлених чи омріяних цілей попри багаторічне ретельне комплектування, і от новий тренер не бажаючи чи не вміючи розібратися, хто з футболістів не має належної майстерності, хто не має фізпідготовки, хто просто шлангує… щоб підшукати їм заміну, просто приймає рішення всіх звільнити і набирати нових футболістів, які ще не грали у важливих матчах і тому ще нічим себе не заплямували... Очевидно, такі політичні лідери просто нездатні розібратися, хто є хто в сучасній політиці, не знають для яких ролей їм потрібні в команді умільці для успішного результату… То чи є ці особи дійсно політичними лідерами? Чи здатні вони сформувати і привести в парламент, збалансовану “в усіх лініях” команду? Як у футболі – щоб були і ті, хто забиває, і ті, хто руйнує чужі атаки, і плеймейкер, і воротар… Інакше ефективної гри не вийде. Я б порадив цим вождям формувати сьогодні виборчий список приблизно пів на пів. Причому в першу чергу добирати тих, хто уже проявив себе ефективним парламентарем і не піддався корупційним та бізнес інтересам. Поки їх інші не розібрали. А в другу чергу добирати нових людей із тих, хто проявив себе в місцевому самоврядуванні, в громадській діяльності, в політичній чи правовій аналітиці… (включаючи, звичайно, сфери економічної політики, гуманітарної та інших). Причому радив би робити це не кулуарно, закрито від суспільства, а прозоро. Сформувати список ролей, які мають виконувати народні депутати України (наприклад, організація роботи фракції, робота в комітетах, робота з виборцями, робота в регіонах, представництво в міжнародних органах…) і на кожну роль оголосити внутрішньопартійний конкурс. Або й не тільки внутрішньопартійний, якщо хочеться більше залучити нових людей. І створити авторитетну комісію для такого конкурсу, а не самому його проводити. Тоді появляється шанс, що й люди підтягнуться іншої якості – не ті, що шукають виключно самореалізації і тому оббивають пороги всіх партій по черзі, а ті, що хочуть послужити суспільству, реалізувати якісь напрацьовані вже реформи… А вже на з’їзді можна визначити їх послідовність у списку, зважаючи на важливість їхньої ролі та відомість самих особистостей. Звичайно, про політичні цінності та внутрішньопартійну етику поведінки розмова окремо має з кожним відбутися”, – пише на своїй сторінці у Facebook голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко.

Як уже зазначалося, саме парламент у багато чому зможе визначати рамки експериментів президента Зеленського. Останній пришвидшив парламентську кампанію і тим самим збільшив шанси на свою однопартійну більшість у ВРУ. Але слово ще має взяти українське суспільство. Ще раз повторимося: найбільша проблема в тому, що стратегія розвитку держави від новообраного президента невідома.

А от дивні заяви, до прикладу, про якийсь “інформаційний” референдум (що це таке?) щодо перемовин з Росією тільки насторожують тих, хто може думати. Насправді завжди потрібно думати: а що потім?

“Впродовж останніх п’яти років ми звикали до думки, що порядок денний нашого майбутнього складається із двох сценаріїв. Один з яких – це Європа, дрейф від імперії, інтеграція в НАТО. Купівля франшизи європейської моделі, яка дає надію на інші правила гри… Ми звикли до того, що ці два порядки денні змагалися один з одним на кожних виборах… Але тепер здається, що цей порядок денний доповнить нове протистояння. Можливо, нова лінія розлому пролягатиме між порядками денними хаосу і порядку. В кожного з них будуть свої прибічники і противники, інвестори й опоненти. І точно така ж різнорідна коаліція може опинитися у програмі порядку. Одні будуть хотіти стійкості для держави, інші – для власного майбутнього. Одні захочуть інститутів і процедур, а інші – персонального політичного довголіття. І якщо вимірювати те, що відбувається, змаганням цих двох порядків денних, то поки що перемагає хаос. А це означає, що на найближчі роки ми можемо зануритися у зону турбулентності. Невизначеності, яка буде складатися із дилетантизму і саботажу. Зі свідомої підлості і неусвідомленої дурості. Результатом чого буде нестабільність, яка дуже скоро втомить мінливого українського виборця. І створить у нього протилежний запит. Наприклад, на сильну руку”, – пише у колонці в журналі “Новое Время” відомий журналіст, ведучий телеканалу ICTV, оглядач “Крим.Реалії” Павло Казарін.