Прем’єр-міністр України, витримавши гросмейстерську паузу, нарешті сказав своє слово. Дочекавшись завершення виборчих баталій за посаду президента, Володимир Гройсман заявив – не просто піде на парламентські вибори, а зробить це на чолі новоствореної партії:

На початку 2019 року, згідно з даними всеукраїнського опитування громадської думки, який проводив КМІС, у рейтингу потенційних прем’єр-міністрів Володимир Гройсман набрав найбільшу кількість прихильників – 15,3%. Відтак не дивно, що вдалий досвід на чолі уряду стимулює політика залишитися на цій посаді і завершити розпочаті ґрунтовні перетворення. А, як відомо, прем’єр-міністра обирають саме на парламентських виборах. Тому Гройсману необхідно отримати в Раді солідну підтримку.

“Група Гройсмана” асоціюється передовсім із позитивними перетвореннями – децентралізацією, електронними державними сервісами, будівництвом доріг, змінами в медицині, освіті та іншими реформами. Тепер завданням прем’єра є перетворення високого рівня довіри до уряду в електоральний успіх.

“Останні соціологічні опитування демонстрували, що Гройсману довіряють або скоріше довіряють 20% населення”, – каже політолог Валентин Войтков. – “Це поки і є його електоральна база”.

Це доволі потужний фундамент для будівництва нового політичного об’єднання. Відтак Володимир Гройсман взявся за побудову потужної центристської партії: “У мене мають бути однодумці не тільки в уряді та парламенті, які приймають і голосують, але й на місцях, хто точно так само розуміє ідеї реформ. І тому ми дійсно зараз збираємо команду по всій країні: на рівні громад, міст, на рівні районів і областей. Я вважаю, що така команда, яка може генерувати ідеї та впроваджувати їх, має бути успішною”.

Високий рівень довіри до Гройсмана – результат трьох років роботи його уряду. Власне під час призначення багато експертів прогнозували цьому Кабінету заледве три місяці. Перше, чим здивував наймолодший прем’єр в історії України, це цивілізованим підходом до справи. Замість звичного в нас наголошування на прорахунках попередників, міністри закотили рукави і взялися до справи. Вже у перший рік діяльності уряду вперше вдалося в умовах війни забезпечити ріст ВВП.

Далі більше – уряд Гройсмана береться за реформи, які досі вважали непідйомними або просто ігнорували в гонитві за миттєвими результатами. Чого варті 6800 км збудованих і відремонтованих шляхів. Чи реформа децентралізації, яка чи не вперше наповнила місцеві бюджети, передавши на місця гроші, ресурси, землі та повноваження. Проект “Нова українська школа” став символом змін у галузі освіти. Ще глобальніші зміни в медицині.

От тільки продовження руху шляхом реформ без підтримки парламенту неможливе. Власне в подібній ситуації Гройсман уже був – ще на посаді вінницького міського голови. Після успішної першої каденції політик обирався на другий термін із головним закликом – допомогти йому завершити позитивні зміни в місті. Тепер Вінниця вже декілька років посідає чільні місця в загальноукраїнських рейтингах щодо якості та комфорту життя, а Гройсман потребує другого терміну вже у загальноукраїнських масштабах.

У Львові та області партія прем’єра може мати непогані результати. Передумови для цього є, впевнений місцевий політолог Ігор Танчин. Це і висока пізнаваність, і вкрай низький антирейтинг. Чого бракує, то це чіткішого ідеологічного фундаменту:

Разом із тим політолог вважає, що стартові позиції в політичного проекту дуже непогані. Адже главу уряду всі сприймають як технократа, фахівця своєї справи. Плюс сильні асоціації Гройсмана з проукраїнським та європейськими векторами, популярними в Галичині, підсилюють його позиції в регіоні.