– Дякую всім і кожному, хто підтримав сьогодні Петра Порошенка, усвідомлюючи, скільки було зроблено для того, аби зберегти країну, відновити армію і розпочати зміни. Він боєць й гідно представляв Україну на міжнародній арені. Має минути час, аби ми до кінця усвідомили, перед якими ризиками країна стояла в 2014 – 2016 і над якою прірвою вдалося пролетіти. Були помилки: комунікаційні, кадрові, але варто звітувати про ключове – ми будували незалежну, сильну, демократичну, європейську країну, де є свобода слова й вільні вибори. ДЯКУЮ ВАМ ЗА ЦЕ, ПАНЕ ПРЕЗИДЕНТЕ ПОРОШЕНКО! Ці 5 років я, разом з іншими колегами в команді Порошенка, багато працювала над важкими завданнями і темами – вирішення гуманітарних проблем Донбасу, звільнення заручників, непрості дипломатичні переговори з нашими партнерами задля посилення санкцій і допомоги України, проведення через ВР важливих для країни законів, зокрема антикорупційних, для отримання безвізу, і виконання Угоди про асоціацію. Вдячна Президенту і колегам за ці 5 років і унікальний досвід. Спілкування з родинами заручників, зниклих, загиблих важке. Є певне емоційне вигорання, але точно немає зневіри. Настрій – робочий. Мій особистий глибокий біль – це не звільнені заручники. Я хочу ще раз вибачитися перед родинами кожного заручника і політв’язня, яких, попри всі наші зусилля і роботу, не вдалося витягти, недотиснули. Більшість сьогодні підтримала іншого кандидата. Перед переможцем і його командою стоять серйозні виклики. Це не лише особисті челенджі, а виклики перед Україною, насамперед у безпековій сфері. Життя триває. В опозиції також треба працювати на Україну. Й ми будемо працювати. Ніколи не здавайся! Особисто знаю багатьох, хто сьогодні голосував за Порошенка – ви всі ці важкі роки змінювали країну, небайдужі, патріотичні, справжні. Я дуже пишаюся знайомством і дружбою. Пані Марино Порошенко, Петро Олексійович викликає повагу, Ви – захоплення. Вам сьогодні мої найщиріші слова підтримки і подяки за велику роботу як першої леді. Ви це зробили.

– Сьогодні я став очевидцем нової традиції (мені хочеться в це вірити), яка зароджується в незалежній Україні – акції подяки Президенту, який залишає посаду. Тисячі людей прийшли на Банкову, до Президента Порошенка, який через лічені тижні покине цю посаду. Прийшли, щоб висловити йому подяку за важкі п’ять років президентської роботи. Перебуваючи серед цих людей, я намагався вслухатися в їхні діалоги між собою, хоча мені це насилу вдавалося, було багато охочих зробити спільне селфі. Чесно кажучи, я давно не бачив стільки багато щирості в прояві людьми своїх позитивних почуттів. Президент Порошенко і його дружина Марина, які вийшли з дверей будівлі адміністрації просто в натовп, незабаром розчинилися в обіймах людей. Дай Всевишній, щоб нація навчилася не тільки вимагати, поправляти, але і своєчасно дякувати за вчинені добрі справи. Спасибі, Президенте Порошенко!

– Дякую, пане Президенте, за 5 років вашої роботи! Та нічого не завершилося. Все продовжується, а точніше розпочинається. Нас 25%. Меншість. Як казали римляни, “справа дійшла до тріаріів”! Вони були у римських легіонах завжди в меншості. Проте найбільш надійні, стійкі, загартовані. Вони часом програвали битви, але завжди вигравали війни. Ми стійкі, не здаваймося, щільніше ряди, тримаймо стрій!

– Це було достойно. Достойна промова, гідне завершення й прийняття. І навіть готовність подзвонити опоненту одразу, з привітанням. І гідна поведінка дружини. Так, нам є за що подякувати. Є багато питань, зауважень, правда, але й багато зроблено. І невідомо, чи ці здобутки залишаться. І якою наша країна буде за 5 років. Ми будемо в Європі, українська мова буде номер 1, який вектор буде у нашої культури тощо і що буде з війною? Куди поверне новий керманич? Нам є за що подякувати. А, ну і відзавтра кінець епохи бідності. Хочу це бачити...

– Дякую за те, що ви є, чудові і віддані Україні! За шлях, яким пройшли і пройдемо! Не чекай, що Україна зробила для тебе, а думай, що ти зробиш для України!

Дякую, пане Президенте! За безвіз і Томос. За закон про квоти, а відтак за розквіт української музики і кіно. За децентралізацію і силу українського війська. За протистояння Імперії. Ви були достойним президентом, залишаєтесь сильним політиком. А як воно буде далі – час покаже!

– Видатною, сильною, наполегливою людиною бути важко – всі ці риси характеру дорівнюють випробуванням. Але, дякувати Богу, українська еліта, моральні авторитети нації, більшість активної громадськість підтримували Президента Петра Порошенка всі ці роки. Для більшості наших громадян, завдяки Порошенку, жахи війни, криза, викликана нею, не були настільки відчутними, щоби вплинути на вибір. Війна для багатьох – десь далеко, не в нас. Те, що більшість з нас не відчули на собі усі тяготи військового часу, варто цінувати, бути вдячними за це Президенту. “Всі побачили, куди мають іти” – писав Пантелеймон Куліш про місію Тараса Шевченка. Діалог зі світом продовжується… Гідність, яка притаманна українській нації (ще за часів “Руської Правди” була кара за образу людської гідності), окреслила незворотність моральних цінностей. Тому, відкорегую сама себе, епоха гідності не завершилась, без неї неможливо забезпечувати безпеку і розвиток держави. Усім, хто розуміє ризики і виклики, перед якими опинилися усі ми зараз – варто гідно продовжувати робити своє, боротися за наші права, свободу і добробут. Портрет України – це авангард подій. Більше того, цей портрет український народ малює вільно, навіть якщо не всі мазки нам подобаються. Будемо творити! Щаслива бути в меншості, в меншості, яка думає, читає, аналізує, зберігає, плекає, творить, прогризає, бореться і знає ціну свободи і волі!

– Ніхто не може скорити тих, хто народжені вільними. Петре Порошенко, дякую! В останні п’ять років з вашою підтримкою в Україні постали нові дати і нові традиції. Друга світова, а не Велика Вітчизняна. День суму і пошани, а не святкування. День прапора здобув нове значення ще до і особливо після Іловайська. День Незалежності і новий військовий парад, що підносив серце кожного українця до висот. День Захисника України, який об’єднав усіх нескорених захисників, на історичний день Покрови. Крути. День Злуки, наголос у відзначенні річниці християнства як днів, коли перепідтверджуємо понад тисячолітній вибір наших князів бути повноправною частиною європейського простору через віру, єдність, право. Це Український шлях Гідності. Він більший за кожного політика. Він ще не пройдений. Ми у процесі. Дякую за усі ті моменти попередньої дистанції після Революції Гідності, де ви були попереду і разом з українцями. Нехай ті смисли, ті зерна, які вдалось закласти за цей час проростають потужними новими хвилями сміливості, рішучості, важкої праці і ще більш невпинної волі до свободи нашого народу. Ніхто не може скорити тих, хто народжені вільними.

– Дякую, пане Президенте. Дякую, що Україна не розпалася. Бо навесні 2014-го дуже обізнані політики показувати і розказували мені різні сценарії і доводили – якою б ціною це не було, але Москва Україну не відпустить. На дві, на три частини, на скільки треба, але роздеруть. Не роздерли. Дякую, що живучи майже у військовому містечку, я бачу впевнених у собі військових, у зручній сучасній формі, а попередні 15 років (2000 – 2014) я бачила замучених, затюканих невдах. Дякую за незалежну Церкву і безвіз. Дякую за те, що мені не соромно показувати за кордоном свій паспорт. І що інші пострадянські громадяни в черзі до прикордонного контролю дивляться на нього з заздрістю. І що за Президента за кордоном було не соромно. А я пам’ятаю, як це – ти журналіст президентського пулу і тобі соромно за твого президента... Дякую, що у своїй поствиборчій промові ви згадали Нову українську школу як досягнення, яке будете захищати. Дякую вашій дружині за інклюзію. Вона перша Перша леді України, яка довела свою справу до послідовного впровадження на інституційному рівні. Дякую, що подзвонили своєму опоненту і що готові передати йому найважливіші знання і міжнародні зв’язки. Дякую, що залишаєтесь у політиці. Але прошу – зробіть висновки і йдіть далі без тих, хто у вашому оточенні займався не тим, про що написано вище, а тим, що привело до сьогоднішнього результату. Дякую всім моїм друзям за те, що моя бульбашка така велика. Сьогодні мала час і довго-довго, як ніколи, переглядала стрічку. 98% людей має такі ж цінності, як я. Це просто радість бути в ТАКІЙ меншості. Бо бути в опозиції мені не звикати – лише двічі на президентських виборах я голосувала за переможця. У 2005 і 2014-ому. Тому також дякую, пане Президенте, що 2019-го це були чесні прозорі вибори. Тим, хто обрав іншого кандидата, не буде на кого нарікати. Ви створили їм умови сповна відчути відповідальність за країну. Жодні “ми ж не знали” не приймаються. Якщо для дорослішання суспільства потрібен ще й такий досвід, значить потрібен.

– Ми програли. Можна сказати пафосно – програла Україна. Але давайте Україні шанс залишимо. Програли ми. Конкретні люди. Зі своїми тривогами, болями, злістю, любов’ю, сподіваннями, очікуваннями. Колись, як все стишиться, ми зможемо спокійно проаналізувати все, що з нами відбувалось протягом цього передвиборчого процесу. Ми, можливо, зможемо зрозуміти одне одного – тих, хто не мовчав протягом цього серіально-зґвалтованого періоду і тих, хто мовчав, тому що ненависть до чинного переважила все інше. І навіть інстинкт самозбереження. Що ми маємо робити зараз? Не опускати руки. Вибори – це не футбол. Це не покричали, пошуміли, у дудки посвистіли і розійшлися. А от період після виборів – це як період після футболу. Коли розходяться всі, але хтось закочує рукава і починає чистити і мити, прибирати і лагодити потрощене. І хтось підсипає насіння, щоб виросла гарна трава на витоптаному полі. Потім знову, на цій молодій траві, бігатимуть футболісти, а з трибун кричатимуть вболівальники. І знову хтось прийде прибирати… Розумієте, прибирають здебільшого ті, хто не смітив. І траву сіють ті, хто її не витоптував. Отак і з країною. Її рятують не ті, хто заганяє у морок. Не ті, хто прагне знищити. Не ті, хто хоче розтрощити. У кожного із нас є своє маленьке футбольне поле, де варто прибирати одразу, як закінчиться матч. Прибирати попри все – непогоду, відсутність допомоги, вітру в обличчя, поганого насіння, яке не завжди проростає. Прибирати попри зневіру і безнадію. Кожний із нас багато знає і вміє, не чекає манни небесної чи дива, проживав різні періоди в житті і, я впевнена, має свій план на найближчі два-три роки. Хтось поїде. Бо життя має властивість катастрофічно швидко минати, і у багатьох вже немає ані сил, ані часу, ані ресурсів борсатися по новій і боротися за базові речі. Хтось піде у свою “внутрішню Монголію”, буде малювати фіалки і фікуси, пекти пиріжки і дивитися серіали про кохання. Хтось буде жити звичним життям, бо щоденні клопоти не завжди залишають вибору і альтернативи. Хтось точно буде боротися за країну. Щоденно і віддано. Незважаючи ні на що. Не шкодуючи себе. Розуміючи, що інакше не можна. І той, хто боротиметься, обов’язково переможе. Нас менше. Але нас завжди було менше. І в 2014-ому, і зараз. Було б дивним, щоб після всіх репресій, знищень, розстрілів і голодоморів нас було більше. Якість ніколи не буває масовою. Тримаймося разом і все буде Україна!

– Україна стала європейською. З високим, навіть надвисоким, стандартом демократії й відчуттям справжньої вибореної незалежності. Це заслуга мого народу й Президента Петра Порошенка. Він увійшов в історію як рятівник від війни, реформатор і європейський сильний лідер, з яким Україна стала не об’єктом, а суб’єктом на світовій арені. Ми про це мріяли, через біль й кров – це сталося, й це сталося з ним. З Петром Порошенком. Дякую, пане Президенте, за те, що вели нас цим шляхом до досягнення мрії! Тепер іти далі. Так, важко. Так, знову навчаючись і працюючи над помилками, слухаючи й розуміючи дихання народу нашої країни. Нас мільйони, ми нікуди не поділися. Тож план на майбутнє незмінний – успішна, сильна, європейська Україна! Працювати ще більше і краще, любити Україну ще дужче! І дякую Президентові Порошенку за уроки гідності, мудрості й безкінечної сили! Так як ви боролися – нам ще вчитися.

– Дякую Президентові Порошенку за роботу на Україну, чесні вибори і вміння з гідністю піти. Це був найкращий президент за всі роки незалежності, хоч і з типовими для українських президентів недоліками. З цього моменту я переходжу в опозицію. Чесно кажучи, для мене цей стан навіть природніший – не треба нікого захищати, виправдовувати. В опозиції мені як рибі у воді.

– Петре Порошенко, дякую за добру роботу. За те, що зміцнили армію та локалізували війну. За безвіз, який багато хто з моїх західних друзів вважав нездійсненною мрією. За сильну зовнішню політику, завдяки якій Україну та українців поважають у світі. За гарантування прямої демократії та чесні вибори, хоч їхній результат зовсім не тішить. Про помилки нині не буду. Але щиро бажаю вам зробити правильні висновки та якнайшвидше повертатись у політику. Бо нам ще треба будувати разом сильну Україну, в якій буде комфортно жити усім. А ще щиро бажаю вам міцного здоров’я.

– Подумалося, що насправді Президент Петро Порошенко зробив для України удесятеро більше ніж багато політиків, громадських діячів, журналістів, які усі роки його правління топили його рейтинг і за явні помилки та промахи, і за надумане та вигадане. Інколи лише задля гарного слівця, хвилинної слави, честолюбного бажання здатися дотепним і сміливим, а то й свідомо чи несвідомо ідучи на поводу у російської пропаганди. І усі ці досягнення засвідчив нинішній стихійний мітинг біля Адміністрації Президента, на який добровільно зібралося стільки хороших людей, а також сотні, тисячі аватарок у Facebook з написами “Дякую”, “25%”, на які теж ніхто нікого не змушував і нічого нікому за це не платив. Любов і повагу таки не купиш за ніякі гроші. Особливо таку масову. Аніскільки не сумніваюсь, що роками правління Порошенка, розпочатими ним реформами, ми будемо користатися ще багато років. Причому вони підніматимуть і рейтинг Зеленського, адже багато реформ починають давати результат не відразу, а через місяці, а то й роки. І саме тому дуже шкода, що багато із цих реформ Порошенкові закінчити не вдалося. Так що дякую, Петре Олексійовичу за ці чудові роки, коли можна було по-справжньому гордитися свою країною і своїм главою держави. І вірю, що вони дуже скоро повернуться. Чекати залишилося недовго.