Що цікаво, серед тих, що потрапили до ВАС після другого конкурсу, знаходимо чотирьох нині чинних представників Вищої ради правосуддя – органу, який фактично ухвалює остаточне рішення щодо призначення суддів. Це Ігор Бенедисюк (голова ВРП), Наталя Волковицька, Микола Гусак і Тетяна Малашенкова. Ще, що цікаво, в режимі очікування рішення ВРП у питанні призначення до Верховного Суду поки залишається екс-суддя Вищого господарського суду, племінник одіозного екс-голови ЦВК Сергія Ківалова Сергій Могил.

Якщо ж повертатися конкретно до Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду, то під час другого конкурсу на посади в ньому претендувало серед інших двоє кандидатів із негативними висновками ГРД. Одного з них (судді Апеляційного суду Рівненської області Сергія Єремейчука) Вища рада правосуддя вже “пропустила” на нову посаду у ВС. Громадська рада доброченості у висновку щодо цього судді сумнівалася в походженні його статків і звернула увагу на можливу упередженість при розгляді ним деяких справ. Водночас Вища рада правосуддя відклала розгляд матеріалів щодо внесення подання Президентові про призначення до Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду іншого “сумнівного” кандидата, екс-судді Верховного Суду України Світлани Вус. Щодо неї в ГРД зазначили, що вона не внесла в декларацію реальні відомості про своє майно і ухвалювала рішення, які порушують права людини.

Зазначимо, що експерти вже давно наполягають на тому, що в складі Верховного Суду потрібно створити окрему антикорупційну палату, куди набиратимуть суддів за тим же принципом, що й до Вищого антикорупційного суду – тобто з правом вето міжнародних експертів. Але наші законотворці ігнорували таку ідею. В підсумку матимемо таку ситуацію, що Вищий антикорупційний суд буде судом першої інстанції, Антикорупційна палата ВАС – відповідно апеляційною інстанцією, але фактично остаточне рішення у корупційних справах ухвалюватиме Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду. Звичайно, тут може бути безліч маніпуляцій. Зрештою, конкурси на посади в ці суди відбувалися за різним принципом.

Розуміємо, що які надії не покладали б на Вищий антикорупційний суд, він не зможе існувати окремо від решти судової системи. Тому потрібно говорити не лише про новий спеціалізований суд, а про необхідність якісних зміни у судовій системі загалом, тобто про те, чого не відбулося в рамках розхваленої владою судової системи.

“Члени ВРП не тільки мають вигідніше становище через свій статус, вони мають можливість виключити інших учасників із конкурсу через дисциплінарні справи. Суддя Лариса Гольник, відома в Україні і за кордоном як суддя-викривачка, отримала догану від ВРП якраз перед початком конкурсу до ВАС. Накладення дисциплінарного стягнення завадило Гольник взяти участь у конкурсі і стати суддею ВАС. Нещодавно Верховний Суд визнав таке рішення ВРП незаконним! Щоб забезпечити незалежність Вищого антикорупційного суду, необхідно обрати гідного керівника та інших працівників апарату. Наразі тимчасовим керівником апарату цього суду є екс-прокурор Генеральної прокуратури Олексій Жуков, який має сумнівні політичні зв’язки. А оскільки ще не оголосили про початок конкурсу на постійне місце керівника апарату ВАС, залишається ризик, що Жуков може обійняти посаду голови апарату Вищого антикорупційного суду на постійній основі без будь-якого конкурсу. ВРП все ще може тиснути на суддів антикорупційного суду через дисциплінарні скарги, як це вони робили у випадку з Гольник… Для зменшення цих ризиків необхідно створити незалежну антикорупційну палату в складі ВС за участі міжнародних експертів. Експерти також закликають змінити склад органів суддівського врядування (ВККС та ВРП). До складу цих органів повинні входити щонайменше 50% представників громадськості, яким довіряє суспільство (правозахисники, журналісти, представники спеціалізованих ГО) та/або авторитетні іноземні експерти. Тільки такий захід зможе забезпечити належне суддівське врядування”, – зазначає у вже згаданій статті керівник проектів громадської організації “Фундація DEJURE” Ірина Шиба.

І якщо говорити загалом про проблеми української системи судочинства, то не можна оминути питання потреби справжнього оновлення суддівського корпусу. Цього не відбулося… “Лише 6% (від 2038 суддів), які пройшли кваліфікаційне оцінювання минулого року, рекомендували звільнити. Реально за результатами оцінювання не звільнили практично нікого. Реорганізацію судів першої інстанції та апеляційних судів подавали як другий етап реформи. За задумом авторів, це мало б допомогти людям “знайти правду і захистити свої права”. Не допомогло… Операція “Апеляція” провалилася в частині оновлення судів – у грудні 2017 року Президент ліквідував 27 судів, замість яких створені 26 “нових”. Фактично об’єднали два суди, а решту просто перейменували. У підсумку “реформи” до апеляційних судів не призначили жодного нового суддю, а голови “старих” судів успішно очолили “нові”. Крім табличок, на апеляційному рівні мало що змінилося. Хіба що підвищилася лояльність голів судів до політичної влади, яка тримала цей процес під безпосереднім контролем, – рішення про їхнє переведення ухвалював особисто Президент. Подібна ситуація і з оновленням судів першої інстанції. Невдовзі буде вже два роки, як триває добір на посади суддів, але результату у вигляді бодай одного нового призначення досі немає! Тепер на кожного служителя Феміди лягають справи відсутніх колег, а в деяких судах не залишилося жодного судді”, – пишуть у статті на сайті Українська правда Ірина Шиба і директор “Фундації DEJURE” Михайло Жернаков.

Проблем в української Феміди багато, але, повертаючись до викликів, які стоятимуть перед Вищим антикорупційним судом після початку його роботи, не можна оминути скасування Конституційним судом (КС) статті Кримінального кодексу України (№368-2), яка передбачала покарання для чиновників за незаконне збагачення. Цікаво, що заступник голови ВККСУ Станіслав Щотка, як повідомляє Німецька хвиля, вже заявив, що антикорупційному суду буде чим зайнятися, адже туди скеровуватимуть справи – за підсудністю – за 19 статтями ККУ. Тож вилучення з цього переліку одного пункту начебто не залишить суддів без роботи.

Позиція, м’яко кажучи, дивна, адже одна річ, коли посадовця ловлять на хабарі, і зовсім інша, коли топ-чиновник, політик чи якийсь суддя володіє таким майном і витрачає стільки, що в десятки разів перевищує задекларовані ним доходи чи доходи всієї його родини.

Західні союзники України своє слово вже сказали: потрібно повернути кримінальну відповідальність за незаконне збагачення посадовців! У той же час представники західних держав вимагають повернути статтю про незаконне збагачення без поспіху. Адже в українському парламенті зареєстровані вже 13 відповідних законодавчих ініціатив, але щодо всіх є застереження включно з президентською. Тож варто розробити один узгоджений законопроект, який би відповідав Українській конституції та міжнародним стандартам.

Водночас рішення КС щодо статті про незаконне збагачення в черговий раз відкрило ще одну велику проблему – політичну залежність нашого Конституційного суду. Не можна забувати, що чинний Президент не відкликав двох суддів КС, призначених ще за квотою Віктора Януковича. І не можна не звертати уваги загалом на процедуру призначення суддів КС. Із 18 суддів по шість призначає Президент, з’їзд суддів України і парламент. Так відбуваються три конкурси. При цьому нардепи у ст. 208-4 Регламенту ВРУ прописали норми, що за парламентською квотою пропонувати кандидатури на посади суддів КС можуть лише депутатська фракція (депутатська група), група позафракційних народних депутатів у кількості не меншій за кількісний склад найменшої депутатської групи. Як за таких умов уникнути політичного впливу на суддів КС, не кажучи вже про питання конституційності такої норми Регламенту ВРУ? Зауважимо, що під час призначення суддів КС за квотою Президента та з’їзду суддів кандидати самостійно подають свої кандидатури. Торішньої осені 47 нардепів звернулися до КС із проханням перевірити конституційність положень ст. 208-4 Регламенту ВРУ. Проте Третя колегія Першого сенату КС у відкритті конституційного провадження відмовила. Остаточне рішення щодо того, чи відкривати, чи ні відповідне конституційне провадження, мала ухвалити Велика палата КС і в січні цього року це питання розглядала, але поставила його на паузу.

“Нема заперечень, що конституційні зміни 2016 року, які мали забезпечити професійність та незалежність суддів КСУ, на практиці не реалізовані. Сьогодні ми бачимо два кроки для вирішення такої ситуації. Перший – скасування статті 208-4 Регламенту ВРУ, яка політизує відбір суддів парламентом, другий – внесення змін до Закону України “Про Конституційний суд України” для формування такої конкурсної комісії, яка, згідно зі статтею №368-2, може забезпечити відбір суддів, які відповідають двом новим критеріям, – високі моральні якості та визнаний рівень професіоналізму”, – зазначила під час експертного обговорення 18 березня Юлія Кириченко, керівник проектів з питань конституційного права Центру політико-правових реформ, член ради “Реанімаційного пакету реформ”.

Але знову ж таки пропозиції експертів не завжди знаходять своє втілення. І якщо говорити про майбутнє, то наступному президентові (хто б ним не став чи залишився) і парламенту (які партії туди не потрапили б) потрібно буде шукати політичну волю, щоб у рамках своїх повноважень ледь не з самого початку здійснювати судову реформу. От тільки такої політичної волі в нинішніх політиків – що від влади, що від опозиції – на жаль, поки не видно…