Якщо хтось, згадуючи парламентські вибори – 2012, мав намір спостерігати за перебігом голосування на котрійсь із дільниць під час президентських виборів – 2019, то його чекає розчарування. Відеоспостереження за виборами не буде! Насправді це можна було вже давно зрозуміти, але останніми днями ця тема чомусь активно розкручується у інформпросторі.

“Одне з тих питань, що викликає посмішку і на яке вже набридло відповідати, але відповідаю. Такі відеоспостереження на виборчих дільницях ніяким законом, у тому числі законом про вибори президента, не передбачені, тому відеоспостереження не буде… Свого часу дійсно організовували відеоспостереження на виборчих дільницях. На це було витрачено 996 мільйонів гривень, куплено 32 тисячі з гаком програмно-апаратних комплексів... Уся ця система була змонтована, працювала. У підсумку з понад 30 тисяч таких комплектів було здійснено трохи більше ніж 180 тисяч заходів у систему – приблизно 7,5 разів на кожну виборчу дільницю люди заходили подивитися. Ефективність говорить сама за себе”, – заявив на прес-конференції заступник голови Центральної виборчої комісії (ЦВК) Євген Радченко. І пояснив, що органи державної влади або місцевого самоврядування на бажання або за необхідності можуть встановлювати камери у приміщеннях, що належать їм і в яких будуть виборчі дільниці. Але виключно з міркувань безпеки, а не для спостереження за голосуванням чи підрахунком голосів.

А тепер пригадаймо 2012 рік, коли власне була втілена, як зрештою виявилося, одноразова “акція” з відеоспостереженням за виборами. Тоді парламентськими. Інформаційного галасу було дуже багато. Парламент ухвалив спеціальний закон для реалізації відеонагляду за виборами, на систему відеоспостереження з держбюджету витратили майже мільярд гривень. Але більшість експертів були переконані, що це робилося тодішньою “регіоналівською” владою виключно для створення ілюзії чесних та прозорих виборів. Що цікаво, реалізацію цього проекту забезпечила російська компанія “Сітронікс”. Що важливо, онлайн можна було дивитися лише перебіг голосування , а от уже при підрахунку голосів система працювала лише на запис. Усе це вкупі з низькою якістю “картинки”, різною швидкістю інтернету в різних населених пунктах, частими перебоями трансляції лише дискредитувало ідею відеонагляду за виборами. Зрештою, пам’ятаємо, що жодна система відеоспостереження не допомогла ЦВК встановити результати голосування від 28 жовтня 2012-го у п’яти округах. Але афера на мільярд пройшла.

Зрештою, в 2013-ому і Рахункова палата визнала, що гроші, витрачені на веб-камери, пішли на вітер, але звинуватили в цьому ЦВК. Натомість у Центральній виборчій комісії відповіли, що вони лише забезпечували виборчий процес і не були ініціаторами використання системи відеоспостереження, а такий закон ухвалювали нардепи. Продовжувати дію такого закону на наступні вибори ніхто не збирався. Уже після Революції Гідності в липні 2014-го ЦВК ухвалила постанову щодо передачі програмно-апаратних комплексів, які використовували для спостереження за виборами, до сфери управління обласних державних адміністрацій. Останні, своєю чергою, передавали ці комплекси на баланс райдержадміністрацій або відповідальне тимчасове зберігання виконкомам міст обласного значення чи структурним підрозділам облдержадміністрації. Після цього деякі ЗМІ ще час до часу намагалися дізнатися про подальшу долю цих програмно-апаратних комплексів, спливали невідповідності між кількістю переданих та отриманих одиниць техніки. Що зараз із усіма цими комплексами – питання дуже складне. І навряд чи можна було їх після семи років “зберігання” використати на цих виборах. Нагадаємо, що позачергові президентські та парламентські вибори у 2014-ому пройшли без відеонагляду. Тож досі залишається багато питань до правоохоронців щодо необхідності розслідування афери 2012-го.

Та зараз проблема у тому, що попри аферу 2012-го відеонагляд за виборами Україні все ж таки потрібен, навіть незважаючи на необхідність витрати великих коштів на нову систему відеоспостереження. На жаль, немає жодної певності у тому, що голосування проходитиме в рамках законодавства. І нині організувати якісну “картинку” для спостереження за дільницями вже не було б так складно. Також було б непогано врахувати думки експертів, висловлені ще у 2012-ому: чітко визначити, де у приміщенні виборчих дільниць потрібно розмістити веб-камери і що вони повинні фіксувати; розмістити веб-камери не лише у приміщеннях дільничних виборчих комісій, але й окружних; передбачити трансляцію під час голосування, а також підрахунку голосів; прописати юридичні наслідки відеоспостереження. Все це можна було б закріпити на законодавчому рівні, але наші парламентарі нічого не зробили для цього. Тож президентські вибори – 2019 пройдуть без відеонагляду, та чи буде повернення до такої практики на наступних виборах – питання відкрите…