Нічне жахіття Путіна – балістичні ракети за 800 км від стін, здавалося б, неприступного Кремля. Як це іноді трапляється з кошмарами, вони можуть стати реальністю. Припинення дії Договору про ліквідацію ракет середньої та малої дальності (РМСД) відкриває Україні можливості для розробки та розміщення відповідних ракет, вважає колишній посол США в Україні, а нині експерт аналітичного центру Brookings Institution Стівен Пайфер.

“Договір зараз на шляху до припинення, і Україна отримає свободу в розробці, випробуваннях та розміщенні наземних балістичних і крилатих ракет з радіусом дії від 500 до 5 500 км (відстань між Києвом і Москвою – приблизно 800 км. – “Львівська Пошта”). Цікаво, чи Кремль про це подумав?” – написав він на своїй сторінці у Twitter. “Це зовсім не означає, що Україні варто розпочати розробку і розгортання ракет середнього радіуса дії наземного базування. Українському уряду доведеться проаналізувати низку політичних, військових і вартісних чинників, а також порівняти потенційну військову вигоду від володіння такими ракетами з масштабами можливої зворотної реакції з боку Москви і, можливо, деяких європейських держав”, – наголосив Стівен Пайфер.

Натомість політичний аналітик із Канади Аріяна Гіць зауважила, що Києву знадобляться роки, аби вийти на стадію, коли можна буде розробляти ракети, здатні досягти Москви. “Що за цей час Росія планує зробити Україні?” – запитує аналітик.

Дискусія розгорілася після інтерв’ю міністра закордонних справ України Павла Клімкіна Українській службі Голосу Америки. На питання, чи зміняться розрахунки України у випадку, якщо дію Договору про РМСД буде припинено, український міністр відповів: “Звичайно, оскільки й інші партнери будуть це робити, і в цій ситуації Україні потрібно буде відповідати на нові виклики, і ми маємо відповісти на них гідно, оскільки в нас є досвід. У нас є відповідний інтелект і в нас є необхідність захищати нашу країну. Ми вже маємо потенціал у сфері ракетної зброї. Які ракети нам будуть потрібні для майбутнього – вирішуватимемо ми”.

Нагадаємо, що 1 лютого держсекретар США Майк Помпео оголосив про те, що Сполучені Штати припиняють виконання своїх зобов’язань за Договором про РСМД, підписаним у 1987 році, оскільки Російська Федерація (РФ) порушувала умови цього договору впродовж багатьох років. Наступного дня Володимир Путін заявив, що РФ теж припинить свою участь у цьому договорі. Офіційна процедура припинення дії договору становитиме шість місяців. Щоправда, Дональд Трамп заявив, що можливий компроміс – переговори щодо підписання нового договору, але вже між трьома учасниками: США, РФ та Китаєм. Наразі більшість експертів вважають імовірність укладення такої угоди майже неможливою.

Підписаний Рональдом Рейганом і Михайлом Горбачовим у 1987 році Договір про РСМД передбачав знищення наземних балістичних та крилатих ракет обох країн дальністю від 500 до 5500 км (незалежно від того, обладнані вони ядерною або неядерною бойовою частиною), їхніх пускових установок і допоміжного обладнання. На підставі договору було знищено близько 2700 ракет і пускових установок.

Проте США і РФ – не єдині сторони Договору про РМСД. 11 пострадянських держав (окрім РФ) стали наступницями СРСР у рамках договору, і Україна опинилася в їхньому числі. Країни Балтії, які вважали своє включення до складу СРСР незаконним і які повернули свою незалежність до 1991 року, не належать до їхнього числа.

“Таким чином у нас є угода, в якій беруть участь США, РФ та інші держави, що стали наступницями СРСР, за винятком країн Балтії. І на місці українців я поставив би собі запитання: а чому я повинен виконувати угоду, з якої виходять і росіяни, і американці?”. І якщо ця угода піде в історію, то я вважаю, що Україна має повне право будувати ракети з дальністю від 500 до 5500 км. Якщо Договір про РСМД припиняє дію, то й заборони, запроваджені ним, також зникають. І в України не буде юридичного зобов’язання не створювати такі ракети”, – написав колишній посол США в Україні Стівен Пайфер на сайті Atlantic Council.

Однак наголосив, що спроба створити міжконтинентальні балістичні ракети, без сумніву, викличе сильний спротив США. Натомість ракети середньої та меншої дальності наземного базування – вже інше питання. “В уряду США не буде ніяких юридичних підстав заперечувати, якщо Україна захоче вийти з Договору про РСМД, оскільки в цьому разі Київ просто візьме приклад із Вашингтона. Понад те, з огляду на триваючу агресію РФ в Україні в уряду США буде досить мало підстав для заперечень, якщо Київ вирішить, що ракети середньої дальності допоможуть йому запобігти подальшу агресію РФ – зрозуміло, за умови, що ці ракети будуть оснащені звичайними, а не ядерними боєголовками. Інші країни можуть заперечити. РФ обов’язково це зробить, але Москва порушила Будапештський меморандум про гарантії безпеки, підписаний у 1994 році, застосувала військову силу, щоб анексувати Крим, вторглася у Донбас... Київ можна буде пробачити, якщо він проігнорує скарги Москви”, – веде далі Стівен Пайфер.

І тут виникає ще одне вкрай неоднозначне питання. З наближенням в Україні виборів практично всі кандидати у президенти обіцяють задіяти передбачені Будапештським меморандумом міжнародні гарантії безпеки. Угода, підписана 5 грудня 1994 року між Україною, США, РФ та Великою Британією, була укладена через приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї та передбачала видалення з її території всіх ядерних озброєнь, що дісталися в спадок від СРСР, натомість підписанти нібито зобов’язалися гарантувати Україні безпеку і територіальну цілісність.

Чому “нібито”? В експертному середовищі досі нема однозначної думки, що саме розуміти під “гарантіями” та чи були вони взагалі. Відверто кажучи, думок на користь того, що насправді ніхто нічого Києву не гарантував, більше. “Україна не може розраховувати на допомогу країн-гарантів її безпеки згідно з Будапештським меморандумом, тому що його не зробили угодою, яка була б підкріплена законодавством США та Великої Британії”, – пояснював свого часу в інтерв’ю виданню “Гордон” перший керівник незалежної Білорусі Станіслав Шушкевич. З його слів, це була не угода, а меморандум – протокол про наміри. “Ніяких Будапештських угод не було. Був меморандум, декларація. Це різні речі: декларувати і укласти договір. Наприклад, угода про створення СНД. Лист підписаний і ратифікований державами. А тут була висловлена думка керівників, що гарантами цілісності України є такі-то країни. Але ніхто цього не проводив через законодавство Британії або Сполучених Штатів. Тому це протокол про наміри!” – наголосив він.

Подібної точки зору дотримується і Євген Марчук, екс-глава СБУ і Міністерства оборони України, колишній секретар РНБО. “Будапештський меморандум був підписаний таким чином між Україною та країнами-гарантами, що ні США, ні Британія, ні хтось інший не зобов’язані захищати нашу країну від агресії РФ”, – писав він торік на своїй сторінці у Facebook. “По-перше, в англомовному оригіналі Меморандуму ні в його назві, ні в самому тексті жодного разу не вживається слово “гарантії – guarantees”. Тим паче немає словосполучення “дають гарантії”. І, на жаль, це правда. І в назві, і в тексті використовується переважно формула “запевнення – assurances” – Memorandum on Security Assurances”, – пояснив він. Крім того, США, Франція і Британія, на відміну від РФ, не порушували умов документа, не погрожували Україні зброєю або будь-якою агресією, що означає відсутність будь-яких претензій до них щодо виконання домовленості.

А тепер повернімося до припинення дії Договору про РМСД. Якщо Україна вийде з нього, то здобуде право на розробку та розміщення наземних балістичних і крилатих ракет. Але хто сказав, що вони не можуть бути оснащені ядерними боєголовками? Договір про нерозповсюдження забороняє Україні мати ядерну зброю.

Можна було б сказати, що Україна виконала свої зобов’язання, взяті в період дії Лісабонського протоколу (додаток до Договору між СРСР та США про скорочення та обмеження стратегічних наступальних озброєнь, який був підписаний 23 травня 1992 року Білоруссю, Казахстаном, Росією, Україною і США. – “Львівська Пошта”), про знищення всіх стратегічних озброєнь на своїй території, але ж вона не брала на себе зобов’язання ніколи не отримувати їх у майбутньому”, – зазначає Стівен Пайфер у публікації на сайті Atlantic Council.

А якщо припустити таке: Україна дає згоду на розміщення на своїй території американських балістичних ракет середнього радіусу дії до 5500 км із ядерними боєголовками на борту. Скажете, фантастика? Але до 2014 року такою ж фантастикою здавалася ймовірність збройної агресії “братньої” Росії проти “братньої” України. Як це іноді трапляється з кошмарами, вони можуть стати реальністю…

---