Відповідно до нашого законодавства, змагатися за найвищий державний пост можуть громадяни України, які на день виборів досягли 35 років, мають право голосу, володіють державною мовою і проживають в Україні впродовж 10 останніх перед днем виборів років. І хоч до голосування у першому турі президентських виборів-2019 залишається ще понад півтора місяця, але нинішня виборча кампанія вже стала історичною. Маємо рекорд! Центральна виборча комісія (ЦВК) уже зареєструвала найбільшу за всі виборчі кампанії кількість кандидатів на пост глави держави. Станом на 5 лютого офіційними кандидатами в президенти стали вже 34 особи, і це ще не кінець.
До цього моменту рекорд за кількістю кандидатів належав президентській кампанії 2004-ого року, тоді ЦВК зареєструвала 26 кандидатів, двоє з яких потім вибули. Зазначимо, що нинішні кандидати, вже зареєстровані й ті, які ще дочекаються такого рішення ЦВК, ще матимуть час до 7 березня, щоб знятися із виборів. Адже до 8 березня включно ЦВК вже має затвердити форму, колір і текст виборчого бюлетеня.
Попередній відсів
Зазначимо, що термін подання документів для участі у цьогорічних президентських виборах сплив 3 лютого, але ще до 8 лютого включно ЦВК має час для того, щоб ухвалити рішення про реєстрацію або відмовити в цьому особам, які встигли подати документи. Зазначимо, що в останній день для подання документів до ЦВК прийшло 17 людей, які хотіли б позмагатись за найвищий державний пост.
Загалом же в рамках нинішньої кампанії в ЦВК подали документи аж 89 людей. Однак вже було багато відмов комісії в реєстрації (станом на 4 лютого ЦВК відмовила реєструвати кандидатами загалом 25 осіб). Деякі з них, які начебто хотіли балотуватися в президенти, приходили в ЦВК тільки заради забави, навіть не вносячи на спеціальний рахунок комісії грошової застави. Нагадаємо, що для того, аби змагатися за президентське крісло в Україні, потрібно внести заставу в розмірі 2,5 млн грн. І ці гроші кандидати-самовисуванці чи партії, які висунули кандидата, можуть повернути лише за умови, якщо він переможе на виборах або хоча б пройде у другий тур. Є ще варіант, коли кандидату відмовлять у реєстрації, тоді грошову заставу впродовж п’яти днів від ухвалення ЦВК такого рішення перекажуть на рахунок суб’єкта її внесення. Адже заставу потрібно було вносити до подання документів на реєстрацію в ЦВК.
Кандидатські ігри
Що ж, балотування у президенти – дороге задоволення, і про це усім відомо. Тож чому в нас так багато кандидатів? Однією з причин є наближення виборів парламентських. Адже 27 жовтня цього року українці обиратимуть новий склад Верховної Ради. Низка наших політиків може усвідомлювати, що у них зараз обмаль шансів стати президентом, але для їхніх політсил важливо не переставати “світитися” в інформпросторі в рамках президентської кампанії, щоб здобути хоча б якийсь запас підтримки перед походом партії на парламентські вибори.
“Ми входимо в такий режим, коли президентські та парламентські вибори відбуватимуться в один рік. Це зумовлює плавне перетікання однієї кампанії в іншу, і частина кандидатів не має шансів перемогти на президентських, але вони усвідомлюють, що це підніме рейтинги їхніх політпартій для парламентських виборів”, – зазначав заступник генерального директора з аналітичної роботи Центру Разумкова Юрій Якименко, повідомляє BBC-Україна.
Але стратегія походу на парламентські вибори через президентські має сенс для відносно сильних українських політичних гравців із партіями, парламентські амбіції яких підкріплені хоча б якоюсь підтримкою суспільства. Однак зараз, як і на попередніх президентських виборах, балотуються й абсолютно випадкові особи. Тому знову доводиться повертатися до теми “технічних кандидатів”, така “чорна” політтехнологія, на жаль, стала традиційною для української політики. “Очевидно, мета таких “технічних кандидатів” – мати більше представництва у виборчих комісіях. І очевидно, цим не гребує ніхто з основних кандидатів”, – пояснив колишній заступник голови ЦВК Андрій Магера, інформує ТСН.ua.
Йдеться про те, що офіційні претенденти на посаду президента можуть пропонувати до складу кожної із окружних та дільничних виборчих комісій по одній особі. А за допомогою подань від “технічних кандидатів” великі політичні гравці на виборах можуть просувати у склад окружних та дільничних виборчих комісій побільше “своїх” людей. У такий спосіб збільшується і кількість необхідних спостерігачів на дільницях.
Також серед завдань “технічних кандидатів” – інформаційна боротьба із конкурентами основного кандидата. Наші політики не відмовляються від жодних засобів у боротьбі за перемогу, але інколи компромат на конкурентів “краще” оприлюднювати через третіх осіб.
Зазначимо, що ще у квітні минулого року уряд підтримав проект закону “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за порушення виборчого законодавства”, який два роки розробляли МВС, Нацполіція, Громадянська мережа ОПОРА. Серед іншого в цьому законопроекті передбачається введення кримінальної відповідальності за підкуп кандидата на виборах (йдеться про будь-які види виборів). Санкція за підкуп технічних кандидатів може бути до шести років позбавлення волі. За прийняття кандидатом неправомірної вигоди – до двох років позбавлення волі. Також правоохоронці змогли б здійснювати негласні слідчі дії під час виборчої кампанії.
Одразу було зрозуміло, що подібний законопроект до виборів президента країни не буде ухвалений. Так і сталося. Багато сумнівів й щодо того, що подібні законодавчі зміни можуть втілитися у реальність до найближчих парламентських виборів.
фото: apostrophe.ua Кандидати мають відповідати
Тож усі розуміють, що велика кількість кандидатів не означає їхню “якість”. Якщо послухати обіцянки деяких кандидатів-популістів, то складається враження, що вони навіть не розуміють, що державний бюджет не є безмежним. А передвиборчі програми деяких із вже зареєстрованих кандидатів більше нагадують дитячі твори. Конкретики ніякої, але знову ж таки багато обіцянок у стилі “виберіть мене і тоді наступного ж дня заживемо щасливо”. Мабуть, кандидати переконані, що передвиборчі програми ніхто не читає. “Львівська Пошта” після завершення реєстрації усіх кандидатів ще докладніше аналізуватиме їхні програми.
Найгірше, що українські виборці часто вірять у будь-які нісенітниці, які обіцяють політики перед виборами, а потім швидко розчаровуються. Потім все забувають і знову обирають тих, хто краще обіцяє.
“Є чотири типи українських виборців. Перші голосують розумом, другі – серцем, треті – шлунком, четверті – ногами. Навряд чи можна зменшити третю категорію – тих, хто обирає гречку, але можна спробувати збільшити першу категорію за рахунок других і четвертих (ця остання – ті, що не ходять на вибори). Як це зробити? Ставлячи запитання. Нинішня кампанія буде ще більше, ніж всі попередні, апелювати до емоцій і розділяти виборців. Емоції – легкозаймиста речовина та надійний інструмент мобілізації електорату, але поганий порадник, коли йдеться про курс країни (а в країні з незрілою державністю кожні вибори доленосні, як би це не набридло). Тому потрібно не піддаватися емоціям, а ставити питання”, – зазначав нещодавно у блозі на сайті “Новое время” викладач Києво-Могилянської бізнес-школи, співзасновник платформи “Нова Країна” Валерій Пекар.
Він один із багатьох українських експертів, які зібралися у громадське об’єднання “Виборча Рада UA”. Вже не один місяць відомі фахівці із різних галузей намагаються пояснити українцям, що потрібно ставити усім кандидатам в президенти однакові питання, відповіді на які мали б продемонструвати, чи політик хоч розуміє, що він може і має робити на найвищому державному посту.
“Ми вважаємо, що порядок денний президентських виборів має виходити, найперше, з цілей, повноважень, прав і обов’язків Президента України, визначених у Конституції. Нагадаємо їх. Цілями діяльності Президента України є гарантування державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина (стаття 102 Конституції України). Відповідно до Конституції (стаття 106) більшість повноважень Президента України сконцентровані у сферах зовнішніх зносин, забезпечення оборони та безпеки України. Проте ряд конституційних повноважень Президента дають йому право і обов’язок впливати і на всі інші питання державної політики. Це, насамперед, право законодавчої ініціативи та право підписувати закони, ухвалені Верховною Радою України, чи застосовувати щодо них право вето, право звертатися до Конституційного Суду з конституційними поданнями, право зупиняти дію актів Кабінету Міністрів України з мотивів невідповідності Конституції з одночасним зверненням до Конституційного Суду і право скасовувати акти голів місцевих державних адміністрацій, а також повноваження звертатися з посланнями до народу та парламенту про внутрішнє і зовнішнє становище України. Президент України також наділений Конституцією і типовими для світової практики повноваженнями глави держави – вносить до Верховної Ради подання на призначення чи призначає за її згодою цілий ряд політичних призначенців, за результатами конкурсних відборів призначає на посади суддів і деяких держаних службовців, у визначених Конституцією випадках призначає парламентські вибори та всеукраїнський референдум. Отже, Президент України є достатньо впливовим органом влади, проте не є всевладним авторитарним вождем і не може робити все, що йому заманеться або про що його просять політичні соратники чи диктують вигоди популізму”, – зазначимо в заяві “Виборчої Ради UA”.
Експерти уже оприлюднили п’ять блоків найважливіших питань до кандидатів на найвищий пост: роль президента в конституційній моделі влади, форми та методи здійснення ним своїх повноважень та передвиборчих обіцянок; роль президента в реалізації завдань зовнішньої політики України; роль президента в реалізації стратегії безпекової та оборонної політики України; стратегія економічного розвитку України – ключові елементи бачення; роль президента в зміцненні національної консолідації України.
У кожному з цих блоків набір конкретних питань. Є такі, що потребують однозначної короткої відповіді: так або ні. До прикладу, питання: чи визнає кандидат Росію країною-агресором?
Є такі питання, які потребують розгорнутих відповідей від кандидатів. Наприклад, якими є ключові елементи плану кандидата щодо зміцнення обороноздатності країни, реформування “Укроборонпрому”, реформування СБУ?
Експерти чекають на відповіді від кандидатів, всі вони будуть оприлюднюватися. Вже згаданий Валерій Пекар для простішого сприйняття виокремлював сім питань, які українці мали б поставити усім кандидатам в президенти: про війну (яким є бачення кандидата шляху до завершення війни); про гроші (що робити з бізнес-кліматом, податковою і митницею, трудовим законодавством, державними підприємствами ринком землі тощо); про справедливість (що робити із судами?); про зовнішню політику (якщо кандидат за ЄС і НАТО, то як туди вестиме державу); про внутрішню політику (як зберегти єдність країни після того, як самі ж кандидати на виборах розколюють суспільство); про команду (хто є радниками кандидата і хто може зайняти посади, призначення на які залежить від глави держави: міністр оборони, міністр закордонних справ, Генпрокурор, голова СБУ, секретар РНБО, голова НБУ, голова Адміністрації Президента) і ще раз про гроші, але вже не державні, а кандидатські (з яких джерел оплачується виборча кампанія).
“Потрібно поставити ці запитання кожному кандидату. Так, щоб не було недоторканних. Щоб не казали: “Та як ви можете таке запитувати, він же геній і чесна людина”. Тим паче нехай відповість. Аби нас не змушували голосувати серцем або ногами. Ну, а найдивніше в цій історії – коли чиїсь прихильники вважають подібні запитання агітацією проти їхнього лідера і улюбленця. Це свідчить про неприємність питань і наводить на думку про відсутність відповідей. Давайте ставити неприємні запитання. Це наше конституційне право”, – наголошує Валерій Пекар.
А за виборами – вибори
Ми вже згадували про те, що низка кандидатів розглядає свою участь у президентських виборах як частину кампаній своїх партій на найближчих виборах парламентських. Українським виборцям також потрібно розглядати ці вибори фактично вкупі. “Львівська Пошта” вже писала про те, що, на думку більшості експертів, незважаючи на використання російського впливу і допомоги, відверто проросійський політик не зможе перемогти на цьогорічних президентських виборах. А от щодо парламентських, то реваншисти із колишньої Партії Регіонів та оточення Януковича можуть збільшити своє представництво у Верховній Раді. І щоб через п’ять років ми знову не стояли перед небезпекою чергового повного “розвороту” держави у минуле, зараз потрібно думати про те, кого ми обираємо президентом і кому ми довіримо місця у парламенті.
“Кожного разу, коли йдеться про загальнодержавні вибори в Україні, ми говоримо, що це найбільш важливі вибори в історії України і кожного разу ми праві… Міжнародний республіканський інститут наразі збирає команду міжнародних спостерігачів на вибори в Україні, й ми не маємо проблем з заповненням місць. Людей це цікавить, бо вони розуміють, що стоїть на кону і чітко знають: щоб Україні продовжити йти проєвропейським курсом, то треба обрати проєвропейського президента і проєвропейський парламент. Тому ці вибори є ключовими для майбутньої орієнтації України”, – заявив минулого тижня в інтерв’ю Українській службі “Голосу Америки” директор Міжнародного республіканського інституту США з питань Євразії Стівен Нікс.
Ми, українці, дуже легко розчаровуємося в будь-яких політиках. Але маємо і пам’ятати, що відповідальність за усі їхні промахи несемо саме ми. Тому виборці повинні навчитися ставити відверті запитання не лише кандидатам, а й собі: що я насправді знаю про цього політика, який хоче керувати державою? Чи реалістичним виглядає виконання його обіцянок? Чи мені цей кандидат вже колись брехав? Принаймні так. Найпростіші питання для себе. А часу для роздумів і обдуманого вибору ще трохи залишається…