Після утворення об’єд­наної Православної церкви України вже можна говорити про УПЦ КП, УАПЦ та УПЦ МП як про колишні. Щодо останньої, то, як відомо, у Об’єднавчому соборі взяли участь тільки два архиєреї з цього крила, і зараз потроху в єдину помісну Церкву вливаються окремі священики зі своїми церковними громадами. Процес іде повільно, але, як уже писала “Львівська Пошта”, на думку низки релігієзнавців, у єрархів, священиків та прихожан Московського патріархату сміливості мало б побільшати після 6 січня 2019-го, коли об’єднаній Православній церкві України Вселенський патріарх офіційно передасть Томос про автокефалію. Тут зауважимо, що Митрополита Київського та всієї України Епіфанія вже згадують на Фанарі як митрополита автокефальної Церкви.

Митрополит Епіфаній вже розповів у інтерв’ю ТСН.ua про те, що Вселенський патріарх Варфоломій ще раніше надіслав листа Митрополитові Онуфрію (УПЦ МП) в якому вказав на те, що не може бути двох Митрополитів Київських, тож Онуфрій цей статус втратить.

Зрозуміло, це не залежить від того, визнає Російська православна церква разом із УПЦ МП утворення єдиної помісної Православної церкви України чи ні. Україна не є канонічною територією РПЦ! У Вселенському патріархаті на це чітко вказали. Для остаточного розвіювання ілюзій усіх російських та проросійських церковників 11 жовтня цього року Синод Вселенського патріархату скасував зобов’язання Синодального листа 1686 року, “виданого за обставин того часу”, згідно з яким Московський патріарх здобув право висвячувати Київського митрополита (зазначимо, що у XVII ст. московська Церква таке право здобула підкупом і політичними махінаціями).

Історична справедливість відновлюється, тож не може російська Церква мати свого Митрополита Київського. І не може частина російської Церкви називатися Українською православною церквою (дивно, але багато наших ЗМІ впродовж років вживали цю назву навіть без уточнення “Московського патріархату”). УПЦ МП наголошує на тому, що є “незалежною” та “самоврядною”, а не просто частиною РПЦ. От тільки це ніяк не в’яжеться з реальністю та канонічним правом. “Такого поняття, як “незалежна” і “самоврядна”, немає в канонічному праві. Є статус екзархату, є статус автономної Церкви, є статус автокефальної помісної Церкви. Що таке незалежні в своєму управлінні і самостійні? Це характеристики стану, але ніяк не канонічна норма. Тому підкреслювати це означає в черговий раз підкреслювати свою юридично-канонічну неспроможність, тобто відсутність як такого статусу в сім’ї православних церков. Це сукупність єпархій РПЦ на території держави Україна, об’єднаних одним священним начальством, якому грамотний патріарх Алексій II дарував права широкої автономії. Але це права широкої автономії, а не автономія. Українська православна церква не має на сьогодні канонічного статусу. У цьому пункті мовиться, що УПЦ визнається іншими помісними православними церквами як єпархія РПЦ, як частина РПЦ, але не як самостійний суб’єкт”, – ще раніше зазначав у інтерв’ю Радіо Свобода митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр Драбинко, один із двох єрархів УПЦ МП, які брали участь в Об’єднавчому соборі і одразу приєдналися до Православної церкви України. Так він коментував рішення Синоду УПЦ МП від 13 листопада цього року, серед яких наголошувалося на начебто незалежності цієї Церкви.

УПЦ МП багато років називала “розкольниками” УПЦ КП та УАПЦ, але тепер саме священнослужи­телі Московського патріар­хату стають справжніми роз­кольниками українського православ’я. Так само як РПЦ по-розкольницьки діє щодо матері-Церкви – Вселенського патріархату.

Зрозуміло, що не може частина РПЦ називатися Українською православною церквою навіть із уточненням – Московського патріархату. Але проросійські церковники цієї назви змінювати не хочуть. Чи має в такому випадку щось робити держава? Так, безперечно! Не втручатися у церковні справи, а врегулювати питання реєстрації церковних організацій. Вони ж реєструються на нашій території, за нашим законодавством. А коли мовиться про РПЦ – Церкву, яка відкрито підтримує російську агресію проти України, та її “філіал” УПЦ МП, який робить те ж саме, але маскується під “Українську церкву”, то питання закріплення необхідності зміни назви останньої набуває величезного значення для безпеки держави. Сам себе Московський патріархат може називати як хоче, але він не може бути зареєстрований на нашій території як “Українська православна церква”.

У четвер, 20 грудня, Верховна Рада України 240 голосами нардепів (із 289-ти, зареєстрованих у сесійній залі) ухвалила закон “Про внесення змін до закону “Про свободу совісті та релігійні організації” щодо назви релігійних організацій (об’єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об’єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України”. Кнопку “за” натиснули від фракції БПП 95 депутатів, від “Народного фронту” – 68, від “Радикальної партії” – 18, від “Самопомочі” – 16, від “Батьківщини” – 9, від групи “Воля народу” – 4, від групи “Відродження” – 2, а від позафракційних – 28. Зрозуміло, що жодного голосу “за” не дала фракція “Опозиційного блоку” (із 38 нардепів 27 “проти”, 6 не голосували, ще 5 були відсутні). “Опоблок”, як і УПЦ МЦ, мають намір зволікати з перейменуванням через судові позови.

До речі, цей законопроект був зареєстрований у Раді ще в жовтні 2016-го, серед його ініціаторів вказані представники “Народного фронту”, БПП, “Батьківщини” та “Самопомочі”. Вже із самої назви ухваленого закону зрозуміло, про що мовиться. УПЦ МП має вказати у своїй офіційній назві приналежність до Росії. Тобто відобразити в своїй назві те, що є в реальності.

“Реальність повинна відповідати суті. Кожен православний українець повинен розуміти, до якої церкви він ходить. Це рішення полегшить, а не ускладнить ситуацію у відносинах між Церквами. Тут немає ніякого втручання в церковні справи. Держава впорядковує своє законодавство з огляду на безпеку. Український народ цього прагнув і очікував”, – заявив 20 грудня в ефірі телеканалу “1+1” Митрополит Київський та всієї України Епіфаній.

Щодо самої нової назви колишньої УПЦ МП, то у інформпросторі часто спливала “Російська православна церква в Україні”. Але закон не пропонує і не може примушувати саме до цієї назви. Прописується тільки необхідність вказання саме приналежності до держави-агресора Росії.

“У даному випадку мовиться про те, що якщо є якась Церква, яка перебуває в єдності чи підпорядкована Церкві російській, вона повинна називатися не “українська”, а “російська”. Відповідна єдність визначатиметься двома паралельними способами: через статутні документи самої Церкви, яка зареєстрована в Україні, або через документи тієї Церкви, яка є в Росії. Якщо в якійсь із цих церков вказана така єдність, тоді спрацьовує цей закон. Церкві пропонується перейменувати себе і дати собі назву. Які можуть бути варіанти? Церква може вибрати собі будь-який варіант. Припустимо, Російська православна церква в Україні, Російська православна церква в Харкові, Російська православна церква в Києві. Це її право, вона може під час реєстрації вибрати. Закон накладає лиш одне обмеження – Церква, “підпорядкована державі-окупанту, не має права бути представленою у військових підрозділах і на лінії фронту у військових частинах. Не завжди можна, щоби представник чужої країни, з якою воює Україна, бачив певні речі. І друге: ми розуміємо, що представник держави-агресора може впливати психологічно на наших воїнів, перебуваючи в підрозділах. Хотілося б цього не допустити”, – каже один із ініціаторів відповідного законодавчого рішення нардеп Олександр Бригинець, інформує УНІАН.

Зазначимо, що одразу, 20 грудня, закон підписав спікер Андрій Парубій. Не має бути зволікання і з підписом Президента Петра Порошенка.

Після офіційного опублікування закону впродовж одного місяця проводитимуть релігієзнавчу експертизу (парламентарі пояснювали, що за це відповідатиме Міністерство культури) зареєстрованих статутів релігійних організацій для встановлення обставин, передбачених законом “Про свободу совісті та релігійні організації”.

1) У статуті (положенні) релігійної організації, що діє в Україні, містяться вказівки на входження до структури релігійної організації (об’єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України.

2) В статуті (положенні) закордонної релігійної організації (об’єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межа­ми України – в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та тимчасово окупувала територію України, містяться вказівки на входження до її структури релігійної організації (об’єднання), що діє на території України, а також на право прийняття статутними органами управління зазначеної закордонної релігійної організації (об’єднання) рішень у канонічних і організаційних питаннях, які є зобов’язальними для релігійної організації (об’єднання), що діє на території України.

3) Статутом (положенням) релігійної організації (об’єднання), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України – в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та/або тимчасово окупувала частину території України, передбачене обов’язкове входження керівників (повноважних представників) релігійної організації (об’єднання), що діє на території України, до статутних органів управління зазначеної закордонної релігійної організації (об’єднання) з правом вирішального голосу.

У випадку підтвердження якогось із пунктів керівні органи такої Церкви матимуть ще три місяці на добровільне офіційне перейменування. Якщо загалом через чотири місяці вони цього не зроблять, буде анульована їхня офіційна реєстрація. Релігійні громади, окремі парафії, матимуть на самовизначення дев’ять місяців.

Тобто ніхто не має наміру забороняти в Україні діяльність російської Церкви: вона може зареєструватися будь-коли. Просто потрібно буде при цьому вказати її справжню приналежність.