У вівторок, 18 грудня, Верховна Рада України (ВРУ) ухвалила в першому читанні законопроект, який передбачає впровадження розроблених на основі стандартів НАТО норм. За інформацією Міністерства оборони України (МОУ), це дозволить зробити Збройні сили України (ЗСУ) сумісними з військами країн-членів НАТО, а також посилили їхню обороноздатність та ефективність. “Політикою НАТО із стандартизації визначено, що всі союзники забезпечуватимуть ефективну здатність їхніх збройних сил діяти разом, у тому числі, шляхом впровадження узгоджених стандартів/процедур НАТО. При цьому країнам-партнерам наполегливо рекомендується застосовувати Політику НАТО із стандартизації”, – йдеться в пояснювальній записці до законопроекту.

Очевидно, що це голосування є прямим наслідком іншого, коли ВРУ наприкінці листопада підтримала у першому читанні проект змін до Конституції про закріплення курсу України на інтеграцію до Євросоюзу та НАТО. Але в цій ситуації постає кілька питань. По-перше, обидва законопроекти проголосовані лише в першому читанні. По-друге, чому політику сумісництва ЗСУ з арміями НАТО нарешті почали втілювати на законодавчому рівні лише на п’ятому році агресії з боку Російської Федерації (РФ)?

Адже умови набуття членства в Альянсі обумовлені не стільки політичними чинниками, як виключно прагматичними причинами: будь-який підрозділ з будь-якої армії НАТО повинен без проблем взаємодіяти на полі бою з підрозділом з іншої держави-члена Альянсу. Тож без практичної реалізації всіх умов щодо стандартизації про вступ до НАТО не можна навіть мріяти.

Загалом в Альянсі існує понад 1300 різноманітних стандартів, щоправда, на всі 100% їх не запровадив ніхто. Середній рівень імплементації серед “старих” членів Альянсу становить приблизно 80%, серед колишніх учасників Організації Варшавського договору (країни Східної Європи) цей показник ще нижчий.

А тепер візьмемо до рук рахівницю. Влітку МОУ бадьоро відрапортувало, що до 2020 року планує запровадити аж 134 “натовські” стандарти. Багато це чи мало? Питання дискусійне.

“Ми згадуємо стандарти НАТО як якусь мантру. Все набагато легше, все набагато простіше. І більшість стандартів НАТО засновані на національних стандартах”, – пояснював у липні цього року в ефірі програми “Завтра” (на той момент – спільний проект Радіо Свобода та телеканалу “112 Україна”. – “Львівська Пошта”) начальник управління матеріального забезпечення ЗСУ Василь Саковець. Показовий приклад: стандарти НАТО достатньо детально регламентують спорядження вояків – уніформу, амуніцію, шоломи, бронежилети, навіть фляги для води (загалом від 40 до 70 предметів спорядження). Вже зараз цим стандартам відповідають десантно-штурмові підрозділи, сили спеціальних операцій та морська піхота ЗСУ. Водночас в “натовських” стандартах жодного слова про те, яке взуття має бути у солдата.

Однією з вимог західних партнерів було те, щоб керівництво МОУ було цивільним. Це було зафіксовано в законі “Про національну безпеку”, ухваленому ВРУ в червні цього року, після чого міністр оборони Степан Полторак звільнився з військової служби і продовжує працювати як політик, а функції безпосереднього бойового керування ЗСУ передані начальнику Генерального штабу, як це є в країнах Альянсу.

Згрубша, на шляху наближення українського війська до стандартів НАТО існують дві найголовніші проблеми – логістика (забезпечення і підтримка операцій) та озброєння. “В НАТО існує такий стандарт – це “J-структура”: J-1, J-2, J-3 і так далі до дев’яти. Наприклад, J-4 – це логістика. У нас була окрема структура тилового забезпечення та забезпечення озброєнням. Ця структура дублювалася і поки ще дублюється двома департаментами закупівель. Тобто дві такі паралельні лінії замість того, щоб була одна чітка структура, тоді як в НАТО існує окрема вертикаль, яка повністю відповідає за забезпечення всім необхідним. Ці стандарти потрібні для того, щоб під час взаємодії між різними країнами відбувалось приблизно наступне: “Хто в тебе відповідає за J-4? Ага, ясно. Пішли!” – пояснював свого часу в ефірі програми “Свобода в деталях” Артур Переверзєв, експерт проектного офісу реформ МОУ.

Також він пояснив кардинальну різницю в ідеологічному підході до командування: “У радянській системі всі рішення ухвалювалися нагорі, бо солдати і офіцери нижчої ланки були “ніхто”. Ця традиція передалася ще з російської імперської армії, коли в солдати набирали селян, а офіцерський корпус, навчений десь у Франції – це мозок. В англосаксонських, західних країнах такого не було. Особливо зараз це важливо, бо неможливо оперативно ухвалити рішення, якщо чекати погодження. Це делегація повноважень, якої в Україні ще не запроваджено систематично. В нас релікти “ініціатива карається” ще досі існують”.

Тепер про озброєння і техніку. Стандарти НАТО передбачають хоча й не повну, але уніфікацію й одного, й іншого, що дає можливість, до прикладу, американським морським піхотинцям поділитися боєкомплектом із солдатами з Литви, які вже вистріляли всі набої. Водночас ЗСУ й далі воює зброєю радянського взірця, що є проблемою для взаємодії з підрозділами НАТО. “Коли в зоні спільної стратегічної чи тактичної операції є підрозділи кількох держав, що мають різні калібри озброєння з унікальними боєприпасами, то кожному національному контингенту доведеться забезпечувати свою унікальну систему забезпечення, що створює командуванню зайві проблеми”, – пояснив Німецькій хвилі заступник директора з міжнародних проблем Центру дослідження армії, конверсії та роззброєння Михайло Самусь.

З іншого боку, досвід свідчить, що для вступу в Альянс не обов’язково мати таку зброю, як в американської армії. Наприклад, нові члени НАТО – Чехія, Словаччина, країни Балтії – досі використовують радянські танки, БМП та автомати Калашникова. Техніку, щоправда, модернізують під стандарти НАТО, але робиться це поступово. Як розповів Німецькій хвилі керівник Центру військово-правових досліджень Олександр Мусієнко, Польща, яка набула членства в Альянсі ще в 1999 році, завершила досягнення головних стандартів НАТО лише 2-3 роки тому. Експерт вважає, що Київ спроможний виконати конкретні завдання й ключові критерії з отримання Плану дій з членства в НАТО до 2020 року.

Тим паче, що водночас із ухваленням законопроекту про стандарти НАТО, на засіданні уряду прем’єр-міністр Володимир Гройсман назвав п’ять пріоритетів роботи Кабміну на 2019 рік. Одним з них стала оборона і безпека. Так, наступного року український уряд планує реформувати структуру органів управління ЗСУ за принципами НАТО, створити 436 територіальні центри комплектування резерву, поліпшити забезпечення військової медицини транспортом, а армію – військовою технікою і озброєнням. Додаткових видатків з держбюджету на це не передбачено, і фінансування цих заходів планується провадити в межах виділених на оборону коштів із держбюджету.

Якщо в сфері матеріального забезпечення ЗСУ далеко відстають від армій НАТО, то в тому, що стосується безпосереднього бойового досвіду українське військо стоїть на першому місці в Європі. Окремі підрозділи Альянсу брали участь в тих чи інших миротворчих операціях, деякі спецзагони виконували, скажемо так, специфічні завдання (для прикладу, розгром французькими спецпризначенцями на початку грудня цього року угруповань терористичної організації “Аль-Каїда в країнах ісламського Магріба” (AQMI) у Малі на Заході Африки. – “Львівська Пошта”).

Але в широкомасштабних бойових діях із застосуванням бронетехніки, засобів радіоелектронної боротьби та розвідувальних безпілотників брали участь лише бійці ЗСУ. Показовими можна вважати регулярні візити представників Альянсу в Україні, де вони ретельно вивчають стратегію і тактику ведення бою в сучасних умовах. “Ми на гідному рівні показали себе і поділилися бойовим досвідом. Елемент небезпеки артилерії, елемент небезпеки танкових підрозділів противника – вони взагалі до цього не готові. І вони питали у нас: як ви воюєте з танками”, – розповів Радіо Свобода командир однієї з десантно-штурмових бригад ЗСУ Максим Миргородський.

Також не варто забувати, що противником України є, звичайно ж, не якісь міфічні “ополченці”, а кадрові підрозділи армії РФ, чий лідер Путін не втомлюється робити войовничі заяви на адресу НАТО, навіть не приховуючи, що вважає Альянс (нарівні із США) стратегічним ворогом своєї країни.