Скільки б московські політики і церковники та їхні посіпаки на нашій території не бісилися через те, що в Україні постає єдина Помісна православна церква, це вже ніяк не може вплинути на торжество історичної справедливості. 15 грудня у Софії Київській відбувся Об’єднавчий собор, що формалізував створення Помісної церкви. Її офіційна назва – Православна церква України. Собор також затвердив Статут церкви і обрав її предстоятеля. Ним став 39-річний митрополит Переяславський і Білоцерківський Епіфаній. Відтепер він носитиме титул Митрополита Київського і всієї України. 6 січня він співслужитиме святу літургію із Вселенським патріархом Варфоломієм і отримає Томос про автокефалію для української церкви. Власне це і завершить процес становлення нашої незалежної Церкви.

Але водночас це і буде лише початком розбудови канонічної української Церкви. В Об’єднавчому соборі взяли участь лише два архієреї тепер вже можна говорити колишньої УПЦ МП (щоб не говорили і які дії не вчиняли б надалі у Московському патріархаті) – митрополит Вінницький і Барський Симеон (Шос­тацький) і митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр (Драбинко). Московський патріархат вже звільнив їх з посад і “заборонив служіння”, хоча це не має велике значення, адже вони вже архієреї Православної церкви України. Однак тиск на них з боку колишньої УПЦ МП навряд чи так просто припиниться. Після офіційного отримання Томосу можна сподіватись на те, що ще більше ієрархів та священників із цього крила приєднаються до єдиної Помісної автокефальної української церкви.

Також зазначимо, що у парламенті зареєстровані законодавчі ініціативи, які мали б врегулювати питання перейменування УПЦ МП в Російську православну церкву в Україні, а також процедуру переходу парафій з однієї Церкви в іншу. В інформпросторі з’являлись повідомлення, що такі рішення можуть бути ухвалені навіть вже цього тижня. Якщо нардепи не встигнуть, то вже у січні 2019-го.

Чи це є втручанням держави у церковні справи? Звичайно, що у крилі Московського патріархату скажуть, що так, і вже заявили, що оскаржуватимуть таке рішення (очевидно, що через суди), якщо подібні закони будуть ухвалені. Але не може ця церква продовжувати називатись “Українською”. І потрібна законодавча база, щоб вирішити такі питання, нехай і примусово. А щодо переходу парафій колишньої УПЦ МП до Православної церкви України, то тут не буде ніякого примусу. Це може відбуватись виключно за добровільними рішеннями священників і прихожан.

Перед першим предстоятелем Православної церкви України стоять великі виклики. Від нього та його рішень залежатиме наскільки швидко і безболісно вдасться об’єднати якомога більше українців у єдиній Помісній церкві. За словами Митрополита Епіфанія, до офіційного отримання Томосу ніяких кардинальних рішень не буде. Зрештою, навіть після цього насамперед потрібно буде сформувати керівні органи єдиної Церкви. Під час ефіру на телеканалі ICTV 17 грудня за участю новообраного предстоятеля, він неодноразово наголошував на тому, що діяти потрібно мудро і виважено.

“Якщо говорити про якісь рішучі реформи, ми наближаємося до святкування Різдва Христового і є календарне питання – чи можемо ми в Україні 25 грудня святкувати Різдво, чи ні? Це може внести смуту, це може внести розкол, і тому я стою на таких позиціях, що ми повинні реформуватися розумно, мудро, щоб не внести знову якийсь розкол в церкву… Це потрібно втілювати в життя поступово”, – зазначив Митрополит Київський і всієї України Епіфаній.

Власне саме на його мудрі й поступові кроки сподівається низка релігієзнавців, котрі в останні дні у ЗМІ коментують створення єдиної Помісної церкви в Україні. Його відносно молодий вік для такої посади має стати перевагою, адже перед ним робота на довгі роки.

Митрополит Епіфаній до останнього часу був не надто публічною особою для широкого загалу. Хоч ще із 2013-го він був обраним намісником Патріарха Філарета (також потрібно говорити вже про колишню УПЦ КП) на випадок смерті чи хвороби останнього. Саме кандидатурою від Патріарха Філарета і найвірогіднішим предстоятелем об’єднаної церкви Митрополита Епіфанія різні ЗМІ називали ще до Об’єднавчого собору. Зараз же з’являються різні версії щодо того, добровільно чи ні Патріарх Філарет не висував своєї кандидатури і чи вплинув він на рішення Собору. Але не це насправді головне. Філарет відмовився боротись за посаду предстоятеля об’єднаної церкви, і це рішення треба поважати. Він отримав довічний титул почесного патріарха Православної церкви України, і його досвід безумовно допоможе в розбудові об’єднаної церкви.

Щодо Митрополита Епіфанія (в миру – Сергій Думенко), то зараз різні ЗМІ публікують короткі сухі відомості з його біографії. Народився він в селі Волково Іванівського району Одеської області 3 лютого 1979-го, але ріс у Чернівецькій області. Що важливо: він, на відміну від більшості православних ієрархів в Україні, навчався не у Росії, а у Київській духовній семінарії і в Київській духовній академії (УПЦ КП). А ще в Афінському національному університеті на філософському факультеті. Церковну кар’єру розпочав у Рівному. В 2007-ому в Михайлівському монастирі його постригли у чернецтво з іменем Епіфаній. У 2010-ому він став єпископом Переяслав-Хмельницьким і Бориспільським, а також ректором Київської богословської академії, а у 2012-ому указом Патріарха Філарета возведений у сан архієпископа. У 2013-ому возведений у сан митрополита Переяслав-Хмельницького і Білоцерківського, також, як уже зазначалося, став намісником Патріарха Філарета.

“Епіфаній є вихованцем Київської духовної академії. Він вчився тут, у Києві. Вчився навіть у Греції. Це людина, яка знає грецьку мову. Це безсумнівний плюс. Тому що тепер співслужити ми будемо не з російськомовними, а з грекомовними ієрархами. Це людина, яка пройшла (дуже швидко, щоправда) усі необхідні сходинки свого кар’єрного зростання. Це людина, яка була особистим секретарем Патріарха Філарета. Він ознайомлений із менеджментом цієї церкви. Напевно, він його і перейняв. Він знайомий із усією структурою Київського патріархату. Ми розуміємо, що це буде церква, на базі якої буде творитися нова об’єднана Церква. Вона складає сьогодні переважну більшість тих парафій і переважну більшість тих вірян, із яких буде створюватися ця Церква… Багато буде залежати від того, хто буде поруч із ним, і які умови. Не забуваймо, що там достатньо згуртована спільнота ієрархів УАПЦ, яка ці 27 років жила у відповідності із свої статутом. У них свій характер взаємин. Проте, я думаю, що корекції буде піддана і стратегія, і тактика, до якої звикли у Київському патріархаті. Україні зараз дуже важливо мати очільника єдиної Помісної церкви і прийняти цей вибір. Ми маємо довіряти тим людям, які голосували за нього і включитися у побудову нової єдиної Помісної православної церкви”, – зазначає професор, завідувач відділу філософії та історії релігії Інституту філософії ім. Сковороди НАНУ Людмила Філіпович, повідомляє Радіо Свобода.

Треба зазначити, що Митрополит Епіфаній також відомий своєю послідовною патріотичною позицією. Він, зокрема, організовував волонтерську допомогу для воїнів АТО і неодноразово вручав церковні нагороди нашим військовослужбовцям. Як повідомляли українські ЗМІ, волонтерсько-капеланська служба Переяславської єпархії УПЦ КП з благословення митрополита Епіфанія, за його сприяння і особистої участі підтримує родини загиблих українських воїнів.

А от на усі інформаційні вкиди про те, що митрополичий, а не патріарший статус об’єднаної церкви не означатиме справжню її автокефалію, не варто звертати увагу. “Зараз ми чуємо про те, що це не буде повноцінною автокефалією, що ця Церква буде в підпорядкуванні Константинополя, але це неправда… Це означає, що ми посідаємо почесне, хоча й останнє 15-те місце в диптиху, а це означає, що ми будемо незалежною, повноцінною, автокефальною церквою. Константинополь, як мати-церква, сприяє і допомагає українській Церкві, щоб ми об’єдналися, щоб ми створили структуру цієї Церкви, а після вручення Томосу українська Церква буде самокерованою з керівництвом у Києві і буде ухвалювати ті рішення, які будуть корисними. Тому зараз не може бути мови про те, що ми будемо залежні від Константинополя”, – заявив Митрополит Київський і всієї України Епіфаній під час вже згаданого телеефіру 17 грудня.

Зазначимо, що ім’я пред­стоятеля Православної церкви України вже 16 грудня, на наступний день після обрання і ще до офіційного вручення Томосу, пом’янули відповідно до диптиху (переліку православних автокефальних церков, розташованих у цьому списку “за честю”) під час служби у Константинополі в присутності Патріарха Варфоломія. До речі, Митрополит Епіфаній під час першої Служби у статусі предстоятеля Церкви згадав предстоятелів усіх помісних православних церков, окрім Патріарха РПЦ Кирила.

“Існують три статуси, які тотожні за значенням. У світовому православ’ї є дев’ять патріархій, три архиєпископії. До 15 грудня було дві митрополії: одна Польська, друга – Чеська і Словацька. Тепер до них приєдналася Українська. Коли збирається Вселенських собор, голос предстоятеля кожної з цих церков є однаковим за вагомістю. Форма устрою автокефальної церкви більше пов’язана з історичною традицією... Ми хотіли б мати патріарший статус. Болгарська церква, наприклад, у ХІХ столітті відновилася теж спочатку як митрополія. Потім здобула статус патріархії. Українська церква зміцніє, об’єднає абсолютну більшість православних вірян держави під своїм духовним началом, стане беззаперечно однією з найвпливовіших і найчисельніших. Тоді матимемо усі підстави отримати патріарший статус”, – так пояснив у інтерв’ю Gazeta.ua непотрібність нинішніх інформаційних маніпуляцій щодо статусу української церкви релігієзнавець, директор Департаменту в справах релігій та національностей Міністерства культури України Андрій Юраш.