Революція Гідності триває!

Виповнилося п’ять років, як студенти стали на захист європейського вибору України. Ігнорування владою їхніх вимог спричинило масові протести, що переросли у Революцію Гідності. Сьогодні чимало цілей вже досягнуто, та головна мета – побудова громадянського суспільства – ще чекає своєї реалізації

П’ять років тому, 21 листопада 2013-го, кілька сотень молодих людей вийшли на Майдан Незалежності, аби висловити свою незгоду з діями тодішньої влади, яка раптом передумала підписувати Угоду про асоціацію з Європейським Союзом, а натомість задекларувала курс на так званий Митний союз, заправляти в якому мала Росія. Прогресивна молодь, яка бачила майбутнє України як держави європейської не лише географічно, а за сповідуваними цінностями та рівнем життя: і політично, і ціннісно.

Хроніка подій

У часи Януковича вже були сформовані механізми запобігання акціям протесту, зокрема адміністративними рішеннями та рішеннями судів, тож Окружний адміністративний суд Києва заборонив проведення масових акцій в центрі столиці до 7 січня 2014 року. Та вже того ж вечора на Майдан почало прибувати щораз більше людей, акції протесту розпочалися і в інших містах України. З огляду на захист протестувальниками європейського вектору ЗМІ та соцмережі охрестили акцію Євромайданом. Ввечері 22 листопада кількість протестувальників у столиці сягнула кількох тисяч. Після спроби встановити наметове містечко відбулися перші сутички з правоохоронцями.  24 листопада відбулися перші масові мітинги: у Києві на Народне Віче зібралося близько 100 тисяч учасників, у Львові – близько 20 тисяч. Масові акції відбулися в інших містах. Подекуди мітинги розганяли силовики. 26 листопада до протестів долучилися студенти КНУ ім. Т. Шевченка та Києво-Могилянської академії. Невдовзі відбулися попереджувальний та загальний студентські страйки.
Після Саміту у Вільнюсі надії на підписання Угоди про асоціацію з ЄС стали згасати, а разом з ними і акції протесту, кількість їхніх учасників значно зменшилася. Влада ж, прагнучи чимшвидше закрити питання, наважилася розігнати протестувальників, які все ще залишалися на Майдані, силами «Беркуту». Під час нападу «беркутівців» постраждало чимало активістів, факти побиття були зафіксовані журналістами, дехто з протестувальників знайшов прихисток за мурами Михайлівського собору, який став одним із осередків Революції Гідності.
Влада намагалася все згладити поясненням, мовляв, потрібно готуватися до зимових свят, зокрема встановити ялинку, тобто «йолку», бо тодішній глава держави не зміг назвати її по-українськи. Через цю його обмовку «йолкою» стали називати каркас новорічної ялинки, встановлений на Майдані після розгону студентів.
Вже 30 листопада на Михайлівській площі почали збиратися люди, обурені свавіллям влади. А 1 грудня Народне Віче у Києві зібрало, за різними оцінками, до 1 мільйона осіб. Мільйони громадян вийшли на акції протесту у своїх містах. Євромайдан переріс у Революцію Гідності. Протестувальники знову зайняли Майдан Незалежності. Вночі 11 грудня спецназівці знову спробували розігнати протестувальників, тоді вперше дзвони Михайлівського собору забили на сполох. У лютому після масового розстрілу громадян в центрі Києва, тодішній президент Віктор Янукович втік до Росії. Усю повноту влади взяла на себе Верховна Рада України, яка призначила на 25 травня вибори президента України. На виборах переміг Петро Порошенко, який 27 червня 2014 року підписав Угоду про асоціацію з ЄС у повному обсязі. Росія, користуючись ослабленням влади у Києві та порушуючи Будапештського меморандуму, анексувала Крим і розв’язала гібридну війну на Донбасі, яка триває донині.
Окрім самої хроніки тогочасних подій, на особливу увагу заслуговують не лише тодішні протестувальники, а й всезагальний дух солідарності та підтримки, дух єдності, надії на краще та віра у свої сили.
І попри те, що сьогодні ми бачимо ще чимало проблем у різних сферах життя, переживаємо через війну з Росією та все ж маємо і чималий поступ вперед. Ми чітко знаємо свій напрям руху, Україна розірвала нарешті московські пута і поволі звільняється від них у всіх сферах життя, нехай повільно, але повертається в європейську родину, виходить з духовного ярма і стоїть на шляху створення власної помісної православної Церкви. Чимало ще треба зробити, але і є метою для діяльності і самовдосконалення кожного.

фото: photo-lviv.in.ua

Оцінка експертів: досягнення та перспективи

До п’ятої річниці початку Євромайдану фонд «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва 12 – 18 листопада 2018 року провів опитування експертів оцінки подій на Майдані, їхніх наслідків та уроків на майбутнє. В опитуванні взяли участь 80 експертів.
Результати опитування показало, що експерти переважно характеризують Євромайдан як Революцію Гідності  – революцію за демократизацію та європейський вибір. Однак це був не так рух «за», як «проти», спрямований проти чинної влади, яка прагнула встановити авторитарний режим та часто діяла у протизаконний спосіб та у власних інтересах, чим скомпрометувала себе в очах суспільства.
Абсолютна більшість опитаних експертів вважає, що Майдан досягнув перемоги, і ця позиція домінує вже п’ятий рік поспіль.
До цілей Майдану, яких вже було досягнуто, експерти відносять відновлення курсу на євроінтеграцію, підписання Угоди про асоціацію з ЄС та отримання безвізового режиму з Європейським Союзом, а також повалення влади Януковича та часткове оновлення політичних еліт, яке відбулося одразу після падіння режиму колишнього президента. Важливими досягненнями Майдану експерти також вважають початок низки реформ у різних сферах суспільного життя та посилення громадянського суспільства та його впливу на владу, хоча така думка є дещо менш поширеною.
Головною метою Майдану, що досі не була реалізована, експерти вважають «перезавантаження» системи  влади та оновлення принципів її діяльності, прихід якісно нових еліт та люстрація старих. Не було також здійснено систематичної боротьби з корупцією, деолігархізації влади, реформи правоохоронних органів та судочинства, а також не досягнуто економічного зростання і не покарано представників попереднього режиму за їхні посадові злочини та злочини проти Майдану.
З-поміж найбільш істотних позитивних наслідків Майдану експерти виокремлюють передовсім підписання Угоди про асоціацію з ЄС та отримання безвізового режиму, активізацію громадянського суспільства та волонтерського руху, зміну влади внаслідок усунення режиму Віктора Януковича та, як наслідок, часткове оновлення політичних еліт, консолідацію української політичної нації та зростання національної свідомості громадян.
До негативних наслідків Майдану відносять втрату Україною територіальної цілісності внаслідок збройної агресії Росії, хоча експерти зазначають, що до цього призвів не сам Майдан, а реакція Росії на революційні події в Україні та її бажання скористатися тимчасовою слабкістю української держави. Варто зазначити, що конфлікт з Росією деякі експерти розглядають і як згуртовуючий фактор для українського суспільства, втім визнаючи високу ціну цього конфлікту для України.
Більшість опитаних експертів вважає повторення Майдану у найближчий рік-два неможливим або малоймовірним. Така думка переважає вже другий рік поспіль. Втім, близько третини опитаних вважають такий розвиток подій можливим чи навіть впевнені у його реалізації.
Потенційні причини ймовірного виникнення масових акцій протесту більшість експертів вбачають у корумпованості влади, здачі національних інтересів на користь Росії. Масові акції протесту, на думку експертів, можуть статися й через подальше погіршення рівня життя чи кричущі випадки порушення прав людини.
Щоб досягнути цілей Майдану треба, на думку експертів, зосередитися на ефективній боротьбі з корупцією, реформуванні правоохоронних органів та судової системи, а також на економічному розвиткові.

А нинішні студенти підтримують Майдан?

Оскільки першими на акції протесту вийшли тодішні студенти, то «Львівська Пошта» опитала нинішніх студентів другого та третього курсів факультетів журналістики та педагогіки Львівського національного університету ім. Івана Франка, аби дізнатися їхню думку про події Революції Гідності. Вони в переважній більшості не брали активної безпосередньої участі у Євромайдані, проте вже були свідомими очевидцями тих подій.
У результаті опитування студенти виділили три важливих, найголовніших, на їхню думку, досягнення Революції Гідності: посилення громадянської свідомості, усвідомлення власної важливості для державотворення, масштабне об’єднання українців. Також опитані дотримувались думки, що за п’ять постреволюційних років таки не вдалося змінити законодавчу та виконавчу владу, їхні принципи та здійснити люстрацію. Чверть опитаних студентів зауважують, що одразу після Майдану було необхідно дуже уважно ставитись до Донбасу і Криму. Молодь неприхильно ставиться до ідеї Майдану-3, оскільки більшість опитаних стверджують, що в цьому зараз немає гострої потреби. Противники ідеї нового Майдану зараз вважають, що, заявляючи про таке дійство, організатори спекулюють на ідеях Революції Гідності.

Отар Довженко, журналіст, активний учасник Революції Гідності:
– Я радий, що Революція Гідності принаймні не знівельована як історична подія: люди досі пам’ятають про неї як про щось важливе, тоді як Помаранчева революція 2004 року, наприклад, перетворилась на малозначущий епізод давньої історії у свідомості навіть тих, хто її пам’ятає. Насправді ми досягли навіть більше, ніж сподівались досягти під час революції: тоді мало хто вірив у те, що Янукович, Азаров і вся ця суперпотужна банда піде. З іншого боку, підвалини їхнього режиму нікуди не ділися, і теперішня влада не втрималась від спокуси використовувати ці підвалини, щоб міцніше стояти на ногах. Найприкріше для мене те, що не покарані винні – ті, хто вбивали, калічили, ув’язнювали. “Люстрація” виявилась фікцією, а постмайданна влада одноосібно вирішила “помилувати” силовиків, які чинили насильство, аби вони служили їй. Нещодавно нардеп Дейдей (“Народний Фронт”) сформулював цю цинічну позицію фразою “він просто виконував наказ”, говорячи про “беркутівця”, який бив і незаконно ув’язнював майданівців. Це рішення, ймовірно, було зумовлене тим, що новій владі треба було на когось спертися, а повністю відбудовувати силову систему з нуля вона не ризикнула. Але його наслідком є цілковита зневіра багатьох людей, які брали участь у революції і постраждали від свавілля силовиків. Зараз я бачу реальну небезпеку втратити щонайменше частину здобутків Майдану, якщо на наступних виборах до влади прийдуть популісти. Ті, що прийшли 5 років тому, теж були популістами, але тоді це було не так важливо, бо суспільство почувалось важливішим і сильнішим за владу, сміливо диктувало їй рішення, припиняло неподобства. Зараз, коли суспільство знов стало пасивним, ціпеніє від зневіри і розчарування, популісти при владі можуть знищити все. Сподіваюсь, українцям вистачить розуму.
Лев Скоп, іконописець, активний учасник Революції Гідності:
– Думаю, що перемога на Майдані у 2014-ому таки була. Тобто мета досягнута, хто б там що не казав. Ми перемогли, бо ця перемога є наша. В історії мусить бути щось радикальне, наприклад, революція. Помаранчева революція була утвердженням молоді, а Революція Гідності вже утвердила, що ми – нація, народ. Насправді, нас було небагато. Звичайно, була мільйонна картинка по неділях, коли люди приїжджали на Майдан розважитись і сфотографуватись, а були й ті, хто в результаті довів, що Україна є. Революція Гідності – це повстання, яке об’єднало Україну, зробило Київ її справжнім серцем – таким благим місцем. Українці тоді доказали цілому світові, що вони українці – це перемога. Усі зрозуміли, що ми сильні, ми вистояли. Теперішній результат Революції Гідності залежить від кожного з нас особисто. Я ніколи не нарікаю на владу, бо розумію, що кожна нація заслуговує на свого лідера. Десятьма розумними і порядними людьми не може керувати байдужа людина. Коли ж з десяти людей вісьмом усе байдуже й вони лише нарікають, то висновок можна зробити самостійно. Перемога відбулася, а зараз триває нормальний відновлювальний процес. Молодь будуватиме державу. Я ж себе добре чую, бо є синьо-жовтий прапор на ратуші – це була моя мрія.
Софія Федина, громадська діячка, голос львівського Майдану:
– Я вважаю, що Майдан є неймовірною подією і явищем, масштаб якого ми ще дотепер не можемо повністю усвідомити. П’ять років тому Революція Гідності нас врятувала від московського ярма. Розвернувши Україну на 180 градусів від того, що було, дав нам можливість будувати державу: демократичну й українську. Майдан дав нам надію на те, що ми крок за кроком зможемо вибороти для себе позитивні зміни. Якою була Україна п’ять років тому? Попри те, що країна була незалежною, вона існувала як колонія. Після революції, скропленої кров’ю, ми почали відриватись від нашого поневолювача. Цей процес дається складно, боляче, не так швидко, як нам хочеться, але той поштовх, те світло, та надія, та єдність, які нам дав Майдан – воно все і сьогодні нам прокладає шлях. Для мене Революція Гідності – це велика перемога, незважаючи на великі втрати. Можливо я буду різкою, проте, на мою думку, будь-який великий шлях має бути скроплений кров’ю заради того, щоб ми не поверталися назад. Кров героїв нас рухає вперед, не дозволяючи до кінця розчаруватися і здатися.
Святослав Сірий, громадський активіст, активний учасник Революції Гідності:
– Революція Гідності – це та сила, яка підняла народ, довела вкотре, що українці мають унікальну властивість в критичні моменти самооб’єднуватися та самоорганізовуватися. Ця властивість спочатку проявилась на Майдані, а згодом – на війні. Також революція свого часу українізувала багато регіонів, об’єднала майже всю Україну. Звичайно, Революція Гідності принесла позитивні зміни, але є й негативні: тоді не вдалось змінити основні владні засади, адже на крилах постмайданівської ейфорії до влади прилетіли старі, вже знані, обличчя. Через п’ять років майже всі ставляться до революційної зими 2013 – 2014 як до буремних і героїчних подій. Є люди, які розчарувались, але не в самій революції, а радше у владі, яка майже не реалізувала ідей Майдану. Революція Гідності – це та унікальна подія, яка назавжди відкладеться героїчною сторінкою в історії незалежної України.
Андрій Сова, історик, учасник Майдану:
– Майдан дав можливість Україні піти іншим шляхом розвитку. Попри те, що багато людей загинуло і пропало безвісти у вирі тих подій, він показав, що народ хоче йти іншим шляхом. Ми остаточно відірвалися від Москви. Як учасник і Помаранчевої революції, можу сказати, що Євромайдан був якісно новою платформою, це був новий формат. Він показав, що українці є досить згуртовані, особливо якщо йдеться про зовнішню небезпеку. Для мене майдан – це мікромодель українського громадянського суспільства. Події показали, що українці дозріли до цього суспільства, а далі все переросло у війну. Більшість активістів включилися у нову боротьбу – хтось пішов добровольцем, хто у ЗСУ, хтось став волонтером. Завдяки Майдану ми втримали східні кордони. Війни уникнути не можна було, єдине, що вона швидше перейшла у форму збройної агресії. Можна говорити, що не все вдалося реалізувати, люди хотіли змін, реформ. Та хто що хоче бачити – реформи тривають, хоч і повільно, багато чого змінюємо в різних сферах, не тільки в Церкві чи армії, а й в освіті, медицині, до мовного питання повернулися. Майдан в тих дуже складних умовах, коли Україні загрожувала повна окупація, і не тільки непомітна, а й збройна, дав шанс на якісні зміни і ми їх потихеньку впроваджуємо. Важливо, що в тій атмосфері було менше нарікань ніж сьогодні і люди намагались добре робити роботу на своєму місці. Маємо пам’ятати про принесені жертви і на Майдані, і під час російсько-української війни, і не з критикою нападати на президента та інших посадовців, а щодня творити позитивні зміни на своєму робочому місці.
Павло Дідула, активний учасник Революції Гідності:
– Майдан став для мене відправною точкою в утвердженні в моїх поглядах і пошуках. До того часу я відчував якийсь абсурд, двоякісь, дволикість країни та суспільства, було внутрішнє відчуття несвободи. Майдан звільнив від цього і відкрив наступний рівень пошуків. Я розумію, що це ще не є та держава, якої прагнемо, але Майдан – це великий якісний стрибок. Це вже боротьба зовсім іншого рівня, аніж національно-визвольна боротьба. Це нові виклики, пов’язані з корупцією і її подоланням, утвердження верховенства права. І це дає нову надію – цей етап пройдено, потрібно рухатися далі. Мені здається, що це стосується не лише мене особисто, а й держави назагал – збереження надії на майбутнє, адже є на кого опертися – на людей, які усвідомлюють свою гідність і готові за неї боротися чи принаймні говорити вголос. Цілі Майдану, які тоді звучали, були абсолютними – побороти корупцію, побудувати громадянське суспільство, злочинців відправити у тюрми. Нині розуміємо, що багато з них ніколи не вдасться досконало реалізувати, бо завжди будуть відкриватися нові рівні. Навіть така реальна ціль усунути від влади Януковича досягнута не до кінця, бо його люди і його впливи і нині ще мають місце на різних рівнях влади. Боротьба за досконалу державу триває і вона безконечна, як немає меж власному самовдосконаленню. Майдан поставив ціль і дав орієнтири, а далі нам працювати. Війна Росії проти України не стала наслідком Революції Гідності. Це просто пришвидшило події. В планах Росії завжди було загарбання наших територій. Росія виявила своє справжнє лице і саме Майдан зірвав маски. Це війна масштабна, як і друга світова, але за іншими правилами через санкції, інші заходи на різних рівнях. І ми її виграємо!
Мирослав Маринович, проректор УКУ:
– П’ятилітній ювілей Революції Гідності зустрічаємо за Олександром Олесем: “З журбою радість обнялася”. Радість, бо попри війну на сході й анексію Криму, попри найрізноманітніші геополітичні та внутрішні виклики Українська держава вистояла. Дорогою ціною, але вистояла. Дякуємо за це передусім тим воїнам, що обороняють нашу землю, і народові, який увібрав у себе енергію Майдану і спрямував її на спільне благо. Але також дякуємо і керівництву держави, які мали багато досягнень, і вам, студентам і освітянам, що сповнюєте свій власний обов’язок. Але як же нам, українцям, без журби?! На Майдані кожен провокатор був як на долоні – зараз він непомітний. Мало того, він – чи не найбільший патріот і захисник простого люду. А спроможність розрізняти, де щирість, а де добре проплачена провокація, ми здебільшого втратили. На Майдані люди були воїнами світла, і навіть запалені шини й коктейлі Молотова не були фактично насильством. Сьогодні щораз більше людей, які повірили в ефективність насильства і готові вдатися до нього. Ба більше, готові застосувати його проти слабших і безборонних. На Майдані ми довіряли одне одному, виявляли дива солідарності, готові були послужити та допомогти. Сьогодні… Ні, не буду далі нанизувати наші нинішні слабинки. Бо звертаюся до тих, для кого День Гідності та Свободи – це свято. А гідність і свобода немислимі без бажання жити цими цінностями і їх оберегти. Друзі, візьмімося за руки! Не піддаймося отим гіпнотичним навіюванням, що найкраще нам буде в широко розкритій пащі удава, до якої він нас прикликає. Хай спочинуть у Бозі Герої Небесної Сотні, тобто будуть спокійні, що нам доля країни не є байдужою! Зі святом вас! Боже, благослови Україну!
Віталій Портников, журналіст:
– До 2013 року Україна перетворилася на класичну мафіозну державу, якою керувала родина Януковича. Саме це і зумовило перемогу Майдану. Перетворення країни на сімейне володіння, концентрація корупції і привілеїв в одних руках мало позначалися на інтересах більшої частини людей, які звикли жити у корумпованій країні і яких не дуже цікавив кінцевий вигодонабувач. Але зате воно позначалося на інтересах всієї вертикалі влади – від олігархів до чиновників. Так, до 2013 року в українському суспільстві непомітно для Януковича і більшості громадян країни склався тотальний консенсус. Люди хотіли жити краще, не надто розуміючи, як це станеться, але багато хто пов’язував свої надії з Європою. Опозиція хотіла перешкодити перетворенню України на російську колонію з гауляйтером Януковичем на чолі. Олігархи і багато чиновників хотіли демонтувати мафіозну державу і відновити корупційні потоки. У цьому сенсі перемога Майдану – це перемога України над Росією, демократії над авторитаризмом, європейського вибору над євразійським, корупції над мафією. А звичайна людина, яка хотіла просто краще жити? Вона тепер згадує про “долар по 8”, обурюється з приводу тарифів і вважає, що їздити на старій “блясі” – це її компенсація за Майдан. Що ми їй скажемо? Якщо будемо чесними – скажемо, що створили шанс побудувати нормальну стабільну країну, у якій не буде стрибків валютних курсів і в якій будуть рівні правила гри для всіх. Як вона скористається цим шансом – питання, але він у неї є. І корупцію зменшити набагато легше, ніж перемогти мафію – особливо тоді, коли за тобою доглядає Європа, а не Росія. Потрібно тільки наполегливо працювати. Перемога Майдану – це ніяка не риба, це – вудка. А можна, звичайно, брехати цій людині, обіцяти знизити тарифи, підняти зарплати, припинити війну – хай вона тільки проголосує. Що ж, обдурити цю людину не дуже важко. Тільки для реалізації таких обіцянок знову доведеться будувати мафіозну державу і домовлятися з Росією. А значить, знову Майдан.
Руслана Лижичко, голос Майдану:
– Річниця Майдану... Євромайдану – спочатку студентського, потім всієї України, а потім всього Світу. Хвилююсь досі. Відчуття ті самі. Це сталось рівно 5 років тому. #Майдан приніс людям світло. Майдан показав, куди іти і як жити, що вартісне і за що треба боротися, що вкрай необхідне, щоб відчувати себе Людиною, Людьми, Країною, Україною. Дякую всім, хто вийшов на Майдан і стояв непохитно... Дякую за все те, що я відчула разом зі всіма, НЕПЕРЕВЕРШЕНЕ ВІДЧУТТЯ, ЩО МИ ЄДИНІ плачу за тими, хто загинув, та #героїневмирають. Завтра піду до Стели, буду ділитись тим, що відчуваю зараз... відверто і від душі... Діліться своїми спогадами теж, це важливо нам... відчути що наші серця б’ються разом... Ще не вмерла України Ні Слава, ні Воля...
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.4292 / 1.83MB / SQL:{query_count}